Взявши меч, переданий йому, Штормовий Клінок визнав, що Ван Дун не був слабким і вирішив зосередитися на схопленці.
- Гей, одягни костюм "Металл", цього разу я не збираюся з тобою гратися.
- Не хвилюйся про це, намагайся з усіх сил, я дійсно хочу побачити знаменитий « Удар Штормового Кліна».
У словах Ван Дуна трохи високомірний тон спровокував противника. Якби він не знав, що цьому так званому Шутнику Ейнхерії сповнилося всього шістнадцять років, Штормовий Клінок подумав би що зустрів суперника рівня майстра.
Вжух - вирвалася сила душі Штормового Клінка. Вузли активувалися, що говорило про цілковиту його серйозність.
- Спробуй відбити мою наступну атаку!
Штормовий Клідок почав відміряти важкі кроки по рингу. Як тільки він перейшов у повністю бойовий режим, в ньому відразу ж відчулася загартована багатьма битвами. Людина без костюма могла відразу відчути льодяну ауру, що виходила від неї навіть на відстані метра. Але Ван Дун стояв нерухомо, ні краплі не дрігнувши, через що глядачі подумали, що він, можливо, збожеволів.
- Боги, - здивовано закричав хтось із глядачів через мить.
Штормовий Клінок збирався завдати широкий розмашистий удар, але у нього нічого не вийшло, тому що Ван Дун непомітно ковзав за його спину, і схопив тильний бік леза двома пальцями.
— Я ж сказав, постарайся, - Ван Дун штовхнув його, і хитається Штормовий Клінок зробив кілька кроків назад.
Натовп закричала. Голими руками проти меча... Ніхто не встиг усе розібрати. Здавалося він зміг заблокувати атаку в долю секунди.
Штормовий Клінок минулого разу не скористався інтенсивним ефектом свого костюма "Металл", який атакує костюм марсііан - Дикий Звіре-Х. Але тепер, після повторного приниження, він дозволив своєму "Металлу" вступити в дію, його озброєння почали випускати слабкий темно-червоне світло, що контрастував з вогнем у його очах.
Енергія почала наростати в Дантяті Штормового Клінка, він дивився на Ван Дуна як лев, готовий кинутися на свою здобич і збирався провести свій коронний удар. Це був вражаючий удар, який глядачі сподівалися побачити в кожному бою Штормова Клінка.
Як і найсумливіший бойовий стиль Марса, цей удар вимагав від нападників відкинути всі захисні засоби й стати майже несамовитим; у свою чергу серця противників були б паралізовані страхом. Навіть роздратування означало, що він зазнав катастрофічної поразки в умовах надзвичайно сильного імпульсу атаки.
Ван Дун міг сказати, що ця атака відрізнялася від попередніх двох, оскільки вона мала бути точнішою і жорсткою. І перш за все, цей удар був наповнений силою ЯГ, інтенсивним костюмом "Металл", який могла зруйнувати будь-яке людське тіло при контакті. Але Ван Дун просто недбало крокнув назад, не здригнувшись.
Одна з визначних характеристик марсіани полягала у високій швидкості, їх безупинний наступ не залишав жодного противника можливості чинити опір, що завжди перетворювало матч на сольний виступ.
З кожним ударом на Ван Дуна, лезо, що сяяло рубіновим світлом, наповнювало арену червоними спалахами; однак ван Дун не боявся і не відступав назад. Замість цього гойдав своїм тілом, немов маятник, з боку в бік від удару.
– Отримай, о півчи... - Штормовий Клінок, здавалося, втратив самовладання, наносячи буйні атаки.
Одна серія атаки Штормового Клінка складалася в цілому з двадцяти послідовних рубців і ріжливих ударів, але після двадцятого Ван Дун до цих пір був абсолютно неушкодженим. Він знову зловив пальцями лезо, і штовхнув свого противника долонею.
Загартований у боях марсіанін раптово похитався своїм тілом, викручуючи руки однією рукою, щоб клинок вирвався з залізного затишку Ван Дуна. Після цього він направив гострий край леза вгору, прямо в орну противнику і навів удар, різко дрнувши руку, щоб знищити все що було нижче пояса. Ван Дун не став піддаватися інстинктам і виходити з себе, як зробило б це більшість людей, зустрівши такий підлий прийом, а просто спокійно ступив на нападника і швидко обхопив його голову рукою, немов пітон, який опинився навколо великої здобичі.
Коли Ван Дун розвернувся, то зробила те ж саме і шия в його руках. Матч закінчився хрустом шейного хребця.
Ван Дун не думав, що битва закінчиться таким жорстоким чином, але це « згинання шиї» вже стало рефлексом після боротьби з загами, оскільки вона використовувалася для запобігання самопідриву голів, як смертників і травмованих загонів: тим самим сигналізували своїм сородовикам.
Спочатку присутні були німими, а потім швидко розгорілися суперечки. Що це за хлопець? Що він використав для цього? Багато хто дійшов висновку, що Ван Дун не вперше скручує шию через таку гру.
Ні в армії, ні в академіях не навчали такого...
Ван Дун помітив, як його запалюють поглядом: він повернувся, і поспішив зі сцени, побоюючись, що натовп буде цікавитися про його незвичайну техніку.
- Чому ми йдемо? Ти лише подолав ще одного кульгавого невдахи, Штормовий Клінок. Пфф... Щось гірше, ніж масляний нож! - Незадоволено пробурчав Містер Шутник.
- Він був непоганий, особливо остання атака, вона була сильною, хоча їй не вистачало швидкості, така нападка краще підходить для війни, ніж для дуелей, таких як ця.
- З яких це пір ти став таким розсудливим? Але все це не має сенсу, нам просто потрібно знайти противника трохи краще. Невже тут немає бої справжніх майстрів?
— Проходять, — відповів Ван Дун.
Він глянув підручник з гри: дійсно існували матчі для досвідчених гравців, але з нинішнім рівнем у Ван Дуна не було жодних шансів на участь в таких боях.
*
- Моусю, Моусю, поглянувши, Шутник Ейнхерій знову грає, і він щойно переміг чувака з костюмом "Металл" третього рівня.
- Приглянь за ним для мене, я зараз буду!
Почувши слова друга, Моуса перестав спілкуватися з дівчиною і кинувся до неї.
*
Виклик на бій з'явився у поштовій скриньці Ван Дуна, який розпачливо потрапив на матчі вище рівня. Він вивчив профіль претендента: « Сорок перемог і жодної поразки». Ван Дун вважав, що він був або крутим боєцьом чи чітером, це було б єдиним поясненням 100-відсоткової виграшної статистики.
- Може, нам варто спробувати? - Пан Шутник благав, бо він не хотів чекати.
Ван Дун, ймовірно, не зможе грати ще дуже довго через заняття в академії, а це означало, що доведеться просидіти хоча б один тиждень у очікуванні.
- Гаразд, Ван Дун прийняв виклик.
- Зараз, Моусю, він прийняв твій виклик, я вибрав для вас місце. Все як завжди - сказав Емма, посміхаючись.
Він добре знав силу Моусю, і врешті-решт він переміг сорок воїнів високого рівня без програвши жодного разу. Він був дуже мало знайомий з людьми, тому не любив їх до натовпу. Тому він поступово відходив від Рою, але не мав проблем у реальному житті.
Наприклад, у перший день навчання Моусю травмував інструктора.
- Поглянемо, не підведи мене, хлопче, через тебе я відмовився від солодкої нічки, — тривожно пробурмотів Моусю.
І Ван Дун, і Моусю пішли на позначене поле бою в очікуванні. Це поле бою було дуже ізольоване з маленькою аудиторією. Як і в реальному світі, у ігровому були свої інтроверти та екстраверти.
Ніщо з цього не мало значення для Ван Дуна, тому що він все одно нікого не знав.
Незабаром з'явилися два претенденти, одного звали "Беспільний Плейбо" і іншого - "Остра Бритва". Ван Дун спостерігав за ними, коли помітив чіткість їхніх облич.
« Вони, мабуть, еваняни» — подумав він.
Обидва чоловіки прийшли на зустріч з ним, але Ван Дун відразу здогадався, з ким битиметься, тому що тільки від одного відчулися потоки сили і це Безпечний Плейбо, який посміхнувся йому.