Тан Хетянь та Льов Веньцін дозволили Тан Ханьцьов забрати Ю Жубін до маєтку Тан на Новий рік, до того ж погодилися дуже легко й рішуче.
Ба більше, вони від самого початку мали такий намір. Саме тому вони й розпитували Тан Ханьцьов про вподобання Ю Жубін, аби підготувати для неї новорічний подарунок і червоний конверт із грошима.
Дізнавшись від Тан Ханьцьов, що Ю Жубін любить цукерки, Тан Хетянь у своїй фірмовій манері балувати доньку вирішив просто викупити для неї цілу кондитерську крамницю — нехай їсть солодощі скільки завгодно.
Проте Тан Ханьцьов сказала, що вже купила їй таку, тому Тан Хетяню довелося облишити цю ідею та зануритися в стан глибокої споглядання.
Тоді Льов Веньцін веліла Тан Ханьцьов спочатку просто привезти Ю Жубін до маєтку Тан.
Тан Ханьцьов радісно погодилася. Щойно новорічний вечір корпорації Тан завершився, вона разом із Хво Ляньгао негайно помчала назад до житлового комплексу «Дзиї».
Вона мала забрати своє загартоване уособлення тролінгу додому, аби зустріти Новий рік разом.
Відтепер їй більше не доведеться проводити свята насамоті.
Ю Жубін застигла на місці, розгублено дивлячись на Тан Ханьцьов.
Це був її перший Новий рік у цьому світі, і вже кілька людей, аби вона не почувалася самотньою, запросили її святкувати разом. Вона була щиро вдячна за це, але водночас поводилася вкрай обережно.
Вдячна за їхню ніжну доброту.
І обережна, аби не торкатися цієї теплоти, яка не могла залишатися з нею назавжди.
Змусити людину за короткий час змінити стару звичку — завдання не з легких. Їй свого часу знадобилося багато сил і часу, аби просто навчитися жити без батька у новорічні свята. А тепер її просять зануритися в чужу ніжність, а потім знову про неї забути...
Хіба це не занадто жорстоко щодо неї?
Людям завжди притаманне прагнення порівнювати, у когось воно більше, у когось менше. Вона не хотіла спочатку розчинитися в цьому теплі, а потім неминуче повернутися до своєї самотності й почати порівнювати: «Та за які такі гріхи доля настільки несправедлива до мене?»
У інших є батьки, які їх люблять і йдуть із ними пліч-о-пліч по життю, то чому ж у неї нікого немає?
За що доля позбавила її материнської любові, а потім так рано відібрала й батьківську?
Аби це кляте прагнення порівнювати не розгорялося в душі все дужче, вона свідомо обрала звичку зустрічати Новий рік наодинці, делікатно відхиляючи кожну руку допомоги, яку їй протягували з доброти.
Зокрема й від Тан Ханьцьов.
«Я не можу поїхати», — Ю Жубін похитала головою, вперше відмовивши їй. — «Це твій дім».
"Не мій дім.
Ти не можеш дозволити мені так сильно загрузнути в цьому. Якщо одного дня наша таємниця випливе на поверхню і мене викриють такою, якою я є насправді, я буду розгублена, запанікую і... я не зможу з цим впоратися".
Тан Ханьцьов заклякла на мить. Вона чітко бачила на її обличчі стриманість і тугу, які дівчина просто не могла приховати.
Вона вперше бачила її з таким виразом обличчя.
Батьківська любов і родинне тепло досі залишалися її найвразливішим, найболючішим місцем.
Яка там загартована й холодна ледаща риба... Вона зовсім не була крижаною чи жорсткою. Варто було лише легенько зачепити цю слабкість, пов'язану з родиною, як вона миттю відступала, намагалася втекти й губилася в ніяковості.
Але ж її життя і без того завжди було набагато важчим, ніж у інших...
Серце Тан Ханьцьов стислося від такого гострого болю, наче його хтось міцно затис у кулаці. Вона прагнула зовсім не цього. Вона хотіла залікувати всі її душевні рани, компенсувати все, чого вона була позбавлена, зокрема й родинне тепло, яке дівчина втратила занадто рано.
Вона зробила крок уперед, рішуче наближаючись до неї: «Це мій дім, а отже — це і твій дім».
Ю Жубін залишилася стояти на місці, але все одно похитала головою: «Ні, це не так. У найкращому разі це мій тимчасовий притулок на цей рік. Потрібно тверезо дивитися на речі».
Чому вона має їхати туди? Яке право вона має на це?
Тільки тому, що вона дівчина Тан Ханьцьов — і то лише фіктивна дівчина.
Щойно цим стосункам настане край, вона втратить будь-яке право навіть наближатися до маєтку Тан.
Одного дня їй усе одно доведеться піти.
Тан Ханьцьов зупинилася прямо перед нею. В її голові вже визріло рішення. Вона лагідно подивилася на неї: «Тоді черга за тобою дати мені один шанс».
Ю Жубін із ваганням зазирнула їй в очі. Погляд Тан Ханьцьов, аж до найглибших іскорок на дні зіниць, випромінював неймовірне тепло — те саме тепло, про яке вона потайки мріяла вже так давно.
Тан Ханьцьов дістала телефон, відкрила ту саму мінігру в кубики, в яку вони грали на новорічному вечорі, і в її очах спалахнув вогник надії. Вона промовила тихим, ніжним голосом: «Якщо я знову викину шість, ти погодишся на мою умову, добре?»
Ю Жубін мала власні принципи в цьому питанні, і Тан Ханьцьов не могла тиснути на неї силою.
Проте вони могли довірити це рішення долі.
Серце Ю Жубін калатало як шалене, повністю піддавшись цій хвилі ніжності.
Вона безпорадно подумала: "Тан Ханьцьов... вона ж просто неймовірно мила, і їй, чорт забирай, неможливо відмовити..."
А сама вона... була настільки слабкою, що до нестями любила її саме такою.
Тан Ханьцьов дійсно понад усе прагнула забрати її до своєї родини, але водночас поважала її вибір, не тиснула й вирішила покластися на волю випадку.
Вона трохи завагалася.
Але зважаючи на те, що Тан Ханьцьов уже мала в біографії читерську історію, коли примудрилася одним махом викинути сім шісток, Ю Жубін вирішила, що зробить це сама.
Зрештою, людиною, чию долю — йти чи залишатися — мала зараз вирішити воля неба, була саме вона.
Чи твердо стояти на своєму, чи піддатися плину обставин і безслідно потонути в ніжності Тан Ханьцьов — усе залежало від цього єдиного кубика.
Вона забрала телефон з рук Тан Ханьцьов: «Право вибору за мною, тож і кидати буду я».
Королева читерських кидків Тан Ханьцьов навіть трохи злякалася її хронічного невезіння.
Ю Жубін додала ще одну умову: «Кидаю всього один раз. Якщо випаде не шість — ти повертаєшся до себе».
Тан Ханьцьов: «...Добре».
Вона змирилася.
Те, що Ю Жубін узагалі погодилася вирішити все за допомогою грального кубика, вже було величезною поступкою, а далі залишалося лише сподіватися, що пані Удача виявить хоч краплю поваги.
Кінчик пальця Ю Жубін завмер над екраном. Її серце в цю мить раптово закатало як скажене, а в голові миттю випливла власна підсвідома відповідь, викликаючи невимовний мандраж та тривогу.
Вона боялася...
Боялася, що випаде не те число, якого вона прагнула в душі, але ще дужче боялася, що випаде саме воно.
Якби ж вона не закохалася в Тан Ханьцьов, то досі залишалася б собою — без усіх цих егоїстичних, жадібних та зухвалих думок щодо неї.
Але хіба в цьому світі буває «якби»? Що сталося, те сталося.
Жодних вагань: зволікання подібне до поразки, діяти треба рішуче!
Ю Жубін переборола себе й без жодних сумнівів натиснула на екран. Кубик на дисплеї миттю скажено закрутився.
Тук-тук —
Обидві виразно чули власне серцебиття, яке було таким швидким, наче серце ось-ось вискочить із грудей. Їхні погляди намертво прикувалися до екрана, у шаленій напрузі очікуючи, коли кубик зупиниться й оголосить вердикт.
Наступної миті обидві синхронно округлили очі. На кубику, що припинив рух, чітко й недвозначно висвітилося число.
Шість.
Африканська королева Ю Жубін без жодних проблем викинула шістку.
Ю Жубін: "Невже я нарешті вибираюся з лав невдах і переїжджаю в Європу???"
Навіть саме небо штовхало її в обійми Тан Ханьцьов. Стримуючи кутики губ, які так і норовили розпливтися в усмішці, вона вдала, ніби нічого не вдієш: «Ну, кажи, чого ти від мене хочеш?»
Побачивши цю шістку, витончені брови Тан Ханьцьов ледь вигнулися, а в очах спалахнули яскраві іскорки щирої радості. Вона посміхнулася так глибоко й щасливо, що навіть не намагалася це приховати.
Це воля неба.
Воля неба веліла їй забрати дівчину додому, а ще...
Вона повільно заговорила: «Я хочу, щоб ти вважала мене своєю родиною».
Якщо у неї немає родини, то нею стане вона.
Ю Жубін заклякла, безпорадно дивлячись на неї.
Тан Ханьцьов з ніжною посмішкою взяла її за руку й тихо промовила: «Усе, що є в інших дітей, має бути й у нашої Жубін. У інших є родина, тож і у нашої Жубін вона обов’язково має бути».
Точнісінько як її слова на новорічному вечорі — усе, що є у інших, буде й у тебе.
У носі миттю нестерпно закололо. Нічого страшного не сталося, але Ю Жубін зовсім не по-королівськи розплакалася — в очах заблищали сльози, а на душі стало так щемливо.
Вона, яка завжди називала інших дітьми, сьогодні сама стала дитиною для Тан Ханьцьов.
Голос Тан Ханьцьов залишався таким же м'яким, вона говорила спокійно й розмірено: «Я знаю, про що ти переживаєш, чого боїшся і чому відмовляєшся».
«Але я вже казала: поки ти тут, я завжди буду поруч і допоможу тобі залікувати всі душевні рани».
«У тебе немає в цьому світі друзів, які знали б твою справжню історію? Тоді цим другом буду я. Немає родини? Нею теж буду я. Хоч би як далеко ти захотіла піти, я пройду цей шлях разом із тобою. Чого б тобі не бракувало — я все тобі дам».
«Є лише одна умова, — вона міцніше стиснула її долоню, не кліпаючи дивлячись дівчині в очі. — Ти маєш вірити мені. Вірити, що я завжди буду поруч, завжди підтримаю тебе й ніколи не залишу одну в самотності».
Вона ніжно й променисто посміхнулася: «Домовилися, босе Ю?»
Довгі вії Ю Жубін здригнулися, і одна сльозинка тихо скотилася по щоці.
Ось вона — її сміливість, її головна опора і людина, яку вона захищатиме до останнього подиху.
Якщо Тан Ханьцьов так ставиться до неї, хіба вона має хоч якусь причину не боротися заради неї?
Усі ці Богині, всі ці системи — перед цією посмішкою Тан Ханьцьов усе це миттю втратило будь-яку загрозу.
У цьому всесвіті вже не існувало нічого, що могло б зрівнятися з її Цьовцьов.
Вона міцно стиснула руку Тан Ханьцьов у відповідь. Сльози зрадливо котилися з очей, але губи розпливалися в усмішці: «Клієнте, ви ж у курсі, що якщо ви стаєте моєю родиною, то зобов'язані щороку проводити Новий рік зі мною?»
«Якщо пропустите хоч один рік — угода анулюється».
Тан Ханьцьов ніжно витерла сльози з її обличчя: «Родина, звісно ж, має щороку бути поруч на Новий рік, жодного року менше».
Ю Жубін моргнула кілька разів, і її очі заблищали від вологи: «Знаєш, що мені захотілося зробити сьогодні, коли я побачила цукерки на столі?»
Тан Ханьцьов: «М-м?»
«Ось це!» — Ю Жубін яскраво посміхнулася, розкинула руки й міцно-міцно притислася до неї, прошепотівши на вухо: «Цьовцьов, ти найкраща!»
Тан Ханьцьов крок за кроком заліковувала її минулі рани, роблячи все можливе, аби дати їй те, чого вона прагнула.
Їхні стосунки розвивалися за висхідною: від звичайних знайомих, бойових товаришок, контракту про утримання — і аж до родини тепер. Вони переходили з рівня на рівень, стаючи дедалі міцнішими. І хоча серед них досі не було того самого, найбажанішого статусу коханих, цей зв'язок уже став нерозривним.
Що б не готувало майбутнє, принаймні зараз вона почувалася абсолютно щасливою.
Її Цьовцьов найкраща, її Цьовцьов — номер один у всьому світі!
Ю Жубін шмигнула носом, і раптом у її голові виплив спогад про старше покоління Тан. Радість миттю згасла, а тіло наче заціпеніло: «Стоп... а це випадково не самовільне рішення Тан Ханьцьов? Раптом її батьки взагалі не в курсі й не давали згоди?!»
Ю Жубін охопив жах. Якщо це так, то її повернення перетвориться на класичну сімейну драму багатіїв із розбірками!
Тільки не це, зустрічати Новий рік посеред такого безглуздого мильного серіалу...
Ю Жубін обережно запитала: «Е-е-е... а голова правління Тан та його дружина не будуть сердитися?»
Тан Ханьцьов з усмішкою легенько поплескала її по талії й перепитала у відповідь: «А ти як думаєш, моя дівчино?»
Ю Жубін із абсолютно спантеличеним виразом обличчя відсторонилася й подивилася на неї.
Тан Ханьцьов підігнала її: «Біжи швидше перевдягайся, вони чекають на нас удома».
«Якщо повернемося занадто пізно, вони хвилюватимуться».
Ю Жубін: «!!!»
Вона без зайвих слів миттю кинулася перевдягатися та чепуритися. Завершивши все це з космічною швидкістю, вона поспіхом виставила валізу й вискочила до дверей.
Тан Ханьцьов чекала на неї в коридорі й, дивлячись на цю метушню, не змогла стримати доброї посмішки. Вона протягнула їй руку й тихо мовила: «Ходімо».
«Пора їхати додому зустрічати Новий рік».
----------(Автор має що сказати)---------
Дідько, та я просто втілення сентиментальності! Навіть у такий момент у моїй голові примудряється з'явитися сюжетна діра, де персонажів залишили без пари… Оце так масштаб, оце так зухвалість! [Спокійний аналіз.jpg]
------(Перекладач має що сказати)------
Еее, ну з прийдешнім Новим роком! (01.06, якщо що)