73. П’янка
Гао Хе був типовим чоловіком у провінції Шаньдун. Його 195-сантиметрового зросту вистачало для того, щоб грати центральним нападником в баскетбольну команду свого факультету. Він завжди поводився відверто і співчутливо. Він мав лагідну вдачу, і з ним було легко ладити. Він був достатньо зрілим, навіть вже майже 30 років.
Гао Хе спав на нижній полиці Лу Ченя.
По дорозі до будинку гуртожитку Лу Чен запитав: « А жінка? Повернулась?»
Дівчина на ім’я Ґао Хе, Ван Сяолін, вчилася на тому ж курсі, але в китайській школі. Вона була ніжною і витонченою. Їх обох часто називали “Красавицею і чудовиськом!". Ще на першому курсі вона вийшла заміж за Гао Хе.
Гао Хе помрочив і сказав: « Ми розлучилися ».
« Що сталося? » — здивувався Лу Чен.
Лу Ченй бачив, як у Гао Ха та Ван Сяоліні зав’язувалися стосунки. Вони завжди добре ладили між собою.
Хоч і було прийнято думати, що після закінчення університету доходилися й любовні відносини, Лу Ченй все ж вважав, ніби ця пара зможе зберегти стосунки.
Гао Хе з гіркотою посміхнувся: « Я знайшов роботу в Цзінані, а Ван Сяолін хотіла, щоб я залишився у Ханчжові. Ти ж знаєш, які зараз ціни в Ханчжоу. Гроші, на які тут в Ханчжоу я можу купити туалетну кімнату, цілком вистачить мені на купівлю багатокімнатної квартири у себе на батьківщині. До того ж моїм батькам потрібно моєї опіки."
Лу Чень зберігав мовчання.
За останні 10 років економіка Ганчжоу швидко розвивалася, не стаючи з собою процвітання і в той же час високі товарні ціни, особливо величезні витрати на житло, які були майже найвищими у країні.
Для рядових робітників, які заробляли гроші на багатокімнатну квартиру, там вважалося надмірною надією.
Сім'я Гао Хе була середнім сім"ям з не дуже високим, але і не надто низьким рівнем доходу. Гао Хе був єдиним сином у родині. Врешті-решт, університетська любов не змогла подолати жахливу реальність.
Лу Ченю тільки й залишалося поплескати по плечу Гао Хе, щоб заспокоїти свого друга.
Гао Хе був веселий і сказав: « Я вже давно відчував, що все гаразд. Третій, а ти як живеш у столиці? Не знайшов собі нову подружку? "
Лу Чень засміявся: « Буде. Мені непогано підфартувало, заробив деяку суму. А щодо дівчини ще не замислювався."
Гао Хе знав про ситуацію в сім’ї Лу Ченя, тому був радий за його успіх: « Так що ти плануєш провести довгий час у столиці? »
Лу Чень кивнув: « Ага, як буде час, приїжджай до мене в столицю. Від Цезіна до столиці дуже близько".
Гао Ге посміхнувся: « Ось розбагатієш, так я обов’язково прийду зі своєю бандою, щоб вибити з тебе гроші!»
Лу Чень розхвилювався.
Коли вони жартували, то вже підійшли до будівлі університетського гуртожитку.
Двері кімнати 405 були наполовину відчинені. Гао Хе припустив: « Це точно Король і четвертий повернулися!»
Він з усієї сили штовхнув двері і закричав: « Ні, поліція! »
У кімнаті вже було двоє чоловіків. Один лежав на ліжку, зависаючи в телефоні, а інший сидів у комп’ютерній грі.
Обидва чоловіки підстрибнули від страху, почувши дикий рів Гао Хе.
Слідом зайшов Лу Чен: « Це пограбування, попрошу надати свою банківську карту, проїздний квиток, картка для харчування...»
Чоловіка, який завис у телефоні прозивали Королем. Його справжнє ім'я було Ваню Хунчжі. Він був родом з провінції Хунань. Серед чотирьох сусідів по кімнаті він був другим у старшині, але не погоджувався на прізвисько “Вторий ” і зрештою назвав його Королем — другий з найважливіших карт гри. (*слово ”второю} Ще також є жаргонним словом, що позначає “половий член"), тому людина не хотіла таке прізвисько)
А людина, що гралася за комп'ютером була четвертим, якого звали Чжоу Жуй. Він був місцевим жителем Ханчжоу, був худим, малим і невзорачним. Злякавшись, він виглядав розчарованим і безпорадним: « Старий БOSS став несамовитий! »
Чжоу Жуй якраз у грі зібрав групу для атаки на боса, але, втративши через страх контроль над ситуацією, привів боса в сказство.
Після чого вся група загинула!
Гао Хе, Лу Чен і Ван Гунчжі розсміялися.
Члени групи повиганяли на Чоу Жуя і покинули групу. Йому лиш і залишалося, що виплеснути образу на своїх трьох поганих приятелів: « Ви в мене чекаєте!»
Тільки Лу Чен хотів щось сказати, як у нього в кишені задзвонив телефон.
Він відповів на дзвінок. Це виявилася Цао Сючжу: « Ла Чен, ти повернувся до університету?»
Лу Чень зі сміхом сказав: « Що тільки. Староста дасть якісь вказівки? "
Цао Сучжу відповіла: « Добре, що повернувся. Ти підготував програму, яку я тебе просила? Випускний вечір вже заплановано на завтра, ти у мене не відвернешся!"
Лу Ченй сказав: « Я все зроблю, не турбуйся. Я нікого не обманюю, а вже свою старість групи так тим більше!»
Цао Сючжу розсміялася: « Ти в столиці навчився бути нудним, а тепер займатися».
Після закінчення телефонної розмови Гао Хе полюбував: « Навіщо тебе старосту шукала? »
Лу Чень пояснив: « Я хочу, щоб завтра на випускному вечора я виступив з програмою".
Ван Гунджі зітхнув з сумних почуттів: «Раніше був новорічний вечір, а тепер уже випускний. Як швидко наближається час!»
Час безжалісний, прадавні дні завжди швидко пролітають, а всі найкращі моменти залишаються тільки в спогадах.
У кімнаті 405 врвало недовго мовчання.
Ґао Хе запитав: « Пане, Четвертий, які у вас плани після навчання?»
Ванюнджі сказав: « Один мій знайомий працює в Шанхаї IT-компанія. Він кличе мене в помічники. Думаю, наберуся там досвіду, а потім, якщо підвернеться шанс, переїду за кордон».
Серед чотирьох людей Вань Хунчжі був кращим за всіх, хто здобув освіту. Він завжди вважав, що талановиті люди повинні працювати за кордоном.
А щодо Чжоу Жуя: « Після того, як я буду працювати у відділі гри Feitenng, в мене вже є контракт.
Хоч він хотів сказати цю новину спокійно, то таки не зміг приховати своєї самовдоволеності.
Гао Хе хотів стукнути кулаком: « Твоя мати, компанія Feitenng! »
Лу Чен усміхнувся: « Вітаю! »
Компанія Feitenng входила у будівництво кращих інтернет-компаній країни. Найвідоміші електронні гаманецьи Yeepay і Suning були в її підлеглі. А відділ гри вважався дуже крутим. У ньому створювалися популярні і прибуткові онлайн-граші.
Ключовий момент у тому, що Feitenng оселилася в Ханчжоу і давала один з найкращих соціальних пакетів своїм робітникам.
Чжоу Жуй був урожаєм Ханчджоу. У нього вийшло влаштуватися на роботу в компанії Feitenng, це звичайно ж потрібно було відзначити.
Ванюнджі вигукнув: « Ти зобов’язаний нас угостити! »
Чжоу Жуй простоал: « Угостить не проблема. Хто не напиється, платить! "
Гао Ге взяв справу у свої руки: « Я займусь тільки тоді, коли випив її. Ніхто не повернеться тверезим!»
Лу Чен встав: « Надішліть до Старої Таверни! »
Стара Таверна була відомим кабаком. Вона була відокремлена від Цзянхайського університету в місті. За їхніми словами, вона вже мала історію і славилася тим, що страви з неї були хорошими й помірними. Багато студентів любили там збиратися.
Оскільки бізнес у Старій Таверні процвітав, то ввечері фактично не було вільних місць. Четверо людей з кімнати 405 поспішили до вечері в калак і худорляво зайняли стіл біля вікна.
Вони замовили фірмові страви, а потім пиво. На підлозі стояли кілька ящиків пива.
Не потрібно було склянок, люди відкривали пляшки і пили прямо з горла.
Випивши дві пляшки, вони почали весело і несхвально базікати про життя та гулянку минулої молодості.
Лу Чень випивав пляшку за пляшкою. Він пив багато, а розмовляв мало, більшість часу слухаючи, як його товариші обговорювали учениць з паралельних класів в школі, про новоприбулих викладачок, які говорили зі студентами, за якими безнадійно гонялися і як обговорювати плани на своє майбутнє.
Завдяки цьому Лу Ченю розслабився.
На жаль, все добре рано чи пізно закінчується.
Після закінчення університету люди збиралися роз’їхатися в різних місцях, займаючись своїми справами. Наступного разу, можливо, вони ще зберуться на чиємусь весіллі.
На той час вони знову захоплять цей відрізок часу і вже матимуть інші почуття.
В одному ящику пива було 12 пляшок пива. Четверо чоловік з кімнати 405 ліквідували чотири ящики. Вони пили від 5 години дня до 8 - го вечора. Чоу Жуй і Ваню Хунджі двічі знудило в туалеті.
Дійсно, вже не було більше пити. Чжоу Жуй напружує останні сили, щоб оплатити рахунок, після чого вийшов з Старої Таверни разом із підтримкою Гао Хе.
Лу Чен і Ваню Гунджі могли вільно пересуватися самотужки, але не змогли б пройти по прямій лінії.
Зрештою четверо чоловіків прийшли на міську площу, щоб підтримати одні одних.
Незважаючи на те, що сьогодні був не вихідний день, міська площа як і раніше була оживлена. В одному місці дорослі чоловіки і жінки влаштовували танці, в іншому місці маленькі діти каталися на роликах та веселилися; усюди гуляли любовні пари.
Хто не захоче заспівати сумну любовну пісню в таку літню ніч?
Групи по дві-три людини стояли навколо бродячого музиканта і слухали, як він виконував одну стару відому пісню.
"Хуйня!"
Гао Хе вилаявся: « Так огидно співає. Третій краще співає. Третій, забери у нього гітару!»
Гао Хе краще всіх умів пити. Він випив півтора пивних ящика, але не дуже сп'янів.
Чжоу Жуй закричав: « Сспівай, ти мусиш заспівати! »
Гмель вдарив Лу Ченя в голову: « Сспівати — так співати! »
Він звільнився від обіймів Вань Гунчжі і швидко підійшов до бродячого музиканта, запитавши його: « Приятель, можеш позичити мені свою гітару та місце? Я співаю своїм друзям!"
Бродячий музикант сердечно передав гітару Лу Ченю: « Не питання».
« Дякую!»
Лу Чень взяв гітару і почав гратися, водивши добре натреновані пальцями металевих струн.
Це була звичайна гітара, такої явної вади у неї не було. Гітара і мікрофони були під’єднані до комбоуси з автономним харчуванням.
Цілком стандартне обладнання для вуличних виступів.