***
- Але навіть якщо він таки дурень, або тільки прикидається, цей хлопчик на стадії змін Сухожай все одно не зможе нічого нам протиставити. Треба лише стежити за ним і не дозволяти талісману передавати звук. Коли ми заглибимося в Дикий ліс ще на пів дня шляху, він опиниться поза зоною дії звичайних талісманів. Тоді він стане просто шматком м'яса на роздягальній дошці — будемо бурчати його, як похоті », думав чоловік з мавпячою особою.
Він сказав:
- Послухай, хлопче, моє прізвище Чжоу. А це мій брат, можеш називати його просто Лесим.
— Ладно. Моє прізвище Му, ім’я Му Линь, — Ліні Мін назвався першим, хто прийшов у голову. Хоча безкрайні простори Південних Земель були повні джунглів і безлічі плів, а Оуян Діхуа, навіть володію він всевидним оком та надприродним слухом, навряд чи зміг би вистежити його тут, Лінь Мін хотів не привертати на себе зайвих проблем.
— Му Линь, дружище, по конях. Пані На І, прошу вибачення за незручності, але вам з сестрою доведеться їхати вдвох на одному коні.
І мовчазно пересіла на інший кінь, лише зітхаючи про себе, дивлячись на Лінь Міна. Вона не могла зрозуміти, про що думає цей хлопець. Чи був він справді дурним, чи просто безтурботний і сповнений сліпого оптимізму? Невже він серйозно вірить, що Південні дияволи відпустять його, як тільки отримають те, чого хоче? Але доля самої І та її сестри була під загрозою, і вона не відчувала сил турбуватися про чужаку.
П’ять чоловіків на гірських низькорослих конях рушили в дорогу. Ці коники були не такими ж швидкими, як колись, але мали надзвичайну витривалість і легко долає гори. З часом рослинність навколо неї ставала все густішою. Якщо на кордоні Південних Земель переважали рідкісні дерева, степи та болота, то навколо них тепер був густий тропічний ліс. Густі крони майже не пропускали сонячного світла, тому в них частіше панував напівмарк, а заросли полинами — людський зріст. У такій високій траві часто ховалися люті звіри та гігантські пітони, з якими не було б достатньо досвідченого майстра.
Лисий гумляв вперед, розмахуючи тесаком, а чоловік з мавп’ячим обличчям замикати процесії. Лінь Міна і двох відьом тримали в центрі - поки вони не знайдуть Святі землі Бога-Шамана, їхня безпека залишалася пріоритетом.
— Малюк Му, допоможи мені, — звернувся до Ліни Литий і продовжує працювати клинком. — Нам треба вибратися з цих заролей до темряви, інакше буде худорляво. Один я просуваюся надто повільно.
Трава була настільки густою і переплетеною, що коні просто не могли через неї пробитися.
« А, добре », — відповів Лінь Мін.
Він не поспішаючи вивів з каблучки Сумі дорогоцінну саблю Середнього сорту людського рівня. Ця зброя дісталася йому від Хо Ґуна. Рукоть меча виглядала аскетично і просто, але ніжні обтяжені зміїною шкірою та несли на собі печатку. У п'яти цунях від сцени на лезбі виднівся темно-червоний символ знамена - це був знак Пламені, який збільшує силу атаки на 40 відсотків. Лише цей рукопис коштував понад десять тисяч лянів золота. Сабля, очевидно, була створена майстром своєї справи і колись належала самому Хо Ґуну. Мабуть, він перестав користуватися нею, коли знайшов щось краще, але не захотів продавати і залишив в кільцо Сумі.
Як тільки Лінь Мін дістав зброю, очі Левого ледве не вилізли з орбіт.
« Твою ж матір! Просто взяв і витягнув артефакт Середнього сорту людського рівня!» — пронеслося в його голові. Це був один з найкращих зразків у своєму класі. За все своє життя Лесий бачив подібні речі від сили тричі.
Очі Чжоу теж яскраво блиснули. Він помітив на пальці юнака невидиму прикрасу — це, безсумнівно, кільце Сумі! Навіть найпростіше кільце Сумі коштувало десятки тисяч лянів золота. Він уже давно мріяв про таке, але при скромних доходах у них така купівля була немислимою. Чжоу ледве стримував радість, його так і підмогало негайно прикінчити Линь Міна, забрати кільце та подивитися, які ще багатства в ньому сховані.
« Хто знає, скільки добра має ця цуценя! Оце вже підвалила удача! Все, що у нього є, стане моїм! Без сумніву, жовторотий юник і навіть не знає, що багатство не є показовим. Дістати таку шаблю на очах у всіх... Він просто приречений на смерть! Гаразд, потерплю ще трохи. Як тільки ми увійдемо до Святої землі Бога-Шамана, я його відразу приріжу!"
Здавалося, що Ліню Мін не помічала жадібних поглядів і спокійно зрубував траву. Ціла сабля з символом Пламені розсікала заросли, наче розжарений ніж масло. Під рівним свистом, трава лягала різними охапками. Здивований, лисий поковтнув слину. Якби він опинився в такій саблі, його бойова сила злетіла б у небувалу висоту! Сам він використовував важкі шипасті палички, але подібні речі рідко зачаровувалися майстрами, тому його зброя була звичайною.
У Чжоу мався бойовий сокира низького рівня людського, але це був найдешевший зразок з посереднім символом пописання, загальною вартістю не більше двох тисяч лянів золота. Для більшості майстрів пам’ятники коштували тисячі золотих виробів, незвучною розкішшю. Наприклад, Те Фен, який у свій час купив біля Ліна Міна Символ Сили, будучи майстром на піку Кістки Костей, через бідність не міг дозволити собі артефакт.
Хоча воїни заробляли багато грошей, завдяки постійним витрам на ліки вони перетворили своє життя у безконечну погоню. Лише після того, як Пульса досягнула стадія, він міг вдихнути вільніше. Прості люди часто просто не могли дозволити собі шлях бойових мистецтв.
— Му Линь, друже, — гукнув Чжоу.
— А? Що таке? — Линь Мин с відсутньою видом обернувся.
— Дай-но глянути на твою шаблю. Я ніколи раніше не тримав артефакт середнього рівня.
- О, це... — Линь Мин замався. Викинути дурня потрібно було в міру, і віддавати свою головну зброю у чужі руки було б занадто. — Ця сабля - наша сімейна реліквія. Мій батько суворо карав мене не давати її стороннім. Але знаєте, у мене є ще пара мечів, їх я можу показати вам, старші брати.
З цими словами Лінь Мін повільно витягли з кільця ще дві саблі низького рівня людського. Це були нові клини, виковані Гороном, ще не мали знамена. Вузькі, трифутові леза завширшки всього в дюйм і товщиною у пару міліметрів були створені для швидкої, маневреної рубки.
- Гарні! — У Лисого і Чжоу очі налились кров'ю. Скільки ж добра у цього недотепи, якщо він ось так роздає артефакти низького сорту?
— Бачив я дурнів, але таких казних ідіотів - ні разу! Хлопчика на стадії змін Сухожа хизується своїм багатством перед двома майстрами фази Кістки Костей! — передав Лисий по уяві своєму напарнику.
— Хлопцю лише 15, — відповів Чжоу. — Здається, виріс в якомусь клані, з дому носа не стримувався, от і не знає, як жорстокий світ. Терпи, доберемося до Святих земель - і закінчимо його.
— Добре, брате, я вже чекаю не дочекаюсь.
- Хе-хе, прикінчимо його і зірємо їжу. Накупимо рідкісних пілюль, а коли отримаємо силу Бога-Шамана в Святих землях, то прорив на стадію Гульсу буде нам забезпечено! Ось тоді заживемо по-справжньому, ха!
— Та в мене вже слинки течуть! Це ж розкішна сотня років життя! Куплю собі гарем і буду жити як імператор!
Лінь Мін бачив, як ці двоє переглянулися і чудово розумів суть їхнього німого діалогу. На І теж все бачила і тільки гірко зітхала. Як такий наївний аристократ взагалі зміг дожити до цих місць?
У цей момент Чжоу знову звернувся до Лінні Міна:
- Друг Му Линь, слухай. У нас тут ідея. Дай нам користуватися цими саблями поки що. Знаєш, ліс у цих краях кишить лютими звірами і чим глибше ми заходимо, тим небезпечніші вони. Якщо нам не вистачить сил захистити вас і ми отримаємо рани, всім буде зле. Це ж небезпечно, чи не так?
Лінь Мін зробив вигляд, що замислився, і нарешті вимовив:
— Ви маєте рацію, старші брати. Добре, беріть їх.
Він з найбільш довірливим виглядом простягнув їм зброю. Лисий жадібно сковтнув, приймаючи саблю. Справжній артефакт, та ще й відмінної якості, дістався йому так легко! Він помахнув клинком кілька разів - сабля здалася йому занадто легкою і незвичною, але він не подав виду.
Ліній Мін обрав саме ці мечі не випадково. Обидва його супутники використовували складну зброю - палицю і сокиру. Тонки і легкі саблі, які потребують швидкості та точності, не дозволяли їм повністю використовувати свою силу. Лінь Мін не боявся їх, але і не збирався давати їм перевагу. У випадку, якщо ці двоє на стадії Кіття Костей вирішать бігти в різні сторони, він встигне зловити тільки одного. Його план був у тому, щоб присипити їх пильність і потім раптовим ударом вбити одного, після чого справу з другим буде легше зрозуміти.
У цей момент в голові Ліня Міна пролунав голос на І:
— Спочатку я думала, що ти дурний, щоб вичекати на мить і втекти. Але тепер бачу, що ти справді дурний. Віддати їм артефакти - це все одно, що викопати собі могилу. Те, що ти досі живий — справжнє чудо.
Холодний голос дівчини був просочений іронією, яка абсолютно не прив'язана з її молодою особою.