Сім днів потому...
- Ти дійсно щось із себе уявляєш, Лео, раз ти примусився вбити стільки демонів.
- Ха-ха, насправді нічого особливого. - Якби ти пройшов через те ж, що і я, ти був би таким же сильним.
- Можливо. - Але я не програю тобі, наступного разу давай влаштуємо спарінг і подивимося, хто краще.
- Договорились.
Двоє хлопців неквапно прогулювалися по густому лісі біля підніжжя гори. Фуджикасане. Це були Лео і Сабіто. Після цього вони об’єднались і пройшли через демонічну блокаду, як шторм.
На відміну від Лео, який досяг межі своєї сили, Сабіно все ще ріс. З кожним днем його бойовий досвід та техніка дихання поліпшувались не подень, а за годинниками.
- Ось воно.
Лео вказав пальцем вперед. Вони нарешті повернулися на майданчик для орієнтації з того місця, де зупинилися. Як тільки вони вийшли, до їхніх вух дійшов слабкий шум.
Вони обидва подивилися в ту сторону і побачили, що кілька людей намагаються взяти хлопчика під контроль. Сабіто впізнав його і в замішанні кинувся до нього.
- Эй! - Що ви робите, хлопці?
Хлопчик в натовпі намагався пояснити:
- Цей хлопець щойно прокинувся і запитав про когось на ім'я Сабіно. - Так як ми не могли знайти його, ми сказали йому, що він ще не прибув, і тоді він прийшов у сказ.
Сабито зрозумів суть ситуації і криво посміхнувся. Він відштовхнув натовп хлопчаків і побачив Гію, у якого були опухлі червоні очі та слиз, капає з носа, що намагається вибратися назовні. Хлопці, які намагалися контролювати його, відчували огиду до зовнішності і повинні були бути обережними, щоб не бути покритими слізьми та слизом.
- Гю! - Та що з тобою таке, чорт візьми? - Я не мертвий!
Почувши цей знайомий звук, Ґю вирвався зі своєї істерії та подивився вгору. Ґюей зітхнув з полегшенням, коли побачив Сабіно, що стоїть там із лютою на лобі вені. Хлопчики відпустили його, тому що він заспокоївся...
- Сабитоо, уваахх...
Ґю підбіг до нього, коли вона капала з носа липкою рідиною.
- Чорт забирай, ні! - Відійди від мене!
Без найменшого жалю Сабіно штовхнув його ногою. Коли Ґю перекотився на велику відстань, він встав і потер голову.
- Я думав, ти помер. - Цей демон був дуже сильний, ці хлопці сказали, що ти не повернувся, так що я подумав ...
- Хм. - Я б помер, якби Лео не прийшов вчасно.
Гю витер ніс рукавом, забруднивши його, і підійшов до них. Сабіно швидко зупинив його, коли той був за кілька метрів і розповів про те, що сталося. Ґію був вражений.
Через деякий час ця жінка з білим волоссям увійшла в сад і оголосила про кінець фінального відбору. Через те, що Лео вбив саме цього демона, в цьому році уціліло більше людей.
- Все, будь ласка, виберіть руду, яку ви хочете для свого меча.
Група молодих чоловіків і дівчат стояла перед довгим столом, втупившись різними каменями різних форм та розмірів.
- І як же нам вибрати кращу? - Так, він сказав Сабіно.
Проте жінка мовчала.
Лео дивився на ці камені і був занурений у свої думки. Його здатність відчувати дух живої істоти, але коли справа доходить до неживих речей, це було марно. Ці камені перед ним випускали міріади квітів, це було так красиво.
Серед них один камінь був особливо яскравим, він мав лазурно-біле сяйво. Колір не був змішаним і незрозумілим, але чітким та поділеним. Обидва кольори створювали ідеальний баланс, який виклика́в відчуття безтурботності, коли він дивився на нього.
Лео відчував, як його дух кличе до нього, і це приголомшило його. Донині він не міг бачити або відчувати свій власний дух, а тільки використовував його як пасивну здатність відчувати інших духів. Але тепер його дух кликав саме до цього каменя.
Вийшовши з натовпу, він підняв його і холодок пробіг по його долоні. У нього було туманне передчуття, що в майбутньому камінь принесе йому великий сюрприз.
...
Підмножина гори Сінай. Фуджикасане.
- Куди це ти зібрався, Лео?
- Я? - Минуло багато часу з тих пір, як я востаннє повертався додому.
- Добре. - Давай коли-небудь зустрінемося знову.
- Побачимо. - Це залежить від того, як складеться обставини. - До побачення, Ґю.
- Ладно. - До побачення і ще раз дякую за порятунок Сабіто.
Лео махнув рукою Сабіто і Джію та пішов геть. Дивлячись на яскраве небо, він відчував дивне збудження з приводу повернення додому.
Домой?
Усмішка осяяла його обличчя, коли він почав свій зворотній шлях.
...
Акіра ніс в’язанку дров, коли побачив далеко неявну фігуру. Поставивши його на стіл, він витер руку і з усмішкою зупинився перед будинком. Невдовзі ця фігура ставала яснішою і виразнішою. Лео подивився на знайоме місце і не міг стримати усмішки.
- Я дома.
Акіра голосно розсміявся і поплескав його по плечу.
- Молодець, хлопчику! - Ха-ха-хо...
Вони обидва увійшли всередину. Акіра наказав Лео негайно прибратися до святкових бенкетів. Без коливань старий витягнув високоякісне м'ясо, яке він щойно купив, і приготував розкішну їжу.
Набивши рот їжею, Лео розповів йому про те, що сталося після його смерті. Акіра пишався тим, чого досягнув Лео. Він подивився на Лео і не зміг втриматися, щоб не сказати:
- Ти став набагато більш товариським.
Лео перестав їсти і перепитав:
- Невже це так?
Акіра легко розсміявся і сказав, згадуючи минуле: - Того дня, коли я знайшов тебе, твої очі були втрачені. Навіть після одужання ти все ще не міг вибратися з цього жаху, ти закрив своє серце. - Коли ти знайшов мету і покинув цю гору, я боявся, що ти залишишся сам. - Одна людина може зробити не так вже й багато, але тепер я відчуваю полегшення, ти знайшов друзів ... і з часом, я впевнений, ти знайдеш когось ще ближче, кого ти захочеш захистити своїм життям.
https://literna.net/uk/books/400-sorozhitel-demoniv-zavrshenii