Сьогодні була четверта ніч. Я навмисно привів принцесу Колеман до зали замку Короля Демонів, щоб показати її жалюгідний вигляд перед Героєм, сподіваючись пробудити в ньому бойовий дух.
Принцеса Колеман змінила положення і вмостилася під крилами Фафніра:
— Мені просто сидіти тут, ось так, Сартісе?
— Я вже казав, називай мене Королем Демонів! – Я нахмурився: — Тобі просто потрібно тихо сидіти на місці, і буде добре, якщо ти проллєш кілька сльозинок, зрозуміло?
Принцеса Колеман усміхнулася і сказала:
— Гаразд.
— Але я відчуваю, що чогось не вистачає… – Вона задумалася на мить, а потім підняла лапи Фафніра, щоб він обійняв її: — Так ідеально.
Я похвалив її:
— Не очікував, що, хоч ти і принцеса, але так добре знаєш правила.
І ось так, я чекав на героя Люка. Однак, я не очікував, що сьогодні він принесе не тільки повністю зарядженого святого меча, а й велику дерев'яну скриньку.
Це якась секретна зброя? Нарешті ти став серйозним, мій призначений вороже!
Герой побачив принцесу Колеман, яку тримав Фафнір, і запитав:
— Ви в порядку, принцесо?
— У мене все досить добре. – Я подивився на принцесу, і вона зрозуміла мій намір, швиденько зробивши сумний вираз і знову відповівши: — Врятуй мене, Люку.
— Будьте спокійні, принцесо Колеман. Я переможу його. – Люк кивнув: — Але перед тим, чи не хочете ви повечеряти?
Він відкрив велику дерев'яну скриньку з великою різноманітністю їжі всередині.
— Я думав про це вчора. Щоразу, коли я приходжу сюди, ти влаштовуєш дуже гарне шоу. Мені здається, що це вимагає багато сил, і, можливо, ти занадто зайнятий, щоб навіть поїсти, тому я приготував для тебе їжу.
Він штовхнув скриньку у мій бік:
— Хочеш поїсти разом? Я приготував достатньо для трьох.
Я:
— ...
Коли Фафнір побачив їжу, він не зміг втриматися і спробував попросити її. Я тихо наступив на нього, і він ображено сховав голову.
Чого ти так дивишся? Ти ж найлютіший дракон у світі, то де ж твоя гідність драконячої раси!?
Через п'ять хвилин ми втрьох сиділи за столом і їли, а Фафнір сидів за моєю спиною, слугуючи подушкою.
Це абсолютно не тому, що я був голодний. Я тільки хотів зрозуміти, чому цей слабкий Герой вирішив використати цей метод.
Чесно кажучи, цей герой мав надзвичайно незвичайне обличчя, яке жодним чином не відповідало його силі. Якщо дивитися на його силу, я б дав йому оцінку 5. Але тільки за його обличчя йому слід дати 5000.
До речі, якщо його обличчя було 5000, то смак їжі, яку він приготував, був 50000. Я відчував, що, хоча я прожив сотні років, я ніколи не зустрічав кухаря такого рівня. Гобліни, які відповідали за їжу в замку Короля Демонів, вважали день хорошим, якщо їм вдавалося приготувати пристойну їжу.
І щоб не ображати свого старого друга, я великодушно кинув Фафніру великий шматок м'яса.
— Хочеш ще? – запитав мене мій призначений ворог, побачивши, що моя чашка порожня.
— Звичайно... Ні! Кашель. – Я усвідомив, що в той момент моя благородна поведінка Короля Демонів майже зникла, і миттєво випростався: — Не потрібно.
— Шкода, адже я спеціально приготував такий великий казан. – На обличчі Героя промайнув розчарований вираз.
Ця людина досить уважна... Ні, чи не був цей перебіг подій трохи дивним?
Я відкинув чашку і сердито подивився на Героя:
— Гаразд, ми закінчили трапезу, і настав час для нашої доленосної сутички, Герою Люку! Сьогодні ми маємо визначити переможця!
Люк відригнув.
— …Ти зневажаєш мене!?
Він швидко пояснив:
— Ні, просто після їжі мені хочеться спати… – Потім він безсоромно продовжив: — Слухай, я приготував для тебе таку смачну вечерю, тож чи можу я сьогодні переночувати в замку Короля Демонів? Останнім часом я спав на землі біля замку і там насправді не дуже зручно.
— Що ти несеш? Як мій замок Короля Демонів може бути місцем для ночівлі такого, як ти!
— Я можу приготувати тобі завтра сніданок.
Моє серце закалатало, наче в ньому відбувся землетрус.
— Хіба це не добре, Сартісе? Якщо так, то ми всі зможемо смачно поїсти.
Принцеса Колеман підперла підборіддя руками і щасливо усміхалася.
— Плюс обід і вечеря.
— ...Ну добре, я змилуюся над тобою і дозволю тобі залишитися. Це для того, щоб ти зміг добре поборотися зі мною після того, як відновиш сили, зрозуміло?
Мій призначений ворог усміхнувся:
— Гаразд, я розумію.
***
Сьогоднішній день не рахується. Завтра я обов'язково піду у відставку!!
…Якщо він продовжить готувати й післязавтра, думаю, я можу протриматися ще кілька днів.