Глава 615 - Я Не Умру одна. Частина - 1
- Я бачила, як Його Величність плакав, коли він неодноразово вимовляла ім'я Навіє. Його Величність тепер намагається занурити Рашту в розпач за те, що він порвав з цією жінкою, чи не так? Я права? Скажи мені, що це не так...?»
Совешу зітхнув і встав.
- Хіба я говорив, що це твоя вина, Що ти стала Імператрицею? Ні, це моя вина. Я один винен у тому, що покінчив з Навотом... Це так само моя провина, що я повірив в тебе. Як тільки я міг..."
- ..."
- Ти будеш покарана за всі злочини, які вчинила, Рашта. Коли ти це визнаєш? Коли ти зізнаєшся у всьому тому, що встигла наробити?»
- Що я зробила? У чому винна Рашта?»
- Ти дійсно не знаєш? Скільки разів я вже це чув..."
- Я не знаю... Правда!"
- Ну, неважливо, якщо ти цього не знаєш. Або робиш, що не знаєш. Що б ти не казала, ти завжди говориш неправду.» - сухо проговорив Совішу і ступив до дверей.
Рашта, яка сердито протестувала, встала з ліжка і налякалась, почувши холодні слова Совішу.
- Ваша Величність, ваша Величносте, зачекайте хвилинку..."
Вона поспішно підбігла, опустилася на коліна і схопила Савешу за талію, благаючи.
- Я не буду заперечувати проти того, щоб я була повалена. Я відразу погоджуся на розлучення. Тому, будь ласка, дозволь нам з Ґлорім спокійно жити в укримі сільської місцевості. Будь ласка, я не хочу йти в суд... Я боюся людей... Вони всі злі... Вони..."
Свешу презирливо подивився на тремтячі руки Рашти.
Але Совешу зимно відірвав руки Рашти від себе, незважаючи на її очікування.
- Непевно, що я погоджуся на угоду в тому положенні у якому ти зараз перебуваєш, Рашта. Тобі так не здається?»
Рашта безсило впала на підлогу, але не здалася і закричала з абсолютно червоним обличчям, тепер вона була готова на будь-яке приниження, тільки б врятувати себе. Найкращий переклад — це лише рюлетном.
- Я невинна! Несправедливо, що Рашту покарають! Саме Його Величність повинен бути покараний за свої злочини! Це все Його Величність винен! Рашта ні в чому не винна!»
- Ти вислухаєш у головному суді кожне зі своїх злочинів, Рашта.
- Раз так, тоді я розкрию і всі твої злочини ...!"
- Що...?»
- Його Величність обдурив усіх, бо завжди знав, що я бігла рабиня! Я все розповім! Чому б усе не розповісти, якщо я все одно помру? Я все розповім! Я всім розповім!"
Рашта закричала з усіх сил, але чоловік перед нею стояв на своєму навіть не здригнувшись і м’язом.
- Розкажи.."
- ...!"
- Неважливо, чи розкажеш ти це, тому що у тебе немає доказів. Навіть якщо люди повірять тобі, вони будуть дивитися на мене як на дурного Імператора, засліпленого любов'ю. Але на цьому все. З часом це забудеться. Тобі нічого мені погрожувати. "
- Ммм...»
- Швидше двоє твоїх дітей страждають через твої дії, ти не думала про них? "
- Що...?»
- Що ж, твоя перша дитина в будь-якому випадку стане рабом, незалежно від того чи ти розповіси про своє рабство чи ні.»
Рашта здивовано подивилася на Совешу і запитала нервовим голосом.
- Що ти маєш на увазі? Чому Ане? Навіщо Ану бути рабом? Що зробив Ан? Він всього лише дитина ...."
- Ан нічого не зробив, але його батьки вчинили серйозні злочини. Цього достатньо."
Рашта не відчувала до Ану жодної прихильності.
Принаймні, вона так думала. На якийсь час вона навіть забула про нього. Квант.
Однак у той момент, коли вона почула слова Сумління Совішу, її серце охопило розпач і їй було боляче.
Можливо в ній заграв материнський інстинкт.
Хоча Рашта не любила Ана так сильно, як Глорім, вона не хотіла, щоб Ан страждав через її дії.
- Я тебе не впізнаю? Я тебе не дізнаюся? Ти гірше герцога Елгі! Проклятий виродок, як ти можеш це робити! Як ти можеш так поводитися з невинною дитиною?»
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr