Наступного дня я прокинувся розбитим. Усе тіло хворіло, а навіть повертав голову і віддавав біль у шию. Нічого не буду говорити про своє обличчя, наповнене синцями. Здавалося, мене били цілий натовп. Я піднявся з ліжка, і вийшов зі своєї кімнати. Вчора я заснув прямо в одязі, тому я не хвилювався, що пройдуся по комфортній зоні імпел дауна голий.
Розійшовшись, я зайшов у душню кабінку кулькаючими ногами і включив теплий душ. Деякі зсади на тілі почали неприємно щитати, але я просто стояв і насолоджувався теплою водою. Змивши з себе всю бруд і кров, я вийшов із душі, та одягнувся в їдальню.
- Е, це ж ти той хлопець, який влаштував вчора шоу? - Один тюремник прийшов до мене, коли я зайняв місце за порожнім столом. - Я подумав, що герой дозору хоче тебе вбити. Жувах. - Чоловік засміявся, і вдарив своєю долонею мені по спині, спричинивши цим жахливий біль.
- Сука, прямо по синьому. - Я взяв піднос з їжею цього мужика, і кинув йому в обличчя. - Звалив з моїх очей. - Всі люди в їдальні подивилися на нас.
- Хлопче, тебе манерами не вчили? - Мужик зібрав шматок рису, який приліпив до нього і відкинув убік. Я ж кинув на це ідіота останній погляд, взявся до своєї їжі. - Не думай, що такий крутий, якщо твій вчитель сам герой дозора. Якщо ти так завжди поводишся з людьми, то маєш дуже мало друзів. - Мужик плюнув на підлогу, і повернувся до мене спиною.
- Що за сміття. - Я похитав головою, і поклав шматочок риби собі в рот. Звичайно цей чоловік почув, що я сказав, і знову почав на мене їхати, але смію сказати, ніби тримався він стійко, навіть жодного разу не підняв мені руку. Саме тому я ще не вбив його.
Доїв під бурчання цього чувака, я залишив брудний піднос на столі, і просто вийшов з їдальні, поки я не вбив його. Він думає, що мені не насрати, якщо я кинув йому в обличчя піднос з їжею, а він просто хотів висловити мені своє захоплення. Іноді мені здається, що мінуси буття дозорним перевішують позитивні сторони, врешті-решт я не можу без наслідків вбити цього ідіота.
- Привіт, брате, як справи? - Почувся голос Гурена, і я відчув, як він плескав мене по спині. Ноги трохи погнулися, і я мало не впав. - Гей, з тобою все гаразд?
- Хм... - Я зробив кілька вдихів і видихів. - Не чіпай мене! - Я швидко відійшов від Гурена, який хотів покласти свою руку мені на плече. - У мене болить все тіло після вчорашнього, і ти друга людина за сьогодні, хто трощив мене. Першому я кинув піднос з їжею в обличчя.
- Чувак, тобі потрібно попрацювати з контролем емоцій.
- Я чудово їх контролюю, саме тому я не зламав тобі руки. - Я відмахнувся від Гурена, і продовжив йти в злополючний треніровий зал, де мене повинен чекати Ґарп, щоб я продовжував спарінг.
Тільки я увійшов у зал, і підійшов до ринг, як. - О, радий бачити тебе в хорошому стані. - Бачачи близьку руку Ґарпа, я швидко зробив кілька кроків назад. Я вже хотів завалити на Гарпа потік поганих слів, як побачив біля нього Магеллана.
- Я почуваюся жахливо. - Я привітався з Магелланом і знову подивився на Гарпа.
- Я знаю, тому і вирішив ускладнити тобі вправу.
Коли я знову подивився на Магеллана, моє око смикнулося і той посміхнувся. - Невже тепер крім простого биття, мене будуть ще й труїти?
- Ні, це залишимо на потім, зараз же ти повинен боротися проти відразу двох противників. Бой проти двох дуже сильних ворогів разюче відрізняється від одного сильного бою. Подивимося, як тобі допоможе новий рівень волі спостереження, Бвахах. - Ґарп засміявся і разом з Магелланом вони увійшли на ринг. Гурен тільки зі співчуттям подивився на мене, і з досвіду вчорашнього дня пішов до самої стінки, куди ударні хвилі не тягнуть.
Я ж розм’яв плечі і відразу включив волю спостереження. Світ навколо здавалося затягнувся, і я покрив ноги з руками волі озброєння увійшов на ринг. Ґарп з Магелланом стояли прямо переді мною, і я звичайно ж очікував несподіваної атаки, але тут заговорив Магеллан.
- Я хоч і погодився провести битву з тобою, але у мене все ще є робота. Тому я не зможу присвятити тобі весь час, лише пару годин. — Тільки Магеллан заговорив, як він опинився поруч зі мною, і на мене відразу кинувся його величезний кулак.
Бам*
Коли я заблокував удар Магеллана, то зробив два кроки назад. Я не сподівався, що він теж так сильно вищий за мене фізично. Я розм’якшив кулаки, і відразу відвів голову в сторону, щоб пропустити удар Гарпа.
- У мене ж навіть не буде часу на атаку. - Я заблокував ногою атаку Магеллана, і відразу мені довелося блокувати удар Ґарпа. І хоч для мене ця швидкість поки що була терпимою, адже вони тільки дивляться, скільки я можу витримати атак, з боку це виглядало, ніби всі ці атаки були здійснені за секунди.
Ось я стою перед Гарпом з Магелланом, а в наступну секунду відбиваю атаку Магеллана біля краю рингу. І з часом ці дві тільки пристосовувалися до командної роботи і розуміли, скільки я можу витримати, тому я завжди був на пікі. Я ніколи не думав про біль у спині, коли мене відправляють на 100 метрів.
Та що тут говорити, якщо навіть я не відчував, що поліпшив свою волю спостереження. Так і пройшов весь день. Перші 30 хвилин я міг тільки відбиватися, і пристосовуватись до нападів, а потім сам почав іноді атакувати. Через дві години Магеллан мусив залишити нас. Але як би я не думав, що після його відходу стане легше ... Ґарп почав рухатися з дуже страшною швидкістю, що врятувала мене тільки власна техніка для пересування. Кожна його атака мені здавалась смертельною, так що я з усіх сил не хотів під них потрапити.
Після п'ятої години, коли "драка" з Ґарпом тривала вже 5 годин, я впав на підлогу і більше не міг встати. Перед очима з’являлися чорні плями, і здавалось, що мене крутить в бік. Зрештою я не витримав і мене вирвало на підлогу.
- Мабуть ти перевтомився. - Ґарп підійшов до мене, і потремтів мій лоб. - Бвааха, це добре. Отже, ти занадто швидко стаєш сильнішим, твоє тіло намагається пристосуватись до цієї сили. Сьогодні я тебе більше не чіпатиму. Гурен! Віднеси його в лазарет на кораблі. - До нас швидко підбіг схвильований хлопець, і сів поруч зі мною.
- Йому погано?
- З ним все буде гаразд. - Ґарп поплескав Гурена по плечу, і залишив зал. Гурен же дістав десь хустинок, і витер мій рот.
- Чувак, це було занадто, навіщо себе так навантажувати? - Гурен перекинув мою руку через свою шию, і підняв мене.
- Сила заради сили, ось мій девіз.
- Яка дурниця. - Гурен похитав головою, і почав нести мене на корабель. Минають за десять він привів мене до лазарету, і поклав мене на вільну койку. - Чому потрібна сила, якщо можна ні з ким не конфліктувати?
Ми живемо не в тому світі, щоб думати про спокійне життя. Якщо буде сила, то можеш і не турбуватися про проблеми.
- Говориш так, ніби проблеми самі будуть тебе шукати. - Гурен сів на сусідню койку. - Нехай Драгон злиться на тебе, але це не означає, що він зараз же нападе на вас. Він же революціонер, який повинен думати про підтримку народу, а не малого.
- Ґарпу краще знати, про що думає його син.
- Син?
- Так, я думав ти знаєш. - Я посміхнувся.
- Син героязору є лідером революційної армії... Стривай, у Гарпа ще діти?
- Ні.
- Тоді... Луффі син Драгона?
- Саме так. Не міг би ти звалити? Я хочу трохи поспати. - Гурен тільки фиркнув, і встав з ліжка, він вийшов з лазарету.
Тільки Гурен вийшов з лазарету, як я закрив свої очі, і заснув. Наступного дня я прокинувся від глибокої гойдалки. Корабель здається вже в морі, і пливе по невідомому мені напрямку. Очі майже не злипалися, а це означало, що я виспався. Хоч і відчуваю себе кілька вбитих... Я встав з ліжка і відразу пішов на верхню палубу.
- І я йому кажу: « Не для тебе моя троянда цвела» - почувся голос медсестер, як тільки я підійшов до дверей. Не ставши звертати увагу на їх тупі розмови, я пройшов через двері, і мало не спіткнувся про швабру якогось юнги миючого поли.
- Дивись куди преш! - Юнґа з лютістю подивився мені в обличчя, але я просто обвів його жалюгідний костюм поглядом, і з насмішкою пішов далі. Коли я піднісся на верхню палубу, то одразу ж сказав морський бриз у своє обличчя, і настрій трохи збільшився. Але мій погляд знизився на дивну картину. Дитина... Точніше дівчинка, років... Можливо 10 сміялася над двома дозорними, які затіяли бійку. Бійки звичайно тут не рідкість, але що чорт візьми тут робить дитина?
Я підійшов до дрібної дівчини, і поклав руку їй на голову.
- А? - Девка відразу розвернулась, і побачила мене. - А ти хто ще такий? - Тільки зараз я помітив, що у дівчинки досить гострі зуби, схожі на акули.
- У мене до тебе те ж питання. Хто ти така, і що ти робиш на цьому кораблі?
- Хм. - Дівчинка спробувала скинути мою руку зі своєї голови, але після того, як у неї це не вийшло, вона просто гордо підняла голову і подивилася мені в очі. - Я внучка самого начальника тюрми імпел даун, відпусти мене, або ти будеш вічно гнити у цій самій тюрмі.
- Що? Внучка Магеллана? - Я здивовано подивився на дівчинку. Єдина схожість, яку я бачу - це гострі зуби. Однак, ріст був зовсім не порівняно з Магелланом, але... Якого розміру її груди? Чому у такого маленького малюка така велика груди?
- Хах-хі, я бачу куди ти дивишся. - Дівчинка прищурилась, і підсумувалася ближче до мене, таким чином прикріпивши свої груди мені. - Ти ґвалтівник чи щось в цьому роді?
- Як ти дізналася?
- Хах-хі, я завжди бачу таких, як ти. Якщо ти принесеш мені соку, то я подумаю над тим, щоб дозволити тобі дивитися на мої груди.
- Що? Ні, ти занадто задираєшся ціни, як щодо того, що я даю тобі підзатильник, а ти роздягаєшся переді мною? — Я відразу вдарив їй по голові, і пішов до каюту до Ґарпу. Тільки я відкрив двері в його каюту, як побачив що сидить у кріслі дівчину в червоному костюмі, і хто б міг подумати, великим грудьми.
- О, Гару, так ти прокинувся. Знайомся, це Фукумі, дочка Магеллана. - Дівчина подивилася на мене і посміхнулася. - Магеллан попросив мене перевезти його дочку і онуку на острів Бароїмі, звідки вони приїхали відвідати свого батька...
- Приємно познайомитися Гару, прошу пробачити нас за незручності. - Тільки Фукумі заговорила, як я помітив, що у неї такі ж зуби, які і в Магеллана.
- Зрозуміло, так ось що це була за маленька збоченка. - Я похитав головою, і сів на диван поруч з Гарпом.
- Хех-хе, прошу пробачити її, вона неслухняна дитина. - Фукумі сміялася майже так само, як і її дочка. - Я боюся, що якщо вона продовжуватиме так себе поводитися, то в майбутньому у неї будуть проблеми, але я нічого не можу з нею вдіяти, вона зовсім не слухається мене. - Звичайно, якщо вона так і продовжить, то в майбутньому її з розпростертими обіймами візьмуть до... Наприклад, Бордель.
- Отже ми пливемо на острові Бароями. І скільки часу це займе?
- Всього два дні. - Ґарп подивився на відчинені двері, і я відразу побачив, як заходить та найменша збоченка.
- О, так і ти тут. Вирішив сховатися після того, що зробив зі мною? - Фукумі похитала головою, а Гарп дивно подивився на мене.
- Можу повторити.
- Що? Повторити навіть за чужих? Я бачу, що ти не з сором'язливих. Хах-хи! - Девка сіла на диван прямо поруч зі мною, і з посмішкою подивилася на свою матір.
- Якби ти так приставала до пірата, то він міг би зробити з тобою чогось гірше простого удару по голові.
- Нічого вони не зроблять, мій дідусь є начальником найбільш охоронної в'язниці у світі, ніхто і ніколи не посміє нічого зі мною виробити. - Дівчинка схопилася за свої груди, і стиснула її з підступною дивлячись на мене. У кімнаті відразу запанувала тиша. Фукумі від сорому сховала обличчя за ладонами, а Гарп весело дивився на мене.
- У тебе дійсно проблеми. - Я похитав головою і розслабився на дивані. - Не всі пірати будуть боятися твого діда, якому потрібно досить багато часу, щоб дістатися до тебе. За цей час тебе можна не тільки вбити. - Я не кліпала, щоб дивитися в обличчя дівчини. - Чому ви до речі не живете в маринфорді з іншими сім'ями допитованих? - Я перестав дивитися на дівку, і подивився на Фукумі.
- На острові Бароями жили всі мої предки, я не можу просто так виїхати звідти. - Фукумі видохнула, і з упертістю подивилася на свою дочку. - Атсу, коли ж до тебе дійде... - Фукумі похитала головою, і відпивала з кужки. А я тільки зачепився за ім'я це мальчика.
- Гаразд, у тебе є до мене справи? - Я подивився на Ґарпа, і той похитав головою. - Тоді я піду тренуватися. - Я встав з дивана, і помахав Ґарпу, відправився в зал, де напевно зараз знаходитись Гурен.
- Я з тобою, тут нудно. - Тільки я відкрив двері, як мені довелося зупинитися, щоб перетравити отриману інформацію. Атсу ж підбігла до мене в той час, та не стала жатись, а зупинилась у метрі від мене.
- Там теж не весело... - Я вийшов з каюти, і відправився в сторону залу. По дорозі Атсу намагалася дістатися до кожного назорого, але коли побачила, що я продовжую йти далі і не зупинятися, вона вигонювала мене й починала пирхати.
Тільки я відчинив двері в зал, як Атсу забігла вперед мене і почала весело озиратися. - Ого, тут так багато напіврозділих чоловіків! - Я дивно подивився на Атсу, але вирішивши, що вона сама піде, я підійшов до залізної груші і почав тренуватися. - Нічого собі! У тебе руки почорніли! І ти такий сильний. - Атсу підбігла до мене, і стала дивитися, як я намагаюся створити невидима атака. - Чорний, довгий і міцний... - Я зупинив руку, і подивився на Атсу. - Рука. Чорна, довга і сильна, хих-хі!