Розділ 44: Спеціальний професор (1)
Лише тепер я по-справжньому зрозумів, через яке пекло, мабуть, проходив старий Беральд, коли в минулому житті намагався мене навчати.
Може, тому що тепер я вперше був не учнем, а вчителем.
А може, я просто безнадійний за природою.
Як би там не було, не минуло й п’яти хвилин із початку занять, як мій благородний план «навчати терпляче, без лайки» вилетів у вікно.
Та яке там «вилетів». Його просто розірвало вибухом.
Як, чорт забирай, він умудрявся вчити мене й жодного разу не вилаятися?
— МІКРОСКОПІЧНИЙ СВІТ, БОВДУРЕ! Ти що, думаєш, це «мікро-спідничка» означає?! — гаркнув я.
— Ааа! Стривай… брате, ти що, по малолітках? — серйозно перепитав Беральд.
— Яку ще хрінь ти несеш?!
— Це ж кримінал!
— …
Як тут не відлупцювати такого майже до смерті?
Я важко зітхнув.
— Та що за довбаний цирк…
Так і закінчився наш «приємний» урок бойових мистецтв. З лайкою, криками й легкими тілесними ушкодженнями.
Ми домовилися зустрічатися двічі на тиждень, у вівторок і четвер, по дві години.
Я б із задоволенням ганяв його щодня. Але в мене й так завал.
Та й цього більш ніж достатньо.
У рукопашці Беральд — геній рівня Юрена. Покажеш одне — він сам розжує ще десять. А то й сотню. За такими не треба бігати нянькою.
— Лишилися Юрен і старша Софія… — пробурмотів я.
З ними треба зв’язатися теж. Але поки рано.
Софія з іншого курсу. Та й магії я її не навчу. Теорію знаю, а практики нуль. Без мани я навіть закляття кинути не можу.
Отже, поки лишається Юрен.
— Але між нами прірва в рейтингу…
Уявляю: я, останній у списку, підходжу до топ-1 і такий:
«Гей, хочеш, я тебе навчу фехтуванню?»
Мене в кращому випадку пошлють.
— Якщо чекати до кінця семестру, ще пів року в трубу…
Я ламав голову, коли Герой-годинник біля подушки весело дзенькнув.
Повідомлення від Айріс.
Айріс: Дейле, ти ж не забув, що сьогодні знову заняття?
— Останнім часом вона пише все частіше… — пробурмотів я.
Раніше ми теж інколи спілкувалися, але після нападу демонів повідомлень стало в рази більше.
У минулому житті — лише дзвінки. А зараз… короткі, буденні фрази на екрані.
І від справжнього тепла всередині аж перехоплювало подих.
Я зміг її захистити.
Не ідеально. Але я вбив Астарота. Я врятував її Сім Очей.
Я. Дейл Ган. Останній у рейтингу ідіот.
Змінив долю.
І продовжу міняти.
Знову дзеньк.
Айріс: Відповідай.
Я швидко набрав.
Дейл: Вибач, якраз збираюся виходити.
Айріс: Тоді давай зустрінемось перед парами й підемо разом.
Дейл: Де?
Айріс: Біля їдальні головного корпусу.
Дейл: Домовились.
Йти на заняття разом…
Чорт, це звучить… мило.
Геройська академія чи ні, а тут усе одно повно хлопців і дівчат.
Іскри літають.
У минулому житті я дивився на такі парочки й бажав, щоб їх роздерли демони.
А тепер сам майже в такій ситуації.
— Хе-хе…
Знову повідомлення.
Айріс: Ти снідав?
Дейл: Ні.
Айріс: Тоді зроблю сендвічі. І овочевий сік. Поїси дорогою. Не запізнюйся.
…це вже більше схоже не на дівчину, а на маму.
Я слухняно вийшов із гуртожитку раніше й попрямував до їдальні.
Професор Кейн влетів у аудиторію, наче це найприродніше у світі.
— Гаразд, народ! Від сьогодні відновлюються ваші найулюбленіші заняття з Практичної бойової підготовки!
Кадети дивилися на нього так, ніби знайшли в хлібі пів таргана.
Очі Кейна заблищали, як у гончої, що вчула кров.
— О? Щось ви не надто раді. Не хочете на мої пари?
— Н-ні, сер!
— Брехня. У вас на обличчях усе написано.
Він підійшов до хлопця в кутку.
— Альберт.
Той уперто відвертався.
— Виглядаєш втомленим. Може, не виспався? У мене якраз є тонізуючий сік, який я…
Альберт раптом схопив його за руку:
— Ці два тижні без ваших лекцій були нестерпними!
Аудиторія вибухнула сміхом.
— Ого!
— Його зламало!
— Вперед, Альберте!
Кейн хмикнув:
— Гідна спроба. Ну то як щодо соку на честь повернення?
— НІ-І-І!
— Бо твої реакції найсмішніші.
Після короткого цирку Кейн посерйознішав.
— Два тижні тому на академію напав демон. Терорист, що видавав себе за професора. Ми не змогли його зупинити.
Він глибоко вклонився.
— Перепрошую.
У класі запала тиша.
— Щоб це не повторилося, призначено спеціального професора.
— Спеціального?
Двері відчинилися.
У клас зайшла висока жінка в чорному костюмі. Коротке чорне волосся. Шрам через ліве око. Кроки, як удари молотка.
Кейн показав на неї.
— Професор Еліша Болдвін. Ви можете знати її під позивним… Прокляте Око Павука.
У повітрі стало важче дихати.
Дев’яте місце в Трьохдержавному рейтингу.
Важка артилерія.
У минулому житті такого не було…
Майбутнє реально змінюється.
Ефект метелика.
Я не просто махнув крилом.
Я вбив Астарота.
І хвиля вже котиться.
— Професоре Кейне, — холодно сказала Болдвін. — Хочу перевірити рівень ваших кадетів.
— Звісно, старша.
Старша.
Клас ахнув.
— Проведемо спаринг. З моїм асистентом. Вінсенте, заходь.
До аудиторії зайшов срібноволосий хлопець із хвостом.
Вона глянула в Герой-годинник, прокрутила список… і зупинилася.
— Альберт. Вийди вперед.
Усі голови повернулися до бідолахи.