Фран дивиться те на мене, то на Ґіла, потім повільно починає говорити.
— Обов'язок духівництва у синіх робах - розподіляти благословення богів, або кажучи інакше: створювати свій підпорядкований. Для жерців і вітрів у синіх робах служать помічники. Першими повинні дати одяг і дах над головою.
« Оскільки я не маю кімнат у храмі, — з гіркотою почину мені здається, що мої помічники повинні жити в дитдомі? »
Фран повільно кивнув.
— По суті, так. Крім того, що стосується харчування: спочатку їсть жерець, потім помічники та учні, і якщо щось залишається, то це в якості благословення, доноситься у дитячий садок. Не важко помітити, що першим в цьому ланцюгу є набагато більше їжі, ніж іншим.
Я не хотіла залишати свою сім’ю, тому вирішила ніколи не потрапити в притулок. Я навіть не могла уявити, що це могло б негативно вплинути на моїх помічників.
— Фран, значить ти був змушений жити в дитдомі, коли тебе перевели від батька Фердінанда?
Якщо це так, то через його приниження і нові умови життя він повинен бути в депресії. Фран надзвичайно корисний, але я так нічого і не відплатила йому за це. У мене в планах було розоритися на його вихідних, але не завадило б поговорити з головним священиком, на тему поліпшення життя мого помічника.
— Ні, я не покидав свого місця проживання. Я вважаю, що Делія також живе там, де жила. Крім того, коли ви не були в храмі, я допомагаю батькові Фердінанду.
Хм-м, якщо подумати, головний священик говорив, що дуже завалений роботою, а це означає, ніби він не відмовився від допомоги Франа. Тепер, знаючи це, я можу зітхнув з полегшенням, розуміючи, що не обнесла Франа на щось жахливе.
- Чи може Ґіл поводитися так, через раніше висловлені причини?
- Я вважаю, що він поводиться так через те, чого його очікування не справдилися. Хоч би хто виконував свою роботу чи ні, благословення богів розподіляються порівну. Однак часто ті, хто не виконує своєї роботи, замінюються. Особисто я вважаю, що вимагати благословень рівня помічника — це гадо.
Фран, наповнений гордістю і повагою до своєї роботи, ненадовго кинув погляд на Ґіла.
- На твій погляд, проблема не в мені?
— Так, сестро Мэйн.
— Тоді, мабуть, мені не варто рухатися в напрямку отримання кімнати, бо це може погіршити твою ситуацію. Це правильний хід думки?
Він на мить робить паузу, можливо, порівнюючи, як ведеться зараз, з тим, що було б, якби у мене була власна кімната.
- ...Звичайно, сестра Мейн, — сказав він і легонько кивнув.
Тільки я подумала, що ця розмова закінчена, як Ґіл знову почав своє тягання.
— Так, Фран. Я теж помічник, як і він!
що це не так? Ти ясно сказав, що не вважаєш мене своєю пані. Чому ти думаєш, що я, а не твій пан, повинна забезпечувати тебе?
Незважаючи на мій погляд, ніщо з того, що він зробив, не нагадує дії помічника, який хоче поліпшити свої умови праці.
Це твій обов'язок як ксьондз у синьому робі! Ч... Що б змінилося, якби я виконував свою роботу, поки ти відмовляєшся надавати їжу і дах над головою?
Я заплачу тобі, коротко відповіла я.
Я вирішила, що коли Бенно платить Марку і Летцю, то й я можу платити своїм помічникам. Звичайно, залежно від обсягу роботи і якості її результату, зарплата буде змінюватися. Я б ні за що не заплатила Ґілу, таку ж зарплату як і Франу.
Що таке плата?
Гил моргнув кілька разів, нахиливши голову в замішанні. Левц випустив пару смішок і почав говорити.
- Ти серйозно не знаєш? Коли ти працюєш, тоді тобі платять. Це все знають, так?
— Н-нет, не все.
— Плата — нагорода за роботу. Це гроші, які отримують помічники, що працюють на мене.
— Грошей? ...Ах, ахх... гроші, хах.
З його вигляду Ґіл нічого не знає про гроші, але коли він і Левц перетинали погляди, Гіл зробив такий вислів, ніби був перекладений розумінням.
— Я, зі свого боку, — сказала я, - відчувала б себе зобов'язаною поговорити з головним священиком про кімнату для такої працьовитої людини, як Фран, але я не бачу необхідності займатися такими переговорами для когось на зразок тебе, Гіл. Чесно, навіть на мить не замислююсь про це. До того ж, можливо, це забирає час на читання.
