Роан повернувся в минуле, але це не означало, що він пам’ятав місце розташування всіх монстрів.
"Я пам'ятаю тільки найважливіші їхні позиції."
Крім того, його спогади були досить розмитими. Йому доводилось боротися, керуючись давніми й напівзабутими спогадами.
Звичайно, навіть з такою інформацією точність була настільки високою, що її назвали привидом бою.
Крім того, було ще одне досягнення.
- Командир відділення. Ми закінчили тренування. - Сміливий голос Остіна.
"Іх ставлення змінилося."
Велике досягнення.
Зміна стосунків між солдатами, які належать до 40 другого відділення, котрі раніше не відчували нічого крім гніву, образи та занепокоєння.
Протягом цих довгих десяти днів усі члени відділу визнали здібності Роана.
"Але, звичайно, не всім це довелося до душі."
Гірка усмішка з’явилася на його обличчі.
Остін помітив її і глибоко зітхнув.
"Не тільки його володіння списом, але і розуміння ходу бою та командування солдатами - теж на найвищому рівні. Він схожий на солдата, який вже провів у битвах не менше десяти років."
Через це він відчував себе не в своїй тарілці.
"Я дійсно хочу повернутися назад у своє відділення..."
Якщо він повернеться у своє початкове відділення і отримає ще трохи заслуг, то зможе впоратись на місце командира.
"Але ще більше я хочу залишитися тут."
Роану було лише 18.
Він був дуже молодий.
Це означало, що він має набагато більше потенціалу і може досягти більшого.
Можливо, він стане командувачем, чиє ім'я буде відомо в усьому королівстві, ні, на всьому континенті.
Великий командувач, який править і небом і землею.
"Союзник, який править землею разом зі своїм командувачем. Це непогане майбутнє."
Остін посміхнувся.
Потім, він почув голос Роана.
- Прийшов десятий день. Скільки людей хочуть повернутися до своїх відділень.
- Четверо.
- Не так багато, як я думав. Що вирішив заступник директора відділення Остін?
Питання, поставлене між справою.
Остін пильно подивився в очі Роану.
- Я хочу служити вам.
Світла усмішка з’явилася на обличчі Роана.
- Тоді, я буду в твоєму розпорядженні.
- Я теж залишаю себе під ваше керівництво.
Остін схилив голову.
У цей день четверо солдатів, які все ще вважали Роана салагою, повернулися, кожен у своє відділення.
- Вони сплять.
- Збираються залишитися під командуванням цього сопляка?
- Як би вам жаліти не довелося.
- Ось чому треба добре вибирати людей.
Знущання і насмішки.
Вони не зрозуміли, що люди, яким доведеться жалкувати про своє рішення, будуть самі.
- Тепер! Розділення, починаємо вправу.
Роан почав тренувати решту в'язнів відділів.
З тих 10 днів, відколи він став командиром відділення, вони не пропустили жодного тренування.
Спочатку всім членам відділу, у тому числі Остіна, це не сподобалось. Але тепер вони чекали навіть часу тренування.
"Зроби тренування, які стануть реальністю лише через 20 років."
Роан тренував сорок другий відділ лікування, яке виправлялося шляхом спроб і помилок протягом 20 років.
"Зараз, ривання квадратом має найбільше значення."
Дуже проста форма.
Однак у майбутньому вони зміняться.
Різні стилі, тактики та стратегії стануть важливою частиною цього проекту.
Навіть для відділення з двадцяти осіб потрібна була стратегія, тактика і хороша координація рухів.
"Знайдені методи тренування з майбутнього, я зможу навчити потужне відділення."
Роан прикусив губу і обернувся.
Солдати шістнадцятого відділення бігали по рівнині і витягувалися в різні сторони.
- Пам'ятайте! Простої ривки вперед, зі списом в руках — це ще не бій! Ви повинні переміщатися, враховуючи положення всього відділення і рухатися до мети!
Голос Роана заглушав пориви вітру.
- Ми повинні знати, в якій позиції знаходяться наші союзники. Тоді ми зможемо зрозуміти ситуацію на полі бою і надати допомогу тим, кому вона необхідна.
Його голос був повний сили.
- Ви повинні навчитися самостійно вибирати дію, яка стане найбільш придатною з огляду всю інформацію, яку ви отримуєте під час бою.
Потім, він підняв вгору великий і вказівний пальці і похитав рукою.
Один з багатьох знаків, яким він навчав протягом цих десяти днів.
Солдати, які були справа, піднімалися назад і змістилися вліво.
