Наприкінці це було так.
Безсмертний сміх.
Але я не здивований. Все було справедливо.
Я знав, що так я і помру.
— Фух.
Він глибоко зітхнув.
Стуйки пара з його рота піднімалися в небо.
— Там жив ще одна сволота.
Поки він дивився на своє дихання, декілька ворожих солдатів вийшли назустріч.
"Просто залиште мене. У мене й так діра в животі."
Він хотів сказати так, але просто залишив все як є.
Він згадав ту весну, двадцять років тому.
"Мені було 18 років, коли я втік з міста і сказав, що стану великим командиром та командую всім світом?"
Після цього він боровся на полі бою 20 років.
І нагородою стала належність першого корпусу списносців і трохи грошей на руках.
"Чудовий генерал. Я тут замерзну на смерть. Проклятье."
Життя пропливало перед очима наче історія, попечатана на фенакистискпе*.
"Що б сталося, якби я тренував цю тактику несподіваного нападу? Ні, якби я зареєструвався, коли вони вербували солдатів на території Бейта. Нет, нет. Що, якби я пішов на захід тій зими, коли була зачистка монстрів?"
Це багато виборів.
Того разу він вибрав дорогу без вагання.
Але результат не виправдав себе.
Тому тепер він лежав з дірою в животі і чекав смерті.
Невдовзі він побачив на обличчях ворожих солдатів, які підходили дуже близько.
"Чорт."
Він не міг говорити.
Удар.
Сталевий меч проколов його груди.
— Черт... Побери.
Його слабий голос протяжно вирвався з горла.
Так помер Роан, солдат першого корпусу списоносців королівства Рінс.
- Прийом. Пер.: фенакистіскоп - це така лампа, з обертаючим абажуром, на який надихнулися окремі малюнки і які показують аніміацію під час обертання.