Глава 155 - жах! Гора негрібних кісток
Сун Фей втік з усіх ніг, незабаром він підійшов до кінця обнесеної стінами дороги, і перед ним здалося світле широке простір.
Перед очима Сон Фея відкрився величезний, незбагненний великий простір. Після довгого темного тунелю здавалося, що він вибрався на поверхню землі. Цей простір у невідоме число разів перевершував за масштабами « город героїв», піднімеш голову - і краю не видно, тільки чорне як смола полотно. Однак за допомогою світла на відстані кілометра можна побачити обриси « пагоду » — білого п’ятисот чи шестиметрового піраміда. Ця пагода, принаймні коло однієї тисячі метрів заввишки, вже була основою для цього фундаменту і в найвищій точці не досягало одного метра. Вся вона була перлиною-білиною, і час від часу мерехтіла полум'ям кольору орхідей. Цей мірошник світла надавав всій території якоїсь незрозумілої жахливої і похмурого вигляду, що викликає страх на людину.
Хлюп- -!
То був постріл з короткої дубики Сун Фея, яку він тримав в руках, коли застигав світло елементів хаосу. Наступної секунди почувся звук помахів крил, величезна іссіня-черна ворона з розмахом крила більше метра раптово потрапила над головою Сун Фея. Пролетівши кілька кіл дуже близько від нього, птах опустилася на плече Сан Фея і декілька разів повискакувала до самого вуха, почала леститися до нього як дитина. Сан Фей посміхнувся вороні, сказав їй щось магічною мовою, і крука радісно каркнув, запарила вгору, все вище та глибше занурюючись у чорну пучіню.
Три величезних білих вовка, отримавши вказівку Сан Фея, швидко занурилися в цей простір і почали наполегливо шукати.
Сон Фей тільки тепер почав уважно оглядати і оцінювати навколишнє середовище.
Цей простір був не просто морок, а тьмяні люмінесцентне освітлення білої пагоди. Ширина кожної щілини на дотик - десь з один кулак, товщина всіх луж точно однакова, наче це була ретельно сплетена павутиння. Ці щілини були дуже клубок, зсередини йшов слабкий червоний світло, що також додавало трохи світла в цьому дивному магічному просторі.
За допомогою цього слабкого освітлення Сон Фей почав розглядати величезне магічне місце. Незабаром він виявив, що це місце зовсім не схоже на монотонний убогий лабіринт, в якому він щойно був. У цьому просторі хоча б були якісь ознаки будови, в середині на поверхні землі висіли величезні валуни діаметром близько десяти метрів, деякі з них впали на землю. На поверхні валунів були викарбувані недовгі дальні і поперечні лінії, було видно, що вони зроблені руками людини, форма валунів також була найбільш різноманітною, деякі з них представлялися ромбоподібні колони, декотрі були круглими або квадратними. Висота каміння коливалася від 20 до 30 метрів. Вага такого каменю становила понад п'ять тисяч кілограмів, валуни були химерною будівлею у цьому просторі, якщо придивитися до нього, то можна було помітити, що вони розподілені згідно з якимось чудовим порядком і щільно оточують ту саму неприємну, білу пагоду.
Коли Сун Фей уважно розглянув ці величезні валуни, то помітив деякі дивні речі — каміння на землі збилися якимось ударом надзвичайної сили. Деякі з них після удару об землю розкололися на частини, а їх поверхня була виспещена слідами від ударів меча, до того ж деякі подряпини походили на сліди кігтів якихось тварин. Сан Фей навіть виявив на поверхні валунів відбиток кулаку.
Ці камінці були з дуже твердої матерії, яку Сан Фей ніколи раніше не бачив. Він використав силу « ведмедика » і, піднапрягшись, зі всієї сили тріснув по валуну. Його друїд 21 рівня досяг піку трьох зірок, а після перетворення в величезного ведмедя його сила потроїлася. Це відповідає початковій шкалі п’яти зір. Ця сила вже була не людська, але найдивовижнішим для Сун Фея було те, що його удар навіть білого сліду не залишив на поверхні каменя.
"Це..."
Сон Фей замер від подиву, це відкриття налякало його, він думав було залишити слід кулака на цьому камені, та не тут-то було, здається, тут потрібен майстер шести або семи зірок. Це що ж за людина залишив всі ці відбитки пальців кулаків? Крім того, було видно, що на камені немає живого місця від вибитків мечів і кулаків. Усі вони були різною силою — по - різному роздруковані людьми. Виходить, тут колись було конкуренція безліч майстрів рівня шести, семи зірок... Що це за місце?
З таким мисленням Сун Фей продовжував оглядати місцевість, де все більше й менше хто бачив.
На валунах, що були позаду, Сун Фей один за іншим почав знаходити ще більше слідів битви, було видно, як деякі з каменів були розколоти навпіл людською рукою і повалені на землю. Що ж тоді робити, аби залишити всі ці сліди? Надійним силами Місяця? А може, благословенним сонцем?
Складність ситуації вже далеко вийшла за межі знання Сан Фея.
"Кар-кар-ка!!"
У цей момент донісся звук каркаючої ворони.
Сон Фей здригнувся і звернув свою увагу на крука.
На мить перед його очима з'явилася крута скеля, яка закривала весь простір над головою Сон Фей направив круку пролетіти кілька тисяч метрів у всіх напрямках, але все ще, весь цей простір був без крайньої скелі на зразок великого перевернутого купола. Сан Фей не помилився, це було якийсь простір під землею або ущелина в скелі якогось гірського хребта. Я не думав, що це буде щось дивовижне в глибині того лабіринту.
Сун Фей ще раз озирнувся навколо простору, в підсумку, погляд його зупинився на тій величній білої пагоді по центру чарівного місця, хто знає, може там він знайде ще більше ключів до розуміння цього місця.
Але поки Сун Фей наближався до тієї білої пагоді, раптом помітив, що там щось не так. Те полум'я кольору орхідей, через якого мерехтіла біла пагода, не виходило ніякого тепла... Невже, вогонь померлих душ? Сун Фей похолодів, швидко прямував у бік пагоди, за допомогою блискучої лат намагався уважно роздивитися, що ж там, і в ту саму секунду остовбив — яка це біла пагода, та величезна гора заввишки сімсот або вісім сотень метрів з щільно складених білих кісток незліченного натовпу воїнів!
Сон Фей тільки відчув, як холодок пробіг по його спині, немов чиєсь холодна рука вщипнула його, волосся стало дибки, ті жахливі картини, на зразок накопичення трупів у гірських селах минулих століть, глибоко засіли в його голові. Скільки ж людей треба знищити, щоб накопичити таку велику гору з кісток? Може, і не вистачило б багатотикового роду?
Сюн Фей трохи заспокоївся, і він став більш проникливим.
О, як добре було б не бачити ці кістки чим довше на них дивишся, тим більше приходиш в жах. Сан Фей виявив, що ці кістки надзвичайно міцні і сильні, навіть за допомогою своєї могутньої сили Сон Фею не вдавалося хоч якось надколоти їх, наче то були кості з сталі частої закалки. Крім того, ця конструкція була надзвичайно рівною і правильно укладена. Можна сказати, що ця гора кісток була прекрасною і гармонійною. На кістках не було пилюки, вони блищали як нові, наче якась людина тільки що доглядала за ними.
Чи ця гора була зведена зовсім недавно? Тоді, можливо, тут ще є якісь живі люди чи істоти? Від цієї думки на тілі Сан - Фея просувався холодний піт, він поспішно пробіг ряд кіл навколо гори, але не виявив там ніяких сходинок, біля вершини гори також не було ніякої щілини або стежки. Тоді Сун Фей знову включив огляд величезної ворони, проконтролював політ над вершиною гори кісток і кілька разів покрутив там, але так не виявив жодних ознак живих істот.
"Щоб звести таку гору, потрібна праця щонайменше десяти тисяч робочих рук, не може бути ніяких слідів, ось дійсно дивно...." - витративши ще годину, Сун Фей навіть сам поліз на вершину цієї гори, але все одно не виявив ознак живих істот. Але за цей час він зробив ще одне відкриття.
Ця біла гора була складена не тільки з людських кісток, піднімаючись на цю гору, Сун Фей помітив деякі незрівнянні кості, які досягали 30 — 40 метрів. Це явно були залишки якогось померлого живого створіння, і, хоча Сун Фей не помітив цілий скелет, він все ж міг зрозуміти, що деякі з кісток не належать людині. Деякі кістки були надзвичайно тонкі, деякі, дуже товсті, але всі ці кості мали щось подібне — вони були неймовірно міцні. Сан Фею не зміг хоч трохи надколоти жодної з цих кісток. Цьому є лише одне пояснення. Власники цих кісток були набагато сильніше навіть найкомпетентніших майстрів-винів зоряного рівня, тільки такі силичі могли зробити свої кістки такими твердими, міцніші за саму сталі. Хоча кров і тіло цих воїнів давно згнили, кістки могли зберігатися десятки тисяч років. Це не означає, що кістки людини стають крихкими і гнилі вже через кілька десятиліть.
Проте Сан Фей боявся в це повірити.
Інакше кажучи, це були кістки людей, які мали набагато більше сили ніж будь-які найсміливіші сподівання Сон Фея. Питання було в тому, де шукати всіх цих суперсил? Щоб звести таку вежу з кісток, щонайменше потрібно буде більше тисячі « живих костей». Всі ці тисячі суперсили тут загинули? Як же це можливо, здається одна долоня такої сили може перемогти всі декілька держав Зеніта. Та це просто якийсь будинок могутніших!
Сун Фей витягнув з грудей невідомого чари, що нагадує двометрову саблю і махав нею в повітрі двічі. Важка кістка з гуркотом звалилася, стрибаючи по схилу костової гори і шумно впала на землю, розколів якийсь валун. Несподівано посипалися золоті іскри, а Сун Фей зачудовувався своєю рукою й притулився до язика: « Це просто неймовірно! Та з цих кісток і зброю впору робити! Якби кожен воїн королівства Чамборд мав таку зброю, хіба хтось зміг би протистояти їм!»
Тоді Сунь Фей зрозумів, що ці кістки дуже цінні!