Влада черв'яка. Глава 79
Обряд обітниці і помічники.
Починаючи з сьогоднішнього дня, я буду послушницею в храмі.
У храмі мені сказали, що знадобиться кілька днів для підготовки комплекту синіх мантій. Тому я почну навчатися майже на місяць пізніше, ніж Левц, хоча ми й охрестилися в один і той же день. Я не можу ніяк на це вплинути, але я нетерпляча, тому я відчувала, що всі ці дні, поки я не ходила до храму, тягнулися занадто довго.
Хоч я й кажу, що вони тягнулися довго, але в мене насправді майже не було вільного часу. Я кілька разів ходила з Торі в будинок Коріна, там ми вчили її робити шпильки, і була дегустація кілограмового кекса. Бенно так сильно роздратувався через Ільзи, що дісталося і мені, тому я поїхала на екскурсію до хлібної майстерні та навіть брала участь у попередньому огляді робітників. Звичайно ж, через такий графік я перенапрягалася, тому останні кілька днів я знову провели в ліжку з черговою гарячкою.
Я була зайнята різними речами, але весь цей час обставини тримали мене подалі від бібліотечної залу, мені здавалося, що це триватиме вічно, з кожним днем я відчувала себе на тисячу років старшої. Однак сьогодні цей довгий час чекання кінець кінцем.
Нарешті! Я нарешті почну читати книги! Ці книги заковані в ланцюгу, розумієш? Ааах, просто замислюючись про це, я так сильно починаючи хвилюватися!
- Мэйн, Льютц уже прийшов за тобою.
Поки я, розважаючись, кружлялася по кімнаті, увійшла Торі, вона зупинилася, здивовано подивилася на мене і просто знизила плечима.
- Дякую, Торі. Я вже бегу!
- Мей, будь обережна, постарайся не надто сильно турбуватися!
Ніби я зможу! Прокричала я в серці, вистрибуючи за двері.
Оскільки храм лежить у північній частині міста, я вдягнулася до найкращого комплекту свого одягу — мого улюбленого учня Гілберта. Це повинно спрацювати мені на руку, поки я не отримаю свою синю мантію — офіційну форму священиків і жриць.
- Хм, хм, м-хм...
Я стрибала, йдучи по вулиці і весело наспівуючи собі. Левц схопив мене за руку, щоб зупинити, і сердито подивився на мене.
- Мейн, ти ведеш себе дуже приємно. Такими темпами твоя гарячка повернеться ще до того, як ти дійдеш до храму.
- Ой... Це було б не дуже добре.
Я приклала силу волі і змусила свої ноги перестати стрибати, проклинаючи своє тіло за те, що воно настільки крихке, щоб я навіть не можу щасливо стрибати по вулиці. Я придушувала кожну свою сильну емоцію, яка з’являлася у мене. Взявши Летца за руку, я повільно пішла до храму.
- Мейн, з тобою точно все буде в порядку сьогодні?
- Все, що мені потрібно зробити сьогодні, це отримати свій одяг і зустрітися з помічниками, яких вони мене призначили, так що все буде добре, повір вже мені.
Виявилося, що мої робочі дні здебільшого перетинаються з розкладом Летца. І моя сім'я, і Бенно вирішили, що буде краще, якщо Лютц так і буде ходити зі мною, як він завжди робив, принаймні до тих пір, поки слуги, які залишилися в храмі, не видумують, яким чином впоратися з таким моїм фізичним станом.
Я думаю, що ніхто не зможе зрозуміти моє здоров'я так само добре як Левц, і неважливо скільки часу мине ...
Цікаво, вони хочуть, щоб Льотц залишився зі мною назавжди? Моя сім’я почалася, але згодом і Бенно, і Марк, та Левц дуже обережно ставилися до палаців у храмі. Але якщо я назавжди залишуся залежною від Льютца, тоді я все одно буду його тягарем, що вже змусило мене колись відмовитися ідеї стати учнем торговця, і вийде що це було безглуздо. Коли я намагалась пояснити свої заперечення Бенно, він просто фикнув, що викликало у Марка похмурий сміх і, з неспокійним виразом на обличчі, Він пояснив мені кілька речей.
Здається, що Лютц багато навчається безпосередньо від Марка, щоб він міг допомогти з відкриттям нового італійського ресторану і створення паперових майстерень в інших містах. Оскільки в основному він, Льотц, зв'язує зі мною, оригінальним винахідником всіх цих ідей, то для нього склали зовсім іншу навчальну програму, яка відрізняється від тієї програми інших учнів.
Оскільки Ліц збирається брати участь у всіх цих нових бізнес-проектах від самого початку, пояснював мені Марк, то йому потрібно буде дуже швидко застосовувати все те, що він дізнається на практиці, тому йому необхідно знати для роботи багато речей і дуже скоро розбиратися в цьому. Коли я почула це, то не дуже уважно відповіла на твердження про те, що це зовсім не та освіта, яку вони домовлялися, але виявилося, ніби сам Летц захоплений цим, бо все це означає, нібито він зможе відвідати інші міста набагато раніше, ніж він очікував.
Якщо це робить його щасливим, тоді все в порядку. Успіхів тобі, Летц!
Тим часом, ми вже підійшли до храму, де самотній священик у сірому уже чекав нас біля воріт. Коли цей відносно добре складений чоловік побачив, що я наближаюсь, він відразу ж вклонився мені, схрестивши обидві руки на грудях.
- Доброго ранку, міс Мейн. Я прийшов сюди, щоб відвести вас до головного священика.
- Міс Мейн! Пфф, ахаха! Серйозно?
Той ввічливий спосіб, з яким священик у сірому зв’язався зі мною, спонукав Левця розсміятися. Він дивився на мене, то на священика, весь кухля. Я помітила, що брови у священика затрималися через такий дискомфорт, тому я відчайдушно почала підштовхувати Летца, який стискав свої боки назад до магазину Бенно.
- Не смійся, Льотц!
- А-а, вибач. Я повернуся за тобою до четвертого дзвінка, так що чекай мене тут, добре?
- Добре! Я буду тут.
Я помахала рукою на прощання, а потім трохи подивилась його очима і повернулася до священика в сірому.
- Мені дуже шкода, якщо мій друг приніс вам незручності.
Він опустив очі вниз. - ...Вам немає необхідності вибачатися переді мною, мем. Залишимо це осторонь, батько Фердінанд вже чекає на вас.
Поки я стояла, приголомшена тим, як він ліку сказав про мої вибачення, він повернувся до мене спиною і пішов у храм. Наведіть на нього дерев’яні башмаки, які роздавали по всій церкві. Я поспішила за ним, не видаючи ніяких інших звуків, крім звуку від моїх власних кроків, так як важке почуття стриманості осіло у мене в грудях.
Ми повернули за ріг у коридорі, і я стала чути звуки, відмінні від наших кроків. Я підняла очі, в пошуках джерела шуму, і побачила горнятко жриц у сірих одеях, що рухаються по коридорах. Я вже бачила кілька жриць у сірих одежах під час церемонії хрещення, але ці жінки не здавалися такими чистими, як ті, яких я тоді бачила. Це ж не тому, що я заставила їх прямо посеред прибирання або через те, як вони одяг трохи запакувалися. Можливо, це було відображенням того, що вони часто купаються або скільки зусиль вони вкладають у свій зовнішній вигляд, але в порівнянні зі священиком, за яким я йшла, у них була зовсім інша атмосфера.
Коли кожна жриця і учениця дивилися вгору, одна за іншою, і помічали наближення священика, вони зупинялися і вставали вздовж коридору, скромно дивлячись вниз.
Чи вони так шанують Бога?
Оскільки я так мала, то фактично була прихована священиком у сірому, поки ми йшли. Судячи з того, що деякі жриці були шоковані, побачивши мене за його спиною, я впевнена що це їхня поведінка не була через мене. Раптове усвідомлення того, що навіть серед сиріт, які складають священство в сірому, існує строга ієрархія, залишило у мене на серці занепокоєння тим, як я потрапила в такий зовсім інший світ порівняно з тими, до кого звикла.
Донині моє щоденне життя не впливало на жодну користь. Я провела все своє життя, спілкуючись з людьми, які схожі на мене. Навіть коли я зустрічалася з заможними торговцями, якість речей, які мені не давали, означало, що до мене будуть ставитися як до рівної.
Зі мною все буде добре? Я нічого не розумію в ієрархічних суспільствах. Я збираюся зробити серйозну помилку, чи не так?
Коли ми пройшли через багате приміщення, але безлюдні коридори, наші кроки - єдине що порушувало оглушливу тишу. Я відчула, що світ, в який я поступила - це той світ за межами моєї найбільш дикої уяви, навіть з усіма знаннями, яким я навчилась, коли була Урано.
- Батько Фердінанд, міс Мейн прибула.
Я чула, як мене називають “Місс Мейнмент дуже дико, зовсім неприродно для мене; я вже ненавиділа таке ставлення до себе. Я звичайна дитина, і я не настільки важлива, але цей священик у сірому — дорослий, зовсім зрілий чоловік, який ставиться до мене з такою повагою. Це мене навіть роздратувало.
Однак, у цьому храмі, коли мені видадуть голубий одяг, до мене будуть ставитися так само як і будь-який дворянин, щоб я не міг постійно говорити всім » (будь ласка, не називайте мене"МіссАйн ". У мене немає іншого виходу, крім як звикнути до цього.
- Прошу вибачення за вторгнення, - вимовила я інстинктивно, пірнувши головою в кімнату головного священика. (П/п: В Японії прийнято оголошувати про свою присутність, коли ви входите до чиюсь кімнату, вибачаючись за вторгнення у їхній простір, турбуючись їх.)
Коли я подивилася вгору, то побачила, що посередині кімнати був встановлений простий вівтар. З першого погляду я можу сказати, що це була спрощена версія того масивного багатоярусного вівтаря в ритуальному залі мого хрещення.
На верхньому рівні триярусного вівтаря були дві ляльки, одна в чорному плащі і одна у золотій короні. На середньому рівні було п’ять ляльок, у яких була палиця, спис, чаша, щит і меч. На найнижчому рівні були квіти, фрукти, пахощі та дзвіночки, але найближче до краю лежав акуратно складений набір синіх мантій. Перед вівтарем розстеляли голубий килим, який нагадав мені про молитви на церемонії хрещення.
Я цілком впевнена, що такого вівтаря не було, коли я востаннє відвідувала цю кімнату головного священика. Поки я стояла біля входу, намагаючись згадати цей вівтар, головний священик підвівся зі свого робочого столу, відклав убік те, що він робив і пішов перед вівтарем.
- Ось сюди, Мейн.
- Так, звичайно ж, - відповіла я, трохи поспішаючи встати туди, де був священик.
Він подивився на мене своїми оранжевими очима, вони були майже золотими. Він на мить зітхнув, а потім подивився на вівтар.
- Ми тут, тому що ви магічним чином примусили преподобного, - сказав він. - Ви його лякаєте, тому ви йому дуже не подобаєтеся.
- Нуу... Ну, це зрозуміло.
Мене глибоко зачепило те, що голову храму високо цінували і відводили. На жаль, мої емоції змусили мою ману вирватися з в’язниці, помішуючись з моїм гнівом та роздратуванням і напали на нього. Тим не менш, я можу зрозуміти, чому він, в результаті того, що моя неконтрольована мана атакувала його, зненавидить мене і навіть може затаїти образу.
Навіть за нормальних обставин, будучи дитиною бідних людей, він ставився до мене з презирством...
За звичайних обставин ви б пішли до кімнати головою храму, щоб дати свою обітницю богам і храмі, а потім отримала б свій одяг, але схоже, що преподобний Безеванц хоче, аби ви не ввійшли в його кімнату, тому мені довелося терміново побудувати тут вівтар.
- ...Вибачте мене за занепокоєння, - відповіла я.
Здається, він мене дуже ненавидить. Щоб вища влада церкви так сильно зненавиділила мене, та ще й так безнадійно від самого початку мого приєднання до храму... Це жахлива ситуація, так?
Коли я роздумую про всі перешкоди, з якими несподівано стикаюсь у своєму житті в храмі, головний священик повільно похитав головою.
- Я б не хотів підливати масла у вогонь, так що поки я думаю, вам краще не зустрічатися з ним.
- Звичайно, - відповіла я.
Оскільки священик знає набагато більше про темперамент голови храму, ніж я, і якщо він так говорить, то мені дійсно слід уникати контакту з головою.
Давайте розпочнемо церемонію обітниці.
- Дуже вам дякую.
