- Дорогей, у тебе випадково не болить ніякий куточок серця?
Хаа. Невже хтось, як і містер То, забув сумління вдома?.
- Странно
- Що ти маєш на увазі?
- Чому ти ведеш себе так, ніби тобі сумно? Не так давно ти говорив тільки про роботу, а тепер ще й звинувачуєш мене в тому, що я дала тій дівчині конверт з грошима.
-...
Я не знала, чи зачепило його це, або йому просто було нічого сказати. Замість цього, він якийсь час замовк і потім злегка нахмурився.
- Жене, ти точно знаєш яку роботу я займаюсь?
Я нахилила голову набік. Можливо.
-Хіба ти не міністр оборони і голова Імперської армії?
До того ж, на зразок наймолодшого міністра? Я знаю про свого чоловіка все. Навіть найтаємніші таємниці.
Коли я прочитала оригінал історії, то навіть знала про його секретні стосунки.
Не знаю причини, але в цій ситуації це питання здавалося трохи дивним. А, може, він хотів сказати, що був так зайнятий в ім'я країни?
Насправді, на місці чоловіка було цілком природно, дивно сприймання цієї ситуації.
Весь цей час я, як і справжня дружина в виготовленні, показувала йому образ « Only you, крім тебе ніхто не потрібен». Але в цей момент вона швидше б всього сказала... Щось сумне на кшталт: « Я все ще тебе люблю".
Але я такого не сказала. Адже навіть такі слова свідчать про відмову від розлучення.
По суті, були такі випадки, коли її слова давалися дружині у зручний час, в якому вона висловлювалася про свої почуття слабкістю і доказами відмовляла розлучення.
Дивлячись на такі випадки, о Боже! Я проклинала цього чоловіка, ніби він породи Сібірського Хаскі. Я була уважна навіть у цей момент.
І в цей момент карета зупинилася.
Губи чоловіка, які збиралися відкритися, раптом зомкнулись. Я не зациклювалась на цьому. Як би там не було, для мене його губи завжди були сомкнулими, безмовними і холодними.
Якби це змінилося, я б стала на коліна або прибралася в будинок його коханки і вибачилася.
Інакше кажучи, такого просто не могло статися. І тому моє рішення залишиться незмінним.
Можливо, він вважав, що якщо зміниться і скаже: « Я помилявся!», я прийму це... Але ні, такого ніколи не буде.
Що ж робити, якщо я продовжую бути в шлюбі з тим, хто мене не любить, хоча шкодує про це?
Мені треба поїхати в маєток моїх батьків і жити там добре, безтурботно та як належить самотньому.
- Ми на місці, Ваша Світлосте.
Поки я думала про те, о се, кучер відкрив двері. Через повільно відкриті двері карети виднілися внутрішні частини Імператорського палацу.
Величезний палац створював враження, ніби він дає на людей.
Це не було першим місцем, яке я відвідала як герцогиня, тут також були аристократичні особняки, і заходи, організовані Імператорською сім'єю.
Але коли я дивився на свій одяг, то трохи знехтував.
Тепер мій одяг не підходив лицем до обличчя ні з імператором, ні його представником. На мені був звичайний одяг для зустрічі з Сейрою.
- Ми відразу збираємося до Його Величності?
-Саме так.
Я свідомо кинула на нього погляд повний неприязні. Він швидко здригнувся.
- Нужно було сказати заздалегідь, тоді я б готувалася.
Одяг був охайний, але... Так як тепер вже не було іншого варіанту, я пішла так, як є.
- Я надіюся Його Величність обов'язково врахує мою ситуацію.
На щастя, мої побоювання незабаром розв’язалися. Імперська сторона була в курсі обставин і вимагала лише того, щоб вона змінила свій стиль етикету.
Імператор Бернато Леардіч II. Він був милосердним і мав схильність до самоврядування. Кажуть, що хоч він мав багато хороших і природжених рис, то був досить своєрідний, чому його підлеглі страждали.
Він так само ставився до своїх синів і принца, який був наслідником.
Мій чоловік був тим, хто поклонявся цьому імператору.
Чоловік не говорив ні слова, поки я не переодяглася і не вийшла в кімнату. Звичайно, я теж йшла, не кажучи ні слова. Оскільки у 80% випадків розмова починалася я, така тиша здавалась природною.
Незадовго до того, як двері відчинилися, чоловік стиснув кулаки і ослабив їх.
- Жорна...
Він перестав вагатися. Очі наповнилися сумом і, зітхнувши, сказав:
- Жила, мені є що сказати тобі, коли ми вийдемо звідси.
Я тільки мигцем поглянула на нього, але не було часу відповісти. Раптом у момент дверей широко відчинилися.
Я, наче уникнула цієї ситуації, взяла його за руку і легко пройшла. У той момент, коли ми увійшли в зал, ми як і раніше були чоловіком та дружиною.
Переді мною стояв великий стіл. І два порожні місця - для мене і чоловіка.
-Велике яструбне око імперії, серце дракона. Привітає Ваша Величносте.
-Ваші.
Поклон головою.
Благородна роздільна здатність дозволила нам підняти голови вгору. Я підняла очі і побачила чудового чоловіка середніх років, який сидів на троні.
- Ласкаво просимо. Ми чекали вашу пару.
- Ми жалкуємо.
- Не варто. Я чекав тому, що мені було нудно.
https://literna.net/uk/books/515-lyubii-chomu-ti-pro-tse-zhalkuyesh