Голос хлопця був негрозим, але Лінь Мін, який мав феноменальний слух, все чітко розібрав. Він навмисно приховав свій справжній рівень, демонструючи тільки початкову стадію Закарли Внутрішніх нутрощів: по-перше, з обережності, а потім щоб не привертати надмірної уваги. У його віці досягти піку Ківки Костей було б чимось нечутливим. Ці воїни, очевидно, не покидали свого забуття і не уявляли собі справжнього генія у світі.
Одна з сестер-близнюків, мабуть, не хотіла Ліні Міну скорої смерті знову заговорила:
Ти, мабуть, тут вперше. Грімова гора не є місцем для прогулянок. За межами лісу постає серйозна небезпека, де воїни рівня Закалки Внутрішніх лісів не можуть вижити. Ми й самі не ризикували б іти далі без старого брата. Ми не візьмемо з тебе багато грошей, а в дорозі нові друзі не помішають.
Лінь Мін посміхнувся, слухаючи її повчальний тон. "Місто не для прогулянок?" Ніби хтось у здоровому розумі прийшов би сюди просто погуляти. Коли старший брат побачив, що Ліню Мін не хоче погоджуватися, він махав рукою:
— Залиште його, идем.
Він вже збирався йти, не бажаючи витрачати час на кроквиливого юнця, коли Лінь Мін раптово запитав:
— У вас є стара громова трава? Я готовий купити її за ринковою ціною.
Лінь Мін терпеливо чекав, поки вони розберуться з носорігом. Якщо в них була витримана трава, він хотів перевірити її чи варто було докласти зусиль. Старший брат спантеличений. « Це хлопець практикує техніки блискавки? Навіщо йому трава?» Або, може, він скупщик від якого-небудь племені? Але чи послали б дитину для таких справ?
- Скільки часу тебе цікавить? — З сумнівом запитав він.
— Чим старше, тим краще, — відповів Лінь Мін. — Плачу чесно.
На стадії перетворення Сухожа загорілися очі. Він шепнув Старому братові через передачу справжньої сутності: « Старший брат, а хлопець-то, схоже, при грошах".
Той, проігнорувавши коментар, відповів Ліні Міну:
- Є два стебла по дев'яносто років. Віддам за триста золотих янів. Береш?
Ціна була трохи вища за ринкову, але Лінь Міну було все одно. Він легеньким рухом мітнув Старому братові три золоті квитки.
— Золоті квитки Об'єднаної торговою Палати. Їх приймуть у будь-якому великому поселенні або в країні Небесної Удачі.
Старший брат спіймав квитки і переконався, що вони реальні. Доставивши траву з сумки, він кинув її Лінь Міну. Той піймав стебла, милком перевірив вік і, не кажучи більше ні слова, розгорнувся та пішов.
Коли Лінь Мін торкнувся кільця на пальці, трава раптово зникла. Він завагався, але дозволив юнакові піти. Як тільки Лінь Мін зник з поля зору, молодший майстер змін Сухоживий заворчав:
— Старший брат, це ж була «жирна вівця»! Він, мабуть, має принаймні тисячу золотих золотавих. Навіщо ти його відпустив? Треба було просто притиснути його, а якщо б здумав артачиться, то ... - Він справив враження на її горла.
Старший брат нагородив його веселим підзатильником.
— Тисяча золотих? Ідіот! Ти бачив у нього на руці перстень Сумі? Навіть наш вчитель не може собі дозволити! Тисяча золотих для цього хлопця - ціна одного обіду!
— Ко... Сумі кільце? - Хлопець поспішав. — Да не могу! Навіщо такому багатію лізти на Гору Грімів, де можна голову скласти за копійки?
— За травою, мабуть. Тільки не ясно, навіщо вона йому.
- Старший брат! — Огорнило хлопця. — Якщо він має перстень, то в ньому можуть бути десятки тисяч золотих! Пограбуємо його, і ми не зможемо жити вічно!
- Ограбуєш ти хіба що власний похорон! — рявк старший брат. — Він явно з великої школи або поважного клана. У таких людей повно артефактів і прихованих кіз. Якщо не прикінчимо його з першого удару, нам кінець. До того ж, ми воїни, а не розбійники. Обережність — це ключ до довгого життя. Рано чи пізно грабіжники знаходять своє знищення.
Юнак не міг втриматися, все ще прикидаючи в пам'ять вартість кільця і його вмісту. Йому здавалося, що давати собі раду з 15 - річним підлітком — це непримітна пара.
А близнюки з цікавістю запитали:
- Старший брат, а що таке кільце Сумі?
це такий просторий артефакт. Маленьке кільце, всередині якого може поміститися ціла кімната. Ось досягну стадія Гульсу, добуду собі таке і покажу вам.
— Правда? Ого! З такою штукою в походах було б так зручно, жодних сумок за спиною, — захоплено засмагали дівчата.
« Пульса поглине його... Мріяти не шкідливо", - пронеслося в голові у Сяо Луна, поки він спостерігав за тим, як старший брат фарбується перед дівчатами, але вголос він не вимовив ні слова.
***
Незважаючи на те, що Лінь Мін сидів на камені кілька разів і тримав у руках два плоди грому. На них ледь помітно мерехтіли іскри. Через мить світло згасло, а плоди з’їдали й висохли. Лінь Мін відкрив очі і з досадою відкинув суху шкірку. Дев’яностолітня трава виявилася трохи кращою за 50 років. І це було настільки мало, що навіть після тисячі таких плодів сила громової душі не зросла б на десять відсотків. Так і не могла громова душа постійно рости на такій слабкій енергії, але рано чи пізно вона б стала насиченою.
Але Ліню Мін не впадала у відчай. Він знав, що на горі Грімів є справжні скарби, але вони не лежать на увазі, інакше їх б давно прибрали до рук. У підручнику говорилося, що громова трава може жити до тисячі років, і її плоди тоді стають фіолетовими. Ця трава має величезну силу блискавки і, мабуть, допомогла б їй вирости громовою душею. Проблема була в тому, що знайти її майже неможливо: за сотні років воїни викосили все, чим володіли. Протягом тисяч років їх можна було зберегти лише в тих місцях, де не була нога людини — ближче до вершини. Але там навіть майстри стадії Хоутян відчували себе незручно. Лінь Мін, незважаючи на захист грому душі, теж не квапився піти до самого пекла.
Раптом його роздуми перервав яротний рев, подібний до розкоту весняного грому, що потрясло повітря. Потім пролунав істошний крик — Лінь Мін почув голос одного з недавніх знаком.
Він зірвався з місця і вихору помчався назад. Як видно з описів, цей громоподібний рик належав грімовій ящірці. Лінь Мін хотів зустрітися з нею віч-на-віч. Він хотів перевірити, наскільки ефективно його захист проти її блискавиць, щоб зрозуміти, як високо він зможе піднятися по схилах гори. І найважливіше, чи могла ящірка стати їжею для його громової душі.
Лінь Мін рухався так швидко, що довколишні пейзажі змащувалися в суцільній плямці. Відстань в кілька років він подолав за лічені хвилини.
Перед ним з'явилася величезна тварина, вкрита блідо-червоною лускою. Він нагадував ящірку, але з найвищою спиною та потужними костями, які нагадують броню дракона. Неподалік від жаху стояли четверо: старший брат, сестри-близнюки і Сяо Лун. Ще один юнак лежав на землі, обурений і нерухомий — удар блискавки не залишив йому шансів.
Старший брат був бледен як полотно. Він відчував, що ящірка зафіксувала його як головну ціль: будь-який рух спровокує негайну атаку.
« Проклятье! Як ми могли зустріти громову ящірку рівня Кіття Костей на такій висоті?" - у розпачі думав він. Інші троє були на межі непритомності. Якщо навіть їх другий по силі товариш загинув в мить ока, у них не було жодного шансу.
У цей момент громова ящірка глухо заричала і повільно повернула голову. Вона відчула щось інше. Позаду неї, у високій траві, стояв хлопець з вузькими кленками в руці. Від нього не падав страх, але інстинкти хижака взивали про велику небезпеку.
- Це він? — Старший брат і сестра були здивовані, коли повернулися Линь Міна. - Навіщо він тут? Невже він повернувся спеціально заради цього створіння?
Старший брат не міг повірити своїм очам. Він думав, що Лінь Міна має засоби для втечі, але й подумати не міг, щоб той вирішив вступити в бій з монстром, сила якого дорівнює піку Кістки Костей.