Кожна гра має вершину. Але на ній не завжди переможець. Іноді — просто… дупа в снігу.
Дощ.
Холодний, противний.
Четверо. Мовчать. Ідуть по стежці. Вгору.
— Карпати… твою мать… — бурчить Віка, затискаючи лезо в руці. — Циганку з’їли пони, зомбі вбили Івана, нацист з бензопилою розпиляв педофіла… Що ще?
— Залишилась тільки гора. І кіт, — каже Лєра, нервово сьорбаючи шампанське, що вже майже вимерзло в пляшці. — Я його чую. Наче мурчить десь позаду.
Аніме-красавчик мовчить.
Його очі давно не блимають.
Тільки пальці — постійно щось пишуть у блокнот.
— Ти там що, роман пишеш? — запитує Чорний Гей-Боксер.
— Це не роман. Це сценарій. У ньому всі ми — статисти.
Вони доходять до вершини. Там — кам’яна платформа. І величезна темна діра, вкрита льодом.
Яма.
З неї — пар. І…
ГОЛОС.
— Ну що, суки… Дійшли?
З-за скелі виходить… ЙЕТІ.
Величезний, покритий білим хутром. Очі — людські. А в лапах — люлька.
На плечі — солдатський кітель часів Першої світової.
На шиї — бірка з написом: "Експеримент #33. Власність Імперії."
— Я… Я з розуму зійшла, — шепоче Лєра.
— Та він говорящий… — додає Віка. — І в нього… чималий…
— Йа — не просто Йеті, — каже він. — Йа — хранитель останнього етапу. І тіло… для розваг.
Йеті кидається. Перша не витримує Лєра — тікає, але ковзає на кризі.
— Ніііі!!! Я ще не… я ще не отримала гонорар!!
Йеті хапає її і… тупо трах…
Сцена жорстка. Вона кричить, він реве, гора відлунює.
Віка відвертається, блює.
Коли все закінчується, від Лєри лишається тільки туфелька і шматок шампанського в снігу.
Віка плаче.
— Це вже не гра. Це… театр абсурду.
— Це… шоу. І ми — м’ясо, — каже Гей-Боксер.
— Але хто його веде?! — кричить Віка. — Хто?
У той момент Аніме-красавчик піднімає очі.
— Запитай у ями. Можливо, вона відповість.
І тоді… з ями піднімається котяча морда.
Той самий білий кіт. У формі. З люлькою.
— Гравці, — каже він спокійно. — Сценарій близько до фіналу. Не хвилюйтесь… смерть — найкращий аплодисмент.
Чорний Гей-Боксер не витримує.
— Ти, мразь котяча… я тебе знайду, де б ти не сидів. Я зніму з тебе шкуру і зроблю м’яча для боксу.
— У тебе ще буде шанс, — каже кіт. — Але не тут.
Йеті підходить до Віки.
Вона зціплює зуби. Піднімає ніж.
— Тільки через мене, мразь лиса.
— Йа не лисий… — гарчить він. — Йа — природа. Йа — потреба.
Вона кидається з ножем, він її хапає, але ранить лапу. Сніг червоніє. Йеті кричить. І падає… прямо в яму.
Гора затихає.
Троє залишились.
— Вона… вижила, — каже Гей-Боксер.
— Ні. — каже аніме-красавчик, показуючи блокнот. Там новий запис:
"Йеті мертвий. Віка — теж. Просто… не зараз."