Андрій був звичайною людиною з приземленими бажаннями. Він хотів смачно їсти, мати можливість придбати технічні новинки, купити машину і новий потужний комп’ютер. Але про останній він міг лише мріяти.
Він працював охоронцем відразу на двох роботах. Інакше в Волгограді людині без певної особистості, амбіцій і зв'язків було не вижити. Працюючи 24 години, він отримував лише 13 000 рублів — мінімальну зарплатню. Ці гроші ледве вистачало на оплату низької однокімнатної квартири в околицях міста і комунальних послуг за умови, що усі комунікаційні засоби — вода, газ та електрика. За Інтернет він платив за мінімальний тарифу, отримуючи 10 мегабіт швидкості, але цього йому вистачало, щоб грати в ігри, дивитися відео і тешити почуття важливості в інтернеті.
Інші гроші з другої роботи прибирали його на їжу, одяг і заощадження. Він завжди копав на своє хобі - свій комп'ютер, який обожнював його за можливості тихої сапою проводив апагрейд: то здобуде твердий накопичувач, то докупить планку оперативної пам"яті.
Зараз він відкладав третій місяць на нову відеокарту, але не встигав її купити. Ціни росли як на дріжджах. Спочатку з’явився великий рубль, і комп’ютерні комплектарні добували. Потім повернувся бум мейнінгу, через що відеокарти злетіли в ціни і зникли з вільної продажу, оскільки їх всі хоробрі з полиць магазину Mайнер. А він ледве міг насхрестити пару тисяч на місяць при тотальній економії. Поки Афанасіїв назбирав шість тисяч, найпопулярнішою відеокарткою гри виросла в ціни з 12 000 до двадцяти. Тобто, замість значальних півгоду тепер йому доведеться скопіювати на неї рік, а до того моменту вона застаріла, як і інші комплектуючі його комп'ютери.
Андрій запилювався з перспективою, яку він виявив. Він задумав щось грандіозне. Точніше, так він думав. Якби тіло рулив Деус, він би покрутив пальцем у віск. Для нього це було, наче забивати цвях мікроскопом або розпилювати деревини ланцюговою пилою, не включаючи її, а рухаючи, ніби звичайна ніжка. Але не він правив балом, а дикун з 20-го століття, який вирішив скористатися своєю « шифрофрацією" собі на користь.
В силу способу життя, лінивство і через низький прибуток Афанасіяв незасягнувся сім'єю, чому він одночасно радів і про що шкодував. Правда, шкодував недовго.
Його друзі вже давно одружувались, більшість з них завели дітей. Дехто з них пощастило із подружніми партнерами - живуть душа в душі. А комусь ні. Його найліпший друг встиг одружитися, завести двох дітей і розлучитися. Тепер колишня дружина відсудила у нього все майно, ще й аліменти доводиться платити. Коли він побачив друга, який жив у підвалі родичів і робітника на двох роботах, то розумів, що з ним станеться те саме. Вище голови не стрибнеш. Дві його роботи так вимотують, що більшість вільного часу він присвячує сну. Яка дівчина витерпить, якщо чоловік або на роботі чи спить, грає в комп'ютер і приносить додому копійки, яких вистачає лише на їжу, при цьому він за душею не має нічого, крім компа, який вклав всі вільні засоби? О так, ще він має важливе доповнення - об'ємне пузо. Ну, прямо мрія домогосподарки за тридцять з Довеським із трьох дітей і досвід трьох шлюбів.
Звичайно, будучи молодшим, він намагався зав’язувати стосунки. У той час він не мав ні копійки, але і сквірсти були не такими вимогливими. На думку молодих дівчат, які не мали поганих звичок в Інтернеті, були суцільна романтика, почуття та похіть.
Ось коли він став старшим і почав зустрічатися з дівчатами, які вийшли зі студентського віку, тоді стало важче. Але він знайшов вихід. Маючи тверді наміри одружитися, Афанасіяів влаштувався на другу роботу, потім на третю. Днем він був менеджером і робітник-бригадиром в клінінговій компанії. Іскав і обзивав клієнтів, домовлявся з ними, потім з декількома робітниками-узбеками їхав у якості бригадир-робочика робити генеральну прибирання в квартах та офісах, мити вікна, проводити хімчистку килимів і меблів. А вночі він у тій самій фірмі працював вартовим.
І начебто гроші він заробляв непогані для Волгограда, але вдома з'являвся тільки щоб ночувати, і то три-чотири рази на тиждень. Про те, що таке вихідні і відпустка він забув напрочь. У той же час усі зароблені гроші витікали крізь пальці.
Лише через рік, коли фірма раптово збанкрутувала і його звільнили, Андрій зміг подумати, а що взагалі відбувається? Він непогано заробляв, але при цьому продовжував ходити в старій одязі з секонд-хенда і користуватися стародавнім та глючним кнопочними телефоном. При цьому у його дівчини гардероб з голочки з бутівок, новий смартфон, але вдома шаром похиті.
Коли спалила жінка, яка знову покупалася, попросила відповісти на запитання про те, що його звільнили. Їм просто використовують як зручнішим гаманцем на ніжках. Важко не зрозуміти такого, коли тебе того ж дня зі скандалом виганяють на вулицю.
На жаль, квартира належала до цієї жінки. Андрій непогано вклався в ремонт житла як фінансово, так і силою під час рідкісних моментів, коли не був на роботі і не спав, будучи впевнений, що це серйозні відносини. Ось так і розбиваються рожеві окуляри.
З того часу Афанасіїв очорнив. Він не запилював негатива до всіх дівчат, але почав ставитися до них з особливою опаською. Як це часто трапляється, обпечемося на молоці і дмуть на воду.
І все ж він ще раз після того випадку спробував побудувати свою любов. Цього разу він спеціально вибрав не красуню. Його дама серця була повною, з одутовим обличчям і в свої двадцять сім років виглядала на тридцять п'ять. Але це не лякало його. Нехай Лену не любив, але вона здавалася йому домашню, чесною і милою дівчиною. Проста медсестра не буде так жорстоко поводитись з ним, думав він. Але наскільки ж він помилявся! Через рік подружнього життя Андрій дізнався, що Лена дасть. Усім дасть!
Вона часто від’їхала в село до батьків. Так вона говорила. А Андрія не брала з собою, пояснюючи тим, що її батько ненавидить його, а вона не хоче скандалів. У результаті виявилось, що ні в якому селі Лена не їздила. У неї було кілька молодих коханців, яких вона відвідувала з завидною періодичністю. І дізнався це хлопець від її батька, який виявився душевним, добрим і співчутливим людиною. Літній чоловік, який вже в похилому віці був дуже засмучений тим, що дивиться на блукання своєї дочки. Йому подобався Андрій і він пожалів хлопця, відкривши йому правду.
Такі зміни в житті можуть бути поворотами, але це не означає, що ми не можемо вірити людям. А Лене потрібно відірвати щось непотрібніше...
І як після такого залишитися відкритим людиною? Андрій закусився і вирішив залишитися холостяком. Ось тільки кращі роки молодості пройшли, здоров'я вже не те, щоб жити на трьох роботах. Його житла немає, машина тільки в мріях.
У підліткові роки він мріяв про крутих дорогих спортсменів, які мали семизначний цінник. У молодості хотів круту, але менш дорогу машину на кшталт БМВ або Мерседеса. Тепер він погодився на старі Жигулі, але навіть такий автомобіль для нього занадто дорогий.
І ось вона - магія. Практично всемогутність. П’яжуче, сумне відчуття захопило все природне природу Афанасієвого. Він думав, що ось тепер-то розлучиться на повну котушку і все у нього буде. Все, про що він колись мріяв.
Підлітавши на антигравітаційному кріслі з мисним управлінням до саморобного поверсі, зробленої з мотлоху, якого приташували із смітника, Андрій взяв зі полиці дешевий кнопочний телефон і побрав номер начальника.
- Степан Денісовіч, я...
— Нет! — Він різко відповів, не домовляючись.
- Що ні? Я ще нічого не сказав.
- І не треба говорити. Все одно ні! Афанасіяв, у мене немає людей, щоб тебе підмінити.
— Та не потрібна мені заміна! Стефан Денісович, я хочу звільнитися.
— Тим більше ні!
— Да хер нет? Я ж не раб. Маю право звільнитися.
— Ось відпрацюєш два тижні, і котись на всі чотири сторони!
— Не збираюся я відробляю. Я ставлю вас перед фактом. Я звільняюся!
- Афанасієв, ти охренел! Якщо не відпрацюєш, то хрін отримаєш зарплату!
— Це ви охреніли з такими зарплатами, на які не прожити! — розгнівався Андрій. - Знаєте що? Засуньте ці копійки собі в дупу! Щоб ви подувилися!
У серці він натиснув на відбій і вимкнув телефон. Він ще хотів кинути телефон з усієї дурі в стіну, але замість цього акуратно повернув його на полочку. Сказала дурна бережливість по відношенню до всього майна. Нехай стільниковий коштував лише чотириста рублів, звук у нього як з сталевої бочки і глючить він безбожно, але все ж таки коштує грошей. Сьогодні навіть така убога модель в магазині продається дорожче, ніж 60000 рублів. Ні, вже не привабливий Андрій кидатися речами, навіть якщо сильно хочеться.
Відкинувшись на спинку крісла, Афанаїс відчув неймовірне задоволення. Мабуть, так себе відчувають задні пасажири преміальних автомобілів на зразок Майбаха. Хочеться так лежати вічно і нікуди не ходити.
Мозок крісла відчував тиск на сідку і включив легкий заспокійливий масаж, від якого затримані м’язи готові були піднятися в рай.
— Ох, кайф! — Простовав Андрій, ніби випробував оргазм.
Він почав наповнюватися оптимізмом, розслабившись від приємного масажу. Вугілля губ поповзли вгору, і Андрій на мотив пісні "Фантазер" проспівав:
- Акварель, ти мене заборгувала! Акварель, ти мене заборгувала...
Акварель — це не фарба, а одна з назв великого торговельного комплексу Афанасієвої. Це місце з величезними натовпами і немірними запитами при мінімальній оплаті випили в Андрія всю кров. Раніше він мусив миритися з цим, бо втратив роботу і залишився би без житла або їжі. Але зараз... Ох, яке ж солодке відчуття він відчув, пославши нахрен це погашене місце.
У молодості люди часто не задумуються про своє здоров'я. Деякі люди поводяться так, ніби вважають себе безсмертними. Але з віком організм дає знати про свою ізношеність. Чим бурхливішою була молодість, тим раніше про себе будуть знати болячки. Без шапки ходив, не виймав з вух навушників — починаються головні болі та захворювання вуха; форсив у штанях із підворотами і надів взимку кросівки з тонкими носками або без них болять ноги. Сидячи на холодному — привіт простат чи кіста; нестримно зловживав алкоголем: хворі шлунок й печінка. І так можна перелічити довго. Факт: Кожен організм має свої обмеження і починає старіти.
Афанасіяв у тридцять п'ять років уже дорожили своїм здоров'ям, але було пізно. Тепер треба було боротися з наслідками бурхливої молодості. Якби він потрапив у минуле і зустрівся з 15 - річним собою, то порадив би йому одягти шапку, не бухати й взимку вдягати підштанники. Але навряд чи молода його версія прислухалася б до порад себе з майбутнього. Підлітки вважають себе найрозумнішими, а молоді люди сприймають практичні поради як марні й дратівливі старі бурчання.
Тепер же, коли у нього з’явилися знання і вміння Деуса, він вирішив вирішити проблеми зі здоров’ям. Для цього він дістав з шафи покритий товстим шаром пилу мірошниковий набір столових приладів, колись подарований йому друзями на новомісяччя. Він активував магічні фігури.
У цій кімнаті почались спалахи світла, видиме лише магікусам. Складні геометричні фігури, викладені численними математичними формулами, кружляли навколо столових приладів. Човни, виделки і ножі спресувалися в металевий комок. Потім кулі забурили так, ніби з його глибин здіймалася залізна піна.
Насправді це не піна, а колонія наномеханікусів. Мініатюрні роботи, що вбудовуються у клітини організму і допомагають людям підтримувати своє здоров’я: боротьбу з бациллами, пришвидшення регенерації, зміцнення тіла, покращення чутливості та відчуття. Жодний розумний магикус не обходиться без наноханіки, які перебувають у стані несвідомості.
Після закінчення дії магічних формул утворилося 10 великих таблеток з сильно ущільнених наномеханікусів. А на табуреті залишився лежати невеликий блискучий злиток зайвого металу.
Набравши склянку води на кухні, Андрій почав моржатися як ковтає якусь гидоту і проковтувати таблетки з наномеханікусами. Вони мали такий великий розмір, що просто проковтнути їх було неможливо. Кожна крапля була достатньою, щоб запилювати багато рідини. Він ледве проштовхнув останню таблетку у стравохід, і шлунок був переповнений рідиною.
