74. Колись ти
Лу Чень дихнув перегаром на мікрофон, насичений пилюкою.
Він сказав: « Перш за все я присвятив справі Гао Хе, Старому нашому гуртові. Сподіваюся, він завжди буде таким же позитивним і відкритим. А в другій черзі присвячую пісню людям, які колись мали мрії і ідеали!»
Гміль вже вдарив у голову, і Лу Чень накопичився на душі багато того, про що він міг би розповісти, але не хотів цього й не бажав говорити, тому вибрав спів!
Ця пісня присвячувалася Ґао Хе, і всі присутні були присвячені йому.
"Добре!"
Гао Хе і Ван Хунчджі голосно висловили своє схвалення. Їм не було байдуже, що збирався співати Лу Чень і наскільки добре він це робив, їм хотілося просто ридати, просто сміятися, лише провести останні години разом перш ніж закінчиться їх університетське життя.
Багато людей на міському майдані помітили, що тут дещо активність і підійшли ближче до очей. Серед них було багато студентів Цзянхайського університету, які показували пальцями Лу Ченя і сміялися.
Той хлопець напився і тепер тут нічого не вартий?
Лу Чень не звертав уваги на людей.
Він заграв на гітарі, після чого почав співати весь голос.
« Я мав меча в руці бродити по білій світлі
І обличчя побачити красу світу,
Замолоду ми всі легковажні,
Тепер скрізь ти почуваєшся як вдома.
Та дівчина, в яку закоханий ти був так сильно,
Тепер зникла непомітно без сліду,
Любов завжди дає надію і в той же час розчарування,
Колись ти був її знищений.
..."
Голос п’яного Лу Ченя більше не був таким дзвоном і чистим. У голосі чулася пережитий колись смуток. Енергія занепаду і бойового кличу душі миттєво підкоряла слухачів.
Вони ніколи не чули цю пісню.
Гао Хе більше не сміявся, тому що він не настільки напився, щоб не розпізнавати слів пісні.
Пісня Лу Ченья, наче чугуна кувалда, вдаряла у груди Гао Хе.
Та дівчина, в яку закоханий ти був так сильно, тепер зникла непомітно без сліду, любов завжди дає тобі надію і водночас розчарування, колись ви були її знищеними - хіба це не палося про Гао Хе?
У наступній мить звуки пісні стали урочистими і одухотвореними.
«...
Dililidadahia
Dililidada,
Dililidada,
Іду я сміливо вперед.
Dililidadahia
Dililidada,
Dililidada,
Буває сумно, а буває приємно.
..."
Дедалі більше людей, які слухали пісні. Спочатку навколо стояло майже 20 осіб, і невдовзі їх стало десятки, а то й більше. На площі було сформовано велике кільце.
Лу Чень не звертав уваги на це. Він повністю поринув у настрій пісні, досковзнувши свої нагромаджені емоції.
«...
Завжди, коли на серці важко,
Один іду дивитися на море
І згадую близьких мені друзів,
Щоб хоч якось рани залікувати.
Піднімемо ж келихи,
У справжнього чоловіка душа, як океан, величезна.
Не раз він пережив важкі труднощі,
А на обличчі все та ж тепла, невинна усмішка.
..."
Велика площа наче стала сценою для одного Лу Ченя. Всі крики, шуми і рух зникли. Чули тільки голос Лу Ченя і звуки гітари, які вдаряли та потрясали!
Незважаючи на стару гітару за кілька сотень юаней, незважаючи на старий іспаний мікрофон, попри звукопідсилювач низької якості, не дивлячись на ...
Усі ці факти не вплинули на силу пісень, які задавали слухачам думки про їхній юність. Ця композиція була маніфестом, який вважав, що не потрібно шкодувати про минуле. Пісні, пройшовши крізь простір, виявилася в цьому світі і при цьому все ще була здатна зворушити серця слухачів!
"Піднімемо келихи, у справжнього чоловіка душа як океан, величезна, не раз він пережив важкі труднощі..."
На обличчях Гао Хе, Ван Гунджі та Чжоу Юя з’явилася усмішка.
Особливо помітною була усмішка Гао Хе. Його розставання з Ван Сяолін, наче гостра голка, безперервно і боляче кола в серці. Він виглядав щасливим і безтурботним, але тільки один знав як сильно у нього боліла душа.
Пісня Лу Чень заспокоїла Гао Хе.
Хоч би як багато залишалося неприємного опанування, скільки б гао Хе і Ван Сяолін не втратили, вони все одно вже колись щиро дружили та любили один одного, і вони пережили найгарячіший період в університеті!
Справжній чоловік повинен мати величезну душу, яка може вмістити незліченні урагани.
Коли Лу Чень почав співати другий куплет, навколо нього вже зібралося кілька сотень людей. Багато з них знімали його на відео і фотографували на мобільні телефони. А ще більше людей спокійно і уважно слухали його.
Поки він не закінчив співати.
Бурхливий натовп вибухнув оплесками. Викрики, що виступали з нотатками, були дуже добре подієте, а це ще більше підсилювало ситуацію.
Багато хто дістав гроші з кишень і поклав у відкритий гітарний кейс, що лежав на землі.
Вони приймали Лу Ченя за бродячого музиканта.
« Дякую всім! »
Лу Чен вклонився на знак вдячності, після чого повернув гітару справжньому бродячому музикантові: « Дякую тобі!»
