Глава 250 Герої прибувають в останню секунду
Страх у серці Сії тільки посилився, і на мить їй здалося, що вона обманула саму себе. Коли вона побачила, що Піо якимось чином може зрівнятися з силою звіра. Вона не знала, як і чому, але їй здавалося, що в них є шанс вибратися звідси живими.
Але звір просто грався з ними, наступна атака звірини була набагато швидше попередньої, і тепер ноги Пітера були повністю відокремлені від його тіла.
Це було дивне видовище, бо звір спочатку височів над Пітером. Хоча його руки з лезами були довгими, здавалося, що коріння, які були прикріплені до твердої частини істоти, могли витягуватися і втягнутись.
Їй було важко підтвердити свою теорію, тому що все відбувалося в одну мить, і вона все ще намагалася оправитися від шоку.
Навіть з її списом всередині дикого звіра, це майже не мало жодного ефекту. Вона відчувала, що її атаки були марні. Звір продовжував іти вперед, не звертаючи уваги на Пітера, що лежав на землі. Потім Сія помітила, що його тіло, здавалося, було звернено в певному напрямку. Він вибрав собі наступну мету.
Він дивився на Лоґана...
Створення костюма було майже закінчене. Він був переважно срібним, під дією павуків. На відміну від попереднього, який був досить великим і громіздким, визираючи майже механічним світлом. Це більше підходило до фігури і росту Лоґана.
Залишилася лише остання частина голова. Лоґан побачив, що тварина наближається до нього. Він хотів дозволити павукам закінчити кінцеву частину.
На ладонах у нього було два круглих кільця. По краях колець виднілися маленькі металеві коробочки, подібні до зубів. - Він все ще не активний. - Сказав Лоґан, дивлячись на круглі кільця, - костюм повинен бути готовий, перш ніж я зможу щось зробити. Ще кілька секунд...
Зробивши ще один крок, звір раптом відчув, як щось схопила його за ногу. Коли він подивився вниз, то побачив противника, якого вже переміг.
Пітер продовжував чіплятися за монстра. Звір знову подивився вниз, на цей раз, піднявши руку, він почав витягуватися над власною головою. Сія зрозуміла, що їй дійсно нічого не можна зробити, і могла втягувати та витягнути свої кінцівки.
Коли звір хитнувся вниз, Сія прищурилась. Вона більше не могла дивитися. І все ж їй потрібно було це зробити...
Коли вона знову відкрила очі. Рука Пітера була відрізана від тіла.
- Пітер... - Сказав Лоґане.
Доспехи були закінчені. Костюм був переважно срібним, а верхній шолом — склодувом від підборідка до макушини голови.
Грудак був покритий зеленим металом, в той час як два кола на верхній частині його рук були також окроплені зелений.
- Цього буде недостатньо, - передрік Лоґане, ставши свідком зіткнення між Пітером і монстрем. Він бачив, як Пітер б'ється у віртуальній грі і міг оцінити його силу. Залишилася ще одна річ, потрібна Лоґану. "Озброєні."
До пояса Лоґана було прикріплено дивний квадратний пристрій. Він кинув дивний предмет на підлогу, і той раптово перетворився на щось схоже на великий скриню. Лоґан швидко схопив кілька кристалів з сундука.
- Інакше ви могли б подумати, що це марнування часу, але на кону наше життя. Після того, як апарат повернувся до своєї оригінальної розміри, робот-павук підстрибнув і перебудував її навколо своїх талії.
Після того як він помістив два кристали у верхню частину своєї руки, зелені кола почали світитися.
У його голові пролунав жіночий голос робота.
[Обрядені два Кристала Промежучого Рівння.]
[Сдається енергетична зброя]
- Все ще потрібно більше часу... Схоже, що потрібно більше часу ніж я передрік раніше. Або ж тривога всередині мене змушує відчувати, що це триває вічно. - Сказав Лоґане.
Звір був тепер лише за кілька метрів від Лоґана. Проблема була в тому, що тепер, коли він знав що звір може витягувати свої кінцівки, йому було важко оцінити його справжню далекость атаки.
Лоґана, проаналізувавши свого противника, зрозумів, що цей костюм був найкращий проти нього. Костюм, який він використовував більшу частину часу, був однаково збалансованим, коли справа досягала сили, захисту і швидкості.
Він сформулював скафандр, тепер зосередився на силі атаки. Побачивши, як виглядає ця істота, він вирішив, що це найкращий варіант. З невеликим корпусом і руками для зброї, він хотів боротися з вогнем. Але тепер він знав, що має певні ділянки. Можливо, щось орієнтоване на швидкість було б краще.
Інша проблема полягала в тому, що скафандр був зовсім неповноцінним, коли справа досягала захисту і прямо зараз його зброя навіть не закінчена формуватися.
Саме в той момент, коли Лоґан збирався кинутися до нього, через спини звіра пролунав знайомий голос.
- Гей, якщо ти хочеш забути про мене, Ти повинен спочатку переконатися, що вбив мене! - Крикнув Пітер.
Коли Сія повернула голову, щоб подивитися, хто кричить, вона була вражена. Вона кілька разів потерла очі, щоб переконатися, що це не галюцинації. Це був Піо. Він стояв на двох ногах, і дотягнувся до руки.
Вона знала, що він володіє вражаючими регенеративними здібностями, але це було щось не від світу цього. Майже нелюдяно.
Пітер стояв поруч, і вона помітила, що він притискає руку до живота. Його регенеративні здібності були вражаючими, але він використовував надто багато енергії і вперше відчув голод.
Вона почала сумніватися, що коли він отримає цю серйозну травму ще раз, то може більше не регенерувати.
Звір повернувся і подивився на Пітера, злегка нахиливши своє тіло в сторону. Він здавався збентеженим. Його інтерес був зачеплений, і він знову попрямував до Пітера.
Хоча Пітер відновився, він не став раптово сильнішим. Якби йому знову довелося зіткнутися з цією істотою, результат був би таким же.
Коли Пітер побачив, що вона прямує до нього, він намагався вирішити, як діяти.
- Може, мені стежити за його ніжками? Але це занадто швидко. Можливо, мені слід бігти і атакувати. Просто тому, що його швидкість атаки бистра не означає, ніби його ноги швидкі.
Але, як тільки Пітер закінчив цю думку, монстр присел, а потім відштовхнувся від землі, штовхаючись вперед, наче якась пружина. За лічені секунди він опинився прямо перед обличчям Пітера.
Він змахнув рукою, і Пітер побачив лезо. З його швидкістю реакції, він був у змозі відреагувати на атаку, але він міг сказати, що він просто трохи спізнився, і бритвою цього разу отруїть йому голову.
- Якби тільки я був трохи швидше! - Крикнув Пітер.
Доля секунди - це все, що йому було потрібно.
Він продовжував пригинатися з усіх сил, і в цей момент почувся звук швидко гойдається у повітрі предмета.
- Моя голова, все в порядку, вона ще на мені. - Подумав Пітер.
Дивлячись на тіло дикого звіра, можна було побачити глибоко в нього зачеплені духовні списи. Сия, яка спостерігає за всім цим з боку, була дуже збентежена.
Вона уважно подивилася на списи, які були всередині звіра. Вони виглядали так само, як і її власні, єдина проблема полягала в тому, що це не вона їх кинула. Ці списи походили не від неї, а тільки від однієї людини.
Вона і раніше бачила, як це відбувається.
- Кажуть, герої завжди прибувають в останню секунду, - з посмішкою сказав Ворден, виходячи з одного із будівель разом з Лейлою.