Розділ 614 - Відчайні Рашти. Частина - 5
Граф Пірну запитав задуманого Совешу.
- Кожного разу, коли Рашта приходить до свідомості, він вимовляє ім'я Його Величності... Що ви збираєтеся робити? "
Спочатку Совішу було бездоганно.
- Забудь про це ...."
Він не хотів бачити обличчя Рашти.
Совішу було шкода Рашту, навіть коли він посміхався.
Через її жалюгідний життя з самого народження, кожен раз, коли вона зі сльозами на очах благала його наодинці, Совішу відчував незрозумілий тиск у грудях.
Тільки коли він не дивився їй в обличчя або був з групою людей, він міг холоднокровно оцінити її злочини.
- Просто дай мені знати, коли вона поправиться.»
Але менш ніж за хвилину Совешу передумав.
- Ні. Я піду і побачу її особисто. "
У будь-якому випадку, йому потрібно було поговорити з нею в якийсь момент.
Перед початком судового розгляду залишалося ще трохи часу, отже було б краще поговорити зараз.
***
Кімната Рашти була зроблена в гармонійному поєднанні ніжно-кремового, теплого пурпурного і чудового золотого кольору.
Це було схоже на казкове місце, тому кожна дитина повірила б, що тут живе принц або принцеса.
Але тут не було принцеси, вічно щасливого Принца, яких уявляв будь - яка дитина.
Колись це місце було наповнене щастям і сміхом, але зараз воно було похмуріше, ніж будь-коли.
У кімнаті було не холодно, а тепло.
Усередині був палацовий лікар, кілька охоронців і служниць, позбавлених співчуття.
- Ваша Величність.»
Коли він увійшов, усі присутні ввічливо вітали його. Сделяль рулетиk.
Совішу негайно запитав лікаря.
- Як вона поживає?»
- У неї маленькі синці від падіння, але в решті з нею все гаразд. Схоже, у неї був сильний переляк. "
Совешу зробив жест рукою, щоб всі вийшли з кімнати.
Як тільки лицарі, служниці і палацовий лікар вийшли, Совішу холодно сказав, дивлячись на Рашту.
- Перестань прикидатися сплячою."
- ..."
- Я знаю, що ти не спиш".
Як тільки Совішу закінчив говорити, повіки Рашти здригнулися і відкрилися, обкриваючи її чорні очі.
Рашта сіла на ліжка і ображена подивилася на Совешу.
Сльози повільно збиралися в неї на очах.
- Втеча було не найкращим рішенням. "
- Це ти все підлаштовував так, щоб у мене не було іншого вибору, окрім як втекти ..."
- Я? Це було твоє рішення, Рашта.
- Я була замкнена тут, тому не знала, що відбувається зовні. Навіть служниці зі мною не вважалися. Я б не втекла, якби Його Величність не змусив мене побачити суд над виконтом Ротешу і судовий вирок над вікотами Іскуа... "
Рашта зробила паузу, поки говорила, і була вражена та запитала Совішу тремтячим голосом.
- Ти зробив це навмисне? Ти хотів, щоб я злякалася і втекла? "
- Нічим чином. "
- Ти брешеш! Це все пояснює!»
- Ти завжди звинувачуєш інших... Принаймні, ти повинна взяти на себе відповідальність за свої рішення, Рашта.
- А як же Його Величність? Хіба він не звинувачує і мене? "
- Я...?»
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr