Глава 275. Повернення легенди Частина 2
Коли Артур прямував у дорогу, йому не вистачило багато часу на пошуки сховку. Він зупинився на секунду, щоб оцінити хаотичну ситуацію, яка була перед його очима. Речі, які він бачив надто часто, але сподівався не побачити, коли вперше прокинувся.
Там було кілька просунутих рівнів динозаврів-рослинних звірів. Це були ті самі звірі, з якими зіткнулась група студентів і які мали стільки проблем. Усього їх було троє, і всі вони за допомогою своїх лиан хапали та цілували людей з платформи й мостів на великих деревах вгорі. Вони докладали зусиль, щоб відбивати виноград за допомогою маленької тварини, яку мали, а дехто навіть використовував свої слабкі здібності.
Але група людей була розкинута дуже тонко. Усього їх було близько 200, вони жили на деревах. Тоді як основна маса мала справу з виноградними лозами, то інші були схожі на змій — створіння і навіть кілька гігантських павуків.
Багато людей померло, і невдовзі здавалося, що всі вони загинуть.
- Залишайся тут, - сказав Артур, ставши дівчину на землю прямо за великим деревом. Перед відходом він торкнувся землі прямо під її ногами. - Не хвилюйся, ти будеш у безпеці, якщо хтось прийде за тобою.
Він впав у кулак і стискав руку. - Ви, хлопці, не варті того, щоб використовувати мій меч, - сказав Артур. У той же час Артур мав відносно мало крові, тому не хотів використовувати жодний із своїх навиків.
Він жодного разу не збавив швидкість і тепер був зовсім поруч із задньою ногою звіра. Використовуючи свою силу, він викинув кулак і вдарив ним по правій нозі істоти. Почулось гучний звук ударної хвилі, і в ній утворився вм’ятин.
Люди були вищими, ніж ті, що боролись на мостах і платформах. Вони могли бачити тільки верхню частину тіла великих гігантських динозавроподібних тварин. Потім раптово, в середині їх боротьби, пролунав гучний бавовник. Через кілька секунд один з тварин обвалився на бік, і його величезне тіло попало на землю.
Навіть високо в деревах відчувалося вага дев’яноста тонн, коли листя тремтіло і падали.
- Що сталося? - Крикнула жінка з бандою на лобі. Вона вже деякий час очолювала групу. Насправді тільки завдяки її швидкому прийняттям рішень група людей змогла протриматися так довго, як вони це зробили.
- Я не знаю, один з звірів раптово впав. Що б це не було, це має бути хороша новина, вірно, Рубі? - Відказав чоловік, відбиваючи виноградну лозу від іншого звіра, не надто далеко від першого.
- Не обов'язково, може бути, це щось ще більш сильне. Звірина, сильніша і вбиває їх. Я починаю задумуватися, чому солдати піднялися і пішли Ось так. - Відповіла Рубі.
Минуло лише кілька секунд після того, як було вбито перших великих звірів.
Рубі швидко підійшла до краю платформи і висунула голову. Звіри не тільки впали, але й більше не рухалися. Придивившись ближче, вона помітила, що бачить найменшу рану розміром з кулак на шиї.
- Хіба не там знаходиться кристал дикого звіра? - Подумала вона.
Якщо б Кристал звіра був видалений, це не завжди призводило б до передчасної смерті звірини. Однак він позбудеться більшості своїх сил і зрештою призведе до смерті. Вони ніколи раніше не стикалися з цим типом істот, тому й гадки не мали, де знаходиться кристал.
Але це була хороша ідея-зцілитися на кристал, щоб послабити його. Дивна річ в цьому типі дій, було незвично для звіра робити такі речі. Рубі все дивилася і дивилась, намагаючись зрозуміти, що ж їх здолало. Чи були вони друзями, чи ворогами, але вона не бачила нікого і нічого.
