Глава 398 - Злива Навіє. Частина - 2
Я сказала це категорично і відвернулася. Я не брехала, тому пішла прямо до свого кабінету. Раніше я була у своїй вітальні, але тепер, коли це сталося, я збиралася розглянути деякі питання з цього приводу в своєму кабінеті.
Цілком можливо, що справа команди у Вайтмонді не буде вирішено найближчим часом, тому мені доведеться розглянути можливість залучення іншої команди.
Але перш ніж я встигла дістатися до свого кабінету, Гайнлі підійшов до мене ззаду.
- Моя Імператриця, ти сердишся?
- Зовсім ні.»
- Ти виглядаєш сердитою. "
- Я не сержусь. Я просто не реагую на всяку нісенітницю. "
- Ти сердишся. "
- Хіба ти не зайнятий? Тобі теж варто піти і попрацювати, Хейнлі."
Хоча я прискорила крок, Гайнлі залишився зі мною. Можливо, через його довгих ніг.
Зрештою, я зупинилася і подивилася на нього, схрестивши руки на грудях. Хейнлі зупинився в той же момент і з дуже сумним виразом обличчя сказав:
- Мне жаль. У той час я був дуже емоційним. Якби я знав, що ти так розорешся, я б нічого не сказав..."
- ..."
- Я думав, що ми наближаємось, але тепер ми починаємо віддалятися один від одного ... Мені дійсно дуже шкода. "
Хейнлі міцно взяв мене за руку і потерлю тильну сторону великим пальцем.
Коли я почула його вибачення, то почувалася винною. Це я намагалася скоротити час, який проводила з ним проти своєї волі.
Хоча я була засмучена тим, що він сказав мені лише його тіло, Гайнлі теж міг бути розчарована. Він кілька разів казав мені, що любить мене. Може, через страх нерозділеної любові я зробила його самотнім?
Коли я згадала, що Гайнлі усміхався з моїми батьками, мене переповнювало серце. Я вирішила зробити його щасливим. Як ми повернулися до цього?
Хейнлі поклав руки мені на шию, піднявши пальцями моє обличчя і втупився на мене.
- Моя Імператриця. Чому ти виглядаєш такою сумною? Я не хочу бачити тебе такою..."
Я почувалася винною вдвічі. "Ти знову граєш?" Вертілись у мене на кінчику язика, але бажання доторкнутися до його милих губах разом з тим, як прекрасно він виглядав, стримуючи мене від того, щоб заговорити.
Хейнлі, мабуть, думаючи, що мій "гнів" зберігає, підняв мою праву руку двома руками і ніжно потерся щокою про мою долоню.
- Не сердишся, так?
Як я могла злитися, дивлячись на його прекрасне обличчя? Зрештою я прийняла рішення.
- Я не сержусь."
- Ти серйозно?»
- Просто справа в тому, що ..."
Похитуючись, я чесно зізналася:
- Я думаю, те, що ти сказав тоді, може бути правдою..."
Я тільки що подумала про це. Я з усіх сил намагалася не любити Гайнлі, але ніколи його не бачила. У якомусь сенсі, хіба я насправді не любила його тіло? Але потім, тому що я відчула цю тягар у своєму серці...
Хейнлі посміхнувся і кілька разів поворухнув губами. Потім, якраз в той момент, коли він нарешті збирався щось сказати, з нізвідки пролунав крик.
- Молодий пане, Ви не можете йти цим шляхом!"
Невдовзі після того, як я з цікавістю подивилася в напрямку голосу, з кущів з'явився маленький хлопчик.
Хто він такий?
Я здивовано дивилася на маленького хлопчика, якого ніколи раніше не бачила, і Гайнлі сказав:
- Ах.», насупившись.
- Ти його знаєш?»
Коли я насмішку запитала його, Хейнлі відповів, схиливши голову набік:
- Так. Я бачив його раніше..."
Хоча він виглядав знайомим, але не дуже добре його пам’ятав.
Навпаки, дитина миттєво впізнав Хейнлі і закричав:
- Тату!"
...Папа?
Я здивовано подивилася на Хейнлі.
Він поспішно похитав головою і вигукнув, наче згадав:
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr