2. Бар Красонів
У світі сновидінь Лу Ченя було занадто багато людей і речей, про які він не знав. Хоч історія та наука з технічними технологіями майже однаково розвивалися в обох світах, у таких сферах культури, як музика, кіно і література, існували величезні відмінності.
Усі популярні співаки, кінозірки, музика, фільми Лу Чень не існували у світі сновидінь. У той же час світ сновидінь не бракувало у своїх знаменитостях, класичних творах і багатому мистецтву. Їх було навіть більше, ніж у реальному світі.
Слова Лі Фейя нагадали Лу Ченю і змусили його усвідомити величезну скарбницю.
Тільки ось оригінальні популярні пісні...
Лу Ченй розпочав програму під назвою « Мастер створення пісень».
"Мастер створення пісень" був відомий як програмне забезпечення для створення музики. У ньому було декілька функцій одночасно: запис пісень, аранжування, мікшування і конвертація у потрібний формат. Програма мала величезну віддалену сховище даних, яка була призначена для професіоналів, але в ній було легко розібратися. І звичайні любителі, і досвідчені композитори могли складати свої оригінальні композиції через цю програму.
Лу Чен вивчав інсформатику в університеті та захопився музикою, тому він дуже рано навчився використовувати « Мастером створення пісень» для написання своїх співів і аранжування. Він мав уявлення, якого композитора.
Тільки перед тим він займався цим заради розваг і так не закінчив жодної композиції.
А про якість пісень краще не згадувати.
Але тепер, покладаючись на спогади зі сну, Лу Ченю потрібно було не мені півгодини, щоб написати музику і слова для двох пісень.
Після цього Лу Чен кілька разів проспівав перед монітором і виправив декілька помилок.
У результаті він відправив завершені пісні у « Музичне сховище великого Китаю» для запиту авторських прав.
« Музичне сховище великого Китаю» було веб-сайтом за проханням музичних авторських прав, реєстрація своїх продуктів і торгівлі. Сайт був спільно створений товариством Китаю, бюро авторських прав в Китаї, музичною асоціацією Китаю та союзом акторів театру Китаю. Сайт мав 20-річну історію, в плані музичних авторських прав він мав вищий авторитет.
Сайт був відкритий для всіх, давав повний список послуг, але не все там було безкоштовно.
Один запит авторських прав коштував 100 юаней, а на дві пісні Лу Ченя піде 200 юанів, що дорівнює його витратам на 10 днів!
Процес запиту був дуже повільним. Музичні сховища були здатні по нотах пісні і вже зареєстровані у ньому композиціям визначити, чи пісня була повністю скопійована, як це було раніше.
У « Музичне сховище великого Китаю» містилася величезна база даних. Розумні складання і оцінка вимагали величезних об'ємів обчислень, тому навіть суперкомп"ютеру потрібно було б певний час на завершення запиту.
Але Лу Чень терпеливо чекав, бо реєстрація на авторські права була необхідним етапом. Вона мала бути найважливішим доказом різниці між реальністю і світом сновидінь.
Незабаром Лу Ченй сидів перед комп’ютером і пильно дивився на смугу завантаження.
Він ніколи так не хвилювався, як зараз.
Тому що Лу Чен знав, що це єдиний шанс змінити його долю і долю своєї сім'ї!
Динь!
Здається, що пройшли століття. Раптом на моніторі вискочило зелене вікно.
Запит пройден!
Лу Ченя тимчасово розгубився, не відразу відреагувавши.
Динь!
Знову вискочило те ж вікно.
Запит пройден!
І тільки тепер Лу Чен нарешті зрозумів, що дві пісні, які він завантажив, пройшли запит авторських прав у « Музичному сховищі великого Китаю». Це означало, що йому дозволялося зареєструвати авторські права на пісні і тоді він матиме повні прав автора.
Згодом Лу Ченя охопила радість і ентузіазм. Він знущався над кулаками і почав енергійно розмахувати ними. Йому хотілося кричати в даний момент, щоб випустити на волю свої почуття.
