***
Прокинувшись через бар’єр, Лінь Мін озирнувся і почав повільно затягуватися. Судячи з швидкості, менше ніж через чверть години він стане занадто вузьким навіть для дитини. Шляхи назад більше не було. Тепер він міг тільки йти вперед і сподіватися на масив телепортації всередині палацу, про який дізнався з фрагментів пам'яті Імператора демонів. Це була одна з небагатьох найцінніших заціпок - якщо він добуде скарб і зможе дістатися до нього живим. В іншому випадку від цього масиву не буде ніякого сенсу.
Лінь Міні зітхнув і повільно загав вглиб Імператорського Палацу Бога-Демона. Головний зал цієї колосальної споруди займав майже сто і йшов вершиною в хмари. Внутрішній простір був настільки величезним, що сам замок здавався цілім королівством.
Головні ворота піднялися на 60 метрів у висоту. З обох боків вони застигли двома демонічними статуями заввишки кілька десятків метрів. Вивалення, висічені з криваво-червоного каменю мали за спинами крила, а їхні обличчя заснули в лютих гримасах. Минувши ворота, Лінь Мін опинився у вестибюлі завширшки три сотні метрів. Десятки масивних колон заходили вгору і втрачалися у непроглядній темряві під куполом.
З цього залу в різні частини палацу вели десять коридорів. Лінь Мін, з довірою до пам'яті, вибрав перший зліва. Високий тунель близько 15 метрів заввишки був вимощений плитами з загадковими візерунками, а стіни були складені з товстого блакитного каменю. Хоча коридор був закритий з усіх боків, тут було світло — незнане джерело світла освітлював усе навколо. Стіни і підлогу були захищені забороненими масивами; пробити їх було зовсім не легше, ніж зламати зовнішній захист палацу.
Під час довгої коридору Ліню Мін часто помічали кам’яні двері, прикрашені різьбленням. Завдяки захисним чарам на дверях не було ні пилку, навіть протягом минулих тисячоліть; позолота на барельєфах сяяла так, ніби її занесли лише вчора. Лінь Мін зосередився і відчув у повітрі слабкі коливання істинної сутності — відгомін минулої битви.
« Схоже, що майстри рівня знищення життя вже стикалися з механічними маріонетками. Очевидно, вони пройшли тут близько години тому. Дивно, що на підлозі не залишилося жодного обломка маріонеток... Мабуть, ці старі монстри прибрали їх до рук, щоб вивчити на дозвіллі.
Лінь Мін швидко відновив картину подій. Стародавні маріонетки були надзвичайно цінними для дослідження. Якби секта змогла відтворити таку технологію, її сила постійно зростала б. Тож не дивно, що майстри навіть забрали уламки.
У цей момент до Ліні Міна дістався приглушений гуркіт вибухів. Він зрозумів, що ті, хто йде в бій з охороною, знову стають на бік. Слідувати за ними по п’ятах було небезпечно, а це могло призвести до фаталізму на уцілілу або пропущену маріонетку. До того ж, після того як ці майстри знищення життя обчистять зали, на його долю навряд чи щось залишиться.
Ліню Мін з болем зітхнув. Іншого шляху не було. Йому залишалося тільки чекати, тримаючись на пристойній відстані і сподіваючись на удачу - раптом вони щось пропустять. Якщо він підходить надто близько, то ризикує не лише залишитися без здобичі, але й померти. Адже Лэй Мубай загинув саме від його руки.
Коли Лінь Мін увійшов у цей спустошений світ, то став жертвою маскування. Звичайні майстри рівня Оля, що обертається Ядра через придушення сил не могли розпізнати обман, але перед обличчям майстрів рівень знищення життя така хитрість була б смертельною дурністю. Старійшини диявольського Регіона Південного Моря, мабуть, бачили його портрет. Якщо серед них виявиться хтось, зв'язаний кровними узами з Лей Мубаєм, його вб'ють на місці. І хоча Му Феннін домовилася співпрацювати з Храмом Великого Дзен, не було жодної гарантії, що сивоухій ченець захищатиме його.
« Між нами буде принаймні три кілометри, коли ми зіткнемося по звуках. Але для вірності краще почекати ще трохи. Чи мало що».
У присутності майстрів рівня знищення життя Ліні Мін був далекоглядним. Кожен з них був старим монстром, який прожив сотні років і їхній досвід та хитрість неодноразово переважали його власні. Тягнутися з ними за скарби було завданням, яке межувало із божевіллям.
Він прочекав близько чверті години, але невизначене відчуття тривоги в грудях тільки росло. Через кілька вдихів його обличчя раптово змінилося. Він хотів було кинутися геть, але застиг як вкопаний, а шкіра його придбала землестий відтінок.
Його знайшли!
Судячи з вибухів, відстань до майстрів була величезними. Лінь Мін не вірив, що в умовах придушення законів світу їх сприйняття може тягнутися до нього. Але реальність виявилася жорстокою. У його голові лунав крижаний голос, який переданий справжньою суттю: « Якщо не хочеш здохнути, негайно йди сюди!»
Прокляття! Лінь Мін відчував, що цей похід у спустошений світ став низкою суцільних невдач. З моменту відкриття він не отримав ні крихти користі, але нажив у цьому багато проблем. Спочатку треба було вбити старійшину, що ввірвався Ядра, який на нього напав, через що диявольський Регіон Південного Моря оголосив полювання. Потім стався бунт на острові Божественний Фенікс - Му Чіхо чомусь прагнув його смерті будь-якою ціною. Він ризикував життям, поглинаючи фрагмент душі Імператора демонів і навіть добуті відомості не гарантували успіху в отриманні Корня Дракона Брахми.
І ось тепер, ледве він ступив в Імператорський Дворецький Божий-Демона, його якимось незнаним чином засікли ці старі монстри! Лінь Міну хотів вити від досади, все йшло навперекосяк. Він відчував, як чужа воля мертвої черга вчепилася в нього. Бігти було марно. Якщо серед старійшин диявольського Регіона Південного Моря є люди, які були близькі з Лей Мубаєм...
Лінь Мін боявся навіть додумувати цю думку. У цей момент він знову почав думати: « Даю тобі 30 вдихів. Бо сюди, інакше — смерть! Мій терпіння не безмежно!»
Важко зітхнувши, Ліню Мін був змушений йти вперед. Не варто було чинити опір. Залишалося лише молитися, щоб Храм Великого Дзен заступився за нього, навіть ціною якоїсь угоди. Ці три кілометри коридору з'явилися йому нескінченними. У тиші тунелю звук його власних кроків віддавався гулким лугом.
Тепер він зрозумів: сприйняття старих монстрів не могло бути настільки великим. Мабуть, вони залишили на шляху якісь приховані пастки або мітки, і як тільки він пройшов мимо вони спрацювали. Зрозумівши це, Лінь Мін ще більше зачепив: він не сподівався, що ці люди будуть настільки обережними.
Поки він йшов, він судорожно сображав, як бути, але так і не знайшов виходу. В кінці коридору, за поворотом, перед ним відкрився величезний простір. Лінь Мін знав з пам'яті Імператора демонів, що палац рясніє величезними залами, але реальність все одно потрясла його. У довжину й ширину було сотні метрів, а стеля звисала на однакову висоту — тут могла поміститися ціла гора.
Уся ця ділянка була щільно забрана з чорного обсидіана. Це були велетенські демони заввишки понад 3 метри, які виготовили в натуральну величину. Ряди стояли ідеально: воїни з списами, алебарди, важкі мечі та щити. Їхні люті обличчя і навіть тріщини на доспіх були викарбувані з надзвичайною точністю. Деякі демони сиділи на верхових звірах, подібних до псів. Коли я побачив ці криваво-червоні гончики у Линь Міна, вони були точами-всього як ті пекельні пси, що атакували його Море свідомості під час поглинання душі Імператора демонів.
Тисячі статуй, зібрані разом, викрикували могутню і пригнічуючу ауру. Однак Ліню Міну було не до вподоби. У повітрі над зачином парила група майстрів рівня знищення життя. На фоні величного приміщення фігурки цих тварин видавалися крихітними комахами, але тиск, який вони випромінювали, був майже нестерпним.
Серед них Лінь Мін помітив Му Фэнсян і Му Юйхуан. Побачивши його, обидві жінки різко змінилися в обличчі — вони явно не очікували зустріти саме його тут. Ван Нань та інші також дивилися з очевидним подивом: ніхто не думав, що юнець, навіть за межами Сянянтя, зможе зайти так далеко.
У таборі диявольського Реґіона Південного Моря Сюань Юйце лише здивовано вкинула брови, а ось обличчя Суань Вцзі миттєво потемніло.
- Малий паршивець, як твоє ім'я? — Голос Сюань Уцзі був повний похмурої загрози і прихованої спраги вбивства. Він, звичайно, бачив портрети Лінні Міна, але ті були неточними, тому він вирішив запитати особисто.
Серце Ліни Міна пішло в п'ятки. Він уважно стежив за реакцією кожного, і тепер стало зрозуміло: найгірші побоювання підтвердилися. Сюань Уцзі напевно мав якесь відношення до покійного Лей Мубая.
Коли Ліню Мін піддалась паніці, він сказав:
— Молодшого звуть Лін Сень.
Йому було сказано ім'я свого товариша, як Суань Уцзі презирливо засміявся:
— Лин Сэнь? Ха-ха! Ти за кого мене приймаєш, плітки? У всьому домі Південних Небес, Регіон П’яти Вірш і землях храму Великого Дзен не набереться також п'ять осіб твого віку, які мають рівні Хоутян та здатні добратися сюди живими! Линь Мін! Навіть якби я ніколи не бачив твого обличчя, я б здогадався, хто ти! Справді, доля сама привела тебе до мене! Я особисто переплавлю твою душу і замучу тебе благати про смерть!