- Кха!
Він був сильним кашлем.
- Кхе. Кхе. Кхе
Серце билося, наче він біг увесь день.
“ Я помер? ”
Він дивно себе почував.
Його почуття були затуманені, як після довгого сну. Голова боліла так, ніби її намагалися розколоти надвоє.
І в цей момент сильний удар потряс його потилицю.
Бах!
- Цей новий придурок зповзає! Як ти смієш спати, поки ми стоїмо в бойовій готовності?
Роан схопився за голову і обернувся, дивлячись на людину затьмареними очима.
- О? Так ти тепер ще на мене п'єш?
Перед ним стояв міцний чоловік з квадратним підборіддям.
Він не міг роздивитися його, тому що в нього пливло перед очима, але Роан впізнав цього чоловіка.
- Містере Піт?
Це точно був Піт.
Командир Сьомого Корпуса Рози, в якому він був першим двадцять років тому.
"Але він помер при зачистці монстрів двадцять років тому..."
Роан нахмурився.
“ Якщо ти помираєш, то знову зустрічаєшся з померлими.
Тоді він підвівся і простягнув руку, радіючи, що знову з ним зустрівся.
“ Давно не бачились. Радий бачитися з вами.--
Він привітав його з усмішкою на обличчі.
Але вираз на обличчі Піта йому не сподобалося.
- Вот ублюдок!
Ругування полетило в нього слідом за ударом.
Бах!
- Угх!
Від удару Роан відкотився в сторону.
Було дуже боляче.
“Чорт. Чи біль відчувається навіть після смерті?
Він робив це підборідком.
Цього разу він побачив свою праву руку і все тіло.
Дуже хілое тіло.
До того ж тильна сторона його долоні була м'яка і гладка.
“ У чому справа? Коли помираєш, ти стаєш молодшим?
Все навколо виклика́ло питання.
У цей час, хтось поспішно підійшов до нього і перервав його роздуми.
- Роан. Ти збожеволів? Чому ти раптом почав так себе поводитися?
Дуже тихий голос. Здавалося, хтось шепотів йому.
Роан повільно обернувся і подивився на володаря цього голосу.
- Пірс?
Той здивовано витріщився на нього.
Роан став ще збентеженішим, ніж побачив Піта.
- Чому ти тут...? Та ще й помолодився до того ж?
Пірс не був мертвий.
Більш того, він не міг померти.
Тому що після того, як він став герцогом королівства Рінс, він більше не показувався в небезпечних місцях, таких як поля бою.
Але найбільше він не розумів, як йому самому вдалося помолоти. Йому пригадалася їхня перша зустріч двадцять років тому.
- Ти збожеволів?
Пірс дав йому ляпаса з поспіху на обличчі.
Хлоп.
Після цього Роан відчув, що його свідомість прояснилася.
Ніби вивітрився туман з його голови.
І колишні почуття стали такими ж гострими, як і раніше.
І коли це сталося, він зміг ясно побачити те, що відбувається перед собою.
“Це казарми Войск Рози? ”
Він був упевнений.
Упевнений, що це були саме ті казарми, які використовували Войска Рози, двадцять років тому.
Це місце не було схоже на рай чи пекло.
Крім того, йому були знайомі обличчя людей в ряді на підлозі.
“Моі товариші з Корпусу Рози, двадцять років тому? Що сталося? Я не помер?
Заплутана ситуація.
Але його роздуми не тривали довго.
- Виродок!
Тому що Піт підійшов і пнув його.
Бах.
- Угх.
Роан прокатався по підлозі і швидко зігнувся.
Він інстинктивно прикрив життєво важливі органи.
Але, на щастя, Піт не зміг продовжити бити його.
Тому що двері в казарму відкрилися, і увійшов чоловік середніх років зі страшним поглядом.
- Що ви робите!
Різкий голос.
Роан впізнав власника цього голосу, навіть не дивлячись на нього.
“ Командір відділення Тейн. 14.
Він замотав головою.
“ Я не помер. 14.
Він повільно закупив зсередини губу.
Стало дуже боляче.
“ Це навіть не сон. org
Тоді залишається тільки одне.
