Глава 7.
- Кандидатка в Святі? - Запившись, допитали жерців.
Це було через те, що кандидатів заборонено забирати з храму. Це було зроблено для того, щоб перешкодити дітям з Божою силою діяти поза храмом.
- Святі — це дорогоцінний скарб нашого храму. Це неможливо, кажучи це, жерці обмінялися поглядами. - Але це залежить від кандидатки.
Жрець взяв з третьої полиці книжкової шафи список кандидаток у Святі і, щоб легше було прочитати його, поклав списки на письмовий стіл.
- Це можливо, якщо мова йде про кандидатку на найнижчий рівень. Ви вже вибрали дитину?
Серед кандидатів у Святі було розділення на рівні, які залежать від їх статусу. Якщо кандидатка була сиротою або простолюдинкою, то був нижчий рівень і було зовсім легко відступити від правил та звільнити її з храму.
- Дайна, — промовляючи це ім'я, голос Герцога Дехсин став трохи м'якшим.
Жреці дослідили список кандидаток, складений у порядку важливості і... Через кілька сторінок виявилося, що Діана була сиротою, а її божественна сила - найнижчою. Її навіть забрали з нетрях.
З чого б йому...
Якщо Дюк Дехсин вибирає її, то нам не доведеться турбуватися через можливий скандал з ним. Адже, навіть якщо вона піде з храму, ніхто не подбає про те, щоб починати шукати її...
Але жерці продовжували вагатися, що Герцог потім може виставити їм премію:
- Ви впевнені, що хочете забрати саме її?
- Це дитя має найслабшу божественну силу. Якщо Ви дозволите, я б порекомендував Вам більш здатну кандидатку...
Дарвінів погляд змінився, коли жерці настільки опустили Дану своїми словами. Він міг точно сказати, як саме поводилися з дівчинкою в храмі. Погляд Дайни, що здавався порожнім, розбив Герцогу серце.
- Ви, мабуть, хочете, щоб я відрізав ваші мови, — яскравий голос Дарвіна змусив жерців знехтувати і мимовільно відступити назад.
Дарвін думав, що він ніколи не зробить подібного в храмі, але його лють відірвалася назовні, тому поспішив стискувати губи і замучити себе стримуватись.
Це дуже серйозно! - Бен, який добре знав Герцога Дехсин. Герцог дійсно міг зробити подібне, навіть не поглянувши, що це жерці, тому Бен швидко крокнув вперед і заговорив замість нього:
- Ні, ми заберемо її з собою, – Бен, який вирішив справу, витягнув чек у мільйон ерін і простягнув його жерцям.
Цієї суми простого аристократа вистачило б на півроку розкішного життя.
Очі жерців, які побачили суму, широко розкрилися. Старший жерець швидко зковтнув слину і вирвав сторінку, на якій було написано ім'я Дайни:
- Що ж, дякую. Ми зробимо цю пожертву корисною для храму.
- Будь ласка, не забудьте стерти її ім'я.
- Немає жодного шансу, що її хапаються.
Чекати було не варто. Тому ім’я Діни було викреслено з усіх списків кандидаток храму. У священиків не було потреби читати перед своїм начальством.
Нікому не буде нічого робити, якщо зникне одна сирота з наймолодшої учениці.
- Що це за невимовна удача? - Після того як Герцог Дехсин і Бен покинули головну будівлю, священики були такі раді продати одну з найбільш непотрібних кандидаток за таку високу ціну.
Якби Дайна і далі залишалася в храмі, священики не змогли б зробити з нею нічого. Те, що вони змогли продати її в сотні разів дорожче за викуп - була дуже хороша угода.
- Ви ж не збираєтеся пожертвувати всі гроші, чи не так? - запитав молодший жерець.
- Ти збожеволів? Про це відомо лише ми, давай просто розділимо суму навпіл.
- Чи не хочете піти зі мною сьогодні ввечері в бар?
- Звичайно!
Однак ці священики не знали, що своїми руками продали святую. Вони навіть не могли уявити собі подальших наслідків своїх дій.
***
- Це все? - Дайна потерти очі, дивлячись на багаж, який вона зібрала у своїй кімнаті.
Перед тим як піти з храму, дівчинка востаннє оглянула свою кімнату. Але не знайшла нічого цінного крім щоденника.
Дайна збиралася залишити тут свій звичайний вправний костюм, а піжама, ковдра і письмове приладдя були сильно зношені.
Прибравшись, дівчинка сіла на голий матрац і повільно озирнулася кімнату. У Дайни не було ніяких приємних почуттів до храму, але вона відчувала себе трохи дивно, тому що думала, що ніколи не зможе піти звідси.
Однак, незважаючи на очікування дівчинки, два дні тому прийшов чоловік, який пообіцяв забрати її і зник.
- Я справді зможу піти звідси? - напівзадушним голосом запитала Діана, не очікуючи відповіді.
Я багато разів благала Бога допомогти мені покинути храм, але це ніколи не відбувалося і завжди була замкнена в цьому місці, коли я зустрічалася з тим самим кінцем...
Не можу повірити, що я так легко можу покинути храм...
Непостійність знаті є найвідомішим фактом. А оскільки Дайна вважала рішення Герцога Дехсин удочерити її звичайною прихотою, вона продовжувала турбуватися, що він передумав забирати її з храму.
Якщо я дійсно поїду до резиденції Герцога Дехсин, то мені доведеться мати справу з його синами-близнюками...
Така як я не зможе ігнорувати тих, хто виріс в сім'ї Великого Герцога ...
Усі вельможі, з якими Дана мала справу, були зарозумілими, бездушними і готовими розтоптати будь - кого нижчого від них.
Дівчинка не знала, як до неї будуть ставитися в будинку Герцога, оскільки вона була сиротою.
Це не важливо.
Мені просто потрібно протриматися якийсь час, поки я не знайду спосіб померти, - Подумавши про це, Дайна відійшла в кут кімнати і сіла на коортки.
Вона була пов'язана так довго, що в якийсь момент втратила здатність закидати лід прямо. Дайна могла розслабитися тільки тоді, коли обхоплювала руками коліна і пригорнулася до якої-небудь стіни.
Залишилося зовсім небагато.
Мені потрібно виспатися, щоб бути в силах проїхати довгий шлях ...
Але Діана не могла заснути. Дівчинка навіть не могла згадати, коли в останній раз вона спала спокійно.
Поринаючись у сон, Дайна побачила двері в’язниці, яка завжди була замкнена. Пам’ять про те, як страждають хворі люди, настільки яскраво оживила дівчинку, що їй було важко заснути.
Цікаво, якщо я виберуся звідси, чи зможу спокійно проспати цілий день?
На щастя, завтра я зможу покинути це місце... - Дайна з головою накрилася ковдрою і повернулася калачиком. Дівчинка просто сподівалася, що наступного дня не буде.
***
Наступного ранку вранці.
Застеживши ліжко, Дайна нерухомо сиділа на ній. Дівчинка погано спала, тому, проходячи всю ніч з боку на бік, відчула чорні кола під своїми очима.
І все ж, Діана відчувала себе більш-менш добре. Жрець, який чекав завершення всіх заходів, прийшов забрати дівчинку:
- Готова?
– Да.
Жрець розвернувся і залишив кімнату, навіть не сказавши завершені чи всі формальності.
Дайна взяла сумку заздалегідь і пішла за священиком. Було ще занадто рано, тому коридори храму були порожніми.
- Ти мусиш слідувати за Великим Герцогом будь-якої пори року і в всяке місце. Незважаючи ні на що, ти не зможеш повернутися сюди. Забудь все, що відбувалося в храмі - холодно сказав мовчазний Дайне жерець.
- А якщо від мене відмовляться?
- Тоді ти житимеш сама по собі. Пам’ятайте, що ви вже не є частиною храму.
Дайна проковтнула смішок, готовий ось-ось зірватися з губ.
Шкода, що колись я цінувала це місце.
Хіба вони б так поводилися зі мною, якби я не була сиротою?. - Дівчинка обпалила жерця розлюченим поглядом, розізлившись на нього за те, що він поводився з нею як із порожнім місцем.
– Я поняла.
От тільки з тих пір, як я відмовилася від своїх очікувань про хороше життя в храмі, минуло багато часу. - Дайна поламала свій гнів, вважаючи його марною тратою часу.
Далі ніхто з них не вимовив ні слова.
Коли ж священик і Діана мовчки йшли по залу Молитв, то в кінці помітили добре знану фігуру.
Чому зараз?. - Очі дівчинки розширилися, коли вона дізналася в ній Раб'єн.
Раб’єн, здавалося, теж була здивована зустріччю. Вона виглядала спантеличеною, побачивши Дівчатко і Дайну так рано вранці.
- Пані Раб'єн, куди ви прямуєте так рано вранці?
- А, я йду помолитись Святій Матері.
- Як і очікувалось. Ось чому Божене Сонце так любить Вас.
Рабин усміхнулася, відповідаючи на похвальні слова священнослужителя і відразу ж обернулась до Дайна:
- Але куди ви йдете? Дайна?
– Эм... Взагалі-то, я сьогодні покидаю храм, - Дайна намагалася не афішувати цього, але зараз, коли вона зустріла Раб'єн, у дівчинки не було вибору, крім як сказати правду.
- Що? Але куди ти підеш?
- В резиденцію Великого Герцога Дехсин. Великий Герцог сказав, що сам доставить її туди, - пояснив жерець.
Від цих слів очі Раб’єн розширилися:
- Великий Герцог Дехсин?
Це здається абсурдним...
Дайна і Великий Герцог ніяк не можуть бути родичами!
- Якщо Ви дозволите, я б хотіла попрощатися з Дами. Одну хвилину. Так шкода залишати її, — з милою посмішкою сказала Раб’єн.
— Звичайно, — з доброю посмішкою, яку ніколи не показував Діані, відповів жерець і відвернувся.
Ледве священнослужитель відвернувся, як Раб'єн міцно стиснула передпліччі Дайни:
- Ти дійсно йдеш до Великого Герцога?
- Так, відчуваючи себе неоціненно, Дайна шевелила плечима, а обличчя Рабен скручилося:
- Але чому? Ви були знайомі раніше?
- Ні.
- Тоді навіщо Великому Герцогу потрібна така як ти? - Схвильований голос Раб’єн був похмурим і наповнений кислотою. Вона навіть на кілька митей забула, що повинна прикидатися.
На губах Дайни, яка дивилася на Раб’єн, з'явилася усмішка:
- Не знаю. Навіщо йому могла знадобитися така, як я?
- У цьому немає сенсу. Ти сирота, а я - зірка храму. Мабуть він збирається використати тебе для чогось... - Червоні очі Раб'єн звузилися.
Це був рідкісний момент, коли Раб'єн завжди носив маску прикидання і поводилась так само. Дайна подивилася на неї з виразом обличчя, який говорив: « Так, ти маєш рацію.
- О, Дайна! Те, що я щойно сказала - непорозуміння! - Раб’єн, відчувши, що атмосфера похолола, швидко змінилася в обличчя і знову одягнув маску. - Мені так сумно, що ти їдеш. Ми були досить близькі, чи не так?
У мить на шибеницях Раб’єн гарно виглядає, як лялечка.
- Ми були? - У Дуни все кипіло, поки вона спостерігала за лицемірною поведінкою Раб'єн.
Я вважаю, що мститися безглуздо, але як же мені зараз хочеться помститися їй за той біль, який вона змусила мене випробовувати... - Дайна навіть на секунду здивувалася, що в ній ще залишилися подібні емоції.
- Я впевнена, що ти станеш наступною Святою.
- А? Дякую... - Раб’єн, яка несподівано отримала ці слова, швидко заморгувала.
У той же час Дана дуже усміхнулася, немов не відчувала ненависті до слова « Святята» і стирчала руки Раб'єн. Це був жест благословення в їхньому храмі:
- Я хочу віддати тобі своє благословення, перш ніж піду.
- Правда? - В губи Раб'єн здригнулися, коли вона подивилася на чужі долоні поверх своїх.
Як же ця сироту може тримати мене за руки! - Але незважаючи на свої думки, Раб'єн змусила себе посміхнутися, тому що у неї була не та репутація, щоб відкидати благословення.
Бачачи, як рабець обезводнився, Дайна зачинила очі і зосередилась на благословенні, яке йшло з її складених рук.
Ось тільки, природно, Дана не збиралася віддавати своє благословення Раб'єн. Натомість вона сказала від усього серця:
Навіть якщо я помру, я і моя сила ніколи не будемо належати тобі!
У цей момент, в серці Дайни спалахнуло сильне бажання.
Я хочу помститися. До цих пір, я просто сподівалася що моє життя в темному і тісному тюремному ув'язненні закінчиться, але зараз я хочу побачити, як самовпевнені обличчя Рабьєн наповнюється розпачем!
Якщо можна буде побачити Раб'єн, яка завжди твердо вірить, що вона стане Святий, який плаче від відчаю ...
Буде непогано не вмирати, а жити і шукати спосіб помститися. Адже до тих пір, поки я жива, Раб'єн не стане Святий.
– ... Закінчила.
- Дякую. Я теж бажаю тобі всього доброго.
Дайна кивнула і, опустивши погляд, пішла за своїм супроводжуваним.
— Здається, сьогодні вона інша. Раб'єн пильно дивилася в спину віддаляється від Дайни.
Це не той погляд, який зазвичай дивився на мене знизу вгору. Її очі були такими злими, ніби вона все знає.
- Ми більше не побачимося. Що з нею таке? - Обміркувавши, Раб'єн витерла свої долоні про одяг, тому що відчувала себе такою брудною, після дотику Дайни, що не могла терпіти.
- Вона спочатку була нерозумною сиротою, якою я могла користуватися так як мені заманеться, — Раб'єн відвернулася, стираючи всі свої спогади про Дайна. Існування такої людини було для неї не більш важливим, ніж каміння, розкидані по вулицях.
https://literna.net/uk/books/420-svyata-yaku-udocheriv-velikii-hertsoh-zaversheno