База відділення Т4 Морського Варта.
З тих пір як віце-адмірал Бастілія був убитий Родзу в королівстві Сманеру, пост начальника бази залишався вакантним. Лише один капітан тимчасово керував справами, поки не змінилася ситуація місяця тому. Штаб-квартира Морського Варта направила в відділення Т4 військовий корабель під командуванням контр-адмирала Штамба... Онигумо.
Зазвичай контр-адміралів Штаба, перекладаючи в відділи призначення на посаду віце-Адмирала відділення, але перед Онигумо стояло конкретне завдання: поїмка Примарної руки Родзу. Це була тимчасова місія, а не постійне призначення.
У кабінеті начальника бази Онігумо сидів за столом, переглядаючи документи. Для офіцера його ранга адміністративна робота у відділенні була дріб’язковою. Він якраз збирався поставити підпис на черговому звіті, коли задзвонив телефон-улитка.
— База Т4 слухає, — відповів Онигумо, знявши трубку.
— Докладаю, контр-адмірал Онигумо! — Він почув голос, який був схвильований. — Наші розвідники знайшли Примарну Руку Родзу в країні квітів. Які будуть накази?
Вираз обличчя Онигумо миттєво став суворим. Він притягнув до себе карту і швидко знайшов на ній Країна квітів. Шлях від бази Т4 до королівства займав щонайменше три дні. Поблизу був лише маленький гарнізон Дозора, який міг дістатися туди за добу, але його сили не вистачило б, щоб протистояти піратам Примарної руки.
— У короткі періоди не вдасться зібрати достатньо сил для середовища, — пробурмотів Онигумо. - До того ж, країни квітів є непростим місцем...
Він трохи помовчав, обміркувавши ситуацію, після чого наказав розвідникам не робити жодних активних дій і продовжувати приховане спостереження. Поклавши трубку, Онигумо занурився в роздуми. Незабаром у його очах блиснув холодний вогник, схоже, він знайшов рішення.
***
Країна квітів, розважальний квартал. Тут, серед розкішних багатіїв, минали суворі обличчя піратів.
В одному барі, на третьому поверсі, оточення було більш респектабельним, ніж на шумному першому ярусі. У центрі залу жінки, які пили напіводетні напої на дівах, щодня рухалися в танці. А за столиками навколо сиділи відвідувачі, полюючи дорогою алкогольну речовину у компанії дівчат. Двері відчинилися, і всередину увійшов неприємний молодий чоловік в шкіряній кепці, за яким слідувала дівчина з довгим чорним волоссям, розсипаними по плечах. Через шум і музику поява Родзу та Робін залишилося практично непоміченим.
Родзу обгорнув поглядом залу і недбало опустився на вільне місце, вивчаючи присутніх.
— Один, два, три... — Робін, яка стояла поряд з ним холодно і уважно сканувала приміщення. На схилі пагорба Родзу вона прошепотіла: - Майже всі вони тут.
— Добре, — кивнув Родзу.
Він не квапився починати. Взявши у гостя келих шампанського, він зробив ковток і продовжив спостереження. Робін спокійно чекала поруч. Вона завжди точно знала, коли робити перший крок, а коли — залишатися в тіні.
Родзу допив вино і вже збирався встати, коли до їхнього столика невердою походкою підійшов чоловік, від якого за вербу несло перегаром. Окинувши Робін липким поглядом, він оглянувся:
— Эй, пацан, а дівка-то у тебе нічого. Хочеш розважитися?
На тлі місцевих дівчат, багато з яких було далеко за двадцять, сімнадцятирічна Робін виглядала втіленням свіжості. Почувши таку грубу пропозицію, вона навіть не здригнулася, тільки в глибині її очей промелькнув небезпечний вогник.
« Пішов геть, — не піднявши голови, кинув Родзу.
- Що? — Пірат на мить поспішав, а потім, видавши хрипкий смішок, вклонився нижче і намагався побачити обличчя Родзу під козиром кепки. - Давно я не чув такої зухвалості. Я з команди Сірокуми, а ти, сплів...
Його обличчя виявилося майже впритул до Родзу, і в цей момент він нарешті розглянув співрозмовника. Голос пірата тремтів і зійшов на немає.
— А, так ти від Сирокуми, — Родзу злегка підійняв кепку, дивлячись прямо в очі застиглу від жаху чоловік. — Саме вчасно.
— Т-ти... Ти ж... — Хмель миттєво вивітрився. Будучи членом команди піратів Білого Медведь, він не міг не знати в обличчя людини, чия нагорода була найвищою у Вест-Блі.
Ноги пірата підторгнулися, він хотів закричати або побігти до свого капітана, але тіло ніби паралізувало від страху.
— Я саме збирався поговорити з вашим капітаном, — повільно вимовив Родзу. Він встав і вихватив пістолет. Під повним жахом поглядом пірата він приставив дуло до його лобі.
Гуркнув постріл. На мить у залі запанувала мертва тиша, яка відразу ж перетворилася панікою і криками. Капітан Сірокума, почувши постріл, інстинктивно обернувся і побачив, як один з його людей падає навзнач. Його погляд зіткнувся з поглядом Родзу.
— Ты... — Капітан прищурився, дізнаючись непроханого гостя.
***
На вулиці перед баром раптовий постріл змусив перехожих здригнутися. Люди почали задирати голови, дивлячись на вікна третього поверху, звідки незабаром хлинула юрба переляканих відвідувачів.
— Выстрелы? Що там відбувається? Який ідіот вирішив влаштувати дебош прямо тут? — Доносився з натовпу.
Поки зероби ворожили про причину шуму, а патрульний загін поспішав до місця події, стіна на третьому поверсі бару буквально вибухнула. Серед хмари пилу і граду уламків з будівлі вилетіла чиєсь тіло.
Той, хто тяжко руйнував мости, був просто віддалений від людини. Це була істота з людською головою і тілом ведмедя. Його кігті були неприродно викинуті і зламані, а на закривавленій морді застигла гримаса гніву та болю.
Натовп жахнувся.
- Це ж... Капітан Белого Медв'є!
— Той самий, за якого дають сорок п’ять мільйонів? Хто міг довести його до такого стану?
Поки люди перебували в шокі, зверху зістрибнула фігура і з глухим звуком приземлилася прямо на груди людини, що намагається піднятися Сірокуми.
— Кха! — Ведмідь виплюнув згусток крові. Він більше не міг тримати форму — білу шерсть швидко зникала, і через мить на землі лежав звичайний чоловік середніх років у розорваній куртці.
— Будь ты проклят... Виродок! - Прохрипел капітан. У його очах не було мольства, тільки божевілля. Він потягнувся за поясом і спробував звести його на Родзу.
Обличчя Родзу залишилося безстрасним. Він різко надачив ногою. Хруст ламаючих ребер чітко рознісся в сухій тиші. Пірат захлебнувся кров'ю, і його рука безсило впала на каміння.
Перехожі, що ще не витрималися від виду поваленого фруктовика-зоана, з тремтінням дивилися на людину, яка стояла на трупі капітана Сірокуми.
— Це... це ж Примарна Рука Родзу! — Розповідав хтось переляканий скрик.
Знаменитий пірат з нагородою в 45 мільйонів білилівців був настільки легким, ніби Родзу не довелося докладати жодних зусиль. Усі навколо пірати, а також аристократи швидко попалися і не сміялись побачитись з ним.