Представляти родину Тан на бенкеті.
Це була перша з дитинства подібна вечірка для Тан Ханьцьов.
На таких заходах зазвичай збираються еліти з різних галузей, і це чудова нагода завести корисні знайомства.
Раніше туди ходили або батьки, або Тан Моюань; до неї черга ніколи не доходила. Але насамперед тому, що тоді їй не потрібні були зв’язки, а зараз — так.
Льов Веньцін вирішила, що цього року донька має піти замість них саме з цих міркувань. Це було своєрідне тренування, аби Ханьцьов навчилася триматися на великих заходах.
Зазвичай на такі вечори беруть супутника або супутницю. Льов Веньцін запропонувала доньці обрати когось або просто піти з Хво Ляньгао, тимчасовим заступником віцепрезидента.
Хво Ляньгао мав набагато більше досвіду у вирішенні таких ситуацій, і його присутність, безсумнівно, принесла б їй більше користі.
Проте щойно Льов Веньцін запропонував привести когось, її першою думкою була ця іноді несерйозна, на перший погляд безвідповідальна, але насправді досить надійна людина. Хоча вона часом могла бути несерйозною, це не означало, що їй бракувало манер чи вона була непрезентабельною. Навпаки, вона була насправді надійнішою за багатьох інших.
До того ж Тан Ханьцьов хотіла допомогти їй розширити коло знайомств і просто бажала, щоб Ю Жубін була поруч.
Тому вона відхилила кандидатуру Хво Ляньгао й тихо мовила: «Мамо, я хочу взяти з собою іншу людину».
Льов Веньцін на іншому кінці дроту, майже не вагаючись: «Ту дитину, Жубін?»
Тан Ханьцьов на мить розгубилася, а потім впевнено підтвердила: «Так, я хочу взяти її».
Льов Веньцін не питала «чому», лише лагідно зауважила: «Якщо ти вважаєш, що вона може скласти тобі компанію, то бери її. Вам, молодятам, корисно буде вчитися всього разом».
Статус супутника не мав жорстких обмежень. На раутах часто з’являлися поважні гості зі своїми коханцями або артистами, аби представити їх потрібним людям. Кого хочеш, того й береш.
До того ж Льов Веньцін довіряла доньці: та мала власну думку й знала міру, тож батькам не було потреби щодня про неї хвилюватися.
Льов Веньцін додала: «Люба, не переживай через квіти на вечорі. У твого тата є двоє друзів, які теж мають алергію на пилок, вони теж там будуть. Організатори заради вас не використовуватимуть справжніх квітів».
Тан Ханьцьов тепло подякувала, а потім запитала: «А тато не розсердиться, що я беру Жубін?»
Зрештою, коли Ю Жубін востаннє бачилася з ним, він не зронив і слова в її бік. Було очевидно, що він досі не надто її приймає.
«Це я, по-твоєму, такий дріб’язковий?» — раптом пролунав у слухавці голос Тан Хетяня з нотками образи за те, що донька його не так зрозуміла. — «Вона твоя дівчина, цілком природно, що ти береш її з собою. Чого мені сердитися?»
Тан Хетянь не те щоб зовсім не приймав Ю Жубін, просто він ще не був на сто відсотків упевнений: чи щира вона з Тан Ханьцьов? Чи не хоче вона просто прилаштуватися до заможної родини?
Коли він уперше дізнався від Тан Шенхе, що його донька зійшлася з жінкою, яка зруйнувала її заручини, він був приголомшений і збентежений. І навіть трохи роздратований.
Як це його прекрасна донька раптом стала лесбійкою?
У наші часи це ж такий важкий шлях.
Якщо суспільство їх не визнає, хіба його люба дівчинка не страждатиме?
Льов Веньцін виявилася прогресивнішою за нього.
Вона вважала, що в житті не можна занадто сильно заганяти себе в рамки. Кого хочеш, того й кохай — навіщо зважати на умовності світу? Інакше яке ж це кохання — одна мука.
Крім того, вона вірила, що Тан Ханьцьов — дитина відповідальна. Раз вона обрала цей шлях, то подужає його. Батькам же варто просто підтримати її, а не ставати на заваді.
Тан Хетяня ці доводи трохи заспокоїли, але він все одно бурчав: у Ю Жубін же ні копійки за душею, хіба зможе вона забезпечити його доньці гідне життя?
Тому, коли Тан Ханьцьов привела Ю Жубін у родинний маєток, він був готовий влаштувати гості справжній іспит. Хотів показати їй: доньку родини Тан не так просто роздобути!
Але коли він побачив з другого поверху, як Ю Жубін знімає свій одяг, щоб закутати Тан Ханьцьов, і поспіхом веде її до будинку, його войовничий запал миттю зник. Потім він розпитав економа Дуна й дізнався, що Ю Жубін просто боялася, аби Ханьцьов не злягла з нежиттю.
Він згадав, як та поводилася в шоу — вона ж сама мерзла дужче за всіх.
Але при цьому не пошкодувала одягу для його доньки.
Значить, у її серці справді є місце для його дитини.
І вона точно краща за того бовдура з родини Цьов!
Так його неприязнь потроху випарувалася. Але через свою впертість він не хотів визнавати, що пом’якшав, тому весь вечір сидів із кам’яним обличчям і не промовив до Ю Жубін ні слова.
Голова правління Тан хоч і мав добре серце, але був занадто гоноровим.
Проте в глибині душі він таки визнав Ю Жубін.
А раз визнав, то не збирався заважати Тан Ханьцьов брати її на раут. Навпаки, вважав це цілком логічним.
Тан Ханьцьов ніжно всміхнулася: «Дякую, тату. Дякую, мамо».
Дякую, що не стали моєю перешкодою. Дякую, що я ваша дитина.
Вона щиро вважала, що народитися в родині Тан — це неймовірне щастя.
Бенкет був призначений на сьому вечора, наступного дня після завершення сесії в Ю Жубін. Тан Ханьцьов спеціально перевірила її графік: того дня у дівчини була лише ранкова зйомка реклами, тож часу для відпочинку до наступного дня було вдосталь.
Вона надіслала Ю Жубін повідомлення з питанням, чи не хоче та супроводжувати її. Ю Жубін відповіла майже миттєво.
[Ю Бужубін]: «Я на все згодна, мені все підходить, я готова!»
Знову та сама знайома манера «як бос скаже».
Схоже, вона добре засвоїла правило офісного планктону: «якщо начальник каже — я згодна на все».
Тан Ханьцьов усміхнулася й відписала:
[Тан Ханьцьов]: «Заїду за тобою після твоїх зйомок».
…
У день бенкету, щойно Ю Жубін закінчила зйомки реклами, економ Дун приїхав за нею на автівці Тан Хетяня. На задньому сидінні вже чекала дорогоцінна маленька принцеса родини Тан.
Вікно опустилося, і Тан Ханьцьов мовила до неї: «Сідай».
Ю Жубін звично застрибнула в салон і привіталася з водієм: «Привіт, Дон Бо».
Дон Бо відгукнувся: «Вітаю, пані Ю».
Щойно Ю Жубін вмостилася, вона втомлено видихнула і відкинулася на спинку сидіння, але наступної миті підскочила, наче вжалена, і вирівнялася, мов старанна першокласниця.
Вона геть забула: це машина Тан Хетяня! Якщо вона її зіпсує — не розплатиться до кінця життя!
Раптом поруч простягнулася рука; вона лягла їй на груди й повільно притиснула назад до спинки. Голос Тан Ханьцьов пролунав із легкою усмішкою: «Сідай так, як тобі зручно. Навіть якщо зламаєш — платити не доведеться».
Якщо вже великий голова правління Тан дозволив їй супроводжувати доньку на бенкеті, хіба він став би зважати на якусь автівку?
Ю Жубін обережно запитала: «Справді?»
Тан Ханьцьов усміхнулася: «Справді».
Тільки після цих запевнень Ю Жубін поступово розслабилася й знову глибоко зітхнула. Тан Ханьцьов, помітивши це, запитала: «Як пройшла сесія?»
Ю Жубін підняла великий палець угору: «Нормально. Після іспитів відчуваю, що я ще жива».
Іспити — це така річ: головне після них вижити. Не варто намагатися збагнути щось інше, особливо логіку викладачів, бо так легко впасти у відчай.
Проте завдяки репетиторству Тан Ханьцьов вона й справді відчувала, що все «нормально, жити буду».
У неї, як у людини далекої від звання генія, мрії щодо іспитів були дуже скромними.
Ю Жубін знову запитала: «Цьов Юньлі теж там буде?»
Тан Ханьцьов похитала головою: «Цьов Юньлі у відрядженні, цього разу йде Сяо Дзє».
Ю Жубін мукнула у відповідь, дивлячись, як Дун Бо рушає з місця. «Куди ми зараз?»
Тан Ханьцьов, підперши голову рукою, споглядала її: «Купувати тобі вбрання».
Для бенкету неодмінно потрібна вечірня сукня.
…
О сьомій вечора у найфешенебельнішому п’ятизірковому готелі Ланьши розпочався бенкет. Вже після шостої до входу один за одним під’їжджали дорогі спорткари; еліта та знаменитості виходили з автівок, виблискуючи розкішшю.
Тан Ханьцьов з Ю Жубін прибули заздалегідь.
Сьогодні Тан Ханьцьов обрала не сукню, а елегантний приталений червоний костюм, що підкреслював її рішучість. На її вушках сяяли дорогі сережки-краплі з рубінами. Вишуканий макіяж із винними тінями робив її погляд ще гострішим і вродливішим, а яскраво-червоні губи нагадували пелюстки троянди.
Щойно вона вийшла з машини, як одразу прикувала до себе всі погляди. Це була та сама легендарна красуня-принцеса родини Тан. Лише побачивши її на власні очі, люди розуміли: така бездоганна краса справді існує.
З іншого боку відчинилися дверцята, і з’явилася вишукано нафарбована Ю Жубін. На плечі вона накинула чорну хутряну накидку, що додавала образу елегантності й тепла. Її вечірня сукня з відкритими плечима та градієнтом від чорного до темно-синього була всіяна дрібними діамантами, наче нічне небо мільярдами зірок.
Вона граційно виставила струнку ніжку, мимоволі відкривши білосніжну кісточку, прикрашену чорною стрічкою з бантиком, що робило її ще тендітнішою.
Тан Ханьцьов підійшла до неї й простягнула руку. Ю Жубін підняла свої бездоганні очі, всміхнулася й, прийнявши руку допомоги, витончено вийшла з автівки. Поруч вони виглядали настільки гармонійно, що перехожі не могли відвести очей від цього естетичного видовища.
Тан Ханьцьов підставила лікоть, Ю Жубін підхопила її під руку, і Тан Ханьцьов тихо прошепотіла: «Не хвилюйся, я поруч».
Ю Жубін усміхнулася: «Добре».
У супроводі офіціанта вони увійшли до зали, де вже вели жваві розмови бізнес-еліти, режисери та зірки.
Тан Ханьцьов швидко впізнала кількох друзів батька. Коли вона була маленькою, ці дядьки й дідусі дарували їй святкові конверти; усі вони були людьми високої культури та порядності.
Раніше її завжди супроводжував Тан Хетянь, і вона ніколи не спілкувалася з ними самостійно. Це був її дебют.
Взявши келих вина, Тан Ханьцьов повела Ю Жубін привітатися.
Її вміння триматися було бездоганним: вона легко маневрувала серед цих гігантів бізнесу, викликаючи загальне схвалення.
Ю Жубін теж не підвела: вона знала, коли підтримати розмову, а коли промовчати, зберігаючи на обличчі ідеальну професійну посмішку досвідченої працівниці.
Зала наповнювалася людьми, і бенкет офіційно розпочався.
Через десять хвилин після відкриття прибули ті, хто запізнився.
Гості лише мигцем глянули на вхід і відвернулися.
Проте прибулими були не хто інший, як молодий господар родини Цьов, Цьов Юньдзє, та... Цьов Юньлі.
Зіниці Ю Жубін раптово розширилися. Щойно Цьов Юньлі ступив до зали, у неї в голові пролунав різкий гул:
[Корекція сюжету — ]
[Розпочато — ]
------(Перекладач має що сказати)------
О, «герой» повернувся)