Розділ 43: Інтерлюдія — Стиль бою Беральда
Після того як ми розійшлися з Джулсом, я з Беральдом Рю попрямував на тренувальні майданчики. Як і личить комусь із роду Рю, у нього вже була власна приватна тренувальна кімната. Саме на таку я й збирався «позичити» в Джулса трохи золота.
Озирнувшись, я присвиснув:
— Непогано. Приватна зала таки відчувається. Навіть звукоізоляційний бар’єр є.
— Родина надала, — відповів Беральд, переодягаючись у зручніший тренувальний одяг.
На його губах промайнула ледь помітна гірка усмішка.
Розминаючись, він кинув:
— До речі, чого це ти раптом вирішив навчати мене рукопашці? Ти ж не забув, що я кадет Магічного відділення?
Те, як він підкреслив «забув», явно натякало: його плутають постійно.
Ну а що. З таким тілом важко повірити, що він маг.
Коли я вперше побачив його на додаткових, теж прийняв за старшокурсника-воїна. Нізащо б не подумав, що це першокурсник-маг, ще й молодший за мене.
— Ніде ж не написано, що магам заборонено вчити рукопашку, — відповів я.
Беральд почухав потилицю й криво всміхнувся.
— Ну… мабуть.
Він стиснув кулак.
— Гаразд. Якщо просто спробувати — чому ні.
— Чудово. Почнемо з легкого тесту.
— Тесту?
— Треба ж подивитися, що ти зараз можеш.
Він одразу знизив стійку.
Кулаки біля обличчя, коліна зігнуті, дихання поверхневе, тіло розслаблене, але готове вибухнути рухом.
Його ніхто цьому не вчив.
Бачиш? Народжений бити морди, — подумав я.
Я ж просто став рівно, руки опущені, ні напруги, ні стійки. Наче щойно прокинувся.
Беральд насупився. Мабуть, вирішив, що я його знецінюю.
— Хех. Схоже, ти реально щось там «просвітлився». Але й ти дещо знай. У магії я нуль, зате кулаками працюю впевнено.
Клеймо душі на грудях спалахнуло.
Мана розлилася тілом.
БАХ!
Підлога здригнулася, коли він рвонув уперед. Відстань зникла миттєво. Кулак, наповнений маною, з посвистом полетів мені в обличчя.
Точний. Чистий. Для «самоучки» — занадто хороший.
— Ідеально, — пробурмотів я.
Я перехопив його зап’ясток, підсік ногу й рвонув униз.
— Я теж трохи вмію махати кулаками.
Його двометрова туша злетіла в повітря.
Небесний переворот.
Колись він сам навчив мене цій техніці.
Тепер час повернути борг.
ГРУХ!
Він гепнувся спиною.
— І все? — спитав я.
— Угх… Та ти реально просвітлішав… — простогнав він і знову кинувся вперед.
Туп! Туп! Туп!
Підлога ходором.
Його кулак знову летів на мене.
Я пішов назустріч.
БАБАХ!
Наші кулаки зіштовхнулися.
Його відкинуло.
— Угх!
Фізично він сильніший. Мани більше.
Але стогнав чомусь саме він.
Я скоротив дистанцію.
— Якби завжди перемагав найсильніший, навіщо тоді взагалі техніка?
Удари посипалися градом.
Горло.
Сонячне сплетіння.
Коліно.
Руб долонею по маківці.
— ГХАА!
— Продовжувати?
— Н-ні! Здаюся!
Різниця була надто великою.
Він кліпав, витріщившись на мене.
— Де ти таке вивчив?
— Секрет, — відповів я.
Як я тобі поясню, що це ти мене навчив… у майбутньому?
Він зітхнув.
— Я думав, непогано б’юся… але воїни — інший рівень.
— Ні. Ти помиляєшся.
— Га?
— Серед усього Воїнського відділення лише кілька людей змогли б побитися з тобою голими руками.
І це правда.
Сила.
Мана.
Інстинкт.
Таймінг.
Він просто зібраний ідеально.
Проблема лише в одному.
Його суперник — я.
Пауза.
— Але, брате… те, що ти показав… це взагалі рукопашка? — раптом спитав він.
— М?
— Було дивно. Коли наші кулаки зіштовхнулися… щось «клацнуло», і мій кулак відскочив. Наче там була… магія?
Я пирхнув.
З одного удару розкусив. Ну ти й звір.
— Ти правий. Це стиль бою, який нормально працює лише з магією.
— Рукопашка з магією? Таке буває?
— Ага.
— І як називається?
Я завмер.
Сплив спогад.
«Назвемо його Стилем бою Беральда!»
«Ти серйозно?»
«Бо тільки ти й я його знаємо. Навіть якщо я помру, ти не забудеш моє ім’я».
…
Пальці самі стиснулися.
Перед очима — його холодне тіло.
— Брате? Ти чого?
— Та нічого.
— То як називається?
Я відвів погляд.
— Ніяк. Без назви.
— Такий рівень — і без назви?
— Стилі бою й так рідкісна штука.
Він усе одно виглядав розчарованим.
Я зітхнув.
— Тоді так. Якщо колись повністю його опануєш… назвемо його твоїм ім’ям.
— Моїм?
— Стиль бою Беральда.
— Та ні! Це ж ти мене вчиш!
— Або так, або не вчу.
Він почухав голову.
— Г-гаразд… домовились.
— Чудово. Тепер слухай уважно. Є два способи керувати маною…
Я підняв два пальці.
— Внутрішня циркуляція — вплив на внутрішній світ. І вивільнення назовні — вплив на зовнішній.
— Ч-чого? Ми ж про бій говорили…
— Без цього ти нічого не зможеш.
— Я в теорії повний нуль…
Я глибоко вдихнув.
Спокійно. Дихай. Не вбий його.
Колись він так само терпляче возився зі мною.
— Зазвичай «магія» — це вплив на макросвіт. Але нам важливіший мікросвіт…
— О! Мікросвіт! Ясно! — серйозно кивнув він.
Я вже зрадів.
І тут він додав:
— Не знав, що ти теж любиш дрібненьких.
— Що?
— Ну, якщо про жінок, то маленькі — найкращі, правда ж?
— …
— Сумні, самотні, дорослий шарм…
— Лягай.
— Га?
— Морду в підлогу. Зараз же.
От же бовдур.