Відмовившись від пошуків того, що могло врятувати їх, вона вирішила звернути увагу на решту платформи та інші території, які все ще зазнавали нападу. Коли вона повернула голову, то побачила, що більшість тварин вже пішли і з ними розібралися.
Група людей зібралася навколо самотнього чоловіка і пліткувала та розмовляла.
- Що сталося? - Запитала вона, підходячи до групи людей.
- Цей чоловік, ви не повірите, але він врятував нас всіх. - Збудливо закричав чоловік, викликаючи Рубі.
Рубі сковтнула, злякавшись, що інші можуть подружитися з кимось, хто незабаром їм доведеться битися. Коли натовп рушив уперед, щоб дати Рубі можливість зустрітися з цією людиною, вона зрештою побачила, що їх врятувало.
Але те, на що вона дивилася, було зовсім не так, як вона думала. Вона могла думати тільки про одного, красунчик.
На цей момент Артур вже вбив трьох тварин високого рівня разом з більшістю звірів середнього рівня на платформі і мостах. Це не зайняло багато часу для решти тварин, щоб зрозуміти, що вони були перевершені і почали втікати.
Тепер на Артурі вже не було шолома. Він трохи розігрівся від боротьби і біг з-за шолома і вирішив поки зняти його і потримати поруч із собою. Коли інші побачили його обличчя, вони подумали, що це особа героя.
Як міг хтось такий красивий існувати і бути таким досконалим? Світ був жорстоким до тих, хто вже мав привабливу зовнішність, здібності та силу, як думали інші.
Він хотів поговорити з людьми, сподіваючись знайти відповіді на деякі запитання про те, що ж сталося на цій планеті. Але він знав, що вони щойно вийшли з складної ситуації і пройде деякий час, перш ніж зможуть відповісти належним чином.
Його питання могли почекати, він звик чекати, у нього було весь час в світі, але це було не те ж саме для людей. Їхній час був обмежений.
- Дякую за допомогу, ми у вас в боргу, - сказала Рубі, кланяючись.
Рубі! - З дерев'яного будиночка на платформі вибігла стара. У неї було стурбований вираз обличчя, коли вона покликала її.
- Що сталося, мамо? - Запитала Рубі.
- Мені дуже шкода... це Міні, я не знаю де вона. Я шукала її всюди. - Старі жінки відповів.
Ні. але один з чоловіків, що стояли біля неї, встиг підхопити її якраз вчасно.
- Не хвилюйся, ми знайдемо її, вона розумна дівчинка і сильна, як її мати. - Сказав чоловік.
Почувши ці слова, Артур зрозумів, що дівчина, яку він зустрів раніше, була дуже схожа на ту, яка стояла перед ним. - Це була маленька дівчинка років шести, з в'яним чорним волоссям.
- Саме так, - сказала Рубі.
Потім Артур вказав на брудну землю внизу. Сінді вийшла з-за дерев, як тільки тварини зникли. - Я тут, хлопці! - Сказала вона з широкою посмішкою на обличчі, махаючи рукою зверху.
- Мінні, стережися! - Закричала Рубі в всю горлянку.
Один з тварин все ще не покинув цей район. Це було чорно-балте створіння розміром з людину, схоже на восу, і воно зосередило свій погляд на маленькій дівчинці. Зависнувши зверху, він пірнув носом вниз.
Люди і Рубі почувалися втраченими й безнадійними.
Вони були занадто далеко, щоб щось зробити, і ніхто з них не міг зупинити те, що ось-ось мало статися.
Артур був єдиним, хто не виглядав стурбованим. Коли оса наблизилася до Мінні, під її ногою, тіні почали рухатися як океан.
Потім, коли Оса була в декількох дюймах від нього, з тіні Мінні з'явилася гігантська рука і схопила осу, зупинивши її на півдорозі.
Потім Артур простягнув руку і промовив два слова. - Теновий замок. - Тінь розпорошилася, а разом з нею і Оса.