Розділ 274. Повернення легенди Частина 1
Всередині тьмяно освітленої кімнати, з мерехтливими смолоскипами полум’я. Чоловік стояв і думав про те, чому хтось вирішив взяти перстень? З усіх речей, які він залишив після себе, це здавалося дивним. Будь-який досвідчений вампір з першого погляду міг би сказати, що це був найслабший з решти речей і навіть найменш цінний.
- Можливо, це була помилка. - Подумав чоловік. Хоч би як там було, тепер чоловік був вдячний долі за те, що йому потрібен новий одяг. Одного разу він переодягнувся і знайшов чоловіка, який розбудив його. Він дозволить тому, у кого є кільце, обміняти його на щось інше, подумав він.
Потім він підійшов до решти п’яти підіумів, які були покриті дивним металевим корпусом. Коли він поклав кінчики пальців на холод зовні, в одну мить вони, здавалося, відреагували і почали вібрувати.
Кожен з них ішов до землі, обнаживши шматки зброї. Він не був голим, оскільки мав повне озброєння. Хоча через щілини між деякими частинами тіла все ще виднілася гола біла шкіра, оскільки під нею і далі нічого не було одягне.
Шолом дозволяв бачити більшість його обличчя. Нагорі він мав два спіральні червоні ріжки, а до носа спускався тонкий метал.
- Ну що ж, будемо сподіватися, що мене не розбудили в розпал війни. Можливо, саме тому цей чоловік швидко пішов від мене. - Подумав чоловік.
Він продовжував спускатися по рушниці, але все навколо здавалося йому трохи дивним. Якщо війна дійсно йде, чому він нічого не чує ззовні? Але невдовзі він отримав відповідь.
Вийшовши на вулицю, він очікував одного з двох. Парад людей, які будуть там вітати його повернення, або велика бійка, яка відбудеться. Але він не бачив ні того, ані іншого. Замість цього все, що залишилося - це покинуте місто.
Вийшовши назовні, він відчув, що поблизу немає ніяких ознак таких же як він, тільки тварини. Але він не здавався.
- Можливо, мої почуття ще не прокинулися. - Сказав він собі, продовжую оглядати сусідні будівлі. Він шукав і шукав, але нічого не знайшов. Кілька звірів, які побачили його наближення, поспішили геть, не бажаючи мати нічого спільного з новою присутністю.
Нарешті, він натрапив на щось, що виглядало трохи цікавим. Це був дивний звір розміром з людину, який виглядав так, ніби був убитий не так давно. Причина, по якій він знайшов його цікавим, полягала в тому, що він міг відчувати дивну енергію від нього, схожу на його власну.
- Ну і навіщо було залишати кристал крові у звіра? - Бачити це і відчувати ту ж енергію звірини. Він почав думати, що його пробудження було випадковістю.
Одного разу Крістал кров'ю, який він залишив у своєї сім"ї, опинився в руках цього звіра. Судячи з того, як виглядало це місце, воно було покинуто давним-давно, але він все ще не мав поняття, скільки він спав.
Цілком можливо, що хтось убив звіра, забрав Кристал і увійшов у вежу, не підозрюючи про те, як це відбувається. Це також пояснює, чому вони вирішили взяти кільце, якщо вони поняття не мали, що роблять інші предмети.
- Можливо, моя скупість врешті-решт окупилася. - Сказав він, посміяючись про себе. Перед тим як поринути в вічний сон, його найближчий помічник Стівен попросив залишити після себе деякі скарби.
Вони також попросили його влаштувати випробування у вежі, але цей чоловік був занадто лінивий. Вибираючи предмети, він вибирав ті, які, на його думку, було легше замінити.
Стівен був збитий з пантелику його дії. Якщо він все одно збирався заснути, то найкраще було б залишити своє краще спорядження для наступного покоління. Стівену це не під силу.
Роздумуючи про те, як це могло бути можливо, існував також шанс, що хтось, хто не є частиною його сім'ї чи іншого виду, отримав кристал крові. Тепер він радів, що не забував про могутні предмети. Інакше це могло б призвести до проблем у зовнішньому світі.
- Ну, зараз про це думати марно. - Чоловік розповів, як він витягнув руки. - Перш ніж я вирішу знову лягти спати, мені дуже цікаво дізнатися, що сталося з усіма тут, і я думаю, є тільки один спосіб дізнатися це.
Людина продовжувала йти з міста до тунелів. Меч тепер був обгорнутий навколо його спини, використовуючи ланцюг, щоб тримати його на грудній частині броні. Здавалося, що він вибрав тунель навмання, коли йшов. Але, вибравши один шлях, він продовжувався деякий час, поки в кінці не з'явився сонячне світло.
Хтось вийшов з тунелю на сонячне світло. Людина була оточена природою джунглів, і сонячні промені проникли крізь дерева та листя. Вони торкалися як шкіри на його руках, так і відкритої ділянки обличчя. На відміну від Квінна і Фекса, чоловік не відреагував.
- У мене шкіра трохи чешеться, було б добре мати це кільце. Інакше у мене може з'явитися якась висипка. - Пожалкувався він, почесуючи передню частину долоні.
- Ааа! Раптом справа від нього пролунав крик. Він негайно кинувся в той бік, звідки донісся крик. Рухаючись з надзвичайною швидкістю, він міг маневрувати, уникаючи дерев і відкидаючи гілки та ліани, які перешкоджали йому йти дорогою.
Зрештою він побачив маленьку дівчинку біля річки, але вона була не одна. Велика змія, майже в чотири рази більше дівчини, сиділа на своєму тілі високо піднявши голову і дивлячись на неї. Дівчина намагалася відступити, але їй нікуди було йти, оскільки річка була позаду неї, а велика чорна змія попереду.
Змія рванулася вперед, поставивши перед собою голову. Від нічого робити дівчина зачинила очі і знову закричала, відчуваючи, що її життя скінчилося.
Коли болю не було, вона вирішила знову відкрити очі. Змії більше не було, вона повністю зникла, і замість неї стояв чоловік в дивних червоних доспеках.
Коли вона побачила, що змія зникла, то впала на підлогу і стала бити колінами об кам’янисту тверду землю. - Я думала, що помру... - Сказала вона, плачучи.
- Все в порядке. - Сказав чоловік. - Велика змія пішла і більше не буде тебе турбувати.
Дивлячись на дівчину, він помітив, що на її тілі було кілька порізів. Найжахливіша рана була на коліні, вона була сильно подряпана і з неї складалась кров.
Чоловік схопив її за ногу і уважно оглянув. - Це виглядає досить погано, але я повинен бути в змозі допомогти вам з цим. Потім він плюнув на обидві руки і почав терти їх один об одного.
Дівчина ще голосніше заплакала, коли побачила, що чоловік робить такі дивні речі.
- Ти ненормальний, і мене вб'є божевільний! - Вигукнула вона.
- Ні, не хвилюйтеся, я не намагаюся зробити нічого дивного. - Він відповів. - Повір мені, моя слина чарівна. Потім він поклав свої покриті слиною руки поверх коліна, утримуючи їх.
Дівчина не відчула болю і почекала кілька хвилин, все ще не знаючи, чи довіряти незнайомцю. Коли чоловік відпустив її коліно, рана повністю зникла. Дивлячись на нього, вона була вражена.
- Дякую вам, сер, ви повинні володіти здатністю зціляти! - сказала вона.
- Вміння? - Сумно відповів чоловік.
- Як тебе звати? - Запитала вона.
- Можете називати мене Артуром.
У цей момент усмішка, яка була на обличчі дівчини всього кілька секунд тому, зникла. Вона з силою потягла Артура за руку.
- Артуре, ми ж друзі з тобою?
Артур кивнув у відповідь.
- Тоді, будь ласка, ви повинні допомогти мені, моїй сім'ї, всім, хто потрапив в біду. Солдати, вони пішли, я не знаю чому, але вони залишили нас всіх тут, і незабаром після цього стався напад. Спочатку нам вдалося зупинити їх, але після вбивства перших звірів почали прибувати нові... Ці слова важко дихали, хапаючи ротом повітря. Артур бачив, що це було важко для неї. Вона виглядала дуже юною, старша за п'ять років.
Потім він підняв її однією рукою і притиснув до грудей.
- Просто скажи мені, куди йти.
Вона вказує напрямок, і Артур негайно рушив, але вже не так швидко. Тим не менш, дівчина все ще відчувала, як швидко він рухався, тому що вітер, схожий на те, коли хтось швидко їхав на велосипеді, відчувався на її обличчі.
Артур час від часу зупинявся і питав дівчину про дорогу, вона знала десь де лежить цей район, але не була впевнена, бо втікала від звіра й трохи заблукала.
- Мені дуже шкода, Артуре. - Сказала дівчина.
Принюхуючись, він відчув запах.
- Не хвилюйся, я знаю де вони.
Солодкий запах вдарив йому в ніс, аромат, який він добре пам'ятав. Запах крові.