Людина, яка була збентежена, взяла гітару і тільки коли Лу Чен повернувся, щоб піти, прийшов до себе, запитавши: « Як називається ця пісня, де можна завантажити ноти?»
Лу Чен обернувся, відповівши: « Ця пісня називається Прежній ти*, я її сам написав".
Бродячий музикант остовпелен і відупелим поглядом спостерігав за тим, як видаляється Лу Чен.
"Третій, ти коли встиг стати таким крутим?"
На зворотному шляху до гуртожитку Гау Хе без вагань запитав: « Чи ти написав цю пісню? »
Хоч він і не дуже розбирався в поп-музиці, все ж він був здатний розчути, що це й справді була хороша пісня.
Важко було повірити, що її написав Лу Чень.
« Так, я заробляю співом у столиці! » — сказав Лу Чен.
« Третій крок! »
Ванюнґ Гунджі із захопленням сказав: « Мені здається, що він якраз підходить для того, щоб стати суперзіркою. Досить красивий, вміє співати і писати пісні."
Чжоу Жуй вигукнув: « Гаразд, співає і впрям добре, скільки ще пляшок пива ми збираємося випити?»
Він ще не протрезвел!
Лу Чен, Гао Хе і Ван Гунджі не стрималися від сміху. Вони, шукаючи за собою Чоу Жуя, повернулися до своєї кімнати гуртожитку і мовчки поснули.
Усю ніч Лу Чен бачив сон.
Уві сні він повернувся в знайомий і водночас світ чужий. Його душа ніби відокремилась від тіла і гувала, як мандрівник по бранському світу, спостерігаючи за розкішшю та занепадництвом, сумом й радістю.
Він був часом то Сюй Бо, то Мо Жанем, тоді Фан Міні...
Апчхи!
Невідомо, скільки часу пройшло, але Лу Чень раптом відчув, як у нього сильно зачісалася ніздря і інстинктивно чхнув, розбудивши самого себе.
Лу Ченй відкрив очі і першим разом побачив гарненьку дівчину з круглими щічками та очима. У руці вона тримала маленьку кісточку для тренування в ієрогліфах, що належала Ваню Гунчжі.
Лу Чень дивувався: «Старосту Цао!»
Цао Сучжу розсміялася: « Я дзвонила і не змогла розбудити тебе засоню. Вставай і йди снідати!"
Лу Чень озирнувся навколо. Гао Хе та інші кудись пішли.
Він вдихнув носом повітря і сказав: « Різова каша з яйцями та нежирним м’ясом, гамбургер із шинкою, хм, а ще ароматне соєве молоко!»
Цао Сючжу була шокована: « І ти все це внюхав? »
Вона принесла Лу Ченю гамбургер і кашу.
Лу Чень засміявся: « Ти попрацюєш кілька місяців у KFC і теж навчишся розпізнавати запахи. Дякую, старий!»
Він не став церемонувати, спустився з верхньої ліжка, взяв сніданок і почав їсти на ліжку Гао Хе.
Пройшло якийсь час.
Цао Сючжу теж почала хитатися і сіла поряд з Лу Ченем. Вона сказала: « Я знаю, як ти живеш останнім часом. Вона каже, що компанія в Ханчжоу, де працює її дядько, збирається наймати працівників. Якщо ти ..."
Цао Сючжу спеціально видалила з кімнати Гао Хе та інших, тому що збиралася поговорити з Лу Ченем із очей на око.
Вона завжди вважала, що Лу Чен і Ван Ін дуже підходили.
"Це ні до чого."
Лу Чень відразу втратив апетит. Він відклав гамбургер і звернувся до Цао Сючжу: «Старосту, подякуй мені від мого обличчя Ван Ін, але я вже знайшов відповідну роботу."
Ван Ін була його колишньою дівчиною. Після батькової смерті Лу Ченя двоє чоловіків розлучилися.
У той час Лу Чень зазнав сильного удару.
Кусаючи губи, Цао Сучжу запитала: « Ти все ще тримаєш образу на неї?»
Спочатку саме Цао Сючжу познайомила Ван Ін з Лу Ченем, тому весь час почувалася незручно і не знаходила собі місця після розриву стосунків між ними.
"Держу образу?"
Лу Ченй похитав головою: « Все в минулому. У мене чудове справжнє життя. Правда. Я не збираюся її звинувачувати."
Просто ще один етап у житті.
Цао Сючжу уважно подивилася на нього, кажучи: « Ла Чен, ти змінився».
Лу Чень посміхнувся: « Люди постійно змінюються».
Колись він мав легковажну молодість. Сьогодні він пережив великі зміни в родині і побував у шкурі мурашокного бродяга, що жили на столиці, а також отримав мудрі спогади трьох життів. Саме таким чином він по-справжньому посглянув.
Єдине, що в ньому не змінилося - це запалливість душі.
"Які плани після навчання у тебе і твого хлопця?"
Лу Чень переключився на іншу тему, не бажаючи більше говорити про себе.
Цао Сючжу відповіла: « Після того як ми залишимося в Ханчжоу, а через два роки стабільного життя одружимось".
"Вітаю!"
Лу Ченй засміявся: « Не забудь мене покликати на весілля! »
Є сльози, а є сміх - з них і складається наше життя.
___ pen_ loi_ назва_ слова_ файла_ Слова_ документа
*Пісня: > Автор слів і музики
Посилання на пісню: https:/ww.youtube?v=OU3kSMLNvaE