Граф вампірів розірвав тіло, яке лежало на щиті, і проковтнув частину цього тіла. Праву руку бідолахи він жував досить шумно...
Коли він насолоджувався чудовим смаком у роті, його величезне тіло раптом похитнулося. Зомбі підтримували паланкін, але їм було важко утримувати рівновагу з таким важким тягарем. Граф вампірів клацнув мовою і перевів погляд на фортеця Ронія.
- Ах, ах! Я відчуваю це!
Граф відчував ауру живих.
Його чекав свіже м’ясо, яке він не пробував протягом останніх п'ятдесят років. Скільки людей було замкнено там? Кілька сотень? Тисяча? Може навіть десятки тисяч?
Наскільки гарними будуть їхні тіла та кров?
Наскільки сильнішим стане його армія після того, як всі ці люди будуть перетворені на німертових солдатів?
Він чекав зручної нагоди протягом останніх 50 років. Він почав свій шлях як зомбі, який рухався тільки в гармонії зі своїми інстинктами, потім він став запирем, після чого зумів перетворитися на Дюллахана, а потім у володаря змби. І врешті-решт, він перетворився на графа вампірів.
Коротко кажучи, він став істотою, яка була здатна думати.
Як довго він чекав цього моменту?
Лише подумайте: він мав достатньо сили, щоб командувати армією неживі та володів величезним рівнем демонської енергії!
Арократна класифікація вампірів базувалася на рівні демонської енергії. Хоча цей конкретний монстр ще не був визнаний іншими вампірами і, отже, навіть не заслужив ніякого рангу, він був упевнений в тому, що був рівний графу Вампирів
- Граф? Ні, я вище цього ранга!
Подивіться на цю армію! Навіть вампір ранга марказу не зміг би зібрати армію з понад двадцять тисяч німертових!
- Абсолютно вірно, я не якийсь там граф. Я - володар вампиров, ні, король!
Вампір погладив намисто, яке висіло у нього на шиї... череп гірського козла, який був набагато більшим за звичайного.
- Ось він череп короля некромантів, череп самого Амона!
Ось він, артефакт, який перетворив його на графа вампірів. Звичайна зомбі не могла б стати навіть звичайним вампіром, хоча би він зібрав демонську енергію протягом ста років або близько того, але цей череп зміг зробити всю складну роботу всього за кілька десятиліть.
Це допомогло цьому монстру з багатьма речами, і саме завдяки йому зміг зібрати таку величезну армію.
- Я монарх, спадкоємець Бога смерті, воля Юдия!
Граф вампірів витончено розтягнув руки і розбився дивним сміхом. Раптом з очей черепа короля некроманта Амона почав смоктати світло.
Демонічна енергія поширювалася, здавалося б, скрізь. Нежити, яка відчувала ауру смерті, високо підняла голову і почала видавати скрипучі звуки.
- О, моя люба не жити!
Граф вампірів вказав своїм пухким і товстим пальцем на фортецю Ронія.
- Ідіть і накажіть...
Крадіжка вгамувалася і згорів.
- Всіх живих!
У той момент армія не могла працювати одночасно.
Армія з візгом і воєм наближається до Ронії.
----
Від першого обличчя, Аллен Олфолс.
Пройшла рівно тиждень з тих пір, як мене посадили сюди.
Мене вже повинні були звільнити, але чомусь ніхто не прийшов, щоб відпустити мене. Що відбувається? Принаймні, Шарлотта вже повинна була прийти до мене з моїм сніданком...
Я вхопився за залізні прути і крадькома глянув назовні. - Гей, там хтось є? Ви повинні хоча б дати мені що-небудь поїсти! Я тут умираю с голоду!
І саме тоді я почув шум...
- Швидше! Покваптеся!
Феодал зі своїми солдатами швидко підійшов до мене. Хоча він і раніше мав кілька круглих статурою та ретельно укладеною бородою, колір його обличчя був настільки блідим, наскільки це взагалі можливо. Те саме стосувалося і тих, хто його супроводжував.
Вони поспішно втікали до в'язниці, як ніби за ними хтось гнався. Один солдат швидко намагався відкрити двері камери тремтячими руками.
- Чорт забирай! Чому вона не відкривається? - Прокричав розчарований солдат.
Він був настільки охоплений страхом, що навіть на мить забув про те, щоб феодал і імператорський принц були поруч.
- Що таке? Щось сталося?
Моє питання спонукало феодала здригнутися. Він швидко витер холодний піт і відповів: - Я... Нічого особливого, ваша високість. Ха-ха-хо!
Нічого особливого? Якщо так, то чому ти настільки пітнієш, хоча на вулиці холодно? Крім того, я бачу, що твої очі тремтять від тривоги.
Я злегка нахмурився і активував свій досвід.
[Ім'я: Дженальд Ріпанг (Віконт)
Вік: 43 роки
Спеціальність: потіха, спілкування, милосердя.]
« Якого біса? Хіба його не понизили на посаді через те, що він крав податки для імператорського двору? Якщо він дійсно це зробив, чому у нього залишилися спеціальності самої Будди?" Я подумав.
Феодал Дженальд поплескав по плечу солдата. - Заспокойся, хлопче.
- С-сер? Ах... Звичайно.
Солдат гірко посміхнувся, після чого, нарешті, зміг відчинити двері камери. Він, ймовірно, зрозумів, що сцена, в якій його пан намагався заспокоїти його, хоча він був ще більш переляканим, ніж він сам, була досить жалюгідною.
Тим часом феодал вичавив з себе посмішку і запитав мене: "Будь ласка, залишимо це місце якомога швидше.
Я вийшов з камери і пішов на площу. Я бачив сотні підданих отчин, які рухалися кудись під керівництвом солдат.
І я, природно, був здивований раптовою зміною в атмосфері.
Тоді Дженальд віддав новий наказ своєму солдату: - Передайте серові Харману, що я забезпечив безпеку його висновки принца.
- Так, сер!
Цей солдат, мабуть, був справжнім воїном, а не каторжником, оскільки він дотримувався протоколу і віддав належне феодалу. Після офіційної шушери він швидко кинувся до стін.
- Ваша високість, нам пора. Будь ласка, дозвольте мені провести вас в більш безпечне місце.
- Що відбувається?
Я ще раз оглянув околиці.
По вулицях часто пробігали солдати. Деякі з них евакуювали громадян, тимчасом як інші вдягнулися у бойові спорядження і торопльо бігли на мурах.
- Волна смерті, ваша високість.
Волна смерті?
О, точно. Адже вже майже двадцять п'яте число, чи не так?
Справді, в цей день, кажуть, не жити ставала ще більш злою, ніж будь-коли раніше.
- А я думав, що ця подія не гідно така шумі. Чи ж ми не будемо змушені битися в найгіршому випадку з п’ятьма тисячами слабких нежив?
Крім того, ці монстри навіть не мали зброї і покладалися лише на свої основні інстинкти.
Але, на жаль для мене, віконт Дженальд безпорадно зітхнув і відповів, щоб покласти край моїм наївним думкам: - Цього разу ситуація зовсім інша, ваша високість. Ця хвиля має зовсім іншу силу.
- Добре, тоді... Скільки їх було?
- Більше двадцяти тисяч.
- Двадцять тисяч нежиті з'явилося протягом цілого тижня, ну, це не так вже й багато ...
- Ні, тільки що, ваша високість. Більше двадцяти тисяч нейтертових на даний момент знаходяться під нашими стінами.
Почувши це, я втратив дар мови. Якого біса?
- Все одно, давайте підемо разом, ваша високість. Хоча малоймовірно, що фортеця може бути захоплена, я все одно повинен супроводжувати вас у більш безпечне місце перш ніж відбудеться ...
- Милорд!
До нас поспішно підбіг лицар і щось прошепотів на вухо Дженальду.
- Мы... нас оточено?
- Біля трьох тисяч нейтертових чекають вас біля задніх воріт, мілорде.
- Вони вже напали?
- Ні, але, як і очікувалося, вони знаходяться в режимі очікування. Неначе вони чекають тих, хто повинен відступити, мілорде.
- Якого біса, це...
-Фшш!
Буум!
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora