Влада черв'яка. Глава 80
Обов’язки жриці
- Обряд обітниці завершено.
- Так, в якому напрямку бібліо...
- Не поспішай. Нам потрібно ще дещо обговорити.
- Ну добре.
Під тиском головного священика я перейшла від вівтаря до його стільниці. Фран приніс мені стілець, на який я сіла.
- Дякую, Фран.
На мить він став виглядати вражений. - ...Я не вимагаю подяки, - відповів він, злегка нахмурившись.
Може бути, навіть проста вдячність для моїх слуг вже погано? Наступного разу, коли я побачу Фройд я запитаю її, як же буде поводитися благородний в такій ситуації.
- Ми можемо почати? - Запитав головний священик.
- Так, будь ласка, - відповіла я.
Він переглянув дерев’яні таблички і фрагменти пергаменту, які були в нього на столі. Схоже, на них можуть бути якісь письмові звіти. Коли він переглядав їх, його очі іноді попрямували до мене. Потім, як якби він був вчителем і читав лекції своєму учневі, то почав говорити.
Як вам відомо, священики в голубому одязі тут у нашому храмі повністю з благородних кровожерливих. Я хотів би, щоб ви знали, що тут не може бути нікого, хто б прихильно поставився до того, чого вам, простолюдину, видалась синя мантія.
- Добре.
Я вже знала це, але коли мені говорять це прямо в обличчя, у мене забігали мурашки по спині. Коли я сказала, що хочу стати ученицею в храмі, то думала, ніби мені залишилося жити лише шість місяців. Тому вирішила не брати до уваги жодних обставин, поки читатиму книжки в бібліотеці.
Однак у храмі виявилися магічні інструменти. Ставши послушницею у синьому одязі, я змогла продовжити своє життя і тепер не маю жодних обмежень на моє спілкування з храмом. Я вже не зможу підходити до речей у храмі з таким же безглуздим, відчайдушним мисленням, як і раніше. У мене є багато речей, які я повинна ретельно обміркувати.
- На даний момент, - продовжував він, — у нас мало священиків в синіх мантіях. І тому що нам потрібні люди з травою, то питання про ваше походження поки буде упущене з уваги, але через кілька років кількість двориків знову зросте. Я не знаю, що станеться з вами в цей момент, але коли у мене з'явиться якась ідея, то я дам вам знати заздалегідь про це.
- ...Дуже добре.
Я прикусила губу, стискаючи кулаки на колінах. Якщо я зроблю якусь помилку щодо палаців, то це не тільки вплине на мене, але й на мою родину. Все, що мені потрібно, це інформація, яку я змогла б використати, щоб бути впевненою що все буде гладко.
- Зокрема, преподобний Безеванц так сильно переживає з цього приводу, що навіть відмовився брати участь у вашому обряді. Оскільки ви навіть не знайомі з жодним іншим ксьондзом у голубих одеях, то не можна сказати, що хтось із них вже ставиться добре до вас. Таким чином, моє завдання - дати вам керівництво довіряти мені.
У мене є мана і гроші, але ніякого соціального статусу. Дворяни, які дуже звикли до своїх особливих привілеїв, могли б подумати, що моя присутність тут якось примушує їх права. Не думаю, що хтось з них зрадів би цьому. Я це напевно знаю. Тим не менш, незважаючи на те, що головний священик наголошує, Що жоден палацянин не буде відноситься добре до мене, застереження, яке він висловив мені, було надзвичайно ввічливим.
- Отче, а хіба самому вам не зручно через це? Я про... емм... себе...
- Я вважаю, що ви дуже цінна людина, особливо у світлі нашої нинішньої ситуації. Коли кількість священиків і жриць у синіях зменшилась, моє офіційне призначення в храмі почало передаватися мені. Я не буду відмовлятися від вільної допомоги від кого-небудь, тим більше від того, хто так само добре розбирається в паперовій волокниті, як ви, або я не правий?
Поки він від душі сміявся, я на мить замерла. Якщо він вже так вільно говорить, що я добре розбираюсь в документації, то це означає, ніби розслідування, про яке він згадував раніше, уже завершене і йому доклали багато чого про мене. У цьому світі немає поняття особистої інформаційної безпеки. Якщо б якийсь двірянин, наприклад, головний священик, запитав би у когось, то я впевнена, що будь-який впав би на коліна, намагаючись розповісти йому все, чого він хотів почути. Скільки ж він про мене вже знає? Жахлива ситуація.
- Я зроблю все, що в моїх силах, — відповіла я, - але які будуть мої обов'язки тут, у храмі? Якщо мені щось потрібно буде робити, то будь ласка, розкажіть мені.
- Добре. Ваші обов'язки, наприклад, допомагати мені з папірами. Це найважливіше завдання. Мені потрібно, щоб ви щоранку працювали тут. Далі йдуть молитви та різні освячення. Як же вона буде дуже турбувати вас, якщо ви не зможете правильно і без нарікань виконувати всі свої молитви.
- Я вже знаю, що таке молитви, але що означає освячення?
- Передача твоєї мани магічним інструментом. Фран, щит.
Фран злегка кивнув, а потім дістав круглий щит, десь між п'ятдесятью і шістьдесятьма сантиметрами в діаметрі, зроблений схоже з золота. Так само як інструменти для обітниці, він був вкритий складними синіми візерунками.
У центрі щита був великий жовтий дорогоцінний камінь, приблизно з моєю долонею, що мерехтить таким чином, ніби всередині нього горить полум'я. По краю щита були подібні камені, але менші за них. Однак лише половина каменів були жовтими. Решта була прозора, як діамант.
- Будь ласка, доторкніться до центрального магічного каменю. Потім уявіть, що ви ніби посилаєте ману до нього...
- Добре.
Схоже, це зовсім не цінні, а магічні камені. Моє серце тремтіло, і я простягнула праву руку до такого фантастичного щита. Коли моя рука торкнулась каменя, щит запалився блискучим золотим свічким. У цю ж мить складні конструкції символів, таких я ніколи раніше не бачила, стали формуватися смарагдовим світлом, відходячи від щита, поки вони не досягли висоти мого зап'ястка.
Ааа! Це як чарівне коло! Це так чудово!
Коли я піддавалася своїй допитливості, дивлячись на блискучі символи, то відчула дивне відчуття всередині мене, ніби пилососмок висував усю гарячку, яка горіла в моєму тілі. Саме таке відчуття я відчула, коли от-ось мала померти від пожирача, а Фрейда, використовуючи магічний інструмент, врятувала мене.
Пилосся досягнув глибини всередині мене, де я тримала ману так сильно в “склянках ” усередині мене і так довго, а потім трохи ослабила свій друк. Гаряча гарячка, що всмоктувала камінь, вирвалася з мого серця і відразу почала текти по моїй руці. Коли я відчуваю, що ця небажана гарячка виходила з серця, мене несподівано вразила думка.
...Цей інструмент не зламається, так?
Я раптом згадала, як зламався магічний інструмент, який дала мені Фрейда, і я трохи стала боятися, що це може відбутися знову. Я несвідомо почала прибирати руку, запечатуючи назад у серце трохи зменшену ману.
Вивільнення мани зайняло лише мить, але за такий короткий час я змогла відчути, наскільки зменшується навантаження на все моє тіло. Я відчула себе такою легкою, наче важкий камінь, який гнітив мене весь цей час, перетворився на пушинку.
- Хмм, - огорожа крутив головний жерець, – сім маленьких каменів...
Коли я почула це, я подивилася на щит. Я побачила, що ще більшою стає жовте каміння, яке прикрашає край щита. Здається, що вони змінюють колір тоді, коли наповнюються травою. Таким чином, можна відразу визначити кількість манів у щиті.
... Чому мені здається, що я стала якимось зарядним пристроєм?
Я не могла втримати руку, яку використовувала для ману, оскільки різні думки бігали по моїй голові. Я думала, що пожиральна гарячка - це моя ж мана. І було дивно легко відправити її, як тільки для неї з'явився ясний вихід...
Поки я роздумувала, священик подивився на мене з стурбованим виразом.
- Чи була занадто великий навантаження на ваше тіло?
- Емм, насправді було відсвіжливо. Моє тіло стало легшим.
- ...Невже все так? Отже, ви будете виконувати стільки благословень, скільки зможете, не піддаваючись надмірному стресу.
- Зрозуміла, — відповіла я.
Заряд інструментів для обітниці називається освяченням, ось як? Це здається досить легкою роботою. Здається, що найбільш важкою частиною моїх обов’язків жрці будуть молитви. Тепер мені досить важко стояти на одній нозі. Крім того, я не зможу тримати свої руки осторонь для рівноваги. Напевно, є якісь строгі правила за правильним положенням і навіть кутами рук, і як довго мені буде потрібно підтримувати таку позу.
Ваша остання задача - читати святі писання і запам'ятовувати їх зміст.
Він сказав це так недбало, тихим тоном, але мої вуха вловили його слова з досконалою ясностю. Він сказав читати і запам'ятовувати, чи не так? Насправді, у мене немає впевненості в моїй пам'яті, але якщо я буду читати, то з радістю візьму на себе цю задачу.
- Я зроблю це! Я піду в бібліотеку прямо зараз!
Я швидко встала, мій стілець загрівся позаду мене, і я підняла стиснутий кулак, намагаючись показати йому свою рішучість. Але він навіть не подивився на мене. Натомість він взяв ще один шматок пергаменту і перевірив його.
- Перед цим я хотів би поговорити про вашу пожертву. Будь ласка, сідайте.
- Добре.
Гроші - це дуже важлива тема, тим більше я оголосила величезну суму, яку я готова пожертвувати. Я була особливо стурбована, як я буду платити і до чого це призведе.
- Я вважаю, що ви говорили, якщо заплатите суму в одну велику золоту монету...
Коли головний священик подивився на мене згори вниз, я згадала розмову, яка в мене була про це. Спочатку він сказав мені, що гільдія торговців збирає пожертви від усіх своїх членів для цілої церемонії протягом року, тому ніколи не робив пожертв безпосередньо церкви. Потім він сказав мені, що оскільки розмір мого пожертви настільки неточно висока, тобто хороший шанс, щоб привернути увагу когось небажаного для мене. Краще скласти заплановану операцію, ніж зробити лише одну пожертву. Я настільки некомпетентна в грошових пожертвах, що це може призвести до проблем навколо мене.
- Емм, - почала відповідати я, — я сказала, що заплачу, і я можу заплатити, але чи зможу я... Чи можна платити по одній маленькій золотій монеті на місяць?
- Я не маю права вказувати на розмір пожертв, так що ви можете змінювати його, але які ж ваші аргументи?
- Один мій знайомий сказав мені, що пожертва всієї суми відразу може призвести до того, щоб люди були засліплені такою великою сумою грошей і витратили її без необхідності... Я подумала, що було б краще запитати когось, хто безпосередньо керує фінансами храму, як розподіляються гроші і на що вони витрачаються, а потім вирішити, яким чином моя пожертва повинна бути виплачена, відразу або поступово.
Я не змогла сформулювати це так само ясно, як Бенно. Хоча я так сильно лила воду, здається, що головний священик зрозумів мою думку. Він повільно надихнув, обмірковуючи мої слова.
- П’ятдесят відсотків наших пожертв йдуть на утримання храму, а решта грошей діляться між священиками в блакитні одяги. Гроші, які виділили священики, діляться залежно від їхнього соціального становища. Говорячи, як людина, яка керує безпосередньо фінансами цього храму, я думаю, що було б краще для вас пожертвувати п'ять маленьких золотих монет вперед, а інші виплачувати щомісяця, бажано одну маленьку золоту монету кожен місяць.
- Чому саме така сума? - Запитала я, нахиливши голову.
Головний священик узяв стопку пов’язаного пергаменту і простягнув її мені. Коли я подивилася на неї, то помітила, що це була частина якоїсь книги. Головний священик звернув увагу на список, який був у пергаменті.
У широкому розумінні наш храм отримує основний прибуток від пожертв, даних нам паном цієї землі і з милості, яку ми складаємо на наших церемоніях. Крім того, сім’ї священиків у синіх шатах дають пожертви на зміст храму. Іншими словами, кількість священнослужителів у синіх мантіях зменшується і в нас також є дохід. Зіставляючи все разом купець, як ви, може зрозуміти, що ми в мінусі. Крім того, керівник храму наказав мені вичавити з вас якомога більше грошей.
У мене таке відчуття, що він занадто відвертий, розповідаючи мені про ситуацію справ, але це дуже добре для мене, чути про те, як насправді відбувається в храмі.
- Емм, батько Фердінанд, а... а це дійсно нормально, що ви мені розповідаєте всю цю інформацію?
Через кілька днів, це буде вже ваша робота, тому я не бачу ніяких проблем з тим, що я кажу вам про це прямо зараз.
Здається, що моя допомога з паперовою роботою не буде просто вкладатися в арифметики, як у Отто. Я повинна зануритися з головою у всі фінансові справи в цьому храмі.
- ...Я все розумію. Як мені передати вам гроші? Зазвичай я використала свою карту гільдії для перекладу грошей, але у вас, мабуть, її немає, чи не так?
- А ви не можете просто принести сюди гроші?
Легко йому говорити, але я завжди вела свої справи тільки по карті гільдії. Я ніколи не тримала золоту монету в своїх руках. Думка, що така дитина як я несе таку велику суму грошей від Гільдії до храму, надто жахлива. Я така сором'язлива людина, що навіть коли отримувала комісію за роботу, я призначала Марку віднести їх до банку гільдії.
- Це може бути просто для вас, тому що ви звикли до таких великих сум грошей, але для мене це жахлива сума.
Він зітхнув. - Як ви думаєте, для чого у вас є служниці?
А? Той, хто обслуговує персонал?
Я озирнулася через плече на своїх помічників, які тихо стояли позаду мене, потім схилила голову. Я не можу довіряти цій невдачі з підборум персоналу і принести таку велику суму грошей. Якщо Фран ще слухає накази головного священика, тобто шанс, що він послухає і мене, але ось Делія та Ґіл зненавиділи мене так що використовувати когось із цих двох - досить страшна думка. Враховуючи їх ставлення до мене, я не думаю, що зможу покластися на кого-небудь з моїх супроводжуючих.
- Я не хочу, щоб хтось ще брав участь у цьому. А якщо я віддам гроші їм, а ви скажете, що ніколи їх не отримували? Мене не хвилює, чи буду я сама або з кимось, це все-таки страшно для мене.
- ...Ви не довіряєте своїм слугам? - Він так це сказав, дивлячись на мене, як ніби він знайшов цю думку занадто дивною.
Я не можу не думати, що все це само по собі дивно. Чи справді двіряни можуть зустріти когось вперше, помітити їх жахливе ставлення до себе, а потім відразу ж довірити їм цілих п'ять маленьких золотих монет? Або, можливо у них є якийсь магічний контракт, щоб їхні слуги ніколи не могли зрадити їх? Пригадуючи наше знайомство, я не могла пригадати нічого подібного на контракт. Магічні контракти включають в себе кров, так що я впевнена, що помітив би таке.
Навіть якщо ви називаєте їх моїми слугами, то це все одно люди, яких я щойно зустріла і для котрих я не є авторитетом, я права? Зазвичай я ніколи не довіряю так раптово комусь достатньо добре, щоб дозволити їм нести такі величезні суми грошей для мене.
Окрім того, вони не виявляли жодної любові до інших. Ні. За. Що. Якби мені довелося вибирати, кому довіряти між цими слугами і головою гільдії, я б напевно вибрала главу Гільдії.
Дуже мало дорослих, кому я б довірила велику суму грошей. Цікаво, чи можу я попросити Бенно або Марка принести їх? Головний священик - дворянин, так що, якщо я розповім це Бенно як про можливість встановлення зв'язку, то я не думаю, що він відмовиться. Принаймні я була б щаслива, якби він погодився.
Якби у мене була доросла людина, якій я довіряю, яка звикла розпоряджатися великими сумами грошей, і він прийшов би зі мною, щоб доставити мою пожертву, то могла б я попросити цього чоловіка пройти разом із мною в храм?
- Хто цей чоловік?
- Людина, яка насправді була моїм опікуном в питаннях торгівлі: власник компанії Гілберта, Містер Бенно.
- ...Хм, добре.
Коли Лютц прийде за мною, я піду по дорозі в магазин, щоб обговорити все це з Бенно. Поки я там буду, я могла б також спробувати запитати його, може він знає, як мені краще використовувати мій обслуговуючий персонал. Можливо, існує багато подібностей між тим, як вести персонал - обслуговуваність і керувати співпрацівниками.
Поки я роздумувала, головний священик закрив книжку і передав її Арно.
- Це все, що я хотів сказати вам сьогодні. У вас є якісь питання, Мейн?
- Так! Я б дуже хотів почитати книжки в бібліотеці, поки Лютц не прийде за мною і чи можу я вже піти до бібліотеки? Я вже так сильно хотів виконувати свою роботу і почати запам’ятовувати святі писання!
- Під Льютцем ви маєте на увазі того хлопчика, який заведуть вашим фізичним станом? Ви повинні старатися навчити ваших слуг оцінити ваш стан.
Я запитала, чи можу я увійти в бібліотеку, але він переключив розмову на управління моїм станом. Я ще раз оглянулася на своїх слуг. Гил чесал свою голову, абсолютно було очевидно, що він немотивований. Делія бездумно втупилася у вікно. І, нарешті, Фран, яка дивився повз мене, здається він втупився на головного священика. Я не помітила, щоб хтось з них міг впоратися зі своїм станом.
- Моя сім'я покарала мені, що Левц повинен супроводжувати мене до тих пір, поки мої слуги не зможуть керувати моїм здоров'ям. Я знаю, що це велике навантаження на нього, тому я дуже хочу, щоб це сталося якомога швидше. Якщо ми всі будемо намагатися, то я впевнена, що це скоро станеться. ... Отже, чи можу я тепер піти в бібліотеку?
- Так. Фран, покажи їй дорогу.
- Звичайно, Святий отче.
За командою головного священика Фран схрестив руки на грудях, і слабка усмішка прослизнула по його обличчю, поки він кивав. Гордий погляд на його обличчя повністю відрізнявся від того виразу, який у нього було, коли він дивився на мене. Легко було зрозуміти, хто насправді господар Франа.
Ну, знаєш, якщо він священик у сірому, якого головний священик спеціально призначив мені, тоді з ним не буде проблем. Здається, він обожнює головного священика, тому Фран не буде робити нічого особливого.
Я весело стрибала за спиною Франа і мовчки засуджували його.
Що б не трапилося, я буду ходити в бібліотеку! Це моя робота! Це і є моя робота!
Поки я трохи підстрибувала, Делія і Ґіл йшли за мною. Після того як ми вийшли з кімнати головного священика, Ґіл цокнув язиком.
- Чому комусь захотілося піти в бібліотеку, - фиркнув він. - Ти щоль ідіотка?
Вогонь спалахнув у моїй голові. Це ти ідіот, який не пізнав всього величності книг!
Я зупинилася на місці, повернулася на підборах, а потім кинула на нього сильний погляд. Гіл виглядав готовим до битви, його обличчя так сильно зморщилося, що навіть ніс був у зшматованих.
- Що це за вираз обличчя? - Сказав він. - Ти навіть не з благородних. Ти проста простолюдинка, чи не так? Ти навіть не відрізняєшся від усіх нас, але саме ти отримала набір синіх одягів і тепер думаєш, що ти дуже важлива? Ти не будеш моїм господарем. Я ніколи не зроблю нічого, що ти мені скажеш, і я буду робити все, щоб діяти тобі на нерви.
Так само, як він каже, що не думає про мене, наче про свою господиню, я не можу думати про нього, ніби мій помічник. Зараз, я не володію силою волі, або любові, щоб навчити цього грубого хулігана манерою. Тому я просто проігнорую його.
- А, зрозуміло. Все теж саме.
- ...А? Що тобі зрозуміло? Думаєш, я ідіот чи чо?
Він став сердито кричати, а я повернулася до нього спиною, продовжую йти. Через кілька хвилин я почула високий голос молодої дівчини позаду мене.
- Ти дійсно ідіотка.
- Делія?
Вона презирливо фирнула, і всі сліди від її фальшивій усмішки зникли з її обличчя. Я думала, що вона з тих людей, які люблять лестити хлопцям, тому очікувала, ніби вона ніколи не покаже свою справжню природу поки інші помічники навколо неї, так що побачивши її настільки швидкі зміни трохи шокували мене.
Здається, мені доведеться переглянути свою думку про неї. Можливо, вона не з тих людей, які підмовляються до чоловіків і прикидаються друзями. Чи вона є більш хижацьким хижаком, який фліртує з метою, на яку вона поклала око?
Коли я подивилася на неї, на її малінове волосся, вона виглядала так само відчужено і зарозуміло, як і якийсь кантагоніст з манги седзьо. Той факт, що вона вже може застосовувати такий погляд у свої вісім років, насправді досить страшна річ.
- Ааа, серйозно! Нарешті я став учнем преподобного Безеванця, і він мене тут же призначив до якоїсь дівчини, яка навіть не сприйнятлива до мого нюху? Вона ще й безглузда дитина, без єдиного копійки в кишені? Це найгірше, що сталося зі мною.
Вона була призначена мені особисто головою храму, і тоді я не могла бути привітною. І все ж, хіба вона тільки що заявила вголос, що вона шпигун? Глава храму сказав їй зробити це?
Я нахилила голову, розгублена її раптовим заявам. - Добре, тоді я знайду когось іншого на твоє місце.
Незважаючи на те, що я тільки що сказала те що, на мою думку, буде хорошою новиною для неї, вона лише ще сильніше задерла свій ніс в вись, і почала втрачати своє останнє самовладання.
- Серйозно! Ти ідіотка! Ніби ти зможеш замінити мене! Про що ти тільки говориш?
Це моя репліка. Вона хоч зрозуміла, що щойно сказала?
- Сам преподобний Безеванц особисто попросив мене створити вам проблеми! Якщо мене замінять, то це змусить його сумніватися в моїх здібностях!
Я чую, що вона говорить, але я не вловлю логіки у її словах. Я взагалі нічого не розумію. Я б ні за що не хотіла бути поруч з тим, хто так відкрито заявляє, що голова храму особисто попросив її стежити за мною. Я захотіла негайно замінити її.
Поки я думала, що прийшла до раптового усвідомлення. Навіть якщо я зможу позбутися Делії, тоді голова храму призначить мені когось іншого. Я б воліла, щоб він так само легко читався, як і Делія, ніж будь-хто, хто дуже добре приховував би свої наміри. Для мене було б набагато безпечніше мати справи з Делією.
Делія перервала мої роздуми, тича пальцем прямо мені в обличчя.
- Навіть якщо ти і носиш синій халат, я все одно не боюся тебе! Мене обов'язково впізнає краще преподобний Бьозеванц, і тоді я стану його наложницею!
Я правильно розчула її? Чи, може, завжди було популярно серед маленьких дівчат мріяти про контракт і бути чиєюсь наложницею? Я відчула відлуння шоку, який я пережила, коли почула, що Фрейда сказала те ж саме. Потім я пригадала собі, скільки років учителі храму були огидні для мене. Глава храму, будучи збоченцем, виявляється, дуже любить маленьких дівчат, він повністю і абсолютно перевершив всі мої очікування. Я бачила її в сірому стилі раніше, і я подумала, що вона схожа на секретаря. Але тепер зрозуміла: мої очі зрадили мене.
- ... бути наложницею... Хіба цим можна пишатися?
- Звичайно ж! Бути наложницею - це найвища посада, на яку тільки дівчина може сподіватися. Хіба ти цього не знаєш? Я думаю, якщо ти вже не така мила як я, то тобі безглуздо намагатися, навіть якщо хочеш.
- А? Стати наложницею - це найкраще, на що ти можеш сподіватися?
Це зовсім не відповідало моєму здоровому глузду. Принаймні, коли я говорила з Фрейдою про концепцію наложниць, то вона, як мені здалося, була того ж думки, що і я, Коли розмова дійшла до нюансів. Принаймні, вона не говорила про це так, через що можна було б вип'яти свої груди і випендритися ось так.
Поки я стояла там, намагаючись відразу ж зрозуміти ці два точки зору, Ґіл посміхнувся найбільш неприємним чином і насмішливо потиснув плечима.
- Хіба це не очевидно? Якщо ти станеш коханкою священика в голубом, то будеш босом серед інших священиків у сірому, так? Якщо ти станеш самицею храмового вчителя, то ніхто з священиків у сірих мантіях тебе не потурбує. Це найкраще для дівчини. І так, ти впевнена, що твоя голова в порядку? Чому ти не знаєш щось настільки очевидне?
Хоч він насміхався з мого невігластва, то я не відчувала найменшого збудження гніву. Я просто не знала, що дівчинка в притулці буде думати, ніби найкраще, на що вони можуть сподіватися, це стати наложницею когось такого впливового. Стати наложницею - це найкраще, що може трапитися з дівчиною, ця думка просто ніяк не виявлялася до тих, кого я вже спілкувалася. Однак ці люди прожили своє життя в храмі, і це відоме серед них. Я ж жила зовсім інше життя, ніж люди тут, тому, що б я не сказала, я думаю, можу змусити їх зрозуміти.
- Гил, мовчати! - Закричав Фран, мабуть дійшовши до точки кипіння.
Однак Гіл не виглядав переляканим. Замість цього він глузував з мене.
- Ох, ні, це вона винна, що не знала про це. Про це ж всі знають, вірно?
- ...Місс Мейн, будь ласка, пригадайте, що батько Фердінанд сказав вам раніше, про те, щоб ви повинні дорікати своїх слуг, якщо їх поведінка раптом вийде за рамки.
- Ах, і дійсно. До речі, це ж бібліотека?
Мене більше це не хвилювало ні крапельки. Я не хочу витрачати ні часу, ані енергії на критику Ґіла та Делії. Фран обожнює головного священика і, мабуть, не в захваті від того, що його змушують працювати на мене. Делія хоче бути наложницею глави храму і планує вставляти мені палиці у колеса якомога більше. Гіл, як тільки ми зустрілися, оголосив, що не планує служити мені, і думає, ніби я ідіотка, яка ігнорує його.
Замість витрачати свій час на пояснення того, як же я можу впоратися з такими помічниками, думаю, що я б краще прочитала книжку.
- Я повідомлю про це головному священику, - сказав Фран.
- Звичайно, - відповіла я.
Фран зітхнув, а потім відчинив двері. Коли я побачила цей рай, який чекає на мене за дверима, моє серце почало шалено битися. Я занервувала, що мені може бути все ще заборонено входити сюди, тому я простягла свою тремтячу руку і почала повільно йти вперед, очікуючи запах книг попереду мене за невидимим стіною. На відміну від того, що було раніше, ніщо мене вже не стримувало, я змогла увійти в бібліотеку.
- Дааа!
Коли я ступила в кімнату, атмосфера відразу змінилася. Я тремтіла від емоцій, глибоко вдихаючи це повітря, насолоджуючись унікальним ароматом пилового архіву, наповненого старими томами. Запах дуже відрізнявся від архівів, в яких я була, можливо, тому, що пергамент тут був всюди, або, мабуть, через те, як там було повно дерев'яних дошок. Цікаво, чи є різниця в якості чорнила? Незважаючи на відмінності, запах чорнила і старого паперу викликав у мене таку ностальгію та таке щастя, що мої очі загорілися.
У цій кімнаті не так багато книжкових полиць. Деякі з них були закриті дверцятами, які ховають їх вміст, а інші набиті дерев’яними дошками і рихлими папером. Були окремі полиці, які відводилися спеціально під сувої, а деякі полиці викладені рулонами тканин, котрі можна побачити в магазині тканини. Кожна рулон була обгорнута довкола книги, а назва книжки писалася на етикетці з тканини. У задній частині кімнати було набір циліндричних стойок, кожен складався з різних сувоїв і перелік того, що вмістилося всередині.
Рівномірно розміщені вікна дозволяли сонячному світлу рівномірно освітлювати саму кімнату, а довгий читальний стіл був прямо як в університеті, його розмістили так, щоб він відмінно уловлював світло. На схилених столах було декілька книжок, і всі вони були прикуті ланцюгами. Поки я намагалася зрозуміти, що ж почитати, Фран вказав мені на одну з них.
- Це святі писання, - сказав він.
За його порадою, я простягла руки до томи священних писань — ланцюга і ніжно доторкнулася поверхні шкіряної палітурки. Потім я відстегнула невеликий ремінь вздовж його передній кромки, щоб розкрити книгу. У наступний момент кришка трохи відкрилася сама по собі. Це абсолютно природна річ для книг з пергаменту, які добре вбирають вологість. Однак мені здавалося, що ця книжка сама хоче бути прочитаною.
Скільки часу пройшло з тих пір, як я востаннє торкалася книги?
Коли я відкрила книжку, задзвеніли ланцюги і звук наповнив усю бібліотеку. Сторінки були трохи жовті від віку, мої пальці тремтіли, поки я простягала руку, щоб перегорнути сторінку. Мої очі стежили за словами, написані кимось трохи химерним почерком, і я почала читати.
- Эй, уже полдень. Прийшов час обіду.
Минуло так багато часу з тих пір, як я змогла зануритися в таке блаженство, але на жаль мене витягла з нього. Якби він просто сказав щось, то це не дійшло б до моїх вух, а так як він потиснув мені руку, тоді у мене не залишилося вибору, крім як повернутися до реальності.
- Гил, ніяких розмов в бібліотеці. Якщо ти не зможеш мовчати, то, будь ласка, відійди. Я в самому розпал процесу читання.
- А? - Закричав він, здригнувшись. - Прийшов час обіду!
Проте, для мене не було ніякого сенсу порівнювати якийсь обід з читанням книги. Якщо я читаю книжку, то можу не відчувати голоду два дні.
- Ну, так як здається, що я не твоя господиня, то немає ніякого сенсу в тому, щоб ти був тут, чи не так? Так що ти можеш їсти, коли сам захочеш, так що забирай.
- Ты...
Я спробувала бути з ним милою і дати йому свободу, але він подивився на мене з широко розкритими очима, готуючись сказати щось у відповідь.
- Облиш. Мене. Одну.
Замість того, щоб просто дозволити речам продовжуватися до тих пір, поки я не втрачу свого холоднокровності, я навмисно послабила кришку на клітині моєї мани і дозволила їй поширюватись по всьому моєму тілу, а потім відразу вивільняла силу, яку я тримав після освячення. У наступну мить Фран схопив Ґіла і Делію за шиворот і розпачливо побіг з кімнати.
Ах, тепер знову настала щаслива тиша.
Я знову замкнула свою ману в глибині серця і продовжувала читати. Жодна людина не прийшла, щоб турбувати мене, аж до четвертого дзвінка, коли Левц прийшов забрати мене.