Пролог - 2
Коли я розплющив очі, то виявив, що лежу на мерехтливій поверхні. Під мною було магічне коло, яке випромінювало спокійне, блідо-блакитне сяйво.
Переді мною відкрився панорамний вид на крижану печеру. Це була зала випробувань. Місце, куди можна увійти за бажанням, але вийти — ні.
Щоб покинути цю залу, потрібен був дозвіл Морозного Дракона. Лише він мав право вільно входити й виходити з цього простору.
«Як і очікувалося… велично…»
Бачити це на власні очі було зовсім не те саме, що в грі. Величезна печера вражала пейзажем, який легко можна було сплутати з крижаним палацом.
Мій погляд метався навколо, і я ковтнув, коли побачив величезний прохід. А за ним, чекаючи, лежала красиво сформована крижана брила.
Усередині неї, заморожений у часі, перебував білий дракон.
Я підвівся й похитуючись попрямував до білого дракона — ходити у товстому зимовому одязі було важко.
Коли я пройшов крізь прохід, масштаби крижаної брили приголомшили мене остаточно.
Лід навколо печери підсвічувався блідо-блакитною магією льоду, від чого нефритові лусочки білого дракона сяяли ще яскравіше.
Зсередини брили ледь помітно сочилася блідо-блакитна мана. Здавалося, що вона циркулює всередині льоду, підтримуючи його існування незалежно від волі самого дракона.
Цей дракон був символом і легендою північного Зельвера. Восьмизірковий магічний звір — Морозний Дракон Хільде, колись фамільяр Суверенки Льоду.
[Морозний Дракон Хільде]
Рівень: 180
Раса: Магічний звір
Стихія: Лід
Небезпека: X
Психологія: [Вона рада тебе бачити.]
Усередині крижаної маси повільно розплющилися два ока Морозного Дракона — пробудження після тисячолітнього сну.
Іскристий, схожий на смарагди погляд із вертикальними зіницями, як у рептилії, спрямувався на мене.
[О смертний, чи прийшов ти прийняти Випробування Морозу?]
Архаїчний жіночий голос Морозного Дракона пролунав у моїй голові.
Справді… вигляд Морозного Дракона в реальності викликав трепет. Розміром він був з невелику гору. Одним кроком міг без зусиль розчавити такого, як я, закінчивши моє життя легше, ніж життя комахи.
Я напружився. Видихнув цілий об’єм легенів і кивнув.
«Так.»
[Ти довів свою гідність, дійшовши сюди. Я відчиню двері до твоїх випробувань.]
Вааааа────!!
Велетенські крижані ворота позаду Морозного Дракона розкрилися, випускаючи потужне блідо-блакитне світло. Наприкінці шляху, утвореного цим світлом, панувала далека темрява.
З проходу почав дмухати крижаний вітер. Попри щільно закутаний зимовий одяг і браслет стихії з опором до льоду, холод пронизував шкіру.
Відтепер мені треба було пройти крізь цей завірюханий прохід.
[Жорстокі видіння випробують твій дух, а лютий холод пожере твою плоть. Доведи, що ти гідний подолати ці випробування й стати володарем Морозної Косі.]
Ах, давно я не чув таких епічних фраз.
Відсунувши тривогу вбік, я відчув, як у серці розливається тепло спогадів — час, коли я отримав свою ультимативну зброю на другому семестрі другого курсу в Академії Магічних Лицарів Мерчен.
В будь-якому разі — гра на життя і смерть розпочалася. Якщо я зможу подолати випробування раніше, ніж замерзну на смерть, Морозна Коса буде моєю.
Випробування жорстокі. Правдоподібні події переплітаються в тортури, що пожирають дух випробуваного.
В грі Іан зустрічав моменти зі свого минулого, сповнені страждань і зневаги. Але він мав непохитну стійкість. Такі випробування можна було легко пройти — достатньо було просто побачити історію й перемогти кількох ворогів.
Я не знаю, які випробування чекають на мене. Чи загублюся я в цьому тілі, заплутавшись у минулому Айзека?
«Які б випробування не були — вони нічим не відрізняються від того, що я вже пережив.»
Просто треба їх подолати.
Особливо щодо сили духу я був упевнений. Навіть у цьому слабкому тілі моя психічна стійкість значно перевершувала інші характеристики.
В будь-якому разі, сьогодні буде той день, коли графік Ісаак-койна різко піде вгору.
Я пройшов повз Морозного Дракона й ступив у блідо-блакитний прохід.
Несподівано світло швидко згасло, відкриваючи сутінковий пейзаж. Була темна ніч, і єдине, що я бачив — шалена завірюха, схожа на зливу.
Перед мною розкинувся прохід невідомої ширини. На його кінці ледь помітний промінь світла вказував напрямок, наче маяк. Мабуть, саме там і знаходиться Морозна Коса.
«Холодно…!»
「Крижаний щит (Лід, ★2)」
Я щосили побіг, щільно закутавшись у плащ, щоб хоч якось захиститися від крижаного вітру. Холод був нестерпним.
Здавалося, що навіть очні яблука замерзають. Я біг із заплющеними очима по три секунди, на мить розплющував їх, щоб переконатися, що не збився зі шляху, і знову заплющував.
Що ближче я підбігав до променя світла, то сильнішим ставав буран. Пронизливий холод пробирався крізь зимовий одяг і заморожував до кісток.
А тоді…
─────Прийми Випробування Морозу.
Голос жінки, яку називали Суверенкою Льоду, пролунав у моїй голові — і я втратив свідомість.
Морозний Дракон Хільде занурилася у спогади.
Чоловік з червоними очима, щільно закутаний від холоду, що щойно увійшов до зали випробувань — був вражаючим видовищем.
Стоячи перед нею, Морозним Драконом, він не виявив ні здивування, ні страху. Наче знав, що вона тут буде.
Більше того, попри слабкий на вигляд зовнішній вигляд, від нього йшла потужна аура — схоже на давно втрачене смарагдове сяйво, за яким вона так тужила.
Суверен Льоду. Аура стародавньої архімага, яка колись володіла Морозним Драконом як фамильяром, текла з цього на вигляд слабкого чоловіка.
Точніше кажучи, це була дев’ятизіркова пасивна навичка Айзека [Крижаний Суверен], але Морозний Дракон цього не знала.
[Тисяча років… як марно.]
Перед очима промайнув образ холоднокровної архімага, яка завжди жила у самотності десь тисячу років тому. Для найвищого магічного звіра, яким був Морозний Дракон, тисяча років — це ніщо.
Усі ці роки вона дрейфувала у своїх снах. У них вона завойовувала світ разом із Суверенкою Льоду.
А тепер, через тисячу років, душа тої самої архімага, за якою вона так тужила, розпочала нове втілення.
В цьому не було нічого дивного. Це була просто доля.
[Ти нарешті відродилася, Суверен Льоду?]
Без сумніву — це було її перевтілення.
Протягом тисячі років Морозний Дракон стримувала ману Морозної Коси, щоб та не проникла в Академію Мерчен.
А тепер з’явився новий володар Морозної Коси.
І він був перевтіленням Суверенки Льоду.
Здається, настав час перестати жити лише у своїх снах.
«Зараз розпочнеться церемонія літніх канікул для першокурсників Магічного факультету.»
Підсумкова оцінка семестру складалася з кількох тестів зі стихійної магії. Вона була досить скромною порівняно з традиційною підсумковою атестацією, але водночас найзрозумілішою.
Так завершився перший семестр. Усі попередні оцінки сумуватимуться для визначення загального результату семестру.
Я посів 230 місце зі 300. Як і очікувалося. Усе, крім останнього місця.
Шлях попереду був довгим, але я все ще цілився на перше місце. Оцінки були важливим показником мого прогресу.
Під блакитним небом повільно пливли великі пухнасті хмари…
…?
«…Що?»
Мене раптово накрило сильне відчуття дезорієнтації. Я зрозумів — це повторення вже пережитого мною періоду часу.
Я швидко озирнувся. Ряди першокурсників Магічного факультету сиділи на стільцях, акуратно розставлених на центральній площі Академії Мерчен.
Церемонія літніх канікул була в самому розпалі. Якщо це церемонія канікул, то… це було всього кілька днів тому…
«Це… випробування?»
Я думав, що випробування покаже мені щось невідоме про проблемне минуле Айзека. Можливо, я б зміг скористатися цією нагодою, щоб дізнатися більше про його історію.
Але це… було зовсім не тим, чого я очікував.
Під час церемонії літніх канікул нічого особливого не відбувалося. Вона пройшла спокійно і так само спокійно завершилася. Якщо й було щось особливе в той день — то це несподівано смілива поведінка Каї.
Насправді настільки спокійно, що це навіть лякало.
Коли церемонія підійшла до середини, Люс почала зачитувати текст з трибуни. Я відкрив її вікно статусу.
[Люс Елтанія] Рівень: 150
Раса: Людина
Стихії: Вода, Блискавка
Небезпека: X
Психологія: [ekd]_&())&^&(#ㅁ앹#$@%%ㅐ야god()(&&&!@]
Стан психіки був у повному хаосі.
Навичка [Психологічне Спостереження] не могла помилятися — це був доказ того, що цей світ зламаний.
І справді — Люс продовжувала ніжно мені посміхатися. Але зараз не час було милуватися її прекрасною усмішкою.
Я почав розмірковувати, намагаючись зрозуміти цю заплутану ситуацію.
Що сьогодні відбувається…?
«Для початку… спробую діяти так само, як тоді.»
Я вирішив покластися на пам’ять і повторити свої дії того дня.
У ❰Магічному Лицарі Мерчен❱ випробування доводили Іана до краю, наче намагаючись зламати його дух. Це не буде винятком. Це буде відчайдушна спроба зруйнувати мою психіку.
Після завершення церемонії я повільно попрямував у бік дальнього куточка Саду Метеликів.
«Сер Айзеку!»
«Кая?»
«Я-я-я прийшла подякувати!»
Як і очікувалося, Каї підлетіла до мене. Ми обмінялися тією самою розмовою, що й раніше.
Чу.
Каї поцілувала мене в щоку.
«Я-я-я вчинила жахливий гріх────!!!»
Вона щосили побігла геть.
Я глянув на годинникову вежу десь в академії. Минуло 30 хвилин після закінчення церемонії.
«А потім що я робив?»
Не треба було напружувати мозок. Звісно ж — пішов тренуватися.
Я тренувався на самоті в куточку Саду Метеликів.
Коли небо потемніло й почався дощ — повернувся до гуртожитку.
Після планування майбутніх дій я пішов на пошуки «Сліди Суверенки Льоду».
Пізніше вночі я заснув у гуртожитку, читаючи підручник для початківців зі стихій.
Це була звичайна рутина.
Просто… незначна повсякденність.
«Що за бі…?»
Саме коли я перебирав спогади того дня церемонії літніх канікул, раптом…
Квааааа────!!!!!!!
«……!»
Оглушливий рев розірвав повітря.
Я різко обернувся на звук.
Червоний блиск пробив хмари, огорнутий моторошним криваво-червоним сяйвом.
Палацоподібна будівля з більш ніж десятком шпилів. Центр академічної адміністрації, місце, де було викарбувано магічне коло воскресіння Злого Бога Нефіда. З середини головної будівлі Академії Мерчен — зали Бартоса — в небо безупинно здіймався стовп червоного світла.
Перед очима промайнула сцена з ❰Магічного Лицаря Мерчен❱ — воскресіння Злого Бога Нефіда.
[Виявлено могутнього демона!!] [Значна різниця в рівнях з ворогом!!] [※ Негайно тікайте!] ×10
Поза цими системними вікнами, що спливали одне за одним, як попередження, з’явилося вікно статусу, націлене на червоний стовп світла.