Поки він нічого не відчував, крім бажання випустити назовні брюкового змія і злити лишу рідину. Але з пам'яті Деуса він знав, що так і повинно бути. Наномеханікуси дають повільний результат. Для швидкого використання медичної капсули потрібно швидкої допомоги. А для її створення потрібно багато матеріалів, яких у звичайній квартирі не знайти.
Андрій вважав, що мрія про власний дім близько як ніколи. Він задумався над тим, як заробити грошей?
Це питання турбує майже кожного дорослого чоловіка. Але не всі мають такі можливості, як у досвідченого техномагікуса.
Спочатку він подумав, що можна було б щось створити і продати. Але відразу ж відкинув цю ідею.
Він може створити багато чого, були б ресурси і час. Але продати це на Землі - те саме, що підписати собі смертний вирок. Наприклад, зореліт. Чи уряд однієї з найбільших земних країн відмовив би від купування космічного корабля, який міг б перемішатися швидше за швидкість світла? Ні, звичайно. Але як це зробити? Це складніше, ніж продати зброярний уран і нічим хорошим не закінчиться. Мрія про спокійне життя для Афанасієва накриється мідним тазом.
Його погляд впав на корпус системного блоку, і відразу ж він зловив втечуючу думку: біткоїни! Зараз вони коштують дуже дорого, а він може створити комп'ютер, який перевищує будь-яку земну техніку.
Андрій зірвався з місця і розвинув бурхливу діяльність. Він дістав через шафу старий системний блок і поніс його на кухню. Там він розпорошив холодильник, поклав поруч з ним мікрохвильовку і системний блок, додав електричний чайник, старий пузаний телевізор та зібрав по квартирі всі пластикові предмети.
Заклін засяяв кольоровими тривимірним колом з численними математичних формул, які ставали все більшим і більше. Всередині кулька йшла процес перетворення. Стіл, стільці, техніка, пластик - все це потекло і почало перетворюватися в щось інше. Магема підтримувала свою роботу за рахунок розщеплення непотрібних речовин.
У результаті, через півгодини після того, як ми чекали посеред невеликої кухні, замість купи машин і меблів на трипалій підставці залишився стояти металевий шар метра.
Ця куля є серцем будь-якого космічного апарата. Всередині нього знаходиться мініатюрний квантовий комп'ютер, невеликий реактор на антиматерії, паливо для якого було синтезовано заклинанням, і дуже потужна система охолодження, оскільки для роботи квантового компьютера потрібно Охолоджування до абсолютного нуля. При цьому, якщо покласти руку на блискучий срібний корпус кулі, то він матиме температуру навколишнього середовища, оскільки реактор не тільки охолоджує квантовий комп'ютер, але й нівелює виділення надлишок холоду за рахунок нагрівання радіаторів по зовнішньому контуру кульки.
Чим більше зореліт, тим потужнішим повинен бути комп'ютер. Кулька такого розміру зазвичай встановлюють на маленькі фрегаті. Андрій вважав, що йому вистачить такого компа. Крім того, він не мав би достатньо матеріалів на більш потужному складі. Він і так ледве вирішив пожертвувати побутовою технікою.
Наступним кроком він почав створювати магеми для долучення в пам'ять комп'ютера стандартної операційної системи механіків у вигляді обмеженого віртуального інтелекту. Ще через годину комп'ютер заробив.
Навіть такого невеликого квантового комп'ютера достатньо, щоб викликати крах будь криптовалюты. Але Афанасієву потрібен не їхній крах. Йому потрібні гроші.
Ще один магем дозволив створити порт для з'єднання примітивної витової пари. Далі простіше.
Віртуальний інтелект ознайомився з інформацією про біткоїнів, створив віртуальну програму для мейнінга, зареєстрував биткоїн-шлях і почав м'янути. Дуже повільно для такої обчислювальної потужності.
Вже через годину Андрій отримав перший вожжаний блок розміром шість цілих п'ять сотих біткоїн. Сума в рублях, виведені на рахунок грошей, була трохи більша за двадцять шість мільйонів.
Спочатку Андрій купив у онлайн-магазинах збиті технології та меблі. Адже йому доведеться передавати власнику квартиру в тому вигляді, у якому вона була. Доставка очікувалася лише наступного дня.
Після цього він почав шукати земельні ділянки.
Розуміючи, що він буде займатися тим, на що краще нікому не дивитися, він шукав великі земельні ділянки в глухомані.