Так! Це реально можливо!
Але поки що все ще не закінчилося. Він з великим зусиллями поламав свої почуття, взяв у руки миша і клікнув на реєстрацію авторських прав.
Реєстрація була ще дорожчою, ніж запит. Одна пісня потребувала 500 юаней, а потім щороку треба було вносити плату за зберігання для запобігання реєстрації подібних пісень.
Лу Ченль був членом « Музична сховища великого Китаю », тому після недавнього запиту він вніс 1000 юаней, обидві пісні були зареєстровані на його ім'я, і авторських прав було завершено.
Після того, як з’ явився вигулькний вікно про завершення реєстрації Лу Чень розслабився.
Але радість всередині нього все зростала, оскільки він уже був упевнений, що спогади, отримані під час сну, були реальними.
Коли Лу Чен сів на стільці, він зробив глибокий вдих.
Він висунув ящик під письмовим столом і натрапив там локшину швидкого приготування та шинову ковбасу.
Поміркувавши, Лу Чен вирішив з’їсти варену ковбасу — таку ж радість сьогодні можна було б навіть перекусити!
Він пішов до ванної набрати води для електрочайника. Як тільки вода впала, він налив кип'яточок у чашу.
Повітря наповнилось запахом локшини!
Не те, щоб Лу Чен не хотів сходити нормально пообіцяти, але, вибудувавши гроші на запит авторських прав і реєстрацію, в його електронному гаманці залишилося трохи більше 100 юаней.
А кишенькових грошей було менше 50 юаней.
До наступної зарплати залишалося ще півмісячного.
Цього не вистачало, щоб покрити його витрати на харчування, але Лу Чень зовсім не хвилювався. Він повністю з'їв локшину разом із водою, а потім, прийшовши, поклав гітару в кейс і залишив цокольний поверх.
Сев на метро Лу Чен прибув до бару Красоднів у Хоухаї о 8 годині вечора.
Ієрогліф “море" у слові ” хоухайболіф, насправді означає величезний штучний водний канал. У минулому це було озеро, яке займало приватне місце для імператорського дому. Зараз це було одне з трьох озер на півночі центрального Пекіна. На сході стояв проспект Діаньменя, на заході — перехрещений Синцзекоу.
Хоухай в епоху Юань вважався багатим торговельним районом міста. На узбережжі стояли таверни, торгові крамнички і майстерня. Усюди можна було побачити колишні будинки аристократії та знаменитих людей. До сьогодні цей район як і раніше був центром столиці.
Сьогодні Хоухай ще більше процвітав, ніж у минулому. У будні дні тут ходив великий потік людей, а ввечері загорялися вивіски барів і приваблювали клієнтів, які любили нічний спосіб життя.
Хоухай був відомий своїми закусками, але ще більше відомих барами.
Бар Красоднів був одним з сотень барів у Хоухаї, а також місцем праці Лу Чень.
"Мамечу Лу, чому спізнюєшся?"
Один офіціант, який стояв біля входу до бару, побачив шепоченого Лу Ченя і почав знущатися: « Хіба ти не приходиш завжди вчасно? Невто сьогодні бачив красуню і забув про час? "
Лу Ченй мірошком кинув того поглядом і, нічого не відповівши, відкрив двері та зайшов у бар.
Цей хлопець був майже одного віку з Лу Ченем, в Краснодові працював набагато довше за Лу Ченья. Між ними спочатку не було жодних заперечень, але після того, як хлопець отримав вимогу від власника закладу за кілька запізнінь, він затаїв злобу на Лу Ченя.
Тому що господар бару прирівняв його до Лу Чена, який завжди був вчасною людиною. Отже, на Лу Ченя було вчинено несправедливу образу.
Інша причина полягала в тому, що офіціанти у Краснодові отримували чайові за їхнім зовнішнім виглядом. І в цьому плані Лу Чень, безсумнівно, вигравав, отримуючи набагато більше цього прищивного хлопця.
У серці хлопця танули ненависть і заздрість, тому варто було йому вловити зручний випадок, як він відразу ж почав знущатися над Лу Ченем. Лу Чень розумів, що немає сенсу доводити таку людину до помилок і не хотів завдавати собі клопотів. Тому він просто зробив вигляд, ніби нікого не було довкола.
Ігнорування — це справді потужний удар!
Оскільки ще не настав відповідний час для нічного життя, в барі сиділо небагато людей.
Бар Красоденів вважали середнім баром у Хоухаї. Він був перебудований з старого складу. Простір у барі був заввишки 6 метрів. Бар розділявся на два поверхи. Між ними були сцена, освітлення, завіси, колонки та інше обладнання.
На першому і другому поверхах, що оточували центральну сцену, стояло кілька десятків столиків з стільцями. Разом з баром вміщав 200 відвідувачів. Кажуть, що на внутрішні прикраси пішло майже кілька мільйонів юаней.
Коли Лу Чень зайшов, пан бару Чен Цзяньхао якраз був за барною стійкою і перевіряв фінансовий звіт. Поряд з ним сиділа приваблива дівчина, яка повільно дегустувала синій коктейл.
Після невеликих вагань Лу Чен підійшов, тримаючи в руках гітарний кейс, і сказав: « Вибачте, босе, за сьогоднішній запізнення ».
Його робота починалася о 7:30 вечора, а зараз вже було 8:00. Він запізнився на півгодини.
Чен Цзяньгао було 40 років, але виглядав він молодший за 30. Він мав хороше тіло, добре знав вбрання, характер ввічливого і інтелігентного успішного чоловіка.
Пропрацювавши більше півроку у Красденві, Лу Чен чудово знав, що господар бару не любив, коли хтось запізнювався і тим більше не кохав, поки люди намагалися знайти собі виправдання, тому він просто визнав свою помилку.
Чен Цзяньгао відклав убік ручку і холодно вимовив: « Цього разу прощаю. Щоб такого більше не повторювалося".
Згідно з правилами бару, частину зарплати від опікового офіціанта читали, але Лу Чень завжди показував себе тільки позитивно. Він перший раз зробив помилку, і йому було важко.
Лу Ченй непомітно видихнув і відразу сказав: « Дякую, босе.
"Ах да..."
Чен Цзяньгао сказав: « Сестеця на і брате Шуай можуть трохи припоздіти, а ввечері ти виступаєш на розігріві публіки».
Лу Ченй кивнув головою і відповів: « Добре!»
Ненароком він помітив, що дівчина з поганою посмішкою на обличчі дивилась на нього зі слабкою усмішкою біля хлопця.
Вона була одягнена в блакитне плаття, волосся були ретельно зібрані у вузол. Вона була граційною та обворожнюватою статурою. На обличчі був зроблений скромний акуратний макіяж. Тонких кривих брови підкреслювали її красиві очі.
Погляди обох людей зустрілися. Вузьки рота цієї привабливої жінки злегка розтяглися в усмішку. Вона підмигнула Лу Ченю. Її лилися очі сводили з розуму. У них були хитрість і підступність.
Відьма!
Серце Лу Ченя раптом шалено застукало. Він швидко обернувся до закуски, збираючись піти.
Він боявся, що якщо вони так і продовжуватимуть дивитися один на одного, то він дуже скоро втратить контроль над собою і зганьбиться на місці.
З такою відьмою звичайна людина не могла видужати.
За спиною пролунав жіночий хіхікання.
Чен Цзяньхао безпорадно подивився на неї і сказав: « Сестерка Мей, навіщо дражниш мого співробітника? »
Правою рукою жінка прибирала волосся з скрині, а в лівій руці виблискував келих. Вона відповіла: « Мені подобається...»
Чень Цзяньхао гірко посміхнувся, не вимовивши ні слова.