Бенно швидко проходить коридором, несучи мене на руках. Його кроки породжують тряску моєї голови. Ще трохи, і мої мізки будуть всмятку. Було б набагато краще, якби він йшов більш обережно.
Здається я чую кроки позаду. Хтось переслідує нас.
- Майстер Бенно, зачекайте!
Це був голос Франа. Коли моя голова повернулася, стало видно верхню половину його тіла. Підійшовши на пів кроку до Бенно, він знову звернувся.
— Майстер Бе...
- Що ти хочеш? Кажи швидше, я поспішаю.
Бенно хоче далі йти, тому й не намагається бути ввічливим. Через грубу відповідь, Фран на секунду змагає.
- Будь ласка, дозволь мені нести Сестру Мейн.
— Нет. Я поспішаю.
— Я її супроводжувач. Я не можу дозволити відвідувачеві нашого храму, особливо такому як ти, нести мій тягар.
Від твердості Франа моє серце тремтіло, і Бенно перестав йти.
— Вона не може рухатися, вона крихітна і важка. Не кидайте її.
- Я розумію це.
Бенно опускається на коліно, дбайливо передаючи мене Франу. Фран дбає про те, щоб моя голова надійно опиралася на його плече, а потім встає на ноги. Тепер не буде цієї жахливої тряски, яка мало не залишила мене без голови.
— Фран, — кажу я, - ти добре носиш на руках.
— Я повинен попросити вас утриматися від непотрібної розмови." - відповідає він, трохи щиколотним і сердим тоном.
— Я не можу рухати своїм тілом, але голова чиста.
-... Ви, однак, не звертаєте уваги на свою мову.
Його слова занепокоїли мене. Я соромлюсь усміхатись до нього, бо він турбується про мене.
— Хм, коли Делія і Ґіл будуть поруч, у мене не буде можливості поговорити з вами наодинці. Чи можу я вас запитати дещо, що повинно залишитися між нами?
Оскільки на дорозі з’являються священики, я починаю говорити напівшепотом. Фран, не виводячи очей з шляху, злегка кивнув мені.
- У всіх сенсах.
— Я й досі нічого не знаю про те, як бути благородною і я думаю, що дійсно бентежила вас, але буду намагатися з усіх сил вчитися так швидко, наскільки можу, а в цьому мені потрібна ваша допомога. Я хочу дізнатися, як стати корисним для батька Фердінанда і ви хочете бути йому корисною, так що ми могли б працювати разом?
Його хват став грубіше, а касик стрибнув від згладжування. Схоже, це сталося через здивування.
— Зрештою, це мій обов’язок. ... Я повинна була вибачитися раніше. Моє припущення про наміри батька Фердінанда було неправильним, і я дозволила своєму особистому незадоволення вилитися на вас.
— А? Що ви маєте на увазі? Він вам нічого не пояснив?
Я ошаранена. Звичайно, якщо його призначати без будь-яких пояснень він буде незадоволений. Був помічником у прямому служінні головному священику і раптово призначений простою вченицею-жоркою, навіть не благородною, а лишелюдинкою - це виглядає як зниження.
« Батько Фердинанд ніколи не впевнений у тому, в чиї вуха попадуть його слова. Незважаючи на те, що він розчистив кімнату під час нашої зустрічі, я була дуже здивована, почувши, скільки він говорить.
— Ні, ні. Почекайте, це велика проблема, якщо ваші підлеглі не знають чого ви насправді хочете. Ви не знали, чому мене призначили, і це вас засмучує?
Чесно кажучи, я не розумію, що змушує головного священика розстроїти своїх відданих людей. Якщо так продовжуватися і далі, він залишиться без союзників.
— Абсолютно точно. Моє призначення до вас, означає для мене, що я перебуваю на одному рівні з Делією або Ґілом, і що батько Фердінанд більше не потребує мені.
— Це не правда! Я ніколи не повірю, що він намагався позбавити вас від служіння мені.
Шепочачи йому це, я намагаюся зміцнити свою відданість головному священику, але в той же час сподіваюся, що це змусить його ставитися до мене трохи краще.
- Чому ти так думаєш?
Він сформулював це як питання, але тон його голосу досить рішуче відкидає цю ідею.
— Думаю, він вважає, що просто здає вас. Зрештою, хоча я повинен бути твоїм новим управителем і хоч містер Бенно, гість, був прямо перед ним, він дав тобі пряме замовлення, чи не так? Він сказав, щоб ви змогли послабити мій стан. Якби я була звичайною благородною, хіба це не було б занадто грубо?
-... це було б так грубо, як ви говорите.
На його губах промайнула крива усмішка. Тим часом, двері храму відчинилися перед нами. Здається, карета прибула зовсім недавно. Очі кучера судомно тремтіли, схоже він здивований тому, як швидко ми прибули.
— Фран, передай її мені, — каже Бенно, вже схопившись у карету.
Фран на мить вагається, але все ж передає мене в руки Бенно.
"Чи можу я також її супроводжувати?", він вагається.
— Ні, — відрізав Бенно в карету.
— Покидаючи храм так, ви залишаєте багато запитань.
Фран впав у замішання і опустив очі на свою робу. Схоже, він ніколи не думав, що його відмова виходячи з того, як він носив.
- Але ж у нас, священиків немає іншого...
- Якщо вам байдуже, що вони старі, я знайду для вас наступного разу, щось інше.
— Я була б дуже вдячна.
Подякувавши Бенно, Фран стояв біля карети і схрестив руки перед його грудьми.
— Сестра Мейн, я щиро чекаю вашого повернення і сподіваюся, що воно буде безпечним.
Було видно, як він служить господині з дому. Це дуже занепокоїло мене. Поняття не маю, як відповісти йому. Для мене, Головний священик все ще залишається майстром Франа, тому що я не годжуся на цю роль. Ніколи не могла б подумати, що буду для когось людиною, повернення якого будуть щиро чекати.
Поки я трохи намагалася зайняти зручне становище, Бенно наблизився і прошепотів мені на вухо:
- Скажи йому: « Я залишу тобі пару речей на час, поки мене не буде»
Навіть якщо я скажу: « Я залишу тобі пару речей, поки мене не буде". Храм не мій дім. У мене немає кімнати тут. Я так і не знайшла місце, яке могла б назвати своїм домом. Я б легко уникнула цього речення, але коли Фран каже мені, що чекатиме на мене, в мене з'являється неприємне відчуття, ніби він буде чекати мене як слуга чекає свого пана.
Я дуже зітхаю, щоб не запнутися під час промови.
— Фран, я залишу тобі пару речей на час, поки мене не буде.
У кареті я лежала на сидінні, а моя голова була на колінах Бенно. Бенно накрив мене плащем, попередньо знявши Золоту Броша. Тепер я відчуваю, що тепло повертається до мого холодного тіла. Зітхнувши з полегшенням, я раптом зрозуміла, в якій ситуації опинилася. Я через силу заволочила.
Що за чорт? Моя голова на колінах!
Я не можу в це повірити. Мало того, що Бенно був першою людиною, яка передала мені секретну записку, він перша людина, виключаючи родичів, на колінах якого я коли-небудь лежала. Це ж нічого не означає, так? Тут же немає романтики, так що не означає?
Оскільки я не можу прибрати голову з його ноги, у мене немає вибору, крім як скреготати зубами, продовжую перебувати в цій надзвичайно бентежній і незручній ситуації, поки ми не дістанемося до магазину.
Щоб відштовхнути шалене бажання бігти якомога далі від цієї ситуації, я ставлю питання Бенно. Мої слова виходять, мабуть занадто швидко.
— М-М-МІстер Бенно, у священиків немає вуличного одягу?
— Священикам не потрібен вуличний одяг. Тому в цьому немає нічого незвичайного.
Далі він пояснює, що коли священик залишає стіни храму, то мусить провести церемонію. Священики в сірих робах не виділяються так сильно, як ті, що у синях, але й інші притягують до себе людей, якщо вони безцільно блукають вулицями. Крім того, якщо сірий священик буде стежити за мною, це приверне увагу і до мене.
— Тоді, хм...
— Не хвилюйся, — сказав він спокійно тоном, м’яко погладжуючи моє волосся.
Він тримає мої холодні руки так, ніби намагається віддати частину свого тепла. Саме так роблять, коли другу половинку погано. В минулому житті у мене не було досвіду в цих питаннях, тому зараз я відчуваю збентеження, плавно перетікаю подив. Я просто не знаю як мені реагувати.
Якщо його слова прозвучали різко, але він цього не хотів, люди навколо можуть подумати про нього дивно!
Марк, який стояв навпроти нас, повільно опустив на мене очі і почав говорити, наче читав мої думки.
— Майстер Бенно, Mейн не Лиза. Все добре.
-... Я це знаю, — відповідає він у вікні. - Я знаю це, тільки не повторюй, все добре.
Але він не відпустив моїх рук. Через те, що він не дивиться в мою сторону, вираз його обличчя мені незнано, але незважаючи на це, я розумію що слова ударили його прямо в серце. Думаю, що коли його кохана померла, вона усміхалася і сказала: « Все буде добре ».
Я не можу вимовити і слова, і не знаю в собі сили що б взяти його велику та теплу руку, тому ми поїдемо так, поки не прийдемо до Компанії Гілберта.
Коли кучер відкрив карету, Марк вистрибнув на вулицю, відчинив двері магазину і відразу почав роздавати інструкції робітникам всередині. Незважаючи на те, що він явно поспішає, він все одно демонструє свої навички палацу. Бенно бере мене, все ще покрита його плащом, на свої руки і несе всередину магазину. Коли ми дістанемося до підмоби, підготовлені Марком співробітники віднесуть мене до кушетки.
— Лютц, будь ласка, заходьте в бек-офіс, - кличе Марк.
Летц чекав мене тут, роблячи роботу в цей час. Коли Марк звернувся до нього гучнішим голосом, я почула його поспіхливі кроки.
Бенно зняв з мене плащ і поклав на кушетку. Моя рука безсильно повисла, але Бенно взяв її і поклав мені на живіт. Дивно, наскільки я слабка, що навіть і рукою поворухнути не змогла. Після, він дуже чутливо накрив мене своїм плащом, наче якимось ковдрою.
— Левц, у Мейн був знепритомнів в храмі.
Льотц акуратно перевірив моє обличчя, доторкнувся до лоба, до задньої частини шиї і моєю рукою, схиливши свою голову в замішанні
- Колір її обличчя схожий на той, який буває після непритомності, але його не захорудить. Її руки холодні, так? Вона не може рухатись, хм ... Ніколи не бачив чогось подібного. Привіт, Мейн. Що ти робила сьогодні?
На його прохання я починаю розповідати про події свого довгого, тривалого дня.
Я пішла до храму і провела обряд обіду, прочитала молитви, мене призначили помічниками. Головний священик розкрив мені деякі моменти, а потім я читала Писання в бібліотеці, поки ви не прийшли забрати мене. Думаю, вам з Містером Бенно відомо що було далі.
- Що таке "посвячення"?
— Ум-м, поставити ману в свічку.
Поки я говорила, у мене завурчав живіт. Увага всіх в кімнаті звернулась на нього.
Роздумуючи про це урчаньке заняття, я згадала, що пропустила обід. Раніше, я перебувала в дуже напруженій атмосфері, тому і не замислювалася про це, але тепер я думаю, що це тільки посилює голод.
-... Ох, здається я голодна, — кажу я.
Напруження в повітрі слабне. Марк посміхнувся і повернувся, щоб відкрити двері, що ведуть наверх.
— У неї не гарячка, вона голодна. Не думаю, що її стан дуже погіршиться найближчим часом. Майстер Бенно, дозволь піднятися нагору, щоб принести їй що-небудь поїсти.
Звісно.
Після того, як вони вдвох пішли, Левц поставив стілець навпроти страви. Він сідає на нього і насуплюється. Схоже, він не здивований моєю історією.
— Наскільки ти тепер голодна? Що ти їла на обід?
- Я пропустила обід.
Він нахилив голову в здивованні: « І навіщо пропустила? »
— Я не хотіла витрачати час на читання. Мені не важко протриматися пару днів без їжі, якщо буде що почитати.
Тільки я це сказала, як нефритові очі Луца зложилися і наповнились холодним гнівом.
— Отже, Мейн, — каже він різким тоном. - Чому ти так вирішила?
— А? З чого...?
- З того часу, як ти стала Мейн, ти намагалася писати книги, тому що у тебе їх не було, чи не так? Отже, коли тобі стало відомо, що ти можеш голодувати так довго? Ви впевнені, що це було не раніше?
— Ах...
Коли він це зробив, у мене пропустився холодний піт. Льотц знає, що я не справжня Мейн. У мене є пам'ять Урано. Саме це він хоче сказати. Два дні без їжі - мій вчинок у часи Урано. З того часу як я захворіла, слаба Мейн пропускала прийоми їжі тільки тоді, коли була хвора настільки, що не могла їсти. Я ніколи не пропускала їжу з власної волі.
— Ти також сказала, що використовуєш свою ману, це означає, ніби ти свідомо відновила свій вид гарячки? Виходить, що коли ти була при смерті, то температура швидко піднялася і так само різко опустилася до норми, правильно? Хіба твоя мана теж не допоможе?
- Все не так. Присвячення відібрало з мене ману силою. Це не схоже на звичайну ситуацію, коли в мені бушує лихоманка і я нікуди деватися від неї.
- Але та частина, де рухається твоя мана, та ж сама, вірно? Отже, ти піддала своє слабке тіло настільки сильного стресу, пропустила обід, а потім ще й хиталися десь? Не дивно, що ти знепритомніла! Як же це безглуздо з твого боку! - Він гукнув.
Він безпорадно висихнув, підняв мою руку і почав бити їй по обличчю: "Тобі так холодно, хоча зараз літо" - брмоче він, дивлячись на мене так, ніби ось-ось заплатить.
- Ти могла померти. Не роби так зі мною. Коли щось подібне трапляється кожного разу, коли я перестаю за тобою стежити... Моє серце просто не може винести цього".
Я хочу простягнути руку, щоб потішити його, але єдине, чим я можу поворухнути - повіки і губи. Таке відчуття, ніби мої руки і ноги просто забули, що означає рух.
— Я була така щаслива в бібліотеці, що забула про все. Вибачте, Лютц.
Його очі навертаються зі сльозами. Він стискає мою руку, ставши ще злою.
— Не забудь! Це ж твоє тіло, так?
- Що це за шум? — Каже Бенно, входячи до кімнати. — Левц, ти кричиш на хвору дівчину. Говори стриманіше.
Він виглядає так, ніби швидко змінився. Він іде до нас, дивлячись похмурим поглядом на Левця. Льотц відпускає мою руку і звільняє стілець для Бенно. Відійшовши в сторону, на його обличчі проступає розчарування.
— Но майстер Бенно. Вона надмірно любила читати, про що не знала і знепритомніла. Я...
- Ти повна ідіотка! - Він на мене ричить.
— Гьях? — пропищала я.
Бенно, який недавно не кричав на хвору дівчинку, розізлився на мене голосом, подібним до грому. Я не можу нікуди дітися від його крику. Та що вже там, я навіть вуха заткнути не можу. Все що мені залишається, дивитися на нього крізь сльози і слухати крик.
— Причина цього полягає в тому, що люди з « жуванням» ростуть так повільно. Знаючи це, як ти могла використовувати ману, а потім ще й пропустити обід? Про що ти тільки думала?
— Я... Я не знав цього...
— Це особливість твого тіла! Подбай про збирання базової інформації про себе, простофіля!
- Є-е-є сер!
Те, що він сказав - абсолютно правильно, але я не знаю як дізнатися щось про "пожирію". Але якщо я скажу йому про це, то тільки погіршить ситуацію, так що доведеться тримати рот на замку.
« Мейн, — каже Марк, несучи в кімнату свій наплив до себе не новоприбулих для цього світу, але будь ласка, приділяйте більше уваги своєму тілу. Майстер Бенно, я б попросив вас утриматися від крику на дівчину, настільки обезводнившию, що навіть не може сидіти.
Голос Марка звучить ніжно, але його слова тримають мене у напруженні. Він ставить піднос з посудом і допомагає мені сісти.
— Мейн, тобі досить легше почати їсти?
Їжа представляла зі себе сухарі, які розмочені в молоці з добавкою меду. Виглядає смачно і апетитно.
— Лютц, — продовжує він, - поки я допомагаю їй сидіти, ти не міг би нагодувати її?
- Я не дуже хороший в цьому, так що я можу забруднити одяг.
З стурбованим виразом обличчя він вказує на мою синю робу. Оскільки цей одяг добре відомий, він зроблений з дорогого матеріалу. Якщо його забруднити - це буде велика проблема. Ще одна проблема полягає в тому, що ці роби одягаються через голову. Оскільки я не можу рухатися, зняти їх з мене у вертикальному положенні було б величезною справою.
- Здається, це ціла головоломка.
— Марк, сходи за твердими шматочками меду. Якщо вона не може ворушитися, зняти з неї цей одяг буде великою проблемою.
За наказом Бенно, Марк приніс невеликий шматочок кристалізованого меду. Він твердий і кілок, як компейто (Прим. Пер.: Компейто — японські традиційні карамельні цукерки португальського походження). Він лягає в роті і поступово розсмоктується, а його солодкість наповнює все моє тіло.
Здається, що перепустка всього одного прийому їжі створила серйозну нестачу енергії. Коли мед нарешті розтанув, я відчула приплив сил. Я взяла ще кілька шматочків, і поки садила їх, Бенно грубо зачісував свою голову.
- Мейн, старший священик говорив щось про використання вашої мани? Він цікавився твоїм самопочуттям, або говорив вам про те, що щось подібне цій ситуації може статися з тобою ...?
Я згадую сьогодні ранок.
Він сказав, що я повинна присвятитись настільки довго, наскільки мені дозволяє мій стан. Посвячення створювало в моєму тілі непереважену легкість і свіжість, так що я й не сприймала їх як навантаження
— Ах, я вижу. Але оскільки "пожирання" переслідує тебе протягом усього життя, ти просто звикла до того, що тіло завжди переповнене масою, чи не так? Чи може бути щось, до чого ти дуже звикла - відходить і цим викликає якусь ненормальність?
- Можливо ви праві
Я концентрую свою волю, послаблюючи друк, який стримує мою ману. Повільно і обережно, дозволяю крихітному шматочку тепла текти через моє тіло. Я відразу відчула, що мої холодні пальці почали тепліти. Після того як я переконалася, що не залишила без тепла і шматка тіла, то закрила друк.
— Схоже, ти був правий» — кажу я. — Моє тіло стало трохи тепліше.
Лютц відразу вимовив: « Будь впевнений, що не перестарайся, а то можеш перегрітися і втратити свідомість», — застерігає він, повністю віддаючи собі звіт про мої можливості.
—... Я думаю зі мною все буде в порядку.
Тепер, коли тепло повернулося до моїх рук, я повільно стискаю і розтиснув кулак. Це вдається з великою важкою працею, але хоч щось порівняно із тим що було.
Коли Бенно побачив це, він з полегшенням поклав свою руку на груди.
—... Мейн, більша частина інформації про « збереження » - це чутки. Ви повинні запитати головного священика про ману. Він молодий, але досить розумний для священика у синьому одязі.
-... А? Он юн?
Я кілька разів моргнула від недоумства. Бенно пробурмотів щось про себе, про те, як важко пояснити, наскільки молодий хтось, таку дитину як я.
- Він виглядає років на двадцять два чи двадцять три? — Питає він. - Виглядає як недосвідчений, ніби не пройшов через багато чого, так що може здатися і молодше...
— Не можу! Мені здалося, що він виглядав на тридцять! Не думаю, що він молодший за вас, містер Бенно!
— Мэйн, — каже він, свердлячи мене поглядом, - Ви так в цьому впевнені?
Я думаю, що краще про це не говорити.
Головний священик дуже стриманий, має свою гідність і вміє керувати іншими та впевнено тримає титул головного священика. Чи ж усе це не забирає багато часу?
Пробувавши про себе, я починаю рухати тілом і поступово повертаюсь та готуюсь до ліжка. Через те, що я ще недостатньо прийшла в себе, я падаю з кушетки.
— Мэйн! — скрикнув Лютц.
- Про що ти тільки думала роблячи це, яка дурість! — перекричав Бенно.
— Я просто подумала, що пора вставати...
Усі троє розлютились на мене за це.
— Хвилину тому ви і пошевелися не могли! — кричит Бенно. — Ви думаєте, що після цього можна так легко піднятися?
— Ах, — каже Марк,, - здається, тебе і на мить не можна залишити наодинці.
— Будь ласка, — просить Лютц. — Просто залишайся там!
Здавалося, що всі вони відчули полегшення від полегшеного болю. Але тепер їхня тривога перетворилася на лють. Вони зібралися навколо мене, а я лежу на підлозі. Їхній гнів випромінюється, наче аура.
— Лютц, — каже Бенно, - кожного разу, коли ти зустрінеш Мейн з храму, говори до Франа, її слугою, отримаєш від нього детальний звіт про події дня, використання її мани і інформацію про те, що вона їла.
— Хороша ідея, додає Марк. — Якщо її дії не контролюватимуться, то хто знає, що може статися? Як ви можете ясно бачити.
Бенно неспокійно гуляє пальцем по столу, роздратовано дивлячись на мене. На перший погляд, здається Марко усміхається, але така усмішка зовсім не тішить очей.
Я не можу заперечити, тому покірно опускаю голову від сорому.
— Я вірю, що тобі соромно, — тихо говорить Лютц.
— А?
- Якщо ви маєте книжку, я не думаю, що хтось під вами, навіть ваш ведучий може привернути вашу увагу.
Лютц, який знає мене краще за всіх присутніх, звинувачує мене.
- Якщо я отримаю звіт від твого помічника, в якому він доповідає мені про твоє обурення через те, що тебе відволікають від читання або про те що ти знову недоїдеш, тоді я повернуся до наймогутнішої людини у храмі і зажадаю на вас заборону відвідувати бібліотеки.
Не можна бути таким жорстоким!
... Очевидно, завдяки спільним зусиллям мене примусять вести здоровий спосіб життя навіть у храмі.