Ніч була глибокою, а білий пухнастий сніг усе падав і падав без упину, розсипаючись по землі й відбиваючись у блискучих очах жінки.
Хань Вей стояла біля вікна, накинувши на плечі блідо-блакитний в'язаний кардиган, і не кліпаючи дивилася на снігопад за склом.
Сьогодні проходив новорічний вечір «Хваяо», але через цей клятий кашель вона так і не змогла туди потрапити, змусивши Хво Ляньгао віддуватися за неї ще один місяць. Їй було по-справжньому ніяково.
Особливо після того, як Лінь Лінь щойно надіслала повідомлення, у якому розповіла, що Хво Ляньгао виграв для неї на святі другий приз — місячну безумовну оплачувану відпустку. Від цього почуття провини лише посилилося.
Її старший брат не тільки так наполегливо працював, але й збирався подарувати їй приз, який він виграв...
Вона раптом важко зітхнула, пообіцявши собі цього року працювати ще наполегливіше, аби не розчарувати ні Тан Ханьцьов, ні Хво Ляньгао.
Вень Юлань, яка саме виносила з кухні заварені китайські ліки, почула це зітхання. В її очах миттю промайнула турбота, і вона лагідно запитала: «Що сталося? Чому ти зітхаєш так важко?»
Хань Вей прийняла з її рук піалу з відваром і відповіла: «Мій старший брат виграв на новорічному вечорі другий приз — місячну безумовну відпустку з утриманням, але віддав її мені».
«Він і так цілий місяць працював замість мене, а тепер я ще й забираю його приз...»
До того ж пані Хво щодня за розкладом нагадувала їй вчасно пити ліки та берегти себе.
Вень Юлань м’яко поклала руку їй на плече, заспокоюючи: «Твій брат пішов у "Хваяо" замість тебе, бо так вирішило керівництво корпорації Тан. Він просто виконував наказ начальства. Крім того, за роботу там він отримує зарплатню, а не гарує на тебе безкоштовно. Не думай про це занадто багато».
Гіркий аромат трав'яного відвару безцеремонно вдарив у ніс. Хань Вей інстинктивно зморщилася, але за мить розгладила брови й зауважила: «Зарплатня, яку він отримував у головному офісі Тан, більша за ту, що платять у "Хваяо"».
Вона не знала достеменно, чи прийшов Хво Ляньгао на посаду тимчасового заступника через наказ молодого директора Тан, чи сам виявив таке бажання. Навіть попри те, що він вважав її своєю родиною, Хво Ляньгао ніколи б не став розкривати їй такі деталі — він би просто сказав відпочивати й слухняно пити ліки.
Проте вона чітко розуміла: оскільки Хво Ляньгао став тимчасовим заступником, його поточна зарплата дорівнювала її щомісячному окладу, а це було менше, ніж він мав у корпорації.
Її не полишало гнітюче відчуття, ніби вона позбавила людину законного заробітку.
Вень Юлань усміхнулася: «Твій брат зовсім не проти, то чому ти так переживаєш?» — Вона легенько поплескала її по плечі. — «Він добре до тебе ставиться, бо вважає рідною людиною. Якщо ти так сильно відгороджуватимешся, це виглядатиме як неповага. Якби він дізнався про твої думки, точно б образився».
Дивлячись у ці ніжні очі, Хань Вей відчула, як її серце наповнюється м’яким теплом. Це почуття помітно розвіяло її пригніченість. Вона тихо мукнула у відповідь і знову безпорадно зайшлася кашлем.
Вень Юлань накрила її долоню своєю і лагідно підсунула піалу ближче. Попередня м'якість на її обличчі миттю змінилася глибокою тривогою. Вона квапила її: «Пий швидше, здоров'я понад усе».
Цього разу Хань Вей виявилася напрочуд слухняною: раз сказали пити — значить пити. Вона без вагань підняла піалу й одним махом осушила її до дна. Потім прийняла з рук Вень Юлань склянку з теплою водою і зробила кілька великих ковтків, аби змити жахливу гіркоту, що залишилася в роті.
Увесь цей час вона поводилася напрочуд доросло й свідомо — зовсім не так, як під час сильної гарячки, коли вона вередувала, наче неслухняна дитина, змушуючи Вень Юлань хапатися за голову.
Вень Юлань схвально похвалила її, як маленьку: «Ось і розумничка, Сяо Хань».
Хань Вей витерла серветкою залишки води з губ. Почувши цю похвалу, яка зазвичай призначалася дітям, вона відчула легкий укол суму в серці, але зовні нічим себе не видала, відказавши абсолютно спокійно: «Не стався до мене як до дитини».
Вона терпіти не могла, коли Вень Юлань бачила в ній дитину.
Хто завгодно міг вважати її малечею, тільки не Вень Юлань.
Адже ніхто ніколи не закохується в дітей... Вона панічно боялася, що це ставлення колись перетвориться на делікатну відмову.
Вень Юлань добродушно всміхнулася й підіграла їй: «Добре-добре, ви у нас поважна головна помічниця Хань, а зовсім не дитина».
Але ж вона балувала її та ставилася як до дитини саме тому, що вона їй так сильно подобалася...
Вень Юлань забрала порожню піалу й повернулася, щоб піти на кухню. Дивлячись на її тендітну спину, Хань Вей піддалася раптовому пориву. Вона розкрила губи й покликала: «Юлань».
«Ти збираєшся додому на Новий рік?»
Вень Юлань якось згадувала, що посварилася з батьками й через це переїхала. Конфлікт був серйозним, і вони не спілкувалися вже дуже довго.
Хань Вей ніколи не розпитувала про деталі тієї сварки. Коли Вень Юлань згадувала про це, вона виглядала вкрай засмученою, хоча залишалася непохитною у своїй правоті. Хань Вей просто поважала її вибір і вірила їй, тому намагалася більше не торкатися цієї теми, аби не ятрити болючі спогади.
Оскільки вона більше нічого не питала, то й не знала, чи помирилася та з родиною і чи не збирається вона поїхати в будь-який момент...
Вень Юлань зупинилася і повільно обернулася до неї: «Ні, не поїду».
Конфлікт досі не вичерпано. Повертатися туди — лише псувати настрій одне одному, тоді й радісне свято Нового року перетвориться на суцільний кошмар. Тож краще залишитися.
Вень Юлань згадала, що Хань Вей зазвичай щороку на свята їздила гостювати до свого старшого брата, тому додала: «Якщо моя присутність створює незручності, я можу з’їхати —»
«Ні, — перебила її Хань Вей. — Я мала на увазі... якщо ти не проти, ти могла б залишитися і зустріти Новий рік разом зі мною».
Саме так. Разом із нею.
Вень Юлань на мить заклякла, а коли оговталася, здивовано запитала: «А як же родина твого брата...»
Те, що Хань Вей їздила гостювати до нього, було цілком природно. Але вона — стороння людина, ніхто для них, тож як вона може поїхати разом із нею?
Хань Вей легко всміхнулася: «Старший брат з дружиною запрошували мене до себе лише тому, що боялися, аби я не залишилася на Новий рік насамоті й не почувалася надто кинутою. Якщо зі мною буде компанія, вони лише зрадіють».
«Ми просто заїдемо до них на хвилинку, щоб привітати зі святами, тож не хвилюйся».
Хво Ляньгао був для неї і за батька, і за брата — справжня родина. А раз він рідний, то побачивши, що вона більше не одна, обов'язково порадіє за неї й нічого не скаже проти.
Вона була впевнена, що і Хво Ляньгао та його дружина зрозуміють.
Вень Юлань розквітла від радості, але зовні намагалася залишатися спокійною. Подивившись на неї, вона тихо промовила: «Тоді... я з радістю прийму?»
Хань Вей ледь засміялася й кивнула на знак згоди.
…
За день до напередодні Нового року у «Дівчат першої мрії» нарешті почалися канікули. Кожна з них, прихопивши свої валізи, радісно й піднесено кинулася роз’їжджатися по куточках країни, поспішаючи в обійми батьків.
Тань Сі та Чи Нвань були місцевими, з Лань, тож їм не треба було поспішати на літак. Вони затрималися довше за інших, аби побути з Ю Жубін.
Джов Дзюньвень перед вильотом спеціально підійшла до Ю Жубін і запитала, чи не хоче та поїхати на свята до неї додому.
Історія з батьками Ю Жубін гриміла на всю країну. До того ж сама Ю Жубін публічно заявляла, що більше не хоче мати нічого спільного зі своїм біологічним батьком та мачухою, тож вона точно не поїхала б до них на Новий рік.
Виходило, що поки всі інші збиралися родинами, вона залишалася зовсім одна — від такої думки аж серце стискалося.
Саме тому Джов Дзюньвень і запропонувала забрати її до себе.
Хіба Ю Жубін могла не відчути їхню доброту? Проте вона просто не наважувалася її прийняти — боялася доторкнутися до цієї теплоти, до якої так легко звикнути.
Ю Жубін поплескала її по плечі й посміхнулася: «Та не треба, мені є куди піти. Не думай про мене, я не така вже й нещасна, добре?»
Тань Сі не втрималася й пробурмотіла поруч: «Але ж ти справді нещасна... Навіть у лотереї нічого не виграла...»
Навіть Чи Нвань під кінець примудрилася виграти новий телефон. З усієї трійки «Ґванїн» лише вона залишилася з порожніми руками — чистокровна африканська вдача, не інакше.
Проте Ю Жубін зовсім не вважала це бідою, навпаки, гордо заявила: «Як відомо, чистокровна королівська кров — найшляхетніша у світі. А оскільки я володію чистокровною африканською вдачею, то шляхом округлення це означає, що я — шляхетна особа королівської крові!»
Тань Сі: «...Шляхетна маленька принцеса невдах?»
«Яка ще принцеса невдах! — обурилася Ю Жубін. — З моєю стабільною вдачею хіба я не заслуговую правити всім цим королівством? Клич мене "Ваша Величність Королево", дякую».
Тань Сі: «...»
Новий рік — новий рівень польоту фантазії?
Джов Дзюньвень, бачачи її піднесений настрій, трохи заспокоїлася, але про всяк випадок перепитала ще раз: «Ти точно не поїдеш зі мною?»
Ю Жубін: «Так, люба~»
Джов Дзюньвень: «...Ти подумай ще».
У таке світле свято краще бути там, де багато людей і весело...
Бачачи її наполегливість, Ю Жубін по-хуліганськи запхнула руки в кишені, підняла брову й випалила: «А може, ти тоді підеш зі мною в "Хваяо" святкувати?»
Джов Дзюньвень: «...»
Новий рік на порозі, а вона не зраджує своїй натурі головного маркетолога-вербувальника.
«Бувай», — коротко кинула Джов Дзюньвень, розвернулася й рішуче пішла геть, котячи за собою валізу. Вона не залишила маркетологу жодного шансу.
Дівчата провели її поглядом, і Тань Сі раптом зауважила: — Дзюньвенья не думаю, що ти зможеш її переманити. "Фентін" добре до неї ставиться і явно планує робити з неї зірку».
Ю Жубін байдуже знизала плечима: «Та байдуже. Не переманимо — то й не треба».
Зрештою, вона вже давно перетворилася з палкої фанатки її кар'єри на закохану фанатку-дружину. Замість того, щоб просувати бізнес Тан Ханьцьов, їй тепер набагато більше подобалося крутити з нею неймовірний роман.
До того же справи у «Хваяо» йшли вгору, тож компанія цілком могла обійтися й без однієї Джов Дзюньвень.
Уперше бачачи таку пасивність від колишньої лідерки кар'єрного фан-руху, Тань Сі аж остовпіла. Вона оглянула її з ніг до голови, відступила на крок і грізно вигукнула: «Ану стій! Що за нечисть посміла вселитися в наше уособлення тролінгу?!»
Ю Жубін зиркнула на неї: «Я — Божество Ранкової Зорі, Маоджи Сінґвань. Кілька днів тому під час польоту не розрахував сили й випадково впав на це тіло. Зараз мені терміново потрібні гроші на квиток, аби повернутися на небеса. Оскільки ти викрила мою присутність, це доля — з тебе й плата за проїзд! Номер моєї банківської картки —»
Тань Сі: «Стій, у тебе проблема з логікою».
Божества вміють літати самі по собі, на біса їм гроші на проїзд?
Ю Жубін насупилася й з удаваною серйозністю відказала: «Я бог, мені видніше. Чому ти, проста смертна, така нетямуща?»
Тань Сі: «Тоді дозвольте поцікавитися, шановне Божество, куди саме ви зараз прямуєте?»
Ю Жубін урочисто проголосила: «Звісно ж, додому».
Тань Сі на мить задумалася: «У курник?» Справжня подоба Божества Ранкової Зорі — це великий півень. А де дім півня? Очевидно, що в курнику. Логіка була просто вбивчо бездоганною.
Ю Жубін примружилася й надзвичайно серйозно промовила: «Тобі кінець».
Тань Сі: «...?»
Ю Жубін: «Ти щойно назвала дім президентки Тан курником!»
Тань Сі: «???»
Чий, в біса, дім???
------(Перекладач має що сказати)------
Ну, премію точно знімуть)