Розділ 37: Заповіт (6)
— Попіл? — Астарот насупився, дивлячись на сірі пластівці, що повільно кружляли в повітрі. — Я не використовував вогняну магію. То звідки тут попіл, а не пил?.. Звід—
Договорити він не встиг.
Нізвідки прилетів жорстокий удар, що з гуркотом врізався йому в обличчя.
Мозок струснуло, і Архієпископа відкинуло назад. Він схопився за закривавлений ніс, але, підвівши погляд, широко розплющив очі.
— Що за…
Перед ним стояв кадет, який кілька хвилин тому помер.
Це було неможливо. Астарот власноруч пробив йому груди, вирвавши серце й легені вибухом темної мани. Там не могло нічого залишитися.
Але рани не було.
Діра в грудях зникла, ніби її ніколи не існувало.
З горла Астарота вирвався порожній смішок.
— Ха… миттєва регенерація після знищення серця й легень?
Така абсурдність означала лише одне.
— Благословення, значить.
Благословення богів. Рідкість навіть серед героїв.
Тепер усе стало на свої місця. Саме тому цей сивочолий кадет так спокійно дивився в обличчя Архієпископу. Раніше Астарот вважав, що його козирем був той дивний синій еліксир… але Благословення на додачу?
— Отже, це був не єдиний твій прихований козир, — пробурмотів він. — Не зовсім той “цікавий поворот”, на який я розраховував. До речі, не підкажеш назву Благословення? Я ще не бачив такого, що відновлює смертельні рани миттєво.
— Ти надто багато базікаєш, — відрізав Дейл.
Він ударив ногою об землю й рвонув уперед, випромінюючи чистий намір убивства.
Часу не було.
До завершення дії Підсилювача Клейма Душі залишалося три хвилини. Потім усе скінчиться. Навіть після поглинання Первісного Полум’я його запаси мани були менші за половину норми звичайного кадета. Проти Астарота цього було нуль.
Дейл зібрав усю запозичену ману й стиснув її на вістрі меча. Світло навколо згасло, і клинок потонув у глибокому чорному сяйві.
Стиль Сонячного Меча. П’ята форма — Чорна Сонячна Пляма.
Радіус дії був значно менший, ніж у Шостої форми, але за чистою, концентрованою силою — це була її вершина.
— Р-РАААА!
Чорне сяйво вирвалося вперед.
— Тц! — Астарот поспіхом відступив, накрившись щитом темної мани.
Стиснена мана прорвала фіолетовий бар’єр, мов папір, розірвала його й полетіла прямо до серця Архієпископа—
Але зупинилася за мить до удару, відбита викривленням простору, схожим на рябь у повітрі.
— Ха! Ледь-ледь. Неймовірно… ти пробив мою завісу з такою мізерною маною?
Навіть після зілля запас мани Дейла був усього у два-три рази більший за середній кадетський. Для Астарота це було смішно.
Якщо цей хлопець колись отримає справді великі резерви…
Від самої думки демона пройняв холод.
— Але це вже не моя проблема, — пробурмотів він. — Моє завдання — Сім Очей.
Астарот хижо всміхнувся.
— І, до речі… ти не єдиний із прихованим козирем.
З клейма душі вирвалося мерзотне світло. Вени на його тілі роздулися, звиваючись, мов коріння дерев. Фіолетова енергія розповзлася павутиною, заражаючи простір. Реальність почала викривлятися, ніби її ламали хвилі спеки.
— Благословення Викривлення, — оголосив Астарот із перекошеною усмішкою. — Дар самого Бога Демонів.
Простір, до якого торкалася ця сила, ламався й перекручувався. Ціна була страшною, але проти такого ворога вагань не існувало.
— Ніколи б не подумав, що викладуся на повну проти кадета… навіть не професора. Твоє Благословення проти мого. Подивімося, кого боги люблять більше, га?
Він недбало клацнув пальцями.
Викривлений простір накотився хвилею, поглинаючи Дейла.
ХРЯСЬ — ХЛЮП — ХРУСК!
Кінцівки перекрутилися, череп розчавило, мозок розбризкався, нутрощі випали між розламаними ребрами.
— ААААА!!! Д-ДЕЙЛ!! — крик Айріс знову розірвав Завісу.
Сумнівів не залишалося. Це була смерть.
Понівечене тіло, перетворене на грудку м’яса, безвольно покотилося землею.
— Ну що ж… подивимось, як ти з цього повернешся, — кинув Астарот, відвертаючись.
І в ту ж мить, разом із поривом сірого попелу, меч знову змахнув у його бік.
— Я б хотів це побачити, — пролунало.
Очі Астарота розширилися.
— Щ-що?! Ха! У тебе що, Благословення Безсмертя?
— Може.
Технічно — Благословення Відродження. Але яка різниця, якщо тебе неможливо вбити?
— Ти знущаєшся… — прошепотів Астарот. — Але навіть якщо ти не помираєш — це не означає, що ти переможеш.
Викривлений простір розрізав Дейла навпіл.
Він застогнав. Рана миттєво зрослася, але біль, ніби відлуння, стискав свідомість.
Клац.
Простір знову скрутило, роздавлюючи тіло.
— Цікаво… скільки разів ти ще повернешся?
— Чорт… — прошипів Дейл, намагаючись ухилитися.
Простір був суцільним хаосом. Ухилитися майже неможливо. Він рвонув крізь прогалину й замахнувся мечем.
Удар відскочив від щита темної мани.
Зілля скінчилось…
Потік сили згас, залишивши порожнечу. Баланс, який Підсилювач ледь утримував, розвалився.
Бій став одностороннім.
Кожен удар Астарота ламає тіло, і кожного разу воно відроджується знову.
Спогад із минулого життя спалахнув у голові Дейла.
Безпорадність.
Так було завжди. Його “поламану” здатність називали надсилою. Але він знав правду.
Просто не помирати — нічого не означає.
Що таке безсмертна мурашка?
Все одно мурашка.
Проти абсолютної сили навіть безсмертя — нікчемне.
Смерті накопичувалися. Біль роз’їдав розум.
— Ха-ха-ха! — Астарот шалено реготав. — Ти вже понад сотню разів помер, а все ще відновлюєшся! Ну ж бо! Подивимось на це!
Шторм темної мани розірвав Дейла на десятки шматків. Тіло розсипалося попелом, і з нього знову почало відновлюватися серце з клеймом душі.
Тепер Астарот виглядав наляканим.
— Що… за… чорт?..
Він готував новий удар, щоб стерти все остаточно, але Айріс стала між ними.
— Досить! Будь ласка! Хіба цього мало?!
— Хм. Технічно він ще живий, — роздратовано кинув Астарот.
— Хіба ти хотів убити його?
Він замовк. Клацнув язиком.
— Я просто хотів подивитися, як далеко зайде його Благословення. Але, мабуть, іншим разом.
Він рушив до Айріс.
Дейл, щойно відновившись, похитнувся.
— З… зупинись…
Сили зрадили. Він упав.
Знову… знову я не зміг…
Айріс поклала руку на груди й тихо прошепотіла:
— Дейле… я рада.
— Що?..
Рада?
Він нічого не розумів.
Чому… чому знову?
— Хто тобі дозволив… говорити таке?..
Він не розумів. Але знав одне.
Вона врятувала його життя.
Полум’я спалахнуло навколо клейма душі. Порожні резерви мани вибухнули, мов лава.
Меч спалахнув вогнем.
— Тоді тепер моя черга.