Маневр був зроблений досить швидко, але Роана це не задовольняло.
- Тренуючись, ми вдосконалюємо не тільки наші фізичні можливості. Ми також тренуємо сигнали, рухи, побудови і тактику, навіть у звичайний час. Ми повинні досягти рівня, на якому наше тіло рухається сам по собі, не приваблюючи голову для виконання команди.
- Так! Зрозуміли! - Ви почуєте рішучу відповідь.
Роан повільно кивнув.
Минуло лише 10 днів.
"Неймовірно опанувати всім в досконалості за 10 днів."
Тому їм треба було повторювати тренування і вчитися.
Потім Роан вдарив себе рукою по правому плечу і простягнув руку в кулак.
Вони сповільнили біг, а потім припинили.
Перед їхніми очима простягалась рівнина.
Роан глибоко зітхнув і подивився на солдатів.
На його обличчі з’явилася усмішка.
- Тепер, якщо вже ми почали все це, давайте дійсно станемо відділенням привидів.
Це було свого роду заявою.
Солдати повалили їх.
Сонце заливало рівнину яскравим світлом.
***
Сьомою полк одержував перемоги, одну за одною.
І, незважаючи на це, дії одного з відділень полку троянди чітко виокремилися з усіх подій.
- Все завдяки привиду бою.
- Ходять чутки, що вони легко знаходять логіку монстрів.
- Не тільки. Останнім часом, навички відділення привидів покращилися настільки, що це стало помітно неозброєним оком.
- Кажуть, що вони тренуються окремо від інших, під час відпочинку.
- Ну, їх відділення сформоване зовсім недавно, значить, вони мусять тренувати свою координацію.
- Справа не в цьому. Люди кажуть, що вони тренуються методами, яких ніхто раніше не бачив.
Недавно сформоване сорок друге відділення, яке прозвали розділенням привидів, було досить відомим серед солдатів сьомого корпусу.
Це означало, що вони притягують до себе стільки уваги.
Бум! Бум! Бум! Бум!
Посередині табору полку троянди пролунав важкий стук барабанів.
- Ми вирушаємо на битву! На західному боці рівнини Педіана з’явилися гобліни!
За мить солдати вибралися зі своїх наметів.
Серед них був Роан і його відділ.
Ґейл і ад’ютанти з'явилися, верхи на конях.
- Полк ремсі, Полок основи і Півк гроем билися з армією гоблінів! - Голос гучно лунав.
- Число гоблінів налічує близько двох тисяч!
Не дуже велике число, але й не маленьке.
- З цього моменту, нашим завданням стає допомога цим трьом полкам!
Гейл витягнув меч і вказав їм на захід.
- Півк троянди! Вперед!
Після його слів крики ад’ютантів і солдатів відділень прокотилися по землі.
- Вперед!
Земля затряслася.
Елітні відділення і кавалерія зайняли передні позиції. Полк вийшов з табору і попрямував на захід до рівнини.
"Чи колись була подібна битва?"
Роан хмуро думав про раптову битву.
Він не міг згадати нічого подібного.
"Я все одно не пам'ятаю всіх битв, які тоді сталися."
Але він не міг уникнути поганого передчуття.
Потім здалека почули крики і скрегіт металу.
- Умри!
- Ублюдки! Ми доб'ємо вас всіх!
Ситуація складалась з того, що союзники вже не потребували допомоги.
Три полки відкинули гоблінів убік і вже майже досягли перемоги.
- Чвії!
- Чвії!
Солдати гналися за монстрами, що втікали.
- Всім прискоритися! - Віддав наказ Гейл і пришпорив коня.
- Ааа!
Солдати полку троянди з криком понеслися вперед.
Піхота виймала себе з сил, намагаючись поспівати за кавалерією, яка відбиралася все далі.
На кінці рівнини починався ліс.
Його дерева б’ються на захід.
Півк троянди в одну мить прорвався у найбільш густу частину лісу.
Заросли дерева, і навколо них були неформовані тіни.
Холодок пробіг по його спині.
"Тут...?"
Роан нахмурився.
У нього не було добрих спогадів про цей ліс.
Раптом, в передніх рядах солдатів, які переслідували гоблінів, почули крики.
- Ваагх!
- Це, це засідка!
- Це пастка!
У цю мить очі Роана округли.
"М-може бути?!"
У голові з’явилася одна жахлива згадка про цей ліс.
"Але ця битва повинна була статися тільки через рік?"
Роан мав достатньо високих заросл.