Глава 2505: Гетерка-поваря
Дин Юймінь, Вей Жун і Чжан Чжо явно не зрозуміли його слів, а Мо Фань кудись пішов.
Їм нічого не залишалось, крім того, як чекати в кипарисовій галявині.
Дін Юймінь і Вей Жун захотіли дізнатися, як у підземелля справи пішли туди.
У околицях все ще плавали монстри, тому вони використовували блискавки для того, щоб знищити тих з них, що запливли до сіл.
Морські монстри також мають свій власний язик спілкування, але там є лише якась дрібна потворо, що помилково заплить не туди і знайде велике скупчення людей, як через деякий час там буде кишети ціла зграя монстрів!
Найважливіша безпека — тому монстрів потрібно знищити підчисту.
***
Минуло близько двох годин, перш ніж повернувся Мо Фань.
Студент тіні на ім'я Чжан Чжо сидів у кипарисовій гащі і чекав, коли він побачив білого рибальського човна, що повертався до Мо Фаня.
Коли ж Мо Фань став ще ближче, Чжен Чжо зрозумів, що це була зовсім не рибальський човен, а морські монстри-риби, пов'язані разом!
Окуні-поглотники!
Очі Чжен Чжо і представника студентів в окулярах полізли на лоб.
Мо Фань настільки зухвалий, що без жодних труднощів здолав цих тварей!
- Гей, ти, зганяй-ка в місто і купи там спецій, - Мо Фань вказував на студентського представника.
- Навіщо мені їх купувати?
- Ти питаєш ще? Рибу, чи що, ніколи не сміявся?
Палити рибу?
Палити окуней-поглиначів?
Це ж морські монстри! Жорстокі, безжалісні і сильні морські монстри!
- Староста, ми що, будемо їсти цих окунів? - запитав Чжен Чжо.
- А що тут такого? Знаєш, коли я був в Японії, то очищав одного морського монстра і спробував його м'ясо - смак у нього... просто закачаєшся, до того ж, в японському навіть є ціла вулиця, на якій продаються свіжі туші морських монстрів — м"яса їх коштує більше яловичини, - сказав Мо Фань.
Після цих слів у контрактному просторі з'явилася вогняна гетерка.
Стояло їй тільки почути, що татко збирається щось смажити, як в ній відразу ж прокинувся інтерес до того, чого вона любить це!
- Не поспішай, спочатку я повинен зняти луску і витягнути нутрощі, - сказав їй Мо Фань.
- Староста...я не можу цього зробити, - вимовив Чжен Чжо.
- Нічого страшного, я сам все зроблю, тобі тільки треба розібратися з іншими окунями позаду, там їх близько десяти особин. Правда... Я не знаю, чи їх габаритів достатньо щоб всіх нагодувати, - молив Мо Фань.
Мо Фань підійшов до першої туші окуня-поглотника. У повітрі з’явилися пальці, і в них одразу появились леза.
Раніше мислений контроль давався Мо Фаню дуже важко, але тепер, будучи магом простору вищого рівня, це не було проблемою.
Лезій в повітрі було близько 100, під мисним контролем Мо Фаня вони очистили величезну з вантажної риби тушу за кілька хвилин — навіть нутрощі були оброблені.
Другим елементом Чжен Чоу є вода, тому Мо Фань передав йому рибу, щоб той її добре промив.
- Гетерка, підсмажи її, та гарненько! – крикнув маг.
- Дзинь! - З радістю написала гетерка, почав розпалювати вогонь.
- Дивись мені, щоб не згоріло!
- Дзінь...
- Гетерка, а тепер добавь жару, бо то так приготовиться тільки зовні!
- Дзінь...
Запах смаженої риби розносився навколо: перший окунь вже став золотистим, а Мо Фані в цей час розбирався з іншими тушами і паралельно приправляв їх.
Це були приправи з його просторового браслета, адже він часто буває закордоном, і йому іноді хочеться скуштувати свій власний смак та аромат!
Мо Фань розсіяв аромат, що розносився по просторі, оскільки міг привабити інших монстрів у радіусі десяти кілометрів.
- Давай, Чжен Чоу, спробуй на смак, адже ти так добре потрудився, - Мо Фань відрізав шматок м'яса.
Шматок м’яса був розміром з людську долоню, і це була лише незначна частина туші — хто його знає, скількох людей можна нагодувати такою тухою...
- Старості, Чжен Чоу відкусил шматочок.
Він дійсно був дуже голодний, адже вони на місії вже так довго ... побачивши туші, він спочатку зовсім втратив апетит. Однак аромат смаженої риби був настільки спокусливим, що в нього потекли слинки.
З першим шматочком вираз його обличчя змінився.... Смачно...балденно смачно.
- Боже мій! Я не їв нічого краще, відродившись! - Дівчатка ламався від текшого соку.
- Так, так, і тебе зовсім нічого не бентежить? — запитав Мо Фань.
- А? Смущає? Запах? Ні, зовсім немає... голубокові морські монстри взагалі не смердять, - відповів студент.
- Та ні ж, я знаю, що смак просто пишний. Я маю на увазі отрута, яка міститься в їх м'ясі... якщо з тобою нічого не сталося, думаю, стареньким теж зійде за їжу. Відмінно, - кивав головою Мо Фань.
Чжен Чжо мало не поперхнувся.
- Староста, як ми це віднесемо в підземелля? - Він все ще відкашлювався, а з його очей текли сльози.
- У мене тут є вільний простір...
- А... тоді нам варто поквапитися, щоб не змушувати людей знущатися від голоду.
https://literna.net/uk/books/386-profesiya-mahistr-mah-na-povnu-stavku