“ Я повернувся в минуле? ”
У це було важко повірити, але все - таки було найбільш правдоподібним.
Якщо це не так, то можливо останні 20 років його життя були просто сном.
“ Хоч би як там було, я все ще живий.
І цього було цілком достатньо.
Роан повільно піднявся з землі і повернувся на своє місце.
Тейн нахмурився, але нічого не сказав.
Зараз, у нього не було на це часу.
- Всім приготуватися. Ми пройдемо через село Ель і скоро будемо на рівнині Педіана.
Після його слів обличчя у всіх перекосилися.
- От чорт. Значить і правда село Ель.
- Якщо будемо в замку Варена, я думав добре розслабитися.
- Минулого разу в барі було круто, так?
- Ага. Господиня напувала всіх.
Вони розмовляли між собою, заспокоюючи напружені почуття. Тейн плескнув.
Хлоп!
- Всі заткнулися і за роботу! Оливер, позаботься о новачок.
- Так!
Олівер — високий і стрункий чоловік, який голосно кричав на Роану.
- Всім взяти шоломи і броню.
Після цього всі, включаючи Пірса, почали поволі вдягати екіпіровку.
Олівер подивився на Роана і проричав.
- Ты, недомерок. Ти теж екіпіруйся, живо. Я глядляю...
Він не встиг закінчити.
Роан заточений рухами надів броню і за мить вклав свої речі.
« Хто цей гадениш? Чому він такий досвідчений?»
Оливер на секунду втратив дар мови.
Він дивився і не вірив, що цей хлопець кладе речі краще за нього самого.
« Я займався такими речами 20 років.
Роан страшенно посміхнувся.
Олівер хотів сказати щось ще, але не знайшовши, до чого можна придхнутися, розгорнувся і розчаровано пішов далі.
У цей час у самого вуха почувся голос Пірса.
- Роан.
Голос такий слабкий, що здавалося, він говорив пошепки.
Роан обернувся, і Пірс з жалобним виразом вказав на свою сумку з речами.
"Ти і справді той самий Пірс, що був 20 років тому".
Тоді він і сам був такий.
У той час Пірс був сором’язливим і не мав таланту. Він також був малим і часто просив допомоги.
Роан підійшов до нього і вклавши всі речі, потряс його за голову.
"І цьому хлопцю призначено переплюнути головнокомандувача і стати герцогом королівства Рінс".
Дивлячись на нього зараз, в це зовсім не вірилося.
« Йому пощастило. Його життя стало набагато кращим після того, як він подався в учні до Реіла Бейкера — чудового списоносця.
У цей момент очі Роана закруглювалися. Його пальці затремтіли.
- Роан. Що трапилося?
Пірс дивився на нього з стурбованим виглядом, але це була не та ситуація, в якій він міг чимось допомогти.
« Якщо я дійсно потрапив у минуле, тоді мені відомо все, що станеться з цього моменту".
Хоча він і не пам’ятав усіх деталей та подій, але все ж таки добре знав, які новини поставили цей світ на вуха.
Особливо ті битви та війни, в яких він брав участь протягом останніх 20 років. Він пам’ятав їх так чітко, що міг би написати їм звіт.
Бум бум.
Його серце забилося швидше.
"Я можу стати ним".
Його очі загорілися азартом.
"На цей раз я зможу"
Обличчя Роана стало яскраво-червоним.
« Цього разу я дійсно можу стати великим головнокомандувачом, який зможе правити всім урядом".
Його усмішка згасла.
« Ні, ні»
Його спогади, досвід і інформація були достатньою лише для того, щоб стати прекрасним генералом.
Він з силою стиснув кулак.
"Я маю стати монархом".
У минулому йому говорили мріяти про більше.
Метою його колишнього життя було стати кращим командувачем.
Але він став списоносцем.
Отже, мета цього життя буде стати монархом.
« Якщо це так, то я маю стати командуючим? »
До того ж початок цього життя вже змінився.
Тому що з цього моменту він знав, що станеться.
"Сперва..."
Пам’ятаю, як минулого 20 - річного дня
Його перша битва.
Який яскравий спогад.
Обличчя Роана застигло.
- Чорт.
Він згадав.
Як жахливо і нікчемно було його перше битви.