— Ви залишитеся тут, залишайтесь на кораблі, — наказав Родзу, коли корабель пришвартувався біля причалу. Він кивнув Робін, і вони разом зійшли на берег.
Підроблені робітники не нарікали ні на що. Хоча вони не мали надзвичайної сили, прапор Піратів Примарної руки на щоглі був для них надійним захистом.
— Йдемо, — спокійно вимовив Родзу. Оглянувши очей багатьох перехожих, чия зацікавленість привернула їх пара. Не звертаючи уваги на цікаві очі, він повів Робін геть від порту вглиб країни квітів.
Хоч країни квітів вважалися країною піратів, вона дуже відрізнялася від Амазон Лілі (Куджа). Це не було місце, яке живе виключно за рахунок грабежу. Навпаки, королівство було одним з найбільших центрів торгівлі дерев'яною в усьому Вест-Блу. Вони були в захопленні від того, що побачили вантажівки. Потім вони з’їли на плечах бровну та бруски різних кольорів і розмірів, дихаючи важко й ледве ухиляючись від перехожих.
— Де продають корабельний ліс? — Родзу зупинив одного робітника в короткому куртці. Він витягнув срібну монету з кишені і натискання пальця підкинув її вгору. Монета з батогом штовхнулася в повітрі і впала у долоню.
Помітивши пістолет і меч Родзу, працівник спочатку налякався, але блиск срібла відразу додав йому сміливості. Його очі жадібно забили, і він зачастив:
— Корабельним лісом торгують у районі південного узбережжя. Тут, у центрі, в основному продають дерево для будівництва будинків.
Дзінь!
Родзу знову підкинув монета великим пальцем, відправивши її прямо в руки робочу, після чого розгорнувся і разом з Робін попрямував до південного берега.
На вулицях країни, де є квіти, пірати не були рідкістю і багато перехожих носили при собі зброю, але більшість вело себе цілком спокійно. Навіть якщо десь заплуталась бійка, гвардія країни квітів відреагувала миттєво. Смутянів або рознімали, або відводили на пустища, де вони могли розібратися один з одним як завгодно. Місцева влада не забороняла піратам вбивати один одного, але суворо стежила за тим, щоб це не відбувалося в житлових кварталах. На пустищах вони могли битися скільки завгодно - влада навіть пропонували « послуги по прибиранні тіл».
— Створюючи власного флоту та армії, щоб підтримувати порядок у такому місці, Робін замислилась над тим, що відбувається.
Як центр торгівлі дерев’яними квітами, так і країни квітів приваблювали натовпи піратів, які потребували ремонту чи будівництва кораблів. Зазвичай вартові не могли б стримати таких голіворезів, але коли за порядком стежить могутня офіційна організація, ситуація змінюється.
— Схоже на те, що з легкою іронією відповів Родзу. — Але це лише підтверджує, що цей світ хворий. Світовий уряд і Морська Варта абсолютно бездіяльні, щоб дозволити таким ділянкам існувати за своїми правилами. Пірати — це пухлина, але уряд і Варта не кращі. Вони підтримують лише зручний порядок, а не справедливість. А між справедливістю і порядком лежить велика прірва.
По дорозі до них ніхто не наважувався чіплятися. Особистість Робін — « Дитя демона» - була взнана для багатьох піратів, але варто було їм перевести погляд на те, що йде попереду Родзи, як вони відразу затягували голови до плечі. Ходили чутки, що Примарна Рука Родзу не щадить нікого — ані піратів, ні дозорих. У сьогоднішньому Вест-Блі він вважався однією з найнебезпечніших особистостей.
Невдовзі вони добралися до південного берега. Тут ситуація дуже відрізнялася від західної частини міста. Повсюди громіздкилися гори деревини. Деякі стовбури були настільки великими, що навіть десяток чоловік не могли їх підняти. Якщо комусь потрібно було перенести таке колоду, під нього складали котки або візники, і ціла група робітників ледве штовхала вантаж до моря.
- Це ж Примарна Рука Родзу! — шепот проказував по натовпу.
Багато піратів, дізнавшись про нього, були налякані. Ніхто не хотів стати випадковою жертвою людини, яка однаково холоднокровно попрямувала проти будь - якого противника. Але, незважаючи на загальний страх, до них таки зайшов один чоловік - горбатий старий, один з місцевих торговців.
— Хочете придбати ліс? — Зашукающе запитав він. - У нас найкращий вибір деревини для кілів та щогл, на будь-який смак і крок.
— Покажи, що маєш, — відповів Родзу.
Він сам не дуже знався на породах дерева, але Робін була обізнана з цим. Вона вступила у розмову зі старим чоловіком, ставлячи запитання. Горбун підвів їх до декількох гігантських бровнів.
— Це червоний дуб, там є шипаста залізниця. А ось тут - металевий сандал...
- Яке дерево найкраще підійде для корабля, орієнтованого на високу швидкість? — перервав його Родзу, окинувши поглядом зразків.
Старик, не задумуючись відповів:
— Якщо на чолі швидкості, то найкращим вибором для кілька каравеллів буде залізна груша. А для щогли я б радив залізний сандал — неймовірно міцний і витримає навіть найзапекліший шторм.
Родзу на мить замислився, переглянув з Робін і продовжив:
— Які матеріали необхідні для спорудження корабля довжиною 40 метрів?
— Сорок метрів? — Старик хитро присоромився і потер руки. - О, це чудово! Якраз недавно привезли партію підхожих лісів. Віддам за дешевим — кіль і щогли всього дев’ять мільйонів білирів. Хочете поглянути?
— Дев'ять мільйонів? — Родзу запнувся і зупинився.
- Послухайте, це і так дуже низька ціна... — Він почав виправдовуватись, думаючи, що покупець незадоволений дорогим товаром.
— Ні, я не вважаю, що це дорого, — обірвав його Родзу і задумано потираючи підборіддя. — Навпаки, це якось підозріло дёшево. Скажи, чи є у вас тут Скарбниця Адам?
Скарбниця Адам була кращим деревом у світі, про який він коли-небудь чув. З нього був збудований корабель майбутнього короля Піратів, і його міцність та ходові якості були бездоганні. Почувши це запитання, старий ледве не поперхнувся. Він витарляв очі на Родзу:
— Скарбниця Адам? Ти хоч уявляєш, скільки коштує така деревина?
— Я просто запитав її, чи у вас є, — спокійно повторив Родзу.
Старик почесал затилок, хитнувся, але відповів:
— У мене немає. Але нещодавно сюди доставили віття Скарбниці Адам завдовжки сорок один метр. Кажуть, що через кілька днів її видадуть на аукціон. Але попереджаю відразу: якщо у тебе немає в кишені сто-двух сотень мільйонів білизна, навіть не дивіться на неї. Це дерево для тих, хто не вважає гроші ...
Помітивши, що Родзу остаточно втратив інтерес до його товарів, горбун щось мимовільно проворчав собі під ніс і, гойдаючи головою, відійшов. Родзу подивився на Робін і посміхнувся:
- Яка удача. Зустріти гілку Скарбниці Адам, та ще й придатний розмір.
— Розмір справді ідеальний, — погодилася Робін. — Вот тільки... Боюся, нам не вистачить грошей.
Вона, як археолог, добре знала ціну такого рівня.
Родзу тільки посміхнувся:
- Гроші знайдуться. Тут повно піратів, а у нас в запасі два дні. По-перше, давай пошукаємо піратів Білого Медведа.