***
У самому серці зруйнованого світу, в центральному масиві телепортації, Лінь Мін закінчив вивчати фрагменти збережених спогадів і лише гірко посміхнувся. У пам’яті Імператора демонів не було ні слова про секретні ходи в його палаці. Можливо, вони існували, але інформація про них могла бути стерта або пошкоджена. Без таємного шляху Лінні Міну було б вкрай важко уникнути зіткнення з майстрами рівня знищення життя при вході до Імператорського Дворец Бога-Демона і виходу з нього.
У цьому покаліченому світі його сприйняття було придушене і обмежувалося лише шестидесятьма метрами, тоді як почуття майстрів рівня знищення життя могли охоплювати сотні або й тисячі метрів. Його могли виявити занадто легко, і в такому випадку, навіть якби він знайшов якийсь скарб, воно б йому не дісталося.
Тепер Лінь Мін багато знав про внутрішню структуру палацу, але одна обставина призвела до розпачу: внутрішні приміщення були заповнені багатьма механічними маронетками. Імператорський Палець Бога-Демона займав територію в сотні чи, і у період свого розквіту тут постійно жили десятки тисяч людей. І всі вони були майстрами бойових мистецтв. У такому великому палаці було багато щоденних справ, включаючи охорону та патрулювання. Усі ці завдання виконували маріонетками.
Маріонетки, які відповідали за потреби господарів, мали військову силу — таку ж потужну майстерню як Сяньтяни. Те саме, що несли караульську службу і патрулювали коридори, були рівні ремісникам рівня "Ядра". На перший погляд Сила Ядра, що обертається, не була надто вражаючою. Але ці маріонетки не були придушені законами цього світу. Для зовнішніх практик вони були такі ж небезпечні, як і майстри рівня знищення життя — Лінні Міну з ними не було панувати.
Гірше того, маріонетки розпізнали « своїх » за расовими ауреями Гігантських демонів, і в пам'яті Імператора Демони не залишилось секретних технік для їх управління. Отже, труднощі підстерігали на кожному кроці.
Єдине, що нагадало Ліню Міну слабку надію, — це те, як він знайшов місце для ліків Імператора демонів. Якщо він не помилився, Корень Дракона Брахми повинен був знаходитися саме там, а в його голові збереглись невиразні образи захисних масивів того місця. Крім того, була ще одна дуже цінна заціпенідка: в декількох місцях від лікарського саду було сховано масивний односторонній телепортаж, який дозволяє миттєво покинути палац.
Але навіть з цим знанням відібрати Корень Дракона Брахми з рук натовпу могутніх майстрів рівня знищення життя було завданням надзвичайної складності.
« У мене немає способу мити маріонеток. Невже мені доведеться входити до палацу разом з тими майстрами рівня знищення життя? У такому випадку ймовірність того, що я добуду Корень Дракона Брахми, прагне до нуля..." - Лінь Мін гірко посміхнувся своїм думкам.
« Простим... У пам’яті Імператора демонів, окрім саду, згадується про піч для пільг. Ось тільки де знаходиться ця піч, я зовсім не пам'ятаю, а спосіб її отримання і взагалі прихований в тумані ...."
Линь Мин зітхнув. Він мав достатньо самопізнання і не плекав брехні щодо таких примарних речей. Щоб здобути якийсь скарб, потрібно мати відповідну силу. Звичайні практики його рівня розвитку все ще боролися за право отримати хоча б Пілю Входження в небо. Лінь Мін у цьому поході в Імператорський Палац Бога-Демона сподівався добути хоча б малу частину Корня Дракона Брахми. Навіть одного крихітного корешка йому вистачило б, щоб завершити Закалку кісткового мозку на вісімдесят або дев'яносто відсотків, і цього було б цілком достатньо.
...
У сотнях від нього височів Імператорський Палац Бога-Демона. Незважаючи на те, що минали десятки тисяч років, він усе ще захоплювався своєю величчю. На стінах було важко знайти сліди часу. Масивні колони, завтовшки у декілька обхватів, змивали догори на сотні метрів і підпилювали склепіння подібні до небесних стовпів.
Зібралися біля входу два-три десятки майстрів рівня знищення життя після декількох днів наполегливих робіт нарешті змогли пробити в лазурному захисному бар'єрі прохід, достатній для однієї людини. Це стало можливим лише завдяки Сюань Уцзі, який роками вивчав « Запиги Імператора демонів » і знайшов спосіб зламати захист. Простіше кажучи, вони спочатку ізолювали енергію від головного палацового масиву до певної частини бар’єра і поступово виснажили його силу постійними атаками. Тільки так їм вдалося прорватися.
— Входим. Цей прохід триватиме не більше чверті години, після чого бар’єр закриється автоматично. Якщо ми захочемо вийти, нам доведеться знову об'єднати сили, щоб пробити його зсередини.
Вони не могли подолати зовнішнього бар’єру, бо мусили стільки працювати. У часи Імператорського Дворця Бога-Демона належав секті шостого рангу. Там старійшини були майстрами рівня Імператора, захисниками - ремісниками порядку знищення життя і розпорядками — рівні Ядри, що обертається. Група Сюань Уцзі складалася з майстрів від першої до третьої стадії знищення життя, але їхня сила була придушена до менше ніж двадцяти відсотків початкового. Тепер вони були ледве більше звичайних розпорядників рівня обертаючий Ядра колишнього палацу. Не дивно, що 30 « громадян» і « захисників » знизили найвищу силу фортеці.
Першим на бар’єрі увійшов Сюань Юйце, і після неї пішов Ван Нань Юн. Два дні тому за межами палацу Ван Нань Юн так і не вступив у відкритий бій з Суань Уцзі, але їхні стосунки охолоджувалися до точки замерзання. Кожен погляд так і летів між ними.
Всього через бар'єр увійшли двадцять вісім чоловік. Ці люди поділилися на п’ять головних фракцій: першу — диявольський Регіон Південного Моря, другу — Храм Великого Дзена, третю групу вільних старих монстрів у чолі з Ван Нань Юном, четверту — дрібні секти четвертого рангу під проводом острова Божественного Фенікса, а останню Раса Чорних потопників.
Стосунки між п'ятьма фракціями були заплутані і складні. Хоча вони заздалегідь уклали угоду про розподіл скарбів палацу і навіть присягнули на серце Шляху Воїн, кожен розумів наскільки крихким був цей договір. Його могли дотримуватися лише під час поділу трофеїв низького рівня. Але якщо ви дійдете до Корня Дракона Брахми — скарбів, які можуть збільшити шанси на успіх під час переходу через знищення життя, — то маленька тріщина в серці дороги Воіна здається чимось незначним.
Фракція острова Божественного Фенікса була найслабшою серед присутніх, але Му Фенсань не лягла ілюзії. Перед входом у палац вона домовилася з Храмом Великим Дзен: вона добровільно відмовлялася претензій на Корень Дракона Брахми заради інших можливостей. Це забезпечувало їй захист храму Великого Дзен, принаймні в справах виживання.
- Ці невід’єні типи є занозами в дупі. Якщо вони й далі будуть йти за нами, то боротьба не буде неминучою. Сюань Уцзі кинув похмурий погляд на майбутніх людей і передав голос справжньої природи своїй дружині. Він хотів би, щоб всі розділилися, але інші знали, що він має « Запиши Імператора демонів» і він краще за всіх обізнаний про місце розташування скарбів, тому не збиралися відстати.
— Хм... Окрім Корня Дракона Брахми, тут є Великий Кунь і Печ Мироздання, полум'я сонце. Тільки у нас є спосіб керувати Великим Кунем, так що він безумовно дістанеться нам. За Корень доведеться боротися, але Печі Мироздя, полум’я сонця — це найцінніше з трьох скарбів... Суань Юйце відповіла, що саме так сталося в давнину. До цього моменту тільки вона і Суань Уцзі читали записи Імператора.
— Якщо я правильно здогадуюся, Печі Мирозіння, Палаюча сонце було залишене імператором для придушення і захисту палацу. Мабуть, він планував повернутися в цей спустошений світ, щоб відновити свою оселю, але з якоїсь причини не зміг. Це найцінніша річ з усіх, але, на жаль, вона запечатана всередині і стала єдиним цілим із самим палацом. Її неможливо пересунути з місця. Ми витратили стільки зусиль лише на бар'єр, а ймовірність витягти цю піч з собою практично дорівнює нулю.
При згадці про Печі Мироздя у Суань Юйца зачесалися руки. Згідно з записами, ця піч використовувалась для алхімії і десятки тисяч років тому була визнана найкращою на Континенті Тяньє. Усередині неї були запечатані різні скарби, у тому числі пілюлі найвищої якості. Навіть крихітна їх частина могла приносити нескінченні блага. Крім того, сама піч була магічним артефактом високого порядку. Якщо в ній замкнути ворога і піддатись дії алхімічного полум’я, його можна було в мить стерти на порошок.
Не буде перебільшенням сказати, що володіння таким скарбом дозволило б їй і Суань Уцзі стати в Царство Божественного Моря. Одного разу Диявольський Регіон Південного моря перетворив його на Святу Землю й відновив велич Імператорського міста Примарних демонів протягом трьох років існування.
Сюань Уцзі похитав головою і зітхнув:
— Забудьте про піч, Корень Дракона Брахми.
— М-м... — Сюань Юйце кивнула, але раптом, наче щось згадавши, додала: - Ми могли б використати цю піч як пастка для решти. Коли вони побачать її, то напевно впадуть у бій і забудуть про все на світі. Ось тоді вони і поплатяться.
На губах Сюань Юйца заграла сумна усмішка, яка на її полоненій обличчі дивилась гармонійно. Якби хтось, влещуючись її красою, прийняв її за легку здобич, він би гірко пошкодував про це перед смертю.
- Хе-хе, якщо пара десятків з них там і поляже, це буде просто ідеально... — Сюань Уцзі погладив підборіддя, в його очах спалахнув холодний блиск.
Поки майстер рівня знищення життя входив у палац, чи до десяти він мав великий білий світ. З нього вийшов блідий юнак — Линь Мін.
- Так ось він який, Імператорський Палац Бога-Демона ... — Линь Мін полегшено видихнув. Нарешті він всередині. — Якщо пам'ять мені не змінює, це площа перед палацом. У 10 - й, чи попереду — головні ворота. Там встановлений захисний масив, так що доведеться попотіти, щоб увійти.
Хоча в пам’яті Імператора демонів були способи проходу через захисні масиви, рівень лінь Міна був занадто низький, що вимагало неабияких зусиль. Лінь Мін обережно рушив уперед по маршруту з спогадів. Він планував триматися позаду майстрів, і якщо його все одно помітять - що ж, тоді залишиться тільки покладатися на долю.
« Гм? Вони пробили бар'єр.
Лінь Мін побачив у перешкоді отвір розміром майже не з собачий лаз і насупився. Це означало, що майстер рівня знищення життя, ймовірно також мав якусь інформацію про палац. Таким чином, його єдина перевага очевидна таяло.
Все ж Ліню Мін вирішив прослизнути всередину. Прохід повільно затягувався. Те, що раніше дозволяло людині пройти через дорослу людину, тепер стало вузенькою щілиною у два чи завширшки. Лінь Міну довелося буквально повзти по землі, щоб протиснутися крізь бар’єр.