Глава 249. Виграй мені час
Це був перший раз, коли Логан відчув паніку. Через те, що у нього було нічне бачення в шоломі, який він носив, він зміг побачити звіра до того, як він з'явився на полі зору. Пітер теж міг це зробити, але не усвідомлював жаху, який вони відчули через те, що побачили його обличчя.
Можливо, Пітер не так добре вчився в школі і думав, що це звичайна тварина або коли він еволюціонував, все змінилося. Тепер він не відчував страху, як інші.
Тварини були розділені на різні яруси. Яруси базувалися на кристалах, які були вбудовані в їхнє тіло. Чим могутнішим стає кристал, тим вищий рівень дикого звіра. Але це не завжди означало, що вони були сильніші.
Залежно від структури чи здібностей дикого звіра, іноді буває дуже рідко, з якими було важче працювати. Це було малоймовірно, тому що тварина вище рівня могла б отримати більше енергії з кристалу.
Базовий рівень, середній рівень - просування рівня, і прямо зараз вони збиралися зіткнутися з чимось, що було принаймні на рівні короля. Там були рівні вище цього, включаючи найвищий рівень, коли-небудь даний, демонічний рівень.
Протягом історії, коли з’явилися тварини гуманоїдної форми, вони принаймні були на рівні Королівського ярусу або вище. Там все ще були звірі, які були на цьому рівні, котрі не мали гуманоїдної форми, але дика тварина людоїдного типу ніколи не був нижчий рівня короля.
Знаючи, що кожен потребує допомоги. Лоґан відразу трохи змінив форму одного зі своїх бластерів, зробивши його вужчим. Броня рухалася з фантастичною швидкістю, і коли вона закінчила трансформуватися, Логан швидко вистрілив три рази в будівлі навколо них.
Вистріли не були енергетичними вибухами, як раніше. Натомість це були липкі світлові кулі. Вони могли показувати досить багато світла і легко прилипали до будь - якого предмета, в який потрапляли.
Лоґана мала дві причини для цього, і одна з них полягала в тому, щоб дати можливість їм легше побачити свого противника. Якщо істота прийшла з темряви, його очі і почуття повинні бути пристосовані до навколишнього середовища тут внизу.
Він повинен був вирівняти ігрові майданчики, і це також дозволило б Ciєві допомогти їм. Друга причина була пов'язана з першою.
Липкі вогні були розстріляні у формі трикутника навколо нього. Один зліва, інший справа і ще один трохи позаду того місця, де стояв звір Королівського ярусу. Це висвітило весь простір.
Хоча собаки не могли бачити дивний світло, вони відчували його і були налякані. Лоґан також сподівався, що джерело світла завдасть болю або осліпить чутливі очі звіра королівського ярусу, але це, здавалося, не мало ніякого ефекту, оскільки він продовжував йти вперед.
- Що це за штука? - Сказала Сія, тремтячи. Тепер, коли з’явилось світло, Шія могла бачити те, що бачив Лоґан, і відразу зрозуміла небезпеку звірини. - Може, нам бігти? - Запитала вона, очікуючи відповіді від Лоґана, який, здавалося, був єдиним діючим особою.
- Не біжіть, немає сенсу бігти, як тільки ми повернемося спиною, ми помремо, - сказав Пітер.
Почувши це, Лоґан зрозумів, що Пітер міг ліпше розуміти ситуацію, ніж він думав. Він просто знав, що вони нічого не можуть зробити.
Звір повільно продовжував наближатися до групи, і на той час всі собаки в околиці вже розбіглися. Тепер можна було бачити не тільки зовнішню форму звіра, але й всі його деталі.
Хоча він мав зовнішню людську форму, то був трохи більший. Він був близько восьми футів заввишки. Його тіло було скрючено і дивно, як ніби воно було зроблено з бруду та каміння і на вершині, де повинна була бути голова. Мускульна структура живих організмів була розкрита корінням рослин. У той час як все інше виглядало просто як купа бруду. Але що було в ньому страшного, так це верхня бугріста частина його тіла. Було видно кілька людських скелетів, напів занурених в тіло і наполовину стирчать назовні. Черепальця, грудна клітина та інші частини тіла.
Здавалося, що звір був зроблений з усіх частин навколо нього. Нарешті, на його надто довгих руках не було пальців як таких. Натомість вони були довгими і гострими, наче лезо. Від передпліччя вниз це виглядало так, ніби бруд схожий на дерево і став твердішим. Леза виблискувала зеленим кольором, як тверда нефрит.
- Сія, Піо! - Крикнув Лоґане. - Виграйте мені трохи часу. - Лоґане не був готовий зустріти тут щось подібне. Він подумав, що якби школа була готова відправити кілька учнів на помаранчеву червону планету...
Вони б принаймні послали їх туди, де бачили тільки найпомітніших тваринних ярусів.
Не було ніякого сенсу нападати на звіра з його теперішніми бластерами; це нічого не дасть. Лоґану потрібно було надіти свою наймогутнішу зброю і костюм, але це займе деякий час. Його костюм почав розпадатися на маленьких паучків. Зрештою всі вони були розкидані по підлозі. З нуля вони почали перелаштовувати інший тип костюма прямо перед ним.
- Давайте швидше, хлопці, - сказав Лоґане. - Я знаю, що зазвичай ви докладаєте всіх зусиль, але зараз Ви мені потрібні більше, ніж будь-коли.
Непідтверджений звір королівського рівня продовжував повільно йти, як ніби це був король, прогулюючись по своєму власному королівству. Пітер бачив, як павуки Лоґана щось будують і що зараз їх найкращий шанс вижити залежить від нього.
Якщо вони хочуть жити, то повинні робити те, про що їх просять. Сія помітила, що Пітер збирається рухатися вперед, і сказала.
- Ні, зачекай! Ця тварюка ще не напала на нас. Можливо, якщо ми не нападемо на нього, він просто продовжить йти повз нас.
Пітер подивився на звіра, той вже перестав йти вперед і стояв посеред вулиці. Він поклав одну зі своїх вкритих лезами рук перед іншою і по хмарочос їх один об одного. Коли звір продовжив цей процес, почувся легкий пронизливий звук.
- Ні, - відповів Пітер. - Він вже вважає нас непроханими гостями. Він буде продовжувати атакувати нас, поки ми не підемо. - З цими словами Пітер кинув сумку зі спини і кинувся вперед.
Це була неймовірна швидкість, яку Пітер не показував до цього моменту, і це було навіть дивно для нього. Це тому, що Квінн став сильнішим і в свою чергу. Власні показники Пітера зросли.
Пітер зазвичай робив усе можливе, щоб приховати свої здібності. Швидкість, з якою він біг прямо зараз, була неможливою для чоловіка, який не носив жодного тваринного спорядження або жодних здібностей. Але зараз не час приховувати свої сили, це було питання життя і смерті.
Хоча Сія була налякана, вона не була дурною. Вона теж зайняла позицію і кинулась до однієї з стін будівлі. Вона викинула свої духовні списи.
- Будь ласка, попадай! - Вона молилася. Якщо дикий звір дійсно був королівським ярусом, то не було великого шансу, що його списи зможуть вразити ціль.
Але звір стояв на місці і дозволив списам встромитися у верхню частину свого тіла.
- Це буде легко для нас? - Подумала вона. У той же час їй було цікаво, що збирається робити Пітер. У нього не було зброї, а тільки здатність до регенерації, він був би убитий в лічені хвилини.
Коли Пітер опинився в межах досяжності, звір опустив руку з клинком. Пітер зі своєю силою змахнув кулаками, як тенісна ракетка.
- Ось воно, - сказала Сія. - Жодна людина не має такої сили, щоб впоратися з звіриною голими руками.
Коли руки зустрілися з бритвою, сила виявилася на диво рівною, леза була відкинута, але Пітер не зрушився з місця.
- Що відбувається, хто цей чоловік? - Здивовано перепитала Сія.
Звір і сам був збитий з пантелику. Коли він воював, то свідомо відповідав своїй силі. Він був упевнений, що добре оцінив Пітера. Чого він не врахував, так це духовні копії у своєму тілі.
Зробивши поправку у своїй силі, він змахнув своїм клинком швидше і сильніше іншою рукою. Пітер нічого не міг вдіяти. Тепер він міг бачити тільки темний чорний стеля над головою.
Ноги Пітера були начисто відрізані.