Головний жерець підняв кадоло, взявши її за ланцюг і почав повільно його розголошувати, як маятник. У міру того як він робив так, дим ладану всередині почав танцювати, заповнюючи кімнату з якимось новим запахом для мене, він не був схожий на ладан.
Потім, тихим і уважним голосом, він почав пояснювати значення кожного з ритуальних предметів на вівтарі. На найвищому рівні вівтаря чорний плащ символізує нічне небо і є символом бога темряви. Золота корона символізує сонце і є символом богині дня. Ці два Божі одружені чоловіки панують над усім небом, що робить їх найпочеснішими богами.
Посередині палиці є символом Богині Води, яка змиває сніг і лід, спис - символ Бога Огня, який вдихає життя, заставляючи рости все в довжину та висоту, щит - Богомосимвол Ветра, що проганяє холоду взимку, Чаша — образ богині Землі, котра приймає усе те, чого отримує, а меч - Божий Житвіні, яким він пробиває шлях у землі.
На найнижчому рівні знаходяться підношення до цих богів. Головний священик сказав мені, що ми пропонуємо рослини, які символізують дихання, фрукти для святкування врожаю, ладану, щоб показати наміри світу і тканини, аби виразити нашу боговідданість.
- Святий колір весни зелений. Це колір життя, який проходить через люту зиму, щоб прорости знову. Святий колір літа - синій. Це колір неба, до якого тягнеться все життя, коли воно стає чимраз вищим. Святий колір осені - жовтий. Це колір, який стає у пшениці після дозрівання і кожен стебла вигинається під власною вагою. Святий колір зими - червоний. Це колір вогнища, який горить з надією, що пом'якшує холод.
Здається, що кольори у храмі змінюються так само, як і пори року. Він також розповів мені, що фарба алтарі, розстелена перед ними килимами та прикрасою, яку священики носять над своїми одягом у голубих шатах і які відповідають кольорам сезону.
- Тепер, поговоримо про обітницю.
Він встав на коліна перед вівтарем, спираючись на ліву ногу. Потім він схрестив руки перед грудьми і схилив голову. Я займала своє місце поруч з ним у тій самій позі, і він швидко переконався, що все на своєму місці розкрила рот, щоб почати обітницю.
- Повторюй за мною, - сказав він.
- Добре, - відповіла я.
Я подивилася на обличчя головного священика, уважно спостерігаючи за його ротом, щоб бути абсолютно впевненою, що я не зроблю жодної помилки. Він говорив повільно, його тонкі губи рухалися так, що його слова було легко зрозуміти, поки ми потихеньку говорили обітницю.
- Найвеличніші з усіх богів, які володарюють над усіма у високих, небесах, боги темряви і світла.
- П'ять богів, які правлять всім на широкій, безжальної землі. (П/п: У оригіналі автор назвав цих богів німецькою мовою, а вибір як їх будемо називати, я вирішив надати вам. Чи називатимемо їх німецькою, чи російською?)
- Богиня Води, Фрютрене.
- Бог Огня, Лайденшафт.
- Богиня Ветра, Шутцарія (Schutzaria - Захистниця).
- Богиня Землі, Гедульдих.
- Бог Житті, Івігаліббе (Ewigeliebe - Вічна любов).
- Блискуча божественна сила найвищого з усіх богів, яка сяє з високих небес, щоб поширюватися по широкій, неосяжній землі.
- Божественна сила п'яти богів, що дарують життя всьому, яке існує на широкій і величезній землі.
- Вернись благословенням цієї дорогоцінної божественної сили.
Ми виправляємо наші серця, готуємо наше серце, заколюємо наші душі, поклоняємося і віримо в богів, які не обмежені роками.
- Всі боги природи.
- Я клянусь щиро молитися, дякувати і присвячувати себе цій справі.
Я подивилася на головного священика, коли він закінчив обітницю, і він кивнув мені, наче б кажучи, що я все зробила досить добре. Він встав, дивлячись на священиків у сірих одежинах вздовж стіни. Священик, найближчий до вівтаря, беззвучно ступив уперед і підібрав сині мантії на краї алтарю та підняв їх головному священикові.
Синій - це святий колір Бога Огня, який допомагає життю рости в повній мірі, і колір високих небес, над якими правлять найстарші з усіх богів. Ми даємо ці шати тим священикам і жерецям, які присягаються дати віру вищим богам і прагнуть рости вічно.
Послухниця, яка чекала мене уздовж стіни, зробила крок вперед, щоб одягти мене в синю мантію, які щойно роздали мені. Мантії дуже прості: вони йдуть через голову, а потім зав’язуються на талії поясом. Здається, що я можу вільно вибирати одяг під низ мантії, щоб відповідати сезону, і під час церемоній я буду носити додаткові прикраси в кольорах, які відповідають конкретним богам.
- Мейн, ти тепер учениця богів, відкриваючи священними настановами, божественною рукою. Ми, ті хто з храму вітаємо тебе.
Головний жерець злегка нахилився вперед, схрестивши руки на грудях. Я також схрестила руки перед грудьми, імітуючи його.
- Дуже дякую за теплий прийом від усього серця, - сказала я.
- А тепер, помолись.
- Емм?
Я насправді не розуміла, що саме мені раптом доручили зробити. У замішанні я нахилила голову, схрестивши руки на грудях. Головний священик злегка нахмурився, ніби він здивувався моєю нездатністю вгадати, що він мав на увазі.
- Вас це вчили під час церемонії хрещення, чи не так? Помолись до богів.
Ах, це? Через Glheco? Саме так. Тепер, коли я приєдналася до храму, це буде щоденною справою, мдем-с. З вами же все буде гаразд, мої боки?
У голові мілинув образ церемонії хрещення, яку я вимушено спробувала забути через можливість повторення того колапсу. Я похитала головою, щоб прогнати спогад, міцно обхопивши живіт і не розсміятися. Я відчула на собі, що головний жрець дивиться мені дуже гостро, ніби він хоче запитати мене, а не забула про це. Тому я швидко віддала хвалу богам.
- М... Ми молимося до богів! ...нгх?
Несподівано мені було важко втриматися прямо у позі Glioo. Це вимагало дуже доброго відчуття рівноваги і сили, щоб я могла втримати всю свою вагу на одній нозі. Я не могла підтримувати ідеальну, гарну позу Glango, яку бачив у всіх священиків під час моєї церемонії хрещення.
- Мейн! Така молитва не піде. Одного разу ви будете зобов’язані брати участь у публічних церемоніях. Що жерця, яка не може правильно молитись? Перед цим обрядом ви повинні навчитися правильно молитися.
- Фух... Я буду намагатися з усіх сил.
Головний священик зітхнув, похитав головою, перш ніж повернутися, щоб подивитися на священиків у сірих мантіях, які вишикувалися вздовж стіни.
- Давайте познайомимо вас зі священиками та учнями в сірих рясах, які будуть вашими помічниками. Арно?
Арно, священик у сірому одязі, звернув увагу на трьох чоловіків у серійній кімнаті, які потім зробили крок уперед. Один з них дорослий чоловік, а два - хлопчик і дівчинка приблизно одного віку.
Священик, який привів мене до цієї кімнати і буде моїм помічником. Він був досить міцним і приблизно такий же зріст, як мій батько. У нього було світло-фіолетове волосся і темно-каріє очі, і мені здалося, що він трохисловен. Вираз його обличчя було дуже жорстким і безмовним, таке саме коли він вів мене сюди. Може бути через те, наскільки щільно його губи притиснуті один до одного, але він виглядав так, ніби з ним буде важко познайомитися.
- Мене звуть Фран. Мені 17 років. Я з нетерпінням чекаю, щоб служити вам.
- Мені дуже приємно, — відповіла я. - Я з нетерпінням чекаю спільної роботи з вами.
Я тільки хотіла ввічливо відповісти на його привітання, але головний священик відразу ж докорив мені.
- Мэйн. Ви та, кому дарована голубий одяг. Не принижуйся перед тими, хто в сірому.
- Емм... Вибачте. Я буду дуже обережна.
Я все ще не розумію ієрархічних товариств. Я не знаю, що робити правильно чи неправильно. Я не можу робити якісь припущення на основі того, що я вже дізналася. Це схоже на те, коли я вперше стала Мейн і мені довелося пізнавати все в цьому світі з нуля.
Коли я почала піддаватися своїм тривогам, інший священик зробив ще більший крок уперед. Я не впевнена, чи було це через їжу або щось інше, але він був приблизно такого ж росту, як і Левц, у нього був якийсь поганий погляд в очах, і він став худим. У нього блідо-золотисте волосся, а очі видавалися чорними на перший погляд, але після більш пильного погляду виявилися темно-фіолетовим. Моє перше враження про нього - він розумний і жахливий балівник.
Ненавиджу таких дітей, як він.
У мої дні Урано я багато читала у своїй кімнаті, а в моєму теперішньому слабкому стані я часто зачиняюся всередині будинку з гарячкою, тому я в чистокровна тихня. Грубий... Ні, неслухняний, енергійний і гострий на язик хлопчики - саме ті люди, яких я не хочу бачити поруч з собою.
Я подивилася на нього, примирившись з тим фактом, що мені доведеться змінити стосунки з ним. Він подивився на мене оцінюючим поглядом, оглядаючи мене з голови до ніг з досить грубим виразом на обличчі.
- Я Ґіл, - сказав він. - Мне десять. Ви серйозно тепер моя господиня? Нічого собі, от це відстій. Ти така дрібна.
- А?
А? Це нормально, що помічник так себе поводиться?
Я в шоці від того, що він ніби знущається над усіма навколо. Мій рот мовчазно захлопнувся, і знову головний священик зробив докір, але не Ґілу, а мені.
- Мэйн, Гил - ваш помічник. Якщо він погано ставиться до вас, то це ваша турбота.
- А? Моя робота?
- Якщо ви цього не зробите, то хто ж це зробить?
Він говорив зі мною так, ніби це найбільш очевидна річ у світі, але як мені її відраховувати? Хіба він не з тих, хто просто ігноруватиме все те, що ти йому скажеш?
- Не могли б ви спробувати говорити трохи ввічливіше?
- Ха! Ти ще й ідіотка?
... Чи можу я попросити когось іншого зробити це?
Головний священик похитав головою, ніби він хотів сказати, що мої слова не знеохочували жодного ефекту, але я впевнена, це була досить очевидна помилка при відбору персоналу. У моїй голові промайнула думка, що це могло бути переднамірним рішенням, і я зробила крок назад.
Без сумніву, це домагання. Ніхто не міг би і подумати, що Гіл підходить на роль чиєсь помічника. Це, очевидно, результат того, що хтось вирішив віддати мені найбільш проблемну людину простолюдина. Тепер, коли я зрозуміла це, я також усвідомила, що намагатися поводитися з ним ввічливо - повна дурість. Я повинна ставитися до нього так, як я ставилася б до галасливого клоуна класу - ігноруючи його.
Я підняла кулак, заткнувши Ґіла, а потім подивилася туди, де стояла остання служниця. У неї було малінове волосся і блакитні очі. У неї був відчайдушно рішучий вираз обличчя, але у неї було таке гарне обличчя. Не миле личко, але симпатичне. У мене склалося враження, що вона була з тих дівчат, які знають їхній вигляд і використовують це для фарбування хлопців. Оскільки ми обидві дівчатка, я інтуїтивно її відчувала.
- Мене звати Делія. Мені вісім! Сподіваюся, ми зможемо поладити.
Хоч вона каже, що сподівається на те, щоб ми полагодили стосунки, її усмішка не зворушила її очей. Вона була оточена атмосферою, яка змусила мене подумати, що ми не зможемо стати друзями. Схоже, вона вже готова перейти в наступ. Мені здалося, що ця усміхнена Делія є помічником головного священика не дуже проблематичною. Цього разу у нього не було дорікання.
Жоден з цих слуг не мав найменшого проблиску любові. Я не думаю, що у мене є хоч якась надія на поліпшення добрих стосунків з цими людьми. Я відчула, що навіть їхня компанія буде важкою справою.
- Емм, Отче Фердінанд. У мене ніколи раніше не було помічників, так що мені і не потрібні...
- Цього не буде достатньо. Обов'язок священика у синьому одязі - мати слуг. Глава храму і я особисто вибрали цих трьох для вас. Ти ксьондз у голубому. Таким чином, ви є їхнім господарем і мусите поводитися відповідно.
- Зрозуміло. Добре.
Я навіть не можу сказати, що вони мені взагалі не потрібні? До того ж, я навіть не можу їх сама вибрати?
Здається, що навіть у перший день, коли я тільки-тільки встигла дати обітницю, мені стало прикро.