Усі пропозиції на ринку Афанасієв не влаштовували. Часточки були розташовані в межах населених сіл. Андрій думав, що він буде використовувати механіків і магеми, які важко не помітити. Отже, існувала потреба в глухому краї.
І все ж, покинутих притулків у Росії набагато більше, ніж можна уявити. На сьогодні у багатьох покинутих сільських країнах життя стає дедалі складнішим. Тому звідти і переїжджають, а нерухомість продають хоч за скільки. Андрій хотів знайти нерухомість в одному з покинутих поселень. Сам він довго і безрезультатно копався б в мережі, але вихід є завжди. В даному випадку він бачив два варіанти. Перший - найняти риєра, який займеться цим питанням. Другий, до якого він прибив, запрацював комп'ютером з віртуальним інтелектом (Ві), потужності якого простали, лише частково зайняті манінгом.
На сайті провайдера він змінив тариф найшвидкіснішу, сплатив інтернет на місяць вперед і віддав пошуки в "руки" ВІ.
Віртуальний інтелект — сила! Він одразу знайшов безліч пропозицій на продаж будинків у покинутих селах і навіть цілих сіл.
Після ознайомлення з усім списком, Андрій зупинив свій вибір на покинутому хуторі з п’яти будинків загальною площею 5 гектарів. Його привабило кілька факторів. З одного боку, хутор знаходиться в Новгородській області, а не десь на холодній півночі. З іншого боку, до найближчого села два кілометри. Хутор оточений лісом і розміщений на березі річки, яка більше нагадує струмок. Наче глухий, куди людині немає сенсу йти, але й до цивілізації рукою подати. Крім того, ціна дуже смачна. За весь хутор просили мільйон двісті п'ятдесят тисяч.
Афанасіяв зв’язався з рієлтором і домовився про купівлю всього хутори. Він був готовий поклястися, що рієлтор на тому кінці телефону готова була пустіти в пляс.
Він відправив задаток десять тисяч рублів. Залишилося тільки приїхати в Новгородську область і оформити угоду куплі-продаж.
Що робить багато чарівників, коли вони мають великі гроші? Відповідь очевидна — купують Ленд Крузер Прадо. Кажуть, що коли ви їздите на Прадо, то життя зникло. Олександр не був позбавлений стереотипів. Спочатку він хотів купити машину. Вибір марки і моделі не йшло мови. Він точно знав, який автомобіль хоче. У нього є посвідчення водія, і тепер він також має гроші.
Тим же днем він став власником нового Тойоти Ленд Крузер Прадо. Білою, прекрасною, як нова кросовка, в люксивой комплектації, з потужним бензиновим двигуном. Він насолоджувався моментом свого тріумфу, дивлячись звисока на інших учасників дорожнього руху.
Через брак досвіду водіння він їхав дуже обережно і насолоджувався почуттям власної величі, хоча, по суті, йому просто дуже пощастило з пробудженням пам'яті минулого життя.
Деусу не пощастило, бо його пам'ять була похована під новою свідомістю. Якщо б він рулив тіло, то не став би купувати давню техніку, оскільки сам міг би зробити набагато краще. Для нього це було порівняти покупки коня в попередньому житті, коли він не дожив і до трьох років. Якби він дожив до дорослого віку, то все було б гірше. Пам’ять про техномагикусу так і залишилась б сірим маревом — сухими спогадами. Мабуть, середньовічний житель теж першим замахнув би на скакуна, коли він зможе зробити зороїд.
Андрею було плювати, що і хто про нього подумає. Він здійснив свою мрію — одну з них став власником премільального автомобіля. Станний красень, який ніби кричав замість нього: дивіться, їде успішний чоловік! Не пафосний любитель лімузинів і спортзалів, а солідний чоловік з трьома складками на потилиці. Афанасіїв вистачало збутком. Зі своїм пивним черевом він гармонійно дивився в японському позашкільному.
Вранці Афанаїв почувався набагато краще. У дзеркалі він побачив, що дуже схуднув. А ще йому більше не потрібні окуляри, що неймовірно втішило чоловіка.
Наступного дня Андрій очікував доставки. Поки чекав, він перетягнув з кухні в кімнату квантовий комп'ютер. Спочатку привезли меблі. Потім доставили побутову техніку.
Попередивши орендодавця, що з'їжджає, він пішов з рулеткою міряти позашляхник. Квантовий комп'ютер не влізав у салон позадорожника. Довелося їхати в сервіс для встановлення фаркопа і купувати причеп.
Мало купити автомобіль і причіп - їх ще потрібно поставити на учетверо в ГІБД. На це довелося витратити майже весь наступний день.
Лише наступного ранку Афанасієв зміг виїхати з усіх своїх пожитків на територію Новгороду.
Кілька днів не пройшли для нього даром. Наномехаїки змінили його тіло. Він скинув 20 кілограмів ваги. Про живіт більше нічого не нагадувало. Він був здоровий, як у молодості. З дзеркала на нього дивилась його помолоденна версія. Понад двадцять п’ять років він міг дати з натягом.
Це призвело до проблеми: весь одяг став для нього великим. Майже вся. У шафі знайшли джинси-потеряшки і пару футболок з часів давньої молодості, які виявилися впору. А ось над трусельами довелося почасувати, і не за допомогою магії, а просто розрізати їх на місці гумки та втягнути її.
Весь цей час інопланетний комп продовжував тихенько майнити. І він намайнил сто двадцять чотири біткоїна - більше півмільярда рублів. Щоб уникнути проблем з законом, потрібно було подати до податкової інсталяції про продаж біткоїнів і сплатити податок. У результаті у нього на рахунку залишилося чотириста сімдесят мільйонів рублів.
Петро мав проїхати понад півтора мільйона кілометрів до міста Руса. Добирався він туди в два етапи. Спочатку доїхав до Москви і заночував там у готелі. Потім за пів дня приїхав до Старої Руси, після чого оформив там придбання нерухомості.
Він мусив зупинитися в готелі на тиждень, щоб дочекатися оформлення документів у державних органах.
За цей час він оглянув усе місто. Стара Русса — це найбільший острів, розташований у Староруському регіоні і третій за населенням Новгородського міста. У той час він малий з населенням не більше 30 000 чоловік. Місто старовинне, там є на що подивитися, але всі пам'ятки можна обійти за один день. Афанасієв мав цілий тиждень. Він витратив цей час на користь. Повністю відновив свій гардероб. Придбали похідні приходи, включаючи великий намет, щоб було де жити на перший час.
Стара Руса - найближчий великий посів до його хутору. До нього двадцять три кілометри їзди. З одного боку, можна було б їздити туди ночувати, але не тоді, коли збираєшся створювати інопланетних механіків. За такими речами краще приглядати в обидва очі, щоб захистити від надмірних реактивних громадян.
Окрім одягу та туристичного спорядження, він забив салон позадорожником харчових продуктів і бутиловану водою.
Хутор лежав на пагорбі. Очевидно, що він не був затоплений водою, хоч би як сильно розлилася річка. Три будинки та їхні господарські споруди були зруйновані до основи. Два будинки разом з сараями і банами ще стояли. Один виглядав пободрею, другий зял темними провалами розбитих вікон і трохи покосився.
По суті, якщо ви бажаєте один з п'яти будинків, то можете відновити їх. Але Афанасіяв це не задля власної користі. По-перше, у нього були гроші, по-друге, величезні можливості. І навіть без магікусів він міг би просто звернутися до будівельної фірми і замовити все. З цією сумою, яка накопичилась у нього на рахунку, він міг натиснути пальцями і сказати: « Мені подобається це робити ». І йому б зробили якісно, швидко і дорого. Бо не буває такого, що разом поєднуються поняття якісного, швидко і дешево, якщо тільки робота не виконує техномагікус.
Він хотів зберегти лише плоди, які їли на території колишніх підворів. Тепер не мало сенсу ділити все на ділянки, оскільки весь хутор був оформлений в якості приватної власності Афанасієвого.
Зрозуміло, що тут не залишилося нічого металевого. Проводи вже давно зрізали, землю перекопали шукачі металошукачів. Навіть цеглу розтягнули, залишивши тільки гнилі бревен та дошки. Про будь - які цінності не могло бути й мови. Все, що могло бути хоч якоюсь цінністю, які коштували будь-яких грошей - прихопили жителів сусідніх сіл.
За каместрою він мав ідеальну прямокутну форму розміром двісті п’ятдесят метрів. Але щоб визначити межі ділянки, слід було викликати фахівця з вимірювань. До його приїзду робити що-небудь утробище, так що довелося почекати до завтра. І тільки коли ввечері один спеціаліст вибув, залишивши після себе купу кішок з натягненою бечервкою, можна було подумати про благородіння своєї нерухомості.