Мій час у храмі, витрачається на допомогу головному священику і на прийом їжі, який я не маю права пропускати. Це забирає величезну кількість часу, який я б могла витрачати на читання, так що я не хотіла би втратити його ще більше.
— Фран, чи не міг би ти провести мене до спокою головного священика? Я буду допомагати йому з його документами сьогодні вранці.
- Звичайно, сестра Мейн.
Фран почав йти. Я з Летцем вирушила за ним. Гил плюся за нами в самому кінці.
— Їй, — згорнув мене Гіл, - якщо я буду робити свою роботу, все стане добре?
— Саме так, — відповіла я. — Я зповна заплачу тобі за якість роботи.
« Прошу вибачення за вторгнення, Отче Фердінанде », — сказав Фрон у спочинку головного священика. - Сестра Мейн прибула побачити вас.
Головний священик відірвав очі від свого столу.
— Ах, вы прибули? Як ви себе почуваєте?
— Дякую за турботу, батько. У мене є думка, що мій попередній непритомність міг бути наслідком освячення. Чи може людина погіршитися фізично, коли її тіло мало манів?
Він поклав ручку і почав дивитися кудись в сторону, наче намагаючись пробудити глибокі спогади.
- Мені відомі приклади загибелі в разі виснаження мани, але я ніколи не чув, щоб хтось страждав через нестачу мана. Це, мабуть, особливість хвороби "пожирання".
Особливості "пожирання"? — На здивування я.
— Так, це неможливо. Зараз носії цієї хвороби зустрічаються рідко, і до того ж, вони помирають ще в дитинстві, тому ми дуже мало знаємо про неї. Не думаю, що на даний момент ми могли б знайти людину, яка була би носієм настільки великої кількості мани і при цьому був би живий. Але це лише розпалило мою зацікавленість цими людьми.
Він пильно дивиться на мене, погляд божевільного вченого, який щойно знайшов ідеальний об'єкт дослідження. У мене від цього мурашки по шкірі. Не бажаючи втекти, я змінюю тему розмови.
- У мене є інше питання. Якщо я не змінюю пам'ять, іноді священнослужителю посилають у сині робах в дворик на обряди, вірно? Чи для цього є якась особлива одяг, яку мені потрібно придбати, чи...
— Є ритуали, які щороку проводяться, але їх не проводять такі учні, як ви. Одяг без конкретного одягу, все що потрібно - носити церемоніальну синю робу... До речі, де ваша роба?
Коли він це згадав, я раптом згадала, що досі не наробила свою робу.
— Мені сказали, що небезпечно ходити в робі поза храмом, тому я збирався одягнути її, коли прибуду сюди.
— І що в цьому небезпечного?
— Мене можуть прийняти за двірника, якого викрали для викупу. Одну хвилину, будь ласка, якщо можна ...
Я потягнулася в кошик Левця, який він поставив біля своїх ніг, щоб дістати робу з поясом.
- Що ти? — Здивовано запитав Льютц.
Хочу одягнути свій одяг. — Я спокійно відповіла.
Я пірнаю головою в робу, акуратно розправляючи тканину, щоб не зачепитися шпилькою, після чого, просовую голову через горловину. Після цього я знайшла Франа, який впав на коліна поруч зі мною. Його рука була витягнуті вперед, а обличчя виражало почуття ніяковості.
- Щось не так, Фран?
- Я збирався допомогти вам одягтися. - Сказав він, все з тією ж емоцією на обличчі.
- Ах, ем ... не міг би ти допомогти мені з моїм поясом, будь ласка?
Мабуть, мені не варто було одягатися сама. Потрібно якось дізнатися, що входить до списку обов'язків помічника. Поки я стояла з піднятими руками, а Фран надів пояс, головний священик дивився на мене з деяким роздратуванням.
— Мейн, будь ласка, переодягніться у свою кімнату. Це виглядає непристойно.
Несподівано тема власної кімнати встала сама по собі. Оскільки мені потрібно щодня переодягатися, я думаю, що мушу попросити роздягальню чи комору для цього.
- ...Ви виберете мені кімнату?
— Нет, я обговорився. Коли я говорив на цю тему з Преподобним, я попросив його видати вам кімнату в палаці храму, на що отримав радісну відмову. Таким чином, ви отримали право жити вдома. Тепер, я вже не зможу допомогти вам з отриманням кімнати.
Навіть і припустити не могла, що мій головний священик виявиться єдиним ксьондзом, який вважав мене за краще місце в моєму домі. Здається, йому довелося вивернутися на знанку, щоб домогтися її реалізації.
« Гм, батько Фердінанда, хіба ж немає кімнат у палаці храму? »
Ця фраза, здається, застила його зненацька. Він так сильно нахмурився, що у мене склалося враження, ніби він мене зовсім не зрозумів. Його погляд, наповнений здивуванням, відразу ж мотивував мене на відчайдушні спроби пояснитися.
- Наскільки ви знаєте, хоча я і ношу синю робу, я не дворянин. Тому я не очікую, що мені видадуть кімнату для знатів. Мені просто потрібно місце, де я могла б переодягатися, зберігати свої речі і зустрічати гостей. Може для цього підійде комора?
Від подиву головний священик широко розкрив очі.
- Ви хочете приймати гостей у комору? — Він гнівно вигукнув. — Як ти можеш дозволити собі бути таким нетактовним?
Це було б непристойно, але те, в якій ситуації змушені перебувати мої гості зараз — набагато гірше.
« Я розумію вас, — продовжувала я, - але в мене навіть немає місця для зберігання речей. Крім того, коли Левтц прийшов на зустріч зі мною, йому сказали чекати мене за брамами храму. Гадаю, це теж приклад нетактовного і нешанобливого ставлення.
« Навіть якщо гість чекає за брамами недовго, — сказав він і висловив утому витирати віскі. - Я поговорю з воротами, щоб вони проводили ваших відвідувачів до кімнати очікування.
Здається, що прості відвідувачі звертаються до священика не так, як гості в синій робі. Взагалі, це виглядає так, ніби він нагадує собі, що я не просто звичайна дівчина, а учениця в синій робі.
- Батько Фердінанд, — ввічливо почав Арно, - не могла б сестра Мейн користуватись кабінетом директора детдома? Він був досить далеко від будинків знаті, а крім того, раніше ним користувалася жриця в синій робі, так що це буде якраз для Мейн.
Коли він сказав це, інші священики в кімнаті почали їсти значно більше перешкодувань. Головний священик застиг з задуманим виглядом, але через мить почав тиснути.
Чудово. Мэйн, ви можете використовувати кабінет директора детдома. Використовуйте його для прийому гостей і перевдягання. Коли ви закінчите з роботою, Фран проводить вас до нього.
— Вибачте, якщо я требую вище достовірними словами, — здалеку початку, але чи можу я колись туди поїхати? Левц прибув зі мною, щоб порадитися з Франом на тему мого здоров'я. Їм знадобиться місце, де вони могли б говорити, не створюючи нікому незручностей.
Я думала, що мої слова змінять його думку, але у відповідь він негативно похитав головою.
— Кабінет директора давно не використовувався і без генерального прибирання там робити нічого, так що вам доведеться почекати. Оскільки ви працюєте саме в цьому приміщенні, то нехай ваш гість говорить прямо тут. Фран, відведіть його до того столу.
— Дякую, батько Фердінанд.
Фран і Люц підійшли до столу, на який вказує головний священик. Спостерігаючи за тим, як вони йшли, я виявила, що Ґіл, який знепритомнів від нудьги, пішов слідом за ними.
— Батько Фердінанд, — запитала я. — Якщо моя кімната в такому поганому стані, то хіба це не привід піти туди і прибирати її? Оскільки мені потрібно працювати, я не можу це зробити, але я можу доручити це Ґілу.
- Що? Мені? — Здивовано вигукнув Гіл.
Гил, приголомшений почутим, тиче вказівним пальцем у свою груди і судорожно дивиться по сторонах, бажаючи переконатися чи я дійсно говорила про нього. Священики, почувши мою заяву, дивляться один на одного в шоці.
- Невже вона довірить це йому? — Пробурмотів один.
- Я чув, що його надсилали в кімнату роздумів через відмову підмітати зал поклоніння. — Він відповів інший.
Здається, що відсутність трудової етики Ґіла містить цілі легенди.
- ...Хм? - Я сказала, що це дуже добре. - Хіба ти це не вмієш?
- Звичайно ж умію. Я зроблю це.
— Ах, — відповіла я і з нетерпінням чекаю на твої результати. Постарайся!
Після нашої розмови головний священик дав ключ молодому священнослужителя у сірій робі, який тоді вивів Ґіла з кімнати. Головний священик дивився на них, поки вони не закрили за собою двері, після чого, він направив погляд на мене.
— Ти впевнена, що це була хороша ідея? — запитав він.
— Якщо я не дам йому роботу, то не зможу цінувати її. — Я пояснила.
Коли молодий священик повернувся, Летц і Фран вже говорили про моє здоров’я. Я почала допомагати головному священнослужителям з папірами.
Сьогодні мені довірена робота по балансуванню цвяхів.
- Оскільки ви торговець, то це повинно бути легко. — сказав головний священик.
Самі розрахунки досить прості, але незалежно від того, наскільки сильно він вірить у мою здатність впоратися з цим самостійно, я трохи збентежена. Зокрема, тут є кілька речей, які мені зовсім незнайомі.
— Обчислення, як у мене, — сказала я йому. — Але схоже, що в багатьох місцях вимоги храму відрізняються від того, з чим мені доводилось стикатись. А що таке « воля богів»? Здається, це найбільш поширена позиція витрат.
Також у рахуваннях я зустрівся з такими словами: « Підношення богів», « Квіти богам» і навіть « Жалюбство богів ». Роздуми над тим, що мені потрібно зробити, змусили мене жахнутися.
Головний священик, з нічого несуттєвою особою, почав відповідати на моє запитання.
- Може бути, це занадто багато і тут якась помилка. — Пробурмотів він про себе, вказуючи на позицію в гроссбуху.
- ...За сьогодні, ви повинні підготувати ці цифри для мене. - Він сказав.
- Так, все буде готово. — Обещала я. -Люц, можна мені позичити твій планшет? Здається я забула свій будинок.
— А? зараз.
Потім він витягує з ковдри учня. Він дає його мені, після чого, я починаю працювати з числами в вказаної частині гроссбуха. Побачивши це, головний священик прийняв такий вигляд, ніби побачив щось незвичайне, але оскільки він не ставить жодних запитань, я ігнорую це і концентруюся на роботі.
- Ви швидко. - Помітив він.
— Ах, я? — Невпевнено відповіла я.
Після історії з воротами, мені не важко займатися подібним. Така математика викликає в мене тугу за електронним калькулятором.
Поки я старанно кропотала над цифрами, пролунав четвертий дзвінок, що сигналізує про те, щоб прийшов обід.
- На сьогодні все. — сказав головний священик. Коли він це зробив, священики в кімнаті заклопотались і почали наводити порядок.
« Мейн », — сказав він, — це ключ від директора притулку. Будь ласка, щоб не втратити його, віддайте його Франу. І ще, ось ваша частина пожертв, візьміть.
Він дав мені одну велику і шість маленьких срібних монет.
- Оскільки у вас тепер є кімната, вам знадобиться це.
Він звернув увагу на одну з полиць у кутку, де акуратно складені подарунки принесені Бенно. Я знепритомніла ще до того, як їх причепили. Вони залишилися рівно там, де поклали. Мелко плетена тканина, повний горщик риншама і стос паперу на рослинній основі, акуратно загорнута в тканину.
Фран бере подарунки, Льотц корзину, а я - ключ. Після цього, ми пішли до кабінету директора. Коли ми йшли, Фран почав говорити про кабінет.
— Два триповерхові будинки з обох боків молитовного залу, дім для дітей. Хлопці з дівчатами живуть окремо, кожен у своїй будівлі. Кабінет директора знаходиться в гуртожитку для хлопчиків.
— А? Хіба людина, яка володіла цим кабінетом, не була жрицею? Тоді чому її кабінет був в гуртожитку хлопчиків?
Фран зачаровувався. Його погляд хаотично рухався, не концентруючись ні на чому. Ця дивна сцена закінчилася його ледь чутними смішками.
- Я думаю, було б краще, якби ви не знали цих деталей. - Він сказав.
- Зрозуміло.
Цікаво, що він приховує ... Судячи з його відповіді, він точно вирішив тримати рот на замку, так що я не зможу витягнути з нього інформацію.
— Детдом знаходиться дуже близько від воріт. - Сказав Лютц. — Це якраз до речі. Коли ти приходиш до храму, тобі не потрібно буде ходити далеко, щоб переодягнутися.
— Правда. Це позитивний момент. — Помітила я.
« Сестра Мейн », — звернувся до мене Фран, — вхід директора в кабінет знаходиться на протилежному боці будинку біля воріт, так що від нього до дворикової частини храму йде прямий шлях. Вхід до кабінету відділений від головного входу в будинок. Будь ласка, не переплутайте входи.
Я намагаюся приховати свою дедалі більшу хвилювання. Спираючись на те, що Арно розповів про офіс і факт того, чого головний священик не хотів її видати, та на факті,що вона знаходиться в гуртожитку для хлопчиків - у мене виникає стійке відчуття, ніби мені не варто туди заселятися.
Ось ми і приїхали, сестра Мейн.
Вхідні двері була злегка відкрита. Схоже, прибирання йшла повним ходом. Коли Фран відчинив двері, Гіл стояв подалі від неї, гордо вип'ючи груди.
- Хе-хе, як тобі моя робота?
По ту сторону дверей, знаходиться невеликий коридор, який, очевидно, виконує функцію прийомної. Якщо ви подивитесь в його далеку частину, там з'являється сходи, що ведуть наверх. Якщо говорити про кімнату, то одна її половина була вкрай чистою, а друга - залишала не найкраще.
- Частина кімнати дійсно чиста. — Помітила я.
Коли я поїхала до дверей з правого боку коридору, Ґіл перешкодив мені шлях.
— Я ще не дійшов до цього. — Виправдались він.
Оглядаючи кімнату, я знайшла інші двері зліва. Коли я повернулася до неї, Ґіл знову зупинив мене.
- І до неї теж не дійшов. - Він сказав.
Я знову озирнула кімнату, але не знайшла ще якихось дверей.
- Гіл, де саме ти вибрався?
— Очевидно, у твоїй кімнаті! Я вирішив відкласти прибирання в інших кімнатах, бо якщо ти і будеш їх використовувати, то точно не зараз.
Гил піднімається по сходах, бурча собі під ніс, що він доклав стільки зусиль для очищення коридору, а єдине на що я обвертаю увагу - наскільки брудним все інше. Цікаво, що він робить пріоритет на ті частини кабінету, які знадобляться мені в першу чергу. Це дуже приємна сторона цієї людини. Дивлячись на драбину, відчищену до блиску, я ледве не сміялася.
На кінці драбини стоїть кімната знаті. Вона досить велика, з безліччю речей інтер'єру. У центрі цієї кімнати, призначеної для прийому відвідувачів, знаходиться круглий, розкішно прикрашений стіл з чотирма стільцями навколо нього. Одна стіна має шафу для одягу, набір полиць і дерев’яну скриньку з масивного дерева. У кутку знаходиться велике ліжко.
Ця кімната не дуже відрізняється від кабінету головного священика. Судячи з того, що виготовили вишукані меблі, не важко уявити собі молоду служницю.
- Хтось використовує ці меблі? — запитала я. - Вона дуже гарно виглядає.
— Це меблі попередньої уласниці. — Фран відповів.
- Попереднi... Зрозуміло. Не питатиму. Мені буде приємно використовувати ці меблі для своїх потреб.
Не відчуваю особливого бажання, витрачати купу грошей на купівлю нових меблів, тому доведеться обійтися без зайвих питань.
Я попросила Франа покласти подарунки Бенно на одну з полиць. У шафі я планую прибрати сині роби і гарний одяг.
— Дякую, Ґіл. Це місце виглядає чудово.
— Гм? Ах? Т-так. Тобто, так. Звичайно, все виглядає чудово, бо цим займався я.
Він намагався приховати обличчя, відгорнувши голову в бік, але я все ще бачу його щоки, яке палить так, ніби його похвалили перший раз у житті. Він дивиться на мене, а в його погляді читається бажання отримати ще більше похвали. Відразу видно, що він не звик слухати таке. Оскільки він був призначений мені, щоб виводити мене з себе, неважко здогадатися, що він мав проблеми в дитинстві, якого то й справа лаялись і ніколи не хвалили.
Однією з основ виховання є похвала дитині, коли вона робить все правильно.
— Гил, я хотіла б ще похвалити тебе, так що присядь близько мене.
— А? Ось так?
Гил встает на коліна. Здається, що причина такої поведінки полягає в його навчанні. Тепер, коли його голова нижче моєї, я простягаю руку до його яскраво світлих волосин. Гил, не розуміючи, що я збираюся з ним зробити, дивиться як моя рука наближається з надзвичайно двозначним виразом обличчя.
- Ти такий хороший хлопчик, Гіл. — Казала я, погладжаючи його по голові. - Ти зробив все дуже добре.
Якби я так зробила, він би сказав мені не ставитися до нього як до дитини. Гил на мить сильно розхвилювався, його очі широко розкрились, і з'явилося відчуття що він ось-ось заплаче. Він опустив голову вниз, щоб приховати своє обличчя, тим самим мотивуючи мене відвести від нього руку. Коли я це зробила, він, ледве чутний голосом, сказав: « Що ще, будь ласка ».
- Як же ти добре вибрався тут. — Хвалю его я. — Ти, мабуть, дуже багато працював, щоб досягти такого результату.
Поки я глажу його, а він стоїть на коліні, його вуха палають вогнем. Мені дуже хочеться подивитися на його обличчя, але я відсуджую себе від цього.
Я вивчила цінний урок. Речі, які я повинна дати Ґілу - не їжа і дах над головою, а те, що не може дати йому детдом — вдячність та похвалу.