Зрозумівши, що все ж потрапив у минуле, Іванів почав думати, як йому далі жити. Він намагався не думати про те, як і чому це сталося. Ну його, ці філософські ідеї. Сталось і добре: молодий, здоровий і, головне, живий.
Тепер він був на тому етапі життя, коли у нього нічого не було. У теорії є половина будинку в селі, але щоб повністю викупити нерухомість у Ольгі, потрібно мати на руках не менше двадцяти тисяч рублів. Він знав, що вона хоче отримати з нього більше грошей, ніж будинок реально коштує.
Отже, спершу потрібні гроші. Але вони не ростуть на деревах, як листя. Їх треба якось заробити.
Взор Івана застиг на стопці періодичніики. Він взяв у руки газету з оголошеннями і відкрив на сторінці про продаж автомобілів.
Невдовзі стало ясно, що газета не є інтернетом. Тут закладку не залишиш. До того ж у нього немає звичного смартфона, щоб одразу задзвонити продавцям. А ще незрозуміло, що за кота в мішку продають.
Оголошення в газеті така штука, що у ній написано короткий текст. Наприклад:
Продам ВАЗ 2106 1987 р. Білий. Стан хороший. Ціна 15 000 руб.
І ось як з цього тексту зрозуміти, хороший це автомобіль чи іржаве відро? А ціна? Іван давно відвик від таких цін і не пам'ятає, якими вони були тридцять п'ять років тому. На що орієнтуватися?
На свої заощадження надії немає. Там всього-то якісь кілька тисяч з копейками. Таку суму Іванів залишав у найближчому магазині, коли ходив за дрібною до чаю. А тут машину за п'ятнадцять тисяч продають.
Якщо зважити на рік ціни і номер, то це іржаве відро, місце для якого використовують металобрухт. Але не все так однозначно. Наприклад, за шаурму, чай і пресу він заплатив гроші збіднілі копійки. Коли прогулювався по ринку, то бачив у вітрині пляшечкове пиво за шість рублів. Отже ціни в цьому часі певні і орієнтуються слід на них, а не на ті, до яких звик.
Коли він дійшов до того ж кіоску з пресою, то придбав блокнот і автору. Він розплавився і запитав у продавки:
- Вибачте, високопомітна, якщо моє питання вам здасться дивним, звідки і як можна подзвонити?
- З таксофону можна подзвонити. Купи у мене карту для таксофону і дзвони, скільки хвилини дозволять.
- Це як?
Ваня не міг пригадати, як користуватися таксофоном. Ніби колись давно він пару разів дзвонив з вуличних телефонів, але це було так багато років тому, що процес вивітрився з голови.
— Как- как... — Пробурчала продавця, зміривши покупця таким поглядом, ніби дивилася на дурника. - Ти чого, з села чи що?
— Ви вгадали, високопочесна. Я родом з Барсуків.
- Звідки? — вытаращиться дамочка.
— Деревня Барсуки Челябінської області. Не чули про таке?
- Вперше чую... Ти це, солдатку, картка в таксофон суй, номер набирай. З карти у тебе хвилини списуватися будуть. Коли розмова закінчиш, карту винь.
— Дякую за інструкцію, поважаю. Будьте любі відвісити мені цього чуда дивного.
Іван розплавився за карту таксофону і почав обзивати продавців автомобілів. Під час роботи перекупом у нього з’явився стандартний список запитань, за допомогою якого можна визначити, чи варто взагалі їхати автомобілем.
Обдзвонивши сім оголошень, він зупинився на останньому, якраз на тій же шістці лохматого року випуску.
Продав її дід, який божився, що єдиний власник і доглядав за ласткою, як за своїм дітем.
Ось тільки проблема: Іванова не мала грошей на купівлю Жигулі. Але він владнав це питання, навівши стопи у відділ банку, який видає споживчі кредити під конські проценти. В інші банки він навіть не думав класти ніс, бо там йому точно дадуть від воріт поворот.
Як і очікувалося, йому дали кредит разом з банківською карткою, на яку зарахували гроші. Він негайно зняв гроші в банку. Відсоткову ставку задерли непристойно високо — а навіть вісімдесят відсотків річних! Це натуральна грабiя. Так ще й сума обмежили всього двадцять тисяч рублів.
Іванів зловив бомбу і доїхав до продавця майже до обговорного часу. У добу до широкого розповсюдження мобільного зв’язку запізнитися на 40 хвилин не дуже страшно.
Зустріч відбулася неподалік від багатоповерхового будинку в спальному районі.
Коли старий відкрив скрипучі стулки воріт і продемонстрував свою ласточку, Іван навіть не подумав приховувати емоції.
— Дедушка, — з обуренням подивився він на продавця, - ти якого йогурту мені воду в вуха лив? Це що за шайтан-арба?
— Це Жигули!
— Це іржаве відро з гнилими болтами! А ти мені по телефону шипів, як Воландеморлюрт любому василіску, що не біта, не крашена, вухожена... Якщо ти за своїми дітьми також доглядав, мені їх щиро шкода.
— Та я з неї пилку сдував! - Старик обурився. — У гаражі зберігав, їздив тільки влітку на дачу!
— Воно і видно, що в гаражі зберігав...
Іванів нахилився і постукав по дірявому порогу. Звідти відвалився шматок іржавства.
— Херня твой гараж! Сирой. Вон, поверни все згнили.
Він просто на землю і подивився під машину, після чого продовжив:
— Днище іржаве, скоро відвалиться. Буду я як Флінстоун ногами гальмувати... А кузов? « Піднявшись на ноги, він почав тикати в численні вогнищі іржаві. - Це ти називаєш цілим кузовом? Та на цьому кориті живого місця немає! Коротше, я позбуду тебе від цього автохлама за вісім штук. Більше це корито не коштує.
— Які вісім тисяч? Я менше, ніж за 15 не продам!
- Це ти так думаєш, що продаси... Хоча, якщо знайдеш сліпого покупця... Давай заведемо.
Дід неохоче пустив Ваню за кермо. Він повернув ключ у замку запалювання, а в відповідь почув лише як крутить стартер. Автомобіль відмовлявся заводитися.
— Уранці заводила! — Пообіцявши дідуся, який поспішив на зустріч з клієнтом, я побачив його чесно.
- Схоже, ти мене хотів? йогуртом по губах! - Іванів обурився. - Дідусю, це легко. Я все життя ремонтую тачки, видно ж, що компресії немає.
Ваня дійсно зрозумів, в чому проблема. Якщо це дійсно те, про що він подумав, то ремонт копійковий. Хоча двигун дійсно міг лягти. Але й це не так. Мотор можна відкапілити на коліні, точніше, змінити кільця. На кільця та інструменти грошей достатньо, і це не займе багато часу. А те, що рушій після цього недовго проходить, не його проблеми.
— Є, чим тиск в циліндрах поміряти?
- Так! — Остарівся старий і почав шарити по стелажах.
Невдовзі він дав Ване свічник і саморобний компресометр. Іван спритно викрутив свічки і змовчав:
— Крути.
Старий сів за кермо і почав крутити стартером.
— Перший циліндр - п'ять очок... Крути... Стій! Три окуляри... Крути! Стій! П'ять балів... Добре, вилазь, і так зрозуміло, що мотор легко.
Старий виглядав дуже сумним.
— Як же так? - Розчарованим тоном запитав він. — Я ж за тринадцять років всього шістдесят тисяч на ній від'їхав! З обліку вже зняв. Масло кожні десять тисяч змінював.
— Це ти даремно, — похитав головою Іванів. — Йогурт мне в рот! Дідусю, ти як перший день живеш! З нашим "прикачуваним" маслом його потрібно міняти через сім тисяч. А тобі взагалі могли продати паленю під виглядом нового.
- Це як? — Не зрозумів продавець.
— Просто. Отработку фільтрують, в нові каністри борсають і паруються під виглядом нової олії. А у людей потім рушії на капіталку приїжджають. Ти не засмучуйся, я твій горю готовий допомогти. Я не відмовляюся від своїх слів, а заберу за вісім.
Тут погляд Іванова впав на гуму.
- Гаразд, дев'ять дам, якщо зимові шини віддаси в подарунок.
Старик, який буквально десять хвилин тому готовий був себе п'яткою в груди бити і божився, що дешевше 15 тисяч свою ластівку не продасть, загоївся від щастя, Що йому пропонують дев'ять 000.
— Забирай! І ґуму віддам, і запчастини. У мене тут стартер, генератор, карбюратор старі. Я їх так, на всяк випадок змінював.
Поки клієнт був дожат, досвідчений перекуп швидко згострився договір куплі-продаж і віддав продавцю гроші. Вдвоєм вони витягли Жигулі з гаража. Салон і багажник були забиті різьбою та запчастинами, на даху залишився старий металевий багажник ще з СРСР. Сзади мався фаркоп.
Дивлячись на все це багатство, Ванін хом'як жадібно потирав лапки. Можна вважати, що купівля вже на третину відбила себе, навіть якщо двигун мертвий.
Старик замкнув гараж і поспішив піти, поки покупець не передумав. Йому було плювати, що буде з шестеркою далі. Він вважав, що Ваня зараз вступить з нею в неприродні відносини і був далеко від правди.
Іван першим розібрав карбюратор і уважно оглянув голку. Вузьки його губ поповзли вгору.
— Як і думав, голка - повна Кончіта Вурст! Бенз переливають, на циліндрах утворюється плівка і компресія падає... Мене не навернеш, він на ланцюжку не схожий...
Перша дитина з п’ятьма дітьми має свій відбиток. Під час роботи автослесар Іван був моторошним матерщинником. Без цього неможливо ремонтувати автомобілі, що відібралися. Але коли в нього з’явилися діти, я мусив змінити свої звички. Вони залишились, але змінились на пристойні слова.
З того, що додали до шестерні карбюратора, була вилучена голка і відставлена в робочий карбі. Коли Івану скинули у криниці циліндри масла і вкрутили свічки, він запровадив машину з пів-оберта.
Купивши карту міста і розпитавши аборигенів, Іванів сорієнтувався, де він був. Незабаром він закупився на будівельному ринку з паперу, де був власник і ремонтний пенні. У магазині автомалей він придбав балончики з фарбою. Після миття він загнав машину в одне з подвір’їв і приступив до того, що йому буде соромно.
З допомогою монтажної піни стали цілими.
З поштових ящиків поблизу під’їзду він тримав рекламні газети. Він заклеїв вікна і фари, а потім швидко пробіг по іржавому нащурку, зашпатував усі вм’ятини та фарбував кузів у коло з балончиків.
Спати Ваня просто в салоні автомобіля, не з'їжджаючи.
Рано - вранці він відігнав машину на авторів. Хоча в’їзд на територію коштував п'ятсот рублів, вже була черга.
Припаркувавши шестерку на досить козирному місці, він розклав запчастини, багажник, фаркоп і ґуму. На картоні, запозиченій на смітнику, Іван намалював ціну і став чекати.
Невдовзі на базар почали залучатися покупці. Фаркоп, багажник і гумуна пішли дуже швидко, повністю відбиваючи витрати на в'їзд до ринку та приведення кузова у належний вигляд.
Багато зупинялися біля машини, роздивлялись її. Кілька чоловіків, згадуючи типові колгозники, вже втретє підійшли до Івана. Один з них, щупий, з короткими русими волоссям почав:
— Хороша машина?
- Чудова! « Голос Вані був сповнений щирості, а його усмішка і тон були доступні до себе. — Тачка — пушка! На ній мухи не робили сну-сну! Один власник, дідусь. Він був на ній лише для того, щоб дати, доглядати за нею як своєю кров'ю. Масло змінювався вчасно, зберігав у гаражі. Ви на втечу подивіться - всього шістдесят тисяч! І що цікаво, рідний!
Іванів почав демонструвати потенційним покупцям інтер'єр.
— Дивіться, яка обивка, нульцева. А кермо? А педалі? А ручка коробки? Все свіже, як з заводу. Ніде не стёрлося.
— А тут це, підтек, — нахилився над крилом пузаний супутник худорлявого колхозника.
— Це дід сокіл підкашив, щоб кузів не іржав.
— А чого продаєш, якщо машина така хороша? — Дыл товстяк.
« Дід став дуже поганим, — сказав він. — Тепер вже не може їздити ». А мені машина не потрібна. Я, як бачите, тільки після армії. Мотоцикл хочу купити. Ви тільки послухайте двигун, — сівши за кермо, він завів мотор. — Перфект! Шепоче, як новий. Заводиться з півпинка. Коробка в ідеалі. Ви за ці гроші нічого кращого не знайдете. Я діду пропонував менше ніж за п'ятдесят не продавати, але він наполягав на своєму. Каже, рік випуску великий... Як на мене, дурно все це. Для вживаної машини головне не рік випуску, а стан. Чи правильно я говорю?
— Правильно, — кивнув худий.
Товстяк відступив і з виглядом знавця прискіпливо розглядав двигун.
- А рушій нормальний? Не перебитий?
- Та ви що? - Іванів обурився. — Звичайно ж, рідний! Тут все рідне, крім стартера, генератора і карбюратора. Вони як раз нові, недавно змінені. Зверніть увагу, я б міг запитто поміняти їх на старі і за ту ж суму продати автомобіль, але так чесні люди не діють!
— Сорок дорого коштує, — сумно зітхнув худий.
— Ага, дорого, — підтримав його товариш.
- Глибоко поважані, ви мені кидаєтеся хорошими людьми. Так і бути, для доброї людини не шкода зробити знижку. Тридцять п'ять, і ця ластівка ваша. Не соромтесь, пане добрий. Присядьте на сидіння водія.
Ваня мало не силком всадив худорлявого за кермо. Покупець оживився. Він уже закоханим оком дивився на прилад, ніжно погладжуючи кермо і прислухаючись до звуку двигуна.
— Як нова, — продовжував Ваня. - Відчуваєте? Пахне, наче тільки з заводу. Усередині ніхто не курив, дід це справа суворо перекручував. Хоч зараз можна їхати куди хочеш.
— А як оформляти? — Перелякано подивився на Ваню чоловік з салону Жигулей. - Це ж до твого дідуся потрібно їхати.
— Никаких проблем. Дід не в тому стані, щоб кудись мотатися. Він підписав договір, зняв машину з обліку, так що оформимо за законом хвилину. Ви можете негайно поїхати на ласти в ГАЇ і поставити на учетверо. Якщо що, я з вами можу поїхати.
— Тридцять п'ять, да? - ніби побоюючись, що Ваня передумає, запитав худорлявий.
— Тільки вам і тільки зараз, тому що у мене гарний настрій. Потім знижок не буде.
Набравши все повітря, наче перед пірнанням у прорубі, чоловік сказав:
— Беру!
Тут же Іванів дістав з бардачка саморуйно написані бланки угоди куплі-продати з підробленим підписом старого. Туди залишалось внести дані покупця, ціну і дату. Через кілька хвилин колгози відправлялися з ринку на своїй шістці, а Іван підбивав профіт.
Вийшло, що на цій перепродаж він заробив двадцять шість тисяч рублів. З сьогоднішніми цінами і зарплатами він побачив приблизно чотири добрі місячні окладання робіт у регіоні. Майже тисяча доларів. Навіть для майбутнього непоганий прибуток з відкинусу.
І все ж йому було соромно. Саме через це він колись перестав займатися перепродувальним автомобілем. Йому було неприємно обманювати людей, хоча вони самі були готові обманутися, повіривши у що завгодно. Наприклад, ці хлопці повністю задовольнялися дифірамбами продавця. Номери кузова і двигуна не звірили, документи не перевіряли, весь кузи прискіпливо не оглядали, а оскільки там підточок вистачало. Так само як свіжість фарби, великий крокрен і липкий пил повинні багато чого сказати. Розумні люди швидко проходили повз. А таких тут вистачало.
Майже всі продавці на ім’я Закупівельні. Знайти тут нормальну машину за адекватною ціною — як голку в стозі сіна. Нормальна людина не платитиме цілих п'ятсот рублів за день стояння на ринку, при тому, що зарплата охоронця в районі двох тисяч. Продавець краще заплатить двадцять рублів за оголошення в газеті і буде чекати дзвінка від покупця, ніж ризикує великою сумою з можливістю пролетіти.
Іванову досить біженого погляду, щоб зрозуміти, хто перед ним. Майже всі, хто приїхав на ринок автомобілями, були забутими торгашами з тими ж прийомами, якими він користувався сам.
Хоч би як було сумління, Вана не давала цього — вона дала гадину в зародку. Йому потрібно десь і на щось жити, а без грошей у нього не буде власного будинку.
Тому він не засиджувався, а прихопив сумку з залишеними запчастями і поспішив до найближчого таксофону та піддзвонив номери телефонів з інших оголошень.
З одним чоловіком він домовився зустрітися після обіду, а другий був готовий показати автомобіль лише ввечері.
Набравши у лоточниці тіста і кави, він подався на базар. На відміну від обгородженої території, тут можна було зустріти людей, які намагалися продати свою машину. Не маючи грошей, вони не знали, що рано - вранці на ринок краще заїжджати і що треба платити. Тому вони стояли неподалік, сподіваючись продати своє колесне майно. Звичайно, і тут торгуше було багато. В основному вони штовхали тачки, продаж яких не пройде швидко і окупує ціну в'їзду на ринок.
Він з величезним пузом гукнув хлопця:
— Эй, солдатик, нужна машина? Дивись, яка парня дев'ятка!
Іван ліниво мазнув поглядом по кузову. Він використав один метод, щоб визначити перефарбовування. Для цього потрібно зловити одну точку на машині, наприклад тінь від дерева і пройтися навколо тачки за тінню. Нагляд відразу помічає найменші нюанси, кольори та напливи. На диво, машина була в рідній фарбі.
— Скільки? — Заміривши, подивився на продавця.
— Тридцять.
За оголошеннями, ціна на купівлю машини з таким живим кузовим дуже низька.
Ваня заглянув під дном, воно було суцільним, що для дев'яти рідко. Простукавши поріг, він з подивом побачив, що вони живі. Я сподівався, що це справді гарна машина від власника за спокусливою ціною. Болти на дверях не крутилися. А ось коли він дёрнув капот і заглянув під нього, все встало на свої місця.
Помітивши вміння загублене інтерес обличчя Іванова, торгаш сказав:
— За двадцять сім віддам! Гроші потрібні негайно. Тачка в ідеалі, сам бачиш. Ти за ці гроші дев'ятий з цілим кузовим не знайдеш.
— Сметеана на обличчя п'ять разів без зупинки! — Видал Ваня. — Максима Шелкова на вас нет!
- Кого?
- Відомий вузеньких колах автоексперт-криміналіст. Не зволікайте наступного разу, перш ніж пропонувати пристойним людям таке.
- Нормальна тачка!
— Ага... - З Іванової з усіх щілин був саркастичний. - Нормальна... Напевно, тому на ній переварений номерної склянки і побитий номер двигуна. І навіть сліпий гаїшник помічає різницю. Якщо вже робите дубль з битого відра і краденої тачки, то вварюйте хоча б чверть чи інший блок підкидайте. А це добриво можна на метал здати!
— Ти чув, розумнику, — став продавцем дев’ятики!
— Ну і піду, — спокійно заявив Іван.
Відірвавшись від споглядання підкапотного простору, він подався далі по території біля автора.
Раптом його погляд прикипів до сорок першого Москвича. На перший погляд автомобіль виглядав досить похмурим. Кузв весь у вм'ятинах. Немає жодного цілого елемента, окрім даху. Бампера притерти. Але геометрія кузова не постраждала, що говорило про те, щоб ця машина могла бути у серйозній автокатастрофі (ДТП). Один поріг зам'ють, але обидва без дір, хоча й почали коррозувати.
Продавав автомобіль молодий хлопець не старший Івана на даний момент. Ціни не було вказано — дзвіночок, який говорить про те, що це може бути власник, а не перекуп. Ті майже завжди, щоб зменшити напруження, пишуть рік випуску, ціну і мінімальну інформацію, наприклад, що у тачки один власник.
— Доброго дня, — кивнув хлопчина Іванів. - Який рік?
— Дев’яносто третій, — оживився той. - Пробіг сімдесят тисяч. Рік тому я купував цей Москвич у першого власника, коли права отримав: вчився водити машину. Машина в відмінному стані.
- І скільки ви за неї хочете?
Набравши повітряне дно, хлопець сказав:
— Сорок тисяч!
— Йогуртом по губах! Та ви не дрібнички. Я вчора купив шестерку в ідеалі з пробігом шістдесят тисяч за дев'ять шматків. Ви самі-то бачите свій автомобіль?
— Та це лише вм'ятини.
— Всього лише? — усміхнувся Іванів. — Перефарбовування кожного елемента ви знаєте, скільки коштує? Крила і двері під заміну. Плюс фарба. Поріг м’ятні — треба міняти накладки. Одну тільки кузовщину в коло зробити не менше сорока тисяч, і це за умови, що вийде знайти дешевого донора з цілими кульовими елементами, але убиті мотором та коробкою. І це я ще під капот і часще не заглядав.
- Там все гаразд. Я поміняв карбюратор, замінив ланцюг з натяжкою, поставив нові стартер, трамблер і зчеплення.
- Коротше кажучи, тачка з'їсть, мама не горю. Значить, пробіг виснажений. Ви ж розумієте, що у автомобіля з пробігом сімдесят тисяч не потрібно міняти ланцюг і не ламаються наведені вами деталі. Стартер на Москвічах - це найбільш живучий елемент.
— Так це я спалив стартер і зчеплення! — У серці вигукнув власник сорок першого. — А ланцюг поміняв для заспокоєння душі.
— Десять.
- Що?
- Я кажу, що готовий заплатити за автомобіль десять тисяч рублів. Більше він не вартий.
Хлопець був готовий обуритися, але Ваня йому не дав вставити слова, продолжив тиснути:
- Щоб привести машину в перехожий, який ви озвучуєте, потрібно додати до неї таку ж суму. В результаті вона обійдеться в вісімдесят шматків, а коштуватиме сорок у кращому випадку. Я готовий її купити прямо зараз, але не збираюся йти в глибокий мінус. За вісімдесят можна взяти десятку в відмінному стані, яка не буде ламатися і в ціни ще довго не втратить. Ви ж продаєте в коло бітовий Москвич з мутною історією. Хоч я хочу вірити у вашу чесність, але практика показує, що люди обманюють на кожному розі.
Хлопець, судячи з того, що сталося, був готовий обуритися, але хто йому дозволить? Ваня не замовк:
- Повторюю, ланцюг просто так ніхто не змінює, щоб ви мені ні говорили! Вона ходить сто п'ятдесят. Якщо у вас з'явилася думка її змінити, значить, з нею вже було щось не так. А водер мотоується по клацанні пальців. Навіть якщо ви впевнені, що пробіг рідний, це не означає, ніби вас не обдурив попередній власник.
Молодий чоловік під таким несподіваним напором розгубився. У нього з’явилися сумніви щодо власного транспорту. По зміні обличчя було помітно, що він, як і багато хто на його місці подумав щось типу: « Може, пробіг справді змочував попередній господар? Та й кузів насправді весь біт. І стою я тут вже довго, а все проходить. машина насправді не коштує тих грошей, які я прошу за неї".
— Слухай, ну... — Невпевнено почав він. — Ну десятка це мало. Я цього Москвича купував за півтинник. Давай хоча б за двадцять.
— Йогурт на черевик! - Ясно закотив очі Іванів. - Навіть не знаю, як вам простіше сказати, але це не дуже вигідна пропозиція. Я вас чудово розумію, ви не хочете втрачати велику суму, але з цією машиною ніяк інакше.
Потерпивши переносницю, як сильно думаєш і співчуває продавцю, Ваня продовжив:
— М-м... Ладно. Дам п'ятнадцять тисяч.
Пом’якнувшись, хлопець погодився. Угода швидко складалась, і Москвич змінив власника. А Ваня був шокований тим, що йому вдалося скинути більше половини ціни.