[Нефід, злий бог руйнування] Рівень: ■■■
Раса: Демон
Стихії: Темрява, Вогонь, Порожнеча
Небезпека: M■x■m■m
Психологія: [■■■■■■■■■■■■]
П’ять пар величезних чорних крил розкрилися по обидва боки від стовпа світла, затьмарюючи собою світ. Наче невагома, у повітрі з’явилася володарка цих крил — жінка в чорній сукні.
Поділ її сукні був настільки довгим, що покривав усю залу Бартоса. Жінка з ненормально довгими ногами — можливо, десятки метрів завдовжки — стояла на даху адміністративної будівлі спиною до стовпа світла.
Мене пройняв мороз, волосся стало дибки. Навіть якби я активував рису [Мисливець], кількість мани, що текла навколо зали Бартоса, була незрівнянно більшою — справжній потоп.
«Та ну вас нахуй…»
Навіть у випробуваннях є межі. Є ступені складності.
З червоного стовпа світла вилетів гігантський дракон із чорного полум’я й понісся небом над академією. Його три голови видали моторошний рик.
[Дракон Апокаліпсису Азі Дахака]
Рівень: 200
Раса: Демон
Стихії: Темрява, Вогонь
Небезпека: Максимум
Психологія: [■]
Потім з моторошним сміхом вирвалася армія демонічних створінь із чорного полум’я.
[Чорне полум'я]
Рівень: 190
Раса: Демон
Стихії: Темрява, Вогонь
Небезпека: Максимум
Психологія: [■]
За червоною авророю пара очей, настільки величезних, що могли б накрити все небо, дивилася на світ.
[Ангра-Майнью]
Рівень: 200
Раса: Демон
Стихії: Темрява, Вогонь
Небезпека: Максимум
Психологія: [■]
З кожним помахом крил Апокаліптичний Дракон Азхі Дахака викликав бурю з чорного полум’я. Полум’я виходило за межі звичайного вогню — воно почало знищувати будівлі й усе на землі без розбору.
Ні, не палити. Знищувати.
Раптом у повітрі з’явилися розрізнені чорні сфери. Усе, що до них торкалося, просто зникало в ніщо, наче ніколи й не існувало.
Це був відокремлений острів на сході континенту. Єдиним шляхом втечі був міст, що з’єднував острів із материком. Але навіть якби ми зараз побігли — ми б не втекли від тих, хто прийшов знищити цей світ.
Кууууууууууууууууууууууууу──────!!!!!!
Хвааааааааааар──────!!!!!!
Злий Бог Нефід підняла руку вгору — і над нею сформувалася палаюча чорна сфера, що швидко зростала, поки не заповнила собою все небо.
Сфера була пронизана аномальними чорними лініями в усіх напрямках. Простір розколовся. Така астрономічна кількість мани спотворила навіть тканину реальності.
Я… нічого не міг зробити. Лише спостерігати, як цей світ закінчує своє існування.
А потім вона опустила руку.
Повільно палаюча чорна сфера почала опускатися на світ.
「■■ (Темрява, ★9)」
Світ безжально поглинуло чорне полум’я.
Однак біль від горіння всього тіла тривав недовго.
Кінець.
Світ загинув.
І я зник.
«Зараз розпочнеться церемонія літніх канікул для першокурсників Магічного факультету.»
«…»
Я заплющив очі, а коли розплющив знову — опинився на самому початку церемонії.
Холодний піт стікав по спині.
Вуха наче закладені.
Я не чув голосу ведучого церемонії, ні приглушеного гомону студентів.
«Серйозно… ви жартуєте?»
Я важко зітхнув і закрив обличчя долонями. Студенти поруч косилися на мене, але мені було не до них.
Я зробив кілька глибоких вдихів. Попри хвилі інстинктивного жаху від Злого Бога, завдяки ефекту [Замерзлої Душі] від [Крижаного Суверена] я досить швидко опанував емоції.
Потім тихо подумав:
«…Спробуємо.»
Я не збираюся опускати руки лише тому, що побачив появу Злого Бога.
Якщо розібратися спокійно — це не так вже й сильно відрізняється від того, що я вже проходив.
Просто треба перемагати будь-які труднощі, що постануть на шляху.