Щоб щось побудувати чи створити - потрібні матеріали. Андрей мав вибір: купити готові матеріали або побудувати фабрику атомарного синтезу. Але останнім він не хотів робити з кількох причин. По-перше, він не хотів перетворювати свій будинок у гігантську фабрику, хоча це зовсім необхідно. По-друге, він як магикус став ще слабшим, ніж у попередньому житті. Вірше сказати, сила магікуса залишилася такою ж як і магічна трубочка фізичного тіла була на рівні часів його творення. З цього витікали те, що найближчим часом він не зможе здійснювати грандіозних проектів. По-третє, щоб створити фабрики атомарного синтезу потрібні матеріали.
Він вирішив спочатку створити мінімальний набір механіків, побудувати будинок, тільки після цього створювати повноцінний синтезатор.
Навіть усесвітній глобалізація не дозволяє людині робити великі замовлення без особистої присутності. Жодна компанія не буде складати контракти на великі поставки з фізичним обличчям, оскільки це загрожує їхньому оподаткуванню. Тому йому довелося схитрувати. Оскільки він не хотів отримати прибуток, то реєструвати на себе компанію може бути важкою для податкової справи. Але він знайшов вихід. В одному з поблизьких сіл найняли літнього чоловіка, який погодився стати директором фірми за місячний заставу в сто тисяч рублів. На нього було зареєстровано суспільство з обмеженою відповідальністю. Афанаїв отримав багато обов’язків і після попередньої домовленості з компаніями, які займаються здобиччю та переробкою металів, уклали договори на поставку металу.
Йому страшно було залишати квантовий комп'ютер та іномарку без нагляду на довгий час. Щоб добратися за день, він через Інтернет у Великому Новгороді орендував легкомоторний літак, здатний приземлитися на землю. Поле біля хутора дало можливість провернути такий трюк.
Зрештою він вилетів у Москву вранці, а повернувся ввечері і знову заночував в наметі.
Він не відчував дискомфорту, оскільки вже почалася весна, а сама намет була дійсно великою. Там чудово поміщалися пічки, ліжко-розклади, розкладний стіл з газовою плиткою і ще залишалося місце.
І все ж довго так жити йому не хотілося.
Щоб заощадити гроші, він не замовляв металеві вироби. Натомість укладав контракти на злитку кольорових металів, які зазвичай набувають металургійних заводів. З залізом він зробив ще простіше - замовив п'ять тисяч тонн окатих. Це по суті три тисячі тонн заліза, але за ціною з доставкою до хутора ця кількість йому вийшла в сорок мільйонів рублів. А за злитки довелося б заплатити в три рази більше.
Окрім заліза в Міхайловому гірсько-заможному комбінату, міститься кремній, кисень, алюміній, кальцій, магнію, титан і сірник.
У результаті він витратив чотириста мільйонів рублів, тобто більшість зароблених на майнінґ.
Крім металів, він замовив дві тисячі тонн щебня. Така велика партія каменю вийшла дешевше, ніж купівля невеличкими партіями. Гадаю, що щебінь - це найдешевше з його придбання, бо він пішов на нього мільйон доларів. І його доставили набагато швидше - всю партію привезли всього за тиждень на величезних самосвальних стоянок з гігантською вантажопідйомністю.
Афанасієве набридло жити в наметі, тому він вирішив приступити до будівництва механіків. Насамперед він використав магеми, щоб створити портативний хімічний аналізатор. За допомогою нього він з'ясував молекулярний склад придбаного щебня. Він складався переважно з кремнію, кисню, алюмінію, кальцію, магнії, сірки та радіоактивного елемента.
Сильнорадіодіяльність у щебні містилася в вигляді оксида, що складало від 50 відсотків до півтора відсотка маси. Якщо цей щебен розщеплювати на атоми, то вся територія буде забруднена радіацією, а Афанія отримає таку дозу опромінення, що мало не здається. Наномеханікуси не впораються з такою втратою для здоров’я.
Але у досвідченого магікуса був вихід на подібний випадок. Це всього лише те, що потрібно виправити коефіцієнти магеми для своєї роботи, щоб вона використовувала радіоактивний елемент як паливо.
Алюмінія, кисень і кремнія вже достатньо для створення найпростіших механіків. З алюмінію та кисню можна синтезувати сапфірові корпуси, з кремнію електронних компонентів. Алюмінієво-магнієві сплави і зовсім класика. Вони характерні для того, щоб мати задовільну міцність, гарну пластичність, дуже добру зварювальну якість та коррозійну стійкість. Крім того, ці сплави дуже міцні. Листи такого металу можна покривати сапфірові корпуси і виготовляти з них рухомі елементи механіків. Сапфіру можна також використовувати для оптичних приладів, наприклад, для сенсорів і голографічних проекторів.
Афанасіяв почав моделювання механіків за допомогою віртуального інтелекту, виходячи з наявних елементів. Це не для студента, а досвідченого механіку. Тут в розумі на раз-два не прочитуєш. А ось з квантовим компом запитано.
Він розрахував індивідуальні магеми під смоделованих механікусів і почав активувати їх на одній з куч щебня. У магічному зору вона засяяла десятком складних тривимірних магом, лізти всередину яких не рекомендується нікому. Там щебен розщеплювався на елементи, які мали радіоактивну частину магеми для підтримки роботи, а решту синтезували в інші молекулярні зв’язки. Через півгодини почали з’являтися перші механіки.
Вони були схожі на приземлених шестилапих собак з двома парами гнучких металевих щупалець-маніпуляторів, що стирчали з боків. Будівельні реактори їм вистачить на декілька років, а більше їх не розраховано, оскільки вони зроблені з того, що було. Алюміній - це не найкращий матеріал для механіків.
Оптичні сенсори були вбудовані в подобу голови. Система маскування голографів дозволяє механікам оточити себе гомограмою і виглядати, як звичайний дворик. Їх мізки досить слабкі, але їм потужний комп не потрібен, адже для управління є квантовий комп'ютер з віртуальним інтелектом.
За п'ять годин він зробив сотню подібних механіків для грубих робіт. Після їх створення залишалося багато кремнію і менше кальцію та сірки. Ці речовини не дуже придатні для будівництва, за винятком кремнієвих фуллерів. Фуллерен - молекулярне з'єднання, яке являє собою замкнені багатогранники, складені із трьохкоордованих атомів. Але використовувати фуллеренові матеріали не для створення напівпровідників чи антиоксидантів, а як будівельний матеріал — це оригінально. Дуже оригінальний...
Різні наноформи кремнієвих фуллеренів використовуються в якості структурних елементів транзисторів, які випрямляють елементи і одноЕлектронні прилади у складі механіків. Але оскільки кремній є одним з найпоширеніших матеріалів, його використання не обмежується лише до електроніки.
Петро спроектував магму для створення малого атомарного синтезатора з підручних матеріалів і створив кілька подібних пристроїв.
Механікуси залучили у відділ корти з сплаву магнію та алюмінію, де вони почали перетягувати в синтезатори кремній. Там речовина перетворилась на кремнієві нанотрубки, з яких виходили порожнисті і надпрокові будівельні блоки. Ці блоки відразу підхоплювали механіку й відводили з них огорожу по периметру ділянки.
Блоки створювались спеціальної форми. Ці величезні кубики Лего з замками, які у теслі називають "ласточкин хвоста"
Стіни навколо ділянки росли з неймовірною швидкістю. Розхід кремнію невеликий, деталі важать не більше ніж пластикові кубики Леґо подібних розмірів. Але їхня міцність колосальна. Їм не потрібен фундамент через легкість та ширину в 40 сантиметрів. Вітром їх не здує, оскільки стіни будуть закріплені вв’язаними до землі палями і об'єднані в одну моноличну споруду із арчним проємом під брамою.
Частина механіків за допомогою будівельних насадок на маніпулятори була перероблена у землекопи. Вони почали копати траншею для фундаменту під майбутній будинок.
Теоретично, можна було б використовувати для фундаменту ті ж самі блоки. Але не потрібно. Вони занадто легкі для цього. Навчання ґрунту підніматиме їх разом зі стінами, і стіни почнуть ходити. Для паркану це просте завдання, але не для капітальної будівлі.
Тому вирішили зробити фундаментальні блоки з щебня. Він завантажувався в один з синтезаторів. Там видалялася радіоактивна частина, яка використовувалась як паливо для реактора і на виході отримували великі та важкі кубики конструктора, з яких збирався фундамент.
А стіни вже зведені з тих самих елементів конструктора на основі фуллеренів, що і огорожі.
Дім планувалося зробити з максимальним остеклуванням. Для виготовлення скла використовували п’ятикамерні склопакети із сапфірового скла. Щебок виступав головним постачальником матеріалів для будівництва.
Зранку Петро прокинувся на території, де було багато обгороджених робіт. Розкішний одноповерховий палац привернув увагу. Здавалося б, цілком звичайна прямокутна форма, жодних особливих дизайнерських висів. Чорні стіни і блискучі дзеркальною поверхнею багато вікон. Тільки чорна напівкругла кровльна споруда виділялася своєю конструкцією, роблячи будинок схожим на ангар. Але недарма ангари будуються з дахом, який є найліпшим способом зібрати за мінімальних витрат ресурсів і найміцнішу надійність. Нерозпізнана людина могла не зрозуміти значення фарбування стін і даху у такий похмурий колір. Тільки магикус знав, що це через те,що вся їх поверхня є однією великою сонячною батареєю, з якою за ефективністю не може посперечатись жодна солодійна панель земного виробництва.
Всередині стіни були білі. Граючи з розташуванням нанотрубок на поверхні блоків, можна досягти будь-якого кольору. Але Андрій пішов далі. Він створив на внутрішніх стінах екрани, які можуть змінювати колір на будь-який, виводити малюнки або навіть транслювати ролики. На вікна, поли і стелі нанесене таке ж покриття. Таким чином, будь-яке приміщення за допомогою змоделених сцен можна перетворити в тривимірний кінотеатр. Хочеш поснідати в Альпах? Як нічого робити. Для цього не доведеться туди летіти, достатньо вивести на екрани столових відеороликів з шести ракурсів: низ, верх і чотири сторони світу. У результаті можна створити ілюзію, ніби прийом їжі проходить на вершині гори.
Для запису роликів можна використовувати мініатюрні міхи-дрони, які знімають об'ємне відео з оглядом на триста шістдесят градусів.
У будинку було лише велике гасло: кухонний гарнітур, столи, стільці, шафи, ліжка, дивани. Не вистачало м'яких елементів на зразок матраців і диванних подушок. Там було все: водопровід, каналізація, електрика як за стандартами механіків з бездротовою передачою, так і по російських стандартнах із звичайними розетками на двісті тридцять вольт.
Вода потрапляла в артезіанську свердловину на глибині сто 30 метрів, яку пробурили механіки. Насоси були створені на синтезаторах, як і все інше. Септик з повним циклом фільтрування також зробили механікуси.
А це найпростіші моделі з коротким терміном служби, зроблені на коліні. Якби Андрій не одразу зрозумів, що Деуса має знання, він міг би зробити їм корпусу з алюмінію, але з фуллеренових нанотрубок. Так і метал зекономив би, а строк служби їм би продовжив. Переробляти йому було лень.
Приєднання до будинку квантового комп'ютера перетворило його в дійсно розумний будинок. Ті самі екрани виступали як світильники. Вони давали приємне сонячне освітлення.
Далі довелося знову пускати в хід магеми. Так з’явилися харчові синтезатори, холодильник, нагрівальна панель та духова шафа.
М’які тканини та предмети виготовлялися з вуглецю, водню і кисню безпосередньо з атмосфери, нагнітаючись у збирачах компресори.
Незабаром весь будинок обзародився м'якою меблями, а Афанаїв отримав можливість оновлювати гардероб будь-яким.
Механіки отримали нове завдання. Синтезатори почали швидко збирати дорожні плити з того самого матеріалу, що й стіни будинку і паркан. Ці плити механіку почали викладати грунтову дорогу до хутора, оскільки попередні вантажівки її добре роздовбали, так що машини з металом могли не під’їхати. Вони працювали швидко, чітко і гладко. У результаті вся земля до найближчої асфальтованої дороги була викладена намертво прикріпленими один з одним чорними плитами, які можуть витримати хоч стотонний вантажний автомобіль.
Після завершення будівництва дороги механікуси почали будувати на краю ділянки величезний напівкруглий ангар двадцять на п'ятдесят метрів з тих же блоків, які спочатку виконувалися такої форми, щоб отримати купол. Його підлогу і фундамент були викладені дорожні плитами поверх основи з гранітних плит.
Протягом наступних трьох тижнів прибували автомобілі з металами та кусочками. Через це довелося затаїтися і не користуватися механіками, які маскувалися під собак з допомогою вбудованих динамічних гологічних проектерів.
Матеріали звантажилися в ангарі, і після відбування водії сортувалися та акуратно складались механіками. Під окатими створювалися великі ємності.
Коли вся епопея з купівлею матеріалів закінчилася, підставна компанія заявила про банкрутство, а директор отримав компенсацію за три місяці і був « звільнений». Але він не висловлював незадоволення. Дістати в глибині на руки за раз чотириста тисяч таке саме, як чудо. Його навіть не засмучувало те, що мало тривати деякий час.
Перш за все, коли з'явилися всі матеріали і настав спокій, Андрій створив медичну капсулу та встановив її вдома.
Як і будь-яке інше обладнання, медична капсула була підключена до квантового комп'ютера.
Андрій негайно скористався приладом. Маючи майже всі елементи таблиці Менделєєва, капсули могли відтворити будь - які людські клітини.
Спочатку його організм був відсканований. Віртуальний інтелект розшифрував генетичний код пацієнта.
Афанасієву довелося вибратися з капсули і приступити до планування змін у своєму тілі. Він задавав бажані параметри, а комп’ютер вносив зміни у наш організм. Коли програма була готова, Андрій знову пішов у капсулу.
Він розійшовся по повній програмі. Капсулу залишив удосконалений чоловік. Удосконалений імунітет, збільшений у десять разів термін життя, прискорена регенерація і опірність до утворення ракових клітин. Зовнішній вигляд теж змінився. Усі зуби у нього стали міцнішими і стійкішими до хвороб. Він обріс м'язом до рівня спортсмена-легкоатлету, тобто не перекачаний папугою, а гармонійно складений юнак з кубиками преса, могутньою торскою і виокремленими мускулами. Ці м’язові волокна зазнали змін. З часом з’явилися більші рожеві волокна, які об’єднують витривалість і силу білих та червоних волокон. Зміцнені зв’язками та кістками. Здобулось усі вади волосся й шкіри.
Він не міг повірити, що у свої тридцять п’ять років виглядатиме краще, ніж в двадцять.
Здавалося б, продовжуй далі, будуй космічний корабель, лети в космос, але не тут було. Раптом на Андрія накоїла хандра. Він подумав:
« Навіщо все це? Для чого він жив у наметі, влаштовував зі свого дому склад металів і щибня? Можна було купити острів і спокійно жити там."
Він дивився в дзеркало, бачив удосконалену версію себе, але замість радості відчував смуток.
Люди в процесі еволюції розвивали соціальні якості. Рідкісні індивідуми можуть жити поза колективом. Інші люди прагнуть мати такі ж стосунки. Андрій був одним з них, цілком звичайний, часто товариський і привабливий на вихідних. А тепер він живе за півтори кілометрів від рідного міста у розкішному будинку, але без друзів і спілкування. Навіть животини немає, щоб з нею поділитися наболілим.
Він хотів комусь розповісти про свої досягнення та враження, але розумом він розумів - не можна. Про таке нікому не можна розповідати. Навіть найкращі друзі не можуть приховати цієї інформації.
Розгляньмо приклад Віталіка. Відмінний хлопець, вміє тримати язик за зубами, але не завжди. Якщо багато вип'є, може що-небудь скомпрометувати іншого друга або дружину. І так по сарафанному радіо рознесеться звістка про техномагікус, у якого вдома атомний синтезатор, квантовий комп'ютер і купа механіків.
Або ж він може сказати Деннісу. Хлопець надійний. Ніколи за ним не було помічено, щоб сказав щось непотрібне. Але ж він захоче пройти лікування в медкапсулі. Потім він попросить дитину, дружину та матір підліпити її. А там підуть тітки, дядьки, кузени і двоюрідні брати, їхні чоловіки, дружини, діти, тещі, свекрухи, їх друзі та знайомі. Спробуйте хоч один відкажи, — смертельна образа буде гарантовано. І половина Волгограду знатиме про те, що робить ця технологія і її власників. А там привіт силовики, захоплення, виведення секретів, вербування і контроль як у в'язниці.
Хоча він розумів, що багато чого йому доступний, але не міг у відкритті використовувати їх, його стан погіршувався.
Він вирішив напитися. І не просто напитися, а в людному місці. Випивку він міг би і синтезувати, але йому хотілося побачити людські обличчя.
Андрій сів у заморожник і поїхав до поблизького містечка. Хоча було набагато приємніше їхати нормальною дорогою, він не відчував задоволення від подорожі.
У місті він завалився в найближчу пивну і замовив собі відразу пару кухлик пива з стравами. Після спустошення другої чашки він не відчув сп’яніння. Пам’ять Деуса підказала йому, що й не відчує. Наномехаїки розщеплюють усі отрути, у тому числі надлишок алкоголю. Тепер він не зможе розслабитися жодним наркотиком, алкоголем чи нікотином. Зате і отрута з токсинами не вб'ють його.
Єдиний спосіб насолодитися алкоголем — позбутися наномеханікусів. Але тоді доведеться створювати нових і на час він залишиться без підтримки маленьких помічників.
Андрій відставив убік порожню чашку з-під пива, сумно зітхнув і замовив каву.
Замість того, щоб підбирати настрій йому стало ще сумною. Люди розважалися, спілкувалися і випивали, а він сумний тверезий міна отруїв атмосферу пітній заклад. На нього накоїла апатія. Не хотів нічого робити.
Щоб хоч якось відволіктися, він дивився на великий плоский телевізор, який висів на стіні. По телевізору йшли новини. Нічого цікавого, звичайна періодичність про чергового викритого хабара.
Несподівано його увагу привернула дівчина. Стрийна блондинка тримала в руках бронзову пудельницю. Подивившись на неї, вона підняла голову і попрямувала до Афанасієвого, після чого свідомо закрила в його бік.
Андрій не відразу зрозумів, що здалося дивним в цій дівиці. Звичайна лазурне закрите плаття в підлогу, гострі риси обличчя, мигдалюздові очі. Але до нього швидко дійшло: дівчина вся сяє у магічному сприйняття.
Її плаття світилося від вплетених у нього магем невідомої школи. Вони були виконані у вигляді ниток з вузлами, щось на зразок вузолної писемності. Її пудрениця теж сяяла від чарівником, як і велика бронзова бродити на шиї, так само широкі мідні браслети на зап'ястях. А пірнання з великим рубіном запалювало магічну енергію, наче коштовний камінь — акумулятор мани.
Уся ця дівчина кричала про чужорідність. Не місце дівчині в вечірньому плаття і у дорогоцінності в півнушці маленького курортно-історичного містечка.
Придивившись ближче, він обомлів. Навколо її вух чарівники створювали марево. Це був магічний голограма. Насправді її вуха були злегка загострені.
Пам’ять Деуса розповідала про ельфів, ворогів магікусів. Ельфи — це космічна цивілізація з його рідного світу. Вони літали космосом на зачарованих зірках, які будували звичайним технічним шляхом. Магікусів було більше і вони були більш технологічні, але ельфи за рахунок запалу зірок переважали техніку магів, хоч їх й було в раз менше.
Не сказати, щоб між цими двома цивілізаціями йшла війна на знищення. Вони час від часу стикалися, постили одне в одного, проводили невеликі і швидкоплинні конфлікти за придатні для життя планети. Механіки терраформували планети, а ельфи воліли відбивати готові. Їм часто намолювали шиї, але іноді вони відбивали одну з віддалених колоній.
Ніхто не любив ельфів з боку магікуса. Андрій напружився і підійшов. Його погляд негайно став похмурим.
Ця дівчина не була зовсім схожа на ельфів з пам'яті Деуса, а радше нагадувала мітісу з людиною у другому поколінні. У сім'ї магікусів та ельфів трапляються нечасто, але вони були.
— Привіт, я присяду? — Мило усміхнулась вона.
Не чекаючи дозволу, вона сіла навпроти Андрія.
— Чого тобі потрібно, ушастая? - На павучому ельфійському запитав Афанасіїв.
— Вибачте, я не розумію. - знову глянувши в пудриницю, вона з задоволенням ледь помітно кивнула і забрала її до кармашок сукні. — Я вивчила найпоширенішу мову в цій місцевості. Ти з іншої країни?
« Не та ельфійка, — сказав Афанасіїв. - Не зі світу Деуса. По її реакції помітно, що ця мова почула вперше".
— Я говорю на російському.
— Ох, як добре, - ще ширше підняла кутки губ дівчина. - Мене звати Віолет. А тебе?
— Андрій. Отже, Віола, що тобі від мене треба?
- Ендрю, ти особливий, ты маг!
- В секту вступати не буду! — Казав Афанасієв, як відрізав.
Він намагався зрозуміти, наскільки гострою є його здібності. Вона думала тільки про її « периферію ». Напевно це щось на зразок пошукового пристрою. Можливо, воно сканує енергетичні тіла розумних та більш розвинутих енергійних тіл за допомогою магикусу.
Він перебрав кілька варіантів захисту від подібного. Ви можете створити генератор фальшивого енергетичного тіла. Як варіант, приховати енергетичне тіло за допомогою перешкод. Якщо у стаціонарному варіанті, то варто зібрати маскуючий генератор від будь-якого зорельоту, за допомогою якого космічні кораблі захищалися від магічного сканування ельфів.
Віолетта і не думала відступати. Її голос звучав як гірський струмок:
— Андрій, я не пропоную тобі вступити в секту. Тобі буде важко повірити, але я не з цього світу. Ти не такий, як звичайні люди. Я пропоную тобі навчання в нашій школі магії. Ти зможеш стати могутнім чарівником...
— Ви шукаєте рекрутів в інших світах? - Обривав її потік красномовства Афанасіїв.
— Да, Андрея. Дивно, що ти так швидко це зрозумів і настільки спокійно сприйняв.
- Своїх магів вже не вистачає? - Прищурився він. - Що ви з ними робите? Солете? В жертву приносите? Підівати змушуєте?
Віолетта добре контролювала свої емоції. На її обличчі не дригнув ні один м'язи. А ось енергетика на останньому питанні дёрнулася, і Андрій констатував:
- То вам потрібні магі-солдати. І багатьох чарівників ви рекрутували на нашій планеті?
— Нет-нет, Андрея. Ти неправильно зрозумів. Магі можуть самі вибирати собі напрям навчання. Не обов'язково ставати бойовим магом.
« Угу », — показав він відмінний скепсіс. - Вірю, що напрям студент може вибрати сам. А потім йому попередять незліченний рахунок за навчання і дадуть виплати його або відслужителя у славній армії вашої країни. А як студент іномірець прийшов у ваш світ з голою дупи, то нічого йому платити.
Судячи з кислої міни, яка прорвалася крізь маску сердечності, і за роздратованим коливанням енергетичного тіла дівчини він вгадав.
- А людей для вербування у вас не знайшли? — Він неприязнь покосився на вуха односельниці.
Віолетта правою рукою торкалася гострого кінчика правого вуха. На її обличчі промайнула подив.
- Ти бачиш? Але ж ілюзія ще діє!
— Отже, вгадав, - посміхнувся він, змусив дівчину сумніватися у тому, що він побачив її вуха.