- Це дуже велике приміщення.
Левц, будучи вкрай схвильований, починає оглядати приміщення кабінету директора. На другому поверсі є кімната господаря, приміщення служниці та комора.
Гил явно не хоче, щоб ми оглядали кімнати на першому поверсі, але ми все одно це робимо. Двері праворуч від входу ведуть до чотирьох кімнат для помічників, а також комірських приміщень. Двері в лівій частині залу ведуть у підвал, а також на кухню, яка, до речі, настільки велика, що на ній можуть працювати кілька кухарів відразу.
— Після того, як буде накладено порядок, нашим відвідувачем буде де чекати прийому і до того ж, всім їм гарантовано горнятко чаю. — констатував Фран. - До речі, треба б купити чайного сервіза.
Мої очі зупинилися на тому, що мало пов'язано з чаєм. На кухні є духовка і багато речей, які я зустрічала на кухні у майстра гільдії.
- Ах, це ж духовка? - Я помітила.
— Мати пічку на кухні - звичайна справа, хіба ні? — Зробив униз головою відповів Фран.
Оскільки в храмі кухні були створені для високопоставлених священиків, у кожній з них є духовка. Для мене з Лютцем, духовка - щось рідкісне.
— Лиц! Я знайшла духовку! Нам потрібно розповісти про це пану Бенно! — З радістю вигукнула я.
— Да! — Підтвердили меня Люц.
Лютц працював з Бенно і Марком, щоб відкрити італійський ресторан. Тому зараз він із блиском в очах оглядає кухню палаців.
— Фран, скажи, коли тут буде знято, мені можна буде мати особистих кухарів?
— Без сумніву, сестра Мейн. Оскільки ви учениця і священнослужитель в синій робі, для вас нормально речей мати особистих кухарів та інших підлеглих.
Поступово в моїй голові промальовується план. Я можу завести особистих кухарів, які б готували їжу моїм помічникам.
Фран знову вклонився головою.
- Сестра Мейн, ви ж не взяли з собою кухарів?
Тут, у храмі, діє система під час якої особисті кухарі готують їжу священнослужителям в синях робів, а решта їжі передається ніким чином, так що я не можу їсти без своїх власних поварів.
— Пообідаємо на вулиці. Ви двоє, будь ласка переодягніться.
— Перевдягнетесь?
Я повертаюся на другий поверх, потім витягаю обгорнутих тканинками пакети з кошика Летца. Потім складу їх на стіл і підштовхую до Ґілу та Франу.
— Це не благословення богів, а нагорода, яку я зробила для вас на знак вдячності за вашу важку працю. Вони не повинні ділитися ними ні з ким.
« Я дуже вдячний, сестра Мейн, — з сором’язливістю подякував Фран.
— А? Що? Нічого, якщо я?. — Втішився і обірвався на півслове Ґіл.
Поки вони розвертали зв'язки, їх вирази... Вони вагалися між збентеженням, радістю і надією. Як діти, які отримують свій перший подарунок, так і ця пара ... Я подумала про це і зрозуміла, що це може бути їхній перший подарунок. У дитячому домі, де все розподіляється поровно, подарунки не існує як явища.
Хоча я була бідною сім’єю, але отримувала подарунки від батьків. Вони давали їх на честь ключових подій мого життя. Наприклад, коли я вперше пішла в ліс і охрестилася. Фран, Ґіл та інші сироти не отримували подарунків на честь проведення цих подій.
- Так, що ж у нас тут... Одяг, так? — запитав Гіл.
— Абсолютно вірно. — Я відповіла. — Переодягайся і ми відправимося за межі храму.
— Правда? Я завжди хотів це зробити. Зараз я переодягнуся!
Він усміхався і притискував свій новий одяг до грудей. Я ще ніколи не бачила у нього такої яскравої, щирої посмішки. Через мить він вилетів з кімнати на сходи, де за раз перелітав кілька сходів. Мені дуже приємно, що він такий щасливий, від подарованого мною одягу. Мій погляд перемістився на Франа, який поки нічого не сказав.
Фран спокійно стояв, пильно дивлячись на одяг. Повільно проводячи пальцем по вишивці на тканини, він виглядав так, ніби оглухнувся чимось сліпучо чудовим. Побачивши, що він з усіх сил намагається приховати свої емоції, у мене зародився сміх.
— Фран, чи не могли б ви наслідувати їх?
— Ах? — Він здригнувся і впав у фарбу. — К-к-скінцо.
Він рнувся вниз по сходах. Коли ми з Летцем побачили сильні емоції в людини, яка завжди була максимально стриманою, то наповнилися невинною сміхом.
— Вони щасливі, що отримали подарунки. — Легко сказав Лютц.
— Це так.
Потім він оглянув драбину, а потім опустив голос на півтону.
що завжди мріяв вийти на вулицю? ...Тобі не здається, що це місце дуже дивне?
але я впевнена, що для місцевих ми не менш дивні.
Перед виходом на вулицю, я зняла синю робу і прибрала її в шафу. У голові закралася думка про те, що мені потрібно купити вішалку, щоб не м’яти одягу зайвий раз. Думаю, Бенно міг би допомогти мені в цьому. Відкинувши ці думки, я взяла трохи грошей з пожертв, щоб мені було чим покрити майбутні витрати.
Я покидаю храм, а мої помічники йдуть позаду. Коли ми проходили ворота, вони почали вагатися вийти.
- Фран, не турбуйся, все буде добре, гаразд?
Фран ніколи не носив нічого, крім ковдр священиків у сірих робах, тому він дуже дбайливо ставиться до свого нового одягу. Її спокійний колір чорного чаю, вкрай підходить йому. До речі, Гіл виглядає не гірше: його новий одяг, кольори весняних листків, ігриво розвивається та дуже йде йому.
я зовні! Це спонукує мене радіти, що я твій помічник!
— Раз так, - почав Фран, — ви повинні щиро працювати на неї і звертатися до неї в шанобливій формі. Не знеславляйте її своєю поведінкою.
-Верно. З часом, я прийду до цього.
Коли Ґіл на відкритій території прокидається по ній, то він часто кружляє головою, щоб не пропустити жодної цікавої речі. Оскільки я ходжу трохи швидше неповороткою черепахою, то ніколи б не змогла порівнятися з ним по швидкості. Навіть летцу треба докладати багато зусиль, щоб не відставати від Ґіла. Як добре, що Фран несе мене на руках.
— Це так дивно, — почав Фран, - гуляти самостійно за межами храму.
Я відповіла: "Це світ, в якому я живу". — Фран, коли ти поза церквою, не міг би ти звертатися до мене по-іншому? Через твою ввічливість, ти занадто виділяєш.
- Повертатися інакше... Для мене, говорити по-іншому - занадто складно.
Летц веде нас до ресторану біля центральної площі. Він каже, що це висококласне місце для торгівлі. Це незвичайний ресторан. Тут немає великих столиць, а є тільки маленькі столики, за якими можуть сидіти лише кілька чоловік. Також я помітила кілька груп клієнтів, які знаходяться в розпалі ділових переговорів.
Лютц, який був тут не раз, дав йому кілька порад, після чого ми зробили замовлення. До нашого столу доставили страву з вареною ковбасою зі сиром. Невдовзі нам принесли корзину з тонким нарізаним хлібом. Після кожного з нас поставили чаші, повні овочівного супу.
— Час перекусити! — Я сказала один голос з Лютцем, аж поки ми тягнулися за хлібом.
Ми замерли один на одного, а наші руки зупинилися на підлозі шляху до кошика.
- Ми нічого не забули? — Я розмірково запитала.
— Благословення. Ми забули його. Для верховних богів, які правлять на високому й піднесеному небі, для великих панів у широкій землі, бо вони підтримують тисячі і десятки тисяч створінь, ви складаєте цю молитву за їжу.
— По тому, як він старанно схрестить руки на своїй грудях, вимовляє кожне слово цієї молитви, я чітко розумію, що це те, без чого не обходиться жодна трапеза в храмі.
- ...ніколи не чув цих слів. — З деяким здивуванням сказав Лютц. - Це для мене.
— Саме ці слова я повинен завчати. — З упевненістю заявила я.
Я прошу Ґіла і Франа навчити мене. Звичайно, я не зможу зазубрити це за раз, але я можу записати деякі моменти в блокнот, щоб потім пропрацювати їх.
Ми з Летцем знову потягнулися до хліба, але Гіл і Фран не поворухнулися пальцем. Вони просто сидять і мовчки дивляться.
Мені здалося це дивним і я сказала - Мм-м? Ви не будете їсти? Вы... Не голодні?
Фран негативно похитав головою - ... Поскольку ми ваші помічники, ми не можемо їсти, поки ви не закінчите вечерю.
— Але якщо ви не будете їсти зараз, їжа охолоне...
Гил виглядає так, ніби ось-ось вибухне, але подивившись на Франа, що сидить біля нього, відразу ж наповнився стриманістю.
— Зрозуміло. Гаразд, це наказ. Кушайте поки їжа ще тепла.
Фран неохоче бере шматок хліба. Після чого, Гіл відразу зірвався за їжею.
Фран показує, якого я раніше не бачив, рівень акуратності та елегантності в прийомі їжі. Навіть Ґіл, який був вихований у дитячому домі, не відстає від нього. У порівнянні з ними Летц їсть як справжній варвар. Коли все ділиться порваною, люди набувають таких манер у прийомі їжі?
— У вас такі манери за столом. — Я тактовно помітила. — Вас навчали цьому?
— Жодна з людських рис, яку священик у синій робі вважатиме непривабливим, не залишить стіни притулку. — Фран відповів. — Наші старійшини навчають нас правил поведінки за столом, правильної походи і всього того, що знадобиться для гідного виходу.
- Саме так. — Схвалив Джил. — Мені доводиться прати одяг перед виходом. Як же я це ненавиджу. Такими темпами, одяг розвалюватися до зими і мені буде не в чому ходити.
- Такі правила. Помічник повинен виглядати охайно. — констатував Фран.
Наскільки ж це безжалісно, змушувати помічника застирувати одяг, який ось-ось розвалиться. Але завдяки такій строгості навіть Ґіл знає щось про етикет і манери.
Поки ми їмо, вони говорять про відмінності між житлом у притулку і життям помічника. В якийсь момент я помітила, що Фран нахмурився. Фран завжди задовольняється залишками зі столу, але це залишки елітної, дворянської їжі. Мабуть, він незадоволений їжею тут і тому й хмуриться.
— Фран, ця їжа відрізняється від тієї, якою ти звик до харчування?
Я постукаю кінчиком пальця з власної брови і злегка посміхаюся йому. Фран відразу ж змінюється в обличчі, після чого, смішно посміхається.
— Да, это так. Їжа зовсім не така, до якої звик я. ...Хоту, суп досить смачний.
Їжа, яку він отримував від своїх господарів, мабуть, була смагацькою, але це лише об’їдки.
- Поки це ситно, мені все одно на смак. — Дaл Джил. — У дитячому домі повернулося багато священиків у сірих робах, а священики в синіх ребаках стали менше і не важко здогадатися, що з їжею ми мали дефіцит.
Гил, здається, наївся, але в порівнянні з його ровесником Лютцем він з'їв набагато менше. Мабуть, тому що він завжди мало їв і його шлунок став дуже малим, то не вміщає достатньо їжі.
— А як щодо того, щоб купити вам їжу на зворотньому шляху і занести подарунки для дитячого дому? Я повернусь додому ще до початку вечора, так що вечеря у вас може не бути.
— Правда? Юх-ху! Слава богам!
Гіл, переповнений вдячністю за можливість наїхати до відвала, з гуркотом схопився зі стільця і прийняв позу Гліко. Ресторан, наповнений звуками гукання посуду і людської промови, затихів, а всі відвідувачі звернули увагу на наш стіл.
По... Зачекай! — звернувся до нього Лютц. - Припини це негайно!
Левц люто випрошує Ґіла з ресторану. Я оплачую рахунок і на знак вибачення, залишаю чайові. Після цього, я покидаю будівлю.
— Поводься так тільки в храмі, — важко зітхаючи, сказала я, - зрозумів? Я мало що знаю про життя у храмі, так само як і вам небагато відомо про його мури.
Від сорому Ґіл опустив руки і прибив погляд до землі.
- Вибачте. - Він соромливо сказав.
— Все гаразд, - заспокоюю я, — просто будь стриманим у майбутньому.
- Я не про це! ... Я ж висміював...
Схоже, він багато переосмислив. Коли Летц бачить його серйозний підхід до вибачення, він сміється і поплескає по плечу.
- Ви нічого не знаєте. — Раптом сказав він. - Якщо ви думаєте, що Мейн робить щось не так, скажіть їй, як сказали мені про мою справу в ресторані.
— Ґіл, — лагідно сказала я, - попереду стоять вітрини з речами для мандрівників, так що давай підемо туди, щоб купити їжі та подарунки для дитячого будинку.
Через те що східні ворота виходять на автостраду, тут є велика активність і багато туристів. Через це, тут проблеми з громадським порядком. Я оглядаюсь довкола, намагаючись знайти найкращий магазин у центральній площі. Ми знаходимо його, і я беру собі кілька бутербродів з шинкою та сиром. Я завертаю їх у тканину, яку принесла з собою і кладу в сумку.
— Фран, скільки людей живе в дитячому домі? І що я повинна їм взяти?
- Думаю, їх десь вісімдесят-дев'яносто людина. Зазвичай їм не дають нічого солодкого. Хм-м, думаю можна взяти фрукти або якісь ягоди.
Поки Фран тримає мене на руках, я використовую своє положення щоб оглянути прилавок по близькості. Бачу три прилавки, на яких викладені фрукти. Ми підходимо і оглядаємо їх, намагаючись вибрати найкраще для нас.
— Це... Благословення богів. — Дaл Джил.
— А? — На здивування я.
Коли ми почули його голос, то відразу огорнулися в його бік. Перед нами постає картина, як Ґіл взяв один з фруктів на прилавку і з великим задоволенням їсть його. Левець, який тримав Гіла за руку і щоб він не втік, стиснув з ошелеменованим виглядом.
— Гил?
— Эй, парень! Ти не заплатив за це. Це ж ти намагався пограбувати мене серед білого дня?
Жінка, якій належить цей прилавок, навіть не чекаючи відповіді б'є Ґілу. Оташомулий Ґіл, тримаючи недоїдний фрукт, дивиться на мене. Я відразу ж сказала Франу, щоб він підніс мене до нього паралельно діставаючи гроші.
— Мне жаль, мэм. Він жив у досить ізольованому середовищі, тому що мало знає про мир. Він тільки починає розуміти товарно-денні відносини. Я заплачу за фрукт, який він взяв, тільки будь ласка, не кличте охоронців.
- Вибачте, мем. - Сказав Лютц. — Я повинен був стежити за ним.
Я плачу їй і ми ще раз вибачимося. Вона в шоці дивиться на Ґіла, а потім стискає плечима.
але якщо ви гуляєте з ним - будьте уважні.
— Нам дуже шкода, мем. — Знову вибачаюся я. — Гей, Ґіл, тобі теж треба вибачитися.
— А? Хм. Вибачте.
Після моєї поради він дуже непереконливо вибачився. Він виглядає дуже розгубленим, ніби не знає що робити.
— Ну що, Гіле, тобі сподобався цей фрукт?
— Ага... Ага...
Хвилюючий Ґіл дивиться на недоїдний фрукт.
- Тепер вже є можна, я заплатила за нього. — Я сказала, витягаючи дві оберточні такні, щоб використовувати їх як мотлох.
— Мем, можна по п'ять фруктів, в кожну з цих мотлох?
Звісно.
Ми знову вибачилися і взяли подарунки для дитячого дому, після чого вирушили до центральної площі. У покарання, я наказала Ґілу нести сумки. Вважаю, поки обидві його руки зайняті сумками, це знизить ймовірність того, що він знову щось витворить.
- Коли я заплачу тобі, обов'язково навчуся використовувати гроші, але до тих пір, не торкайся товарів в магазинах. — вказала я ему.
—... Ладно. - Гіл погодився.
Коли ми висунулися до храму, крокуючи головною дорогою на північ, Фран ніс мене на руках, а Лютц багатозначно дивився на мене.
- Гей, Мейн, перш ніж ми повернемося в храм може зайти до пана Бенно?
- Саме так. Я саме хотіла попросити його допомогти мені з чайним сервізом і кухоною утварю, тому це чудова ідея.
Лютц рівився в магазин, відкритий після обідньої перерви і сповнений клієнтської діяльності. Я попросила Франа опустити мене на землю, після чого ми заступили в моєму неквапливому темпі. Гіл, все ще несе сумки, йде за мною.
Мейн, пане Бенно чекає на вас. — Марк вийшов на вулицю, щоб привітати мене.
— Доброго дня, містере Марк. — Я відповіла.
Я плетусь за Ґілом і Франом у підмобку. Всередині, я побачила Летца, який стояв за письмовим столом Бенно і закінчував свій звіт. Заздривши мені, Бенно встає з-за столу і впевнено крокує назустріч. Підійшовши до мене, він хапає мене і підіймає вище своєї голови.
- Мейн, у тебе все вийшло! Ви отримуєте кухню, яка належала дворянину, і це буде чудовим зразком італійського ресторану.
Він тріпне моє волосся так, що ще трохи і моя голова відвалиться. Його експресивна поведінка шокувала Франу, який бачив Бенно тільки в храмі.
Я відштовхую його руку, щоб він відпустив мене. Після чого, сідаю за стіл, де зазвичай сиджу.
— Мені сказали, що я можу мати кухарів на моїй кухні. У зв'язку з цим, я вирішила заглянути до вас, щоб обговорити це. Мені здається, що ми могли б використовувати мою кухню для навчання кухарів, які в майбутньому будуть працювати у ресторані. Поки вони будуть вчитися, приготовлена ними їжа буде поставлятися в дитячий будинок і моїм помічникам. Таким чином, ми не будемо перекладати інгредієнти в порожню.
- Хм-м, цікаво... — Кивнув він, роблячи нотатки на дерев'яній дощечці.
« Оскільки мої помічники їстимуть їх, я готова платити за інгредієнти, тому це не коштуватиме вам грошей. Звучить непогано, чи не так?
Забезпечення дитячого дому їжею - обов'язок журіць у синій робі, тому я повинна зробити все можливе для виконання цього завдання. Крім того, у мене є розуміння, що в дитячому домі повно голодних дітей, таких як Ґіл, так що я маю ще й особисті інтереси.
Бенно замовк на деякий час, обдумавши мою пропозицію, після чого, повільно кивнув.
- Почекай, оплата інгредієнтів входить в вартість навчання кухарів, так що це мій обов'язок. Якщо я не заплачу за це, то не зможу виявляти претензії, в разі якщо ти вирішуєш залишити кухарів у себе.
Він думає як професійний торговець, так що мені залишається тільки потискати плечима. Якщо він хоче взяти на себе витрати по складових, мені доведеться дозволити йому це. Так і до того ж, Майстерська Мейн, хоча й має статус працюючої, але насправді не приносить мені грошей, так що його пропозиція мені на руку.
— Якщо ви вирішили платити за інгредієнти, то як щодо того, щоб надати кошти на обладнання та кухонну утварю?
— Звучит відмінно. Оскільки я орендую на час навчання твою кухню, це буде справедливим вчинком. Ходімо оглянемо кухню.
Бенно, дуже сильно обірвав розмову, ніби йому не терпиться побачити духовенство в моїй кухні. У нього такий самий вираз, як у Ґіла, коли він дізнався, що зможе побачити місто. Щось це посіяло в мені трохи замішання.
- Містер Бенно, ми не можемо поїхати туди прямо зараз. Кухня ще не убрана.
— Ця так, сестра Мейн говорить правду. — Фран, киваючи в унісон з Ґілом. - Вона ще не в тому вигляді, щоб запросити до неї гостей. Тим більше, таких гостей як ви. Вона настільки захаращена, що ми навіть не зможемо подати вам горнятко чаю.
Проте інтерес Бенно не згасає і він явно має намір особисто оглянути кухню. Він широко усміхається, набираючи куртку для виходу до храму і над своїм вуличним одягом.
— Я не гість, а торговець. Ти - жриця в синій робі, яка недавно отримала власну кімнату, а я — проста людина, котра повинна відвідати її, щоб зрозуміти, які речі тобі знадобляться для того, аби обставити своє житло. У цій ситуації цілком природно, що твоє житло все ще не усунуте. Мені просто потрібно його оглянути, перш ніж робити які-небудь рішення.
- Так, виходить що ви можете допомогти мені з прибиранням?
— Гм-м? А, звичайно, я допоможу тобі з цим. Коли я тільки починав у цьому магазині, то був учнем і займався прибиранням.
Це просто марно. Мені нема чого сказати, щоб зупинити його. Бенно хоче дізнатися якомога більше про палаци, і він не упустить жодної можливості.
— Фран, нам його не вмовити. У будь-якому випадку, чайний сервіз нам не до чого, поки кухня не укладена. Давай дозволимо йому оглянути житло, щоб потім він допоміг нам у прибиранні.
— Сестра Мэйн?
Роздуми над тим, як зупинити Бенно, стали для мене занадто болісними. Час, який витрачається на цю балакучу - час, що я могла б витратити на читання.
Фран, іноді, потрібно приймати будь-яку допомогу. Його не вдасться переконати, але він сказав, що допоможе з прибиранням, так що давай погодимося і я піду вивчати.
Очі Франа тут же розширилися, потім його кутки рота почали дригатися, немов він стримує сміх.
але вам не дозволено перебувати в бібліотеці без моєї присутності. Якщо пан Бенно буде в храмі, я повинен бути з ним, що у свою чергу означає, ніби ви не зможете зайнятися читанням.
— Нее-і-е!
Я спробувала ще щось сказати, але Бенно схопив мене і поніс на вулицю. Ось так ми повернулися до храму і я втратила можливість почитати.
Як і обіцяв Бенно, оглянувши свої домівки, він зняв піджака й спочатку роздав наказ Ґілу та Летцю за прибирання. Усі, хто потрапляв на його шляху, негайно отримували вказівки і прибирали. Бенно і Фран збиралися там, де потрібно було високого росту та великої сили, тоді як Ґіл і Левц прибирають ті місця, в яких є низький ріст і кропотливий підхід.
У мене немає сили і витривалості, тому я б просто плуталася у всіх під ногами. Тому, мені залишається тільки ридати за столом на верхньому поверсі, сльозливо тугачи по втраченої можливості почитати. Я почала створювати список речей, які мені знадобляться, і дійшла висновку, що я буду використовувати Летца для доставки.