Глава 642 - Безуміє Рашти. Частина - 2
Рашта пильно подивилася на нього здивованими очима і запитала.
- Як це можливо?
- Що ти маєш на увазі?
- Чому не всі її зрадили?
- ..."- Артин мовчав з призніманням подивившись на Рашту.
- Всі зрадили мене. Я думала, що вони не зрадять мене, якщо я вийду на трон, але як тільки я зійшла на престол, вони зрадили мене ще більше. Зроблено рулейтом. Чому вони не зрадили Нав'єра?
Кутики рота сера Артина холодно зігнулися.
- Про що ти говориш? Саме тому, що вона була віддана, ти змогла зайняти позицію Імператриці, хоча б на короткий час.
- Ах...», полегшено зітхнув Рашта.
Рашта кліпнула і погодилася, легка усмішка з'явилася на її обличчі.
- Це правда..." з посмішкою на обличчі сказала Рашта.
Теперішня Рашта не мала тієї ж сили духу, що і тоді, коли вона скинула черевики та закричала у головному суді на розголошуванні, Що Імператор-кастрований чоловік.
Інший охоронець підмивав серу Артину з виразом, який здавалося казав:
"Вона збожеволіла...?"
Сер Артин похитав головою, ніби кажучи:
"Це не важливо..."
Не мало значення, чи зійшла вона з розуму, вона більше ніхто, абсолютно звичайна дівчина з неоднозначною особою.
Рашта залишиться замкненою у вежі до кінця свого життя, і якщо не зійшла з розуму досі, то обов'язково зійде через якийсь час.
Вона б проводила свої дні в повній самоті у кімнаті, де вона мала би час подумати про скоєні нею погані вчинки і все зрозуміти.
У неї не було б можливості померти або з ким би поговорити, вона могла б думати тільки про минуле щодня і більше нічого.
Довічне ув’язнення було жорстоким покаранням, навіть якщо воно не здавалося таким.
Навіть якби вона покаялася у своїх поганих вчинках, нічого б не змінилося, її злочини були занадто серйозними.
Запертий у вежі на довгі роки, навіть нормальна людина зрештою збожеволіла б і не говорила вже про психічно нестабільну людину, яка мала всі підстави для цього.
Поки сер Артін спостерігав, як Рашта рухається без сил, він подумав, що вона не буде довго чинити опір своєму божевільню і незабаром воно заглушить її.
Коли вони досягли вершини вежі, лицар відчинив двері і сер Артін грубо вштовхнув Рашту всередину.
- Аа!"- скрикнула Рашта.
Як тільки Рашта впала на підлогу, двері камери сильно зачинилися з гучним звуком і стало темно.
Здавалося, що було чутно, як грюкнула двері, навіть на першому поверсі цієї високої вежі.
Рашта розгубилась і уважно оглядала свої нові апартаменти.
У кімнаті було дуже темно, в ній не було жодної свічки.
Сонячне світло, яке проникло через маленьке віконце вгорі, було єдиним джерелом світла.
Все середовище Рашти складалося з ветхового ліжка і маленького нужника... У темному кутку кімнати.
Уночі в кімнаті ставало ще темніше, і їй доводилось б пересуватися по кімнаті на дотик.
Усе це разюче відрізнялося від обставин, до яких вона звикла за той час поки прибувала на посту Імператриці.
"Чи зможу я жити тут решту свого життя...?",- Рашта остаточно запаникувала.
« Я не хочу... Я не хочу ...!"- вигукнула Рашта про себе.
Рашта швидко підійшла до дверей і почала несамовито в неї стукати.
Стук, стук, стукає, постукає і стукає...*
Її удари потрясали маленькі двері кімнати.
- Відкрийте двері! Відкрийте двері! Відчиніть двері!»,- відчайдушно вигукнула Рашта.
Очі Рашти широко розкрилися, і вона не переставала бити в двері свої руки у кров.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr