Гора Фуджікасане була велетенською і густою пастушкою. При погляді зверху здавалося, що половина гори пофарбована в фіолетовий колір, а інша половина у чорно-зелений.
Лео втік між деревами, пожинаючи одне життя за іншим. Будь - який демон, що наткнувся на нього, заслуговував лише одного помаху меча.
Він повільно подолав половину гори за два дні і вбив так багато демонів, що втратив рахунок. Протягом цих двох днів він зустрів багатьох молодих людей свого віку, які воювали з демонами. Більшість з них були налякані, але вони й далі виявляли наполегливість.
Ніхто не був тут заради слави, всі вони знали біль втрати когось. Це принесло їм біль, і невідомо чи вони доживуть до того, щоб побачити світло дня або померти від рук своїх, ставши ще однією їжею.
Він допомагав тим, хто був у небезпеці це все, що він міг зробити в даний момент. Тільки через кров і смерть народяться справжні воїни. Якщо б не його досвід на цій горі і подальша подорож, Лео все ще був би в кращому випадку початківцем.
- Хм?
Пробираючись лісом, він відчув, що повітря неприродно вібрує. Він спостерігав за кількома людьми, які боролися з огидною істоту. Він був величезним і пухким, і те, що здавалося незліченними руками, обхопило все його тіло.
Це Сабіто і Ґю.
Лео відразу помітив дві фігури серед групи людей. Сабіто підтримував ледарство без свідомості Гій, і здавалося, був в порядку, у той час як двоє інших учасників були втомлені та наповнені ранами.
- Ви обидва беріть Гію і відступайте.
Двоє інших на секунду завагалися і відразу ж схопили його й відступили. Демон не потурбувався піти за двома іншими, він був повністю зосереджений на Сабіто з якоїсь причини.
Жуткий сміх вирвався з його рота, а очі перетворилися в щілини.
- Хе-хе... Ця маска, ти один з учнів урокодавки. Цей чоловік завжди дає своїм учням ці сьої маски. - Це був також той нещасний чоловік, який зловив мене і замкнув у цій проклятій горі на довгі роки. Я вбив кожного учня, якого він послав на цю гору. - Ти будеш тринадцятим.
Коли Сабіно почули ці слова, то дуже розлютився. Тіло демона затремтіло, коли дощем посипалися удари з невеликим простором, щоб ухилитися.
Проте Сабіно набирав швидкість, щоб уникнути цих неймовірних атак. Лео був справді вражений, Сабіно здавався човном, що пливучи проти бурхливих припливів. Коли він пронісся через проміжки, повільно наближаючись до демона, кожен раз, коли він ухилявся, рука демонів розрізалась на незліченні шматки.
Сабіто повільно наблизився до демона, його тіло застигло в повітрі, коли він підняв меч, щоб відрубати йому голову.
Не добре!
Лео, який спостерігав за боротьбою Сабіто, раптово змінився в обличчя. Його тіло нахилилося вперед, коли він злегка видихнув.
Дихання Дракона-Тігра, П'ята Форма...
Вознесіння Лазурного Дракона!
Сабіто був сповнений лютості, коли він направив кожну унцію своєї енергії до свого меча. Демон приглядав очі, спостерігаючи за ударом Сабіто.
Це марно.
*Тінг!
Сабіно був приголомшений, коли побачив, як його меч зламався надвоє. Шия демона була все ще ціла, в той час як він залишився беззахисним у повітрі. Думка про смерть відразу заповнила його розум, змушуючи її зосереджуватися.
Демон дуже розсміявся, коли його руки з неймовірною силою потягнулися до голови Сабіто. Час, здавалося, затягнувся, Сабіто бачив, як його тіло повільно падає вниз, в той час як руки фонової служби стискалися навколо нього.
Лише на волосинку від смерті він відчув, як якась шалена сила тягне його геть. Атака пройшла повз дерево, врізалася і рознесла його на шматки.
Сабіно покрилася холодним потім і важко задихав. Ноги в нього підсмажилися, і він ледве підняв голову.
- Лео...
Лео подивився на Сабіто і серйозно сказав:
Ти завжди повинен зважати, чи твій меч зламається. - Хіба ти не знаєш цього основного правила? - Рухайся з абсолютною впевненістю, але будь готовий протистояти, якщо щось піде не так.
Сабіто заспокоїв подих і вже збирався попередити Лео про цього демона, коли побачив, що той зник. Він інстинктивно подивився в сторону демона, і на його обличчя відобразився шок.
- Я не знаю, хто ти, та й не хочу знати. Ти прагнеш співчуття, і все ж таки маєш потяг до людей. Уходи и будь спокійний.
Лео втік від однієї з рук демона і зник у одну мить. Здавалося, був розрізаний на частини, коли він приземлився позаду нього і вклав свій меч в ножни.
Голова демона повільно зісковзнула з шиї і впала. Лео склав руки разом і приніс останню молитву за демона.
За рік Лео зустрів багато видів демонів. Майже весь їхній вигляд був злом до мозку кісток, але деякі з них були такими... Незвичайні. Він бачив в них горе, гнів, розпач, ненависть і різні емоції.
Він не знав, що́ вони пережили в минулому, і навіть не здогадувався, чому вони стали демонами. Але, незважаючи ні на що, вбивати невинних людей через їхню жадібність було непростим. Для таких загублених душ все, що він міг зробити, це піднести останню молитву.
Він повернувся до Сабіто і перевірив його стан. Якщо не вважати, що він одержував від страху, з ним все було гаразд.
- Лео, це ти ...
Сабіно не знав, що сказати. Демон, з яким йому та кільком іншим винищувачам було важко боротися, був убитий в одну мить.
- Добре. - Якщо вже ми зустрілися, давай об'єднаємося. Більшість з цих демонів не дуже противляться, може бути один такий і буде, але я сумніваюся, що є ще одна така ж. Ти можеш рухатися?
- Так, - відповів Сабіно.
- Ми вирушаємо через годину.
https://literna.net/uk/books/400-sorozhitel-demoniv-zavrshenii