У цей момент щось велике врізалося у сусідній великий будинок. Цеглічі попадали вниз, і уламки розлетілися всюди.
Дженальд і я здригнулися від цієї раптової атаки.
Спочатку я подумав, що це був великий валун або щось таке. Але виявилося, що це був лише шматок м'яса. Він почав звиватися, після чого розпався на дрібні шматочки.
Переплетені руки й ноги торкнулися твердої землі. Колись об’єднані тіла почали повзати по землі, намагаючись звільнитися. Зомбі, хитаючись, піднялися на ноги. Багато пар аліх очей оглянули округу, а їхні відвисті щелепи підстрибували вгору і вниз.
Я був настільки приголомшений, що мимовільно пробурмотів, широко розкриваючи очі: - Що за чортівня? Вони дійсно катапультували зомбі в замок?
- Э-э... Як ця нежить проникла на територію?
Навіть феодал показав приголомшений вираз обличчя.
- Не жити!
Роздався чийсь паничний крик. Горожи впали у паніку, що неконтролювалась.
Дуже погано.
Якщо цим зомбі вдасться вистежити панікуючих громадян, то всередині фортеці буде занадто багато замобі.
- У лад!
Солдати швидко зібралися навколо, щоб битися зомбі.
- Почекайте! Слухайте всі! Небезпеки йти кудись ще! Швидше, попрямуйте до мого особняка! - крикнув віконт Дженальд селянам. Але вони не почули його через те, що страх захопив їх серцем.
Він заскрегав зубами і звернувся до лицаря: - Захисти жителів, направ їх до моєї резиденції.
- Но милорд! Ми тут, щоб захистити вас...
- Зі мною все буде гаразд. Ми повинні захищати їх в першу чергу! - Голос Дженальда став голосніше.
Рицар швидко схилив голову. Потім він забрав частину солдат геть.
- Будь ласка, будьте спокійні, ваша високість, - сказав Дженальд, виймаючи меч з піхви.
Я нічого не сказав і просто втупився на нього.
- Бачите, зомбі слабкі, якщо не вважати їх високої фізичної сили.
Який ти надійний, містере.
- Якщо ми використаємо їх нерозбірливість у власних інтересах, то легко зможемо ...
*БУУМ!
- Кашель! Кашель!
Двері багатьох домів почали розділятися одна за одною. Я швидко перевів погляд на відкриті двері одного з будинків і виявив дірку в підлозі та натовп нежиті, які виповзали з діри у будинку.
Не жити з розтопленими обличчями, тонкими і крихкими тілами довгими руками та кігтями... Упири!
Феодал, віконт Дженальд Ріпанг, викинув меч зі своєї руки. Надійна аура, яку він випромінював лише секунду тому, зникла, і його обличчя стало блідіше аркуша паперу. Раптом він прокинувся від заціпеніння і швидко підняв свою зброю.
- П-будь ласка, заспокойтеся, ваша високість! Навіть якщо це і запирі, поки ми залишаємося насторожі!
Извини... Але я не думаю, що можу довіряти тобі.
Я помассував лоб, згадуючи присутність тієї аури смерті, яку відчув ще тиждень тому. Схоже саме ці хлопці викрикували її.
Тільки подумати... Вони весь цей час рили підземні тунелі!
*Клац* ***
Чекати запирих голосно клацнули. Тепер їхні погляди зосереджувалися на солдатах, а їхні посмішки показували льодяну душу. Вони знайшли смачну здобич.
З іншого боку, солдати почали кульгати по всіх сторонах, як зграя кроликів, яка наткнулася награю вовків.
Я міцно зажмурився.
Мабуть, моя тиха тижнева відпустка була затишя перед бурею. Дорога богиня Гея, мабуть, хотіла відправити мене в пекло.
----
Від третьої особи.
- Э-э-е?
Перед ними - зомбі. У тилу - запирі.
Солдати поспішно обернулися, думаючи, що вороги в тилу були набагато небезпечнішими, ніж звичайні зомбі.
Велика кількість запилень почала вискакувати з будинків, після чого вони накидалися на солдатів.
Ось одного хлопця повалили на землю, а потім його плече проколов коготь ...
- Увааах!
- Вбийте його!
Решта солдатів виставили свої списи і встромили їх у запиря, але тут же ще один увірвався і вдарився в їхній стрій, відкинувши людських солдат геть. Потім він почав жорстоко розмахувати своїми кігтями всюди.
Строю вже майже зламався.
- Зберіться! Не дайте їм зламати стрій! Нам потрібно витягнути поранених!
Солдати негайно відгукнулися, почувши слова Вікента Дженальда. Не дивно, що вони були добре навчені нормальними солдатами і не збирали обірванців. Іншими словами, вони були справжньою елітою, яка мала реальний бойовий досвід і пройшли навчання, так що знали, як боротися з усіма видами неживи.
Вони швидко створили круговий заслон з феодалом і імперським принцем як свого ядра. Перша лінія була озброєна щитами і мечами, а друга — списами.
До Дженальду притягнули пораненого, з якого зірвали одяг для зупинки кровотеч.
- Ми в небезпеці!
Тіло Вікіконта почало тремтіти від страху. Що робити? І що він МОГ зробити?
Він був всього лише феодалом, якому правив невеликий кордон. Пройшло два роки відтоді, як його понизили на посаду, але він все ще не дуже добре знав цю землю.
Він відчував себе загубленим і не знав, як слід командувати військами в подібних випадках. Якби поруч був досвідчений лицар, все було б по-іншому. На жаль, він вже відіслав цього чоловіка через гостру нестачу робочої сили.
Це означало, що тепер він повинен був почати командувати.
- Но я...
У його голові було порожнеча, і він поняття не мав, що робити далі.
Саме тоді велика група не могла нарешті напасти. Зомбі впав у плече солдата. Покладаючись на свою фізичну силу, він насильно витягнув бідолаху з ладу і почав кусати його.
- Увааахк?
Його плече було розірвано... шкіра, м'язи і тіло - все було розірвано, і фонтан крові бризнув назовні.
- К-к! Що я можу зробити?
Дженальд впав у стан паніки.
- Увахк... Увааах!
Один поранений солдат застовпів від болю і похитнувся. Але він змусив себе повернутися в стрій і підняв щит, незважаючи ні на що.
Неживе ж концентрувала свої атаки на пораненому солдаті. Вони схопилися за його щит і намагалися розірвати стрій.
Солдати позаду нього швидко виставили свої списи і прокололи нежити. Однак інші зомбі хапалися за зброю і продовжували свої атаки.
Озброєний щитом солдат, на жаль, не міг підняти свого меча через пораненого плеча.
І зомбі скористалися цим.
- Кки-руук!
Четверо зомбі схопили його щит одночасно. Солдат стиснув зуби і з усіх сил намагався триматися, але цього не вистачало.
Якраз перед тим, як його щит вирвали з його рук ...
- Чума.
[Благословіння було активовано.]
Раптом руки зомбі, які намагалися вирвати щит, почали танути.
- Ти?
Ці зомбі незграбно п'ють. Вони втупилися на свої руки, які вже розплавились до передпліччя і потім переклали погляд на солдата.
Хлопець, який вже був одною ногою в могилі, почав яскраво світитися. Його розірване плече розкололося до пристойних розмірів... Від божественності, яка насильно почала прибирати демонську енергію, відображалася в всій красі.
Через деякий час відсутня частина тіла солдата швидко наповнилась м’язами, і пряди плоті почали швидко рости. Після цього його тіло швидко покрило нову шкіру.
Те саме почало відбуватися і з іншими солдатами.
Рани, завдані їхнім організмом під час їхньої будови, почали заживати з видимою швидкістю. Їхня втома також була змита за кілька хвилин. Потім яскраве світло почало виходити від їхніх щитів, мечів і обладунків.
- ... .
Вони швидко прояснились.
Солдат, який майже помер, не міг зрозуміти, що сталося. Але тут він помітив кряжі очі, що запирнувся на нього своїми кігтями, і рефлекторно підняв щит.
Когті врізалися у щит, відскочили і розлетілись на шматки.
- Кки-руук?
- Я... я заблокував це?
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora