Том 4, розділ 1 - Повернення додому. Частина перша
Стіни навколо садиби, де жила Аліса, не були занадто високими - приблизно два метри. Лінлей лише одним стрибком зміг піднятися на верхівку стіни. Потім зістрибнув з неї, аналогічним чином заскочив на балкон до Аліси.
"Бистро, сядь" - Аліса миттєво потягнула Лінллей за рукав до підлоги.
Не розуміючи всього, Лінлей слухняно присів.
« Тішіше, - прошепотіла Аліса, потім обережно оглядалася, чи не помітив його хто, після чого з полегшенням зітхнув і повернулася до Лінлей. Добре, що всі сплять. Якби хтось тебе побачив, у мене могли виникнути неприємності."
Линлей раптом зрозумів, до чого все це було.
« Давай залишимося сидіти. Якщо ми будемо спілкуватися сидячи, то через стінки балкону тебе не буде побачити», - ніби хита лисиця, Аліса радісно посміхнулася. Вона протерла підлогу поблизу тканини і сіла біля Лінлі.
Лінлей також був схвильований і щасливий, що знову зміг зустрітися з Алісою.
« Великий брат Лінлей, що ти робив на вулиці таку пізної ночі? Якщо не помиляюся, ти казав, що вчишся у Академії Ернст. То що ти робиш у місті Фенлай?», - на одному диханні Аліса поставила відразу кілька запитань.
Чому він був у місті Фенлай?
Від цього запитання Лінлію було досить ніяково. Адже він не міг сказати, що прийшов сюди, аби відпочити в Нефритовому Раю з трьома друзями.
« Я прибув до міста з кількома близькими друзями, щоб відзначити моє повернення. У заведенні де ми пили душно, тому я вирішив прогулятися свіжим нічним повітрям." - Лінвей міг дати лише цю розпливчасту і невиразну відповідь.
Аліса кивнула.
« Аліса, а ти чому не спиш такої пізньої ночі? » — запитав Лінлей.
Аліса незручно прикусила свою нижню губу: « Я пішла відпочивати дуже рано і майже відразу ж заснула, але через мого батька я прокинулася... він був дуже п'яний і коли повернувся сильно шумів. Ти навіть не уявляєш, наскільки сильно мій батько розпущений. Він щоночі йде грати в азартні ігри і багато п’є. Після чого, повертаючись додому п’яним, він викликає справжній переполох. Я так зла!».
« Я знаю, що лише я можу сказати — мені просто не пощастило. А як щодо тебе Лінлэй? Який у тебе батько?
« Мій батько? — із запалом згадав про нього і свій дім. - Ну, мій батько однозначно не грає в азартні ігри. Хоч він і час від часу п’є, але рідко коли сильно напивається. При цьому мій батько неймовірно строгий. Він був таким навіть тоді, коли я був зовсім маленьким".
Аліса дивилася на Лінлію з ревнощами: « Великий брате, тобі так пощастило. Не те, що мені".
Під променями місячного світла ця парочка весело і безтурботно базікала сидячи на балконі. Порозмовлявши про батька, вони змінили тему і перейшли до теорії магії та освіти, потім обговорювали життя у своїх академіях, а після друзів, чим вони з ними в вільний час займаються і як розважаються...
Лінлей був дуже щасливий, розмовляючи з нею. Чим більше він з нею проводив часу, тим краще він почав розуміти як живе Аліса, а також які особливості є у її характеру.
Повільно, але непомітно, ніч підійшла до кінця і на небі зі сходу проникли перші промені сонячного світла. Усі довкола були переповнені свіжим ранковим повітрям. Але Лінлей та Аліса були такі щасливі і занурені в розмову, що навіть не помітили скільки вже пройшло часу. Тільки коли стало дуже світло, вони раптом зрозуміли, як багато пройшло часу з моменту їхньої нічної зустрічі.
« О, а вже ранок» - тільки тепер Лінлей зміг помітити це.
Аліса теж почала думати і зрозуміла: « О, Боже... Мені так соромно, великий брат ... Я змусила тебе скласти мені компанію на всю ніч".
Після чого, повисла незграбна мовчазна пауза між Лінлей і Алісою.
« Ты права. Мені вже давно треба йти геть », — каже Ліней. Він не знав чому, але все-таки він нервував, тому сказавши це - він різко встав.
"Більший брат, в майбутньому ти ще будеш відвідувати місто Фенлай?" - запитала Аліса.
« Якщо з'явиться вільний час, то обов"язково» - схопившись рукою за перила, Лінлей перестрибнув і потім сильно відштовхнувся від краю. Настільки сильно, що навіть зміг долетіти на вулиці з одного стрибка, приземлившись за 10 метрів від стіни.
Лінлей не озирнувся назад, повернувшись до неї спиною він підняв руку і помахав їй на прощання.
Аліса дивилася, як йшов Лінлей поки він повністю не сховався з виду. Тільки після цього, вона навшпиньках сироталиво повернулася в свою кімнату.
....
Літо, серпень. Сонячна, жарка погода. Сонце світило так сильно, ніби воно випалювало всю землю. Перемігши з трьома братами, Лінллей поїхав додому до рідного міста Вушан. Він ніс у своєму рюкзаку магічні ядер та інші цінності на понад 70 000 золотих монет.
« Пек писк», - сидячи на плечі Лінлей, Бебе почав схвильовано їсти.
Побачивши Бебе, Лінлей почав сміятися. Він подумки сказав: « Бебе, ти ж радий повернутися до Вушан? До речі, я раніше ніколи не питав тебе, але коли я зустрів тебе - як і чому ти з'явився всередині помети мого клану?»
« Якби я знав... - Бебе безпорадно похитав головою. - З тих пір, як я себе пам'ятаю, я вже був на твоєму задньому дворику, батьків не пригадую. Єдине, що я запам'ятав - це голос, який сказав мені: "Залишайся тут і не тікай".
« Залишайся тут і не тікай?», - серце Лінлей здригнулося.
Може, цей був голос твого батька або матері, Бебе?
« Я просто гриз каміння. І не смів ослухатися голосу, тому не покидав дворик твоєї сім'ї. Але пізніше, босе, ти знайшов мене і потім нагодував диким зайцем. Ти ставився до мене краще, ніж хтось з моїх спогадів. Після чого я не хотів більше тебе покидати, бос." - поки Бебе говорив, він морщив свій ніс.
На Лінлі теж були зворушені спогади з минулого.
Бебе все-таки вагався якийсь час перед тим, як прийняв рішення і покинув містечко Уушан, після того як пішов за Лінлэй. Потім він укусив Лінлей, щоб започаткувати їхній духовний зв’язок.
"Добре, Бебе, ми завжди будемо разом, згоден?" - Лінлей потішаючи з любов'ю погладив маленьку голову Беке, після чого той від задоволення прикривав свої очі.
Лінлей не надто швидко рухався зі швидкістю 20 кілометрів за годину. До моменту, коли він дійшов до меж міста Вушан, вже була ніч. Зайшовши в місто, він почув знайомий голос...
« Всі ви! Випряміть спину і підтягніть талії! Не згинатися! У кого ягідки косляться паличок, вирізьблених фарбою - будуть вважатися халтурниками і отримають подвійний навантаження!», голос Гіллмана був чутний здалека.
Лінлей повернув голову в його сторону.
На цьому знаному лузі на сході міста Вушан, поряд з кількома старими деревами, група дітей віком від шести до шістнадцяти років стояли в трьох колонах. Під суворим наглядом Гіллмана та двох інших воїнів усі вони наполегливо тренувалися. Пот наскрізь просочив одяг дітей.
«Ще зовсім недавно я теж тренувався» - побачивши це, на Лінлі справилися емоції.
- Гіллман здалека побачив Лінлей. Залишивши кілька інструкцій Роджерові й Лоррі, він негайно побіг до нього і схопив у ведмежій обійми.
« Дядя Хіллмен, давно не бачились! » — був дуже щасливий.
"Ха-ха! Давай спочатку сходи додому. Лорд Хогг буде так радий тебе бачити.", - Гіллман радісно фикнув, після чого вирішив супроводжувати Лінлей до будинку.
Роджер і Лоррі здалеку тепло вітали Лінлей.
« Дядя Роджер, дядько Лоррі», - Лінлей у відповідь теж з радістю помахав рукою, після чого пішов за Гіллманом до пологового будинку.
« Ловлею, ти прийшов з рюкзаком? Він здається важким. Що всередині?
Лінлей усміхнувся: « Це невеличкий подарунок для мого батька! »
Р.S. Група перекладу Новелли https://vk.com/public123098211, всім кому сподобалися переклад і історія, підписані, ставимо лайки, радимо друзям, не соромимося!