Глава 307 - Я люблю тебе. Я люблю тебе. Я люблю тебе. Частина - 3
Наступного дня.
Коли я швидко йшла коридорами, то бачила різні екіпажі, які від’їжджали по білій дорозі.
Почесні гості, які прибули на весілля, від’їжджали один за одним.
Мої батьки приїдуть, як тільки все відійдуть. Вони не хотіли спілкуватись з Раштою або Совішу.
Коли я подивилась, як від’їжджають екіпажі, то продовжувала швидко йти.
Я хотіла піти в тихе місце, щоб заспокоїти свій стривожений розум. Що відбувається з учора?
Однак, проходячи повз один з найзаможніших палаців, я побачила знайомі чорні волосся.
Я різко зупинилася, як ніби чиясь рука викинула з-під землі і схопила мене за кісточку.
Це був Совешу.
Він стояв біля одного стоячого палацу, де я пробула довгий час. Невже він думав, що я все ще там живу? Или...?
У цей момент Совешу повернув голову в мою сторону. Коли наші погляди зустрілися, він одразу підійшов до мене.
На ньому був зручніший костюм у порівнянні з тим, в якому він був на весіллі.
Що ж... Рашта була вагітна, тож вони навряд чи затримаються надовго.
Він не пахнув алкоголем. Здається, що сьогодні він взагалі не пиячив.
Я звернулася до Совешу так, як якби він був будь-яким іншим імператором чужої країни:
- Ваша Величність, Ви їдете сьогодні?
Замість того щоб відповісти на це запитання, Солешу перекрутили.
Судячи з його погляду, йому здавалося, що було що сказати, але він мовчав. У моєму випадку мені нічого було сказати, тому я теж не хотіла говорити.
Провівши так деякий час, я нарешті сказала:
- Мені нема чого вам сказати, тому я піду. "
У минулому я завжди намагалась усміхатися, коли була поряд з Совешею на очах інших. Імператор і Імператриця повинні добре дивитисяся разом.
Те саме сталося, коли Суешу привів Рашту. Дехто міг би сказати, що я не мала гордості, але я все ще посміхалася поруч з Совешу.
Так само тепер я не могла стояти і мовчати перед Совешу, бо інші люди могли б неправильно зрозуміти ситуацію.
Хоча я не відкинула Імператора могутньої Імперії без причини, але також хотіла створити сумну і неприємну атмосферу зі своїм колишнім чоловіком.
Але Свешу крикнув мене тихим голосом:
-Нав'є.."
Він, напевно, збирався щось сказати, інакше не покликав би мене.
Я зупинилася і втупилася на нього з нічого не висловленим обличчям.
"Ну ладно, якщо йому було що сказати, нехай продовжить...»,- подумала Навіе.
На щастя, однією з моїх сильних сторін була вираз холодного, спокійного і байдужого обличчя.
Після довгих вагань Совішу врешті-решт запитав:
- Наяве. Все... Приходять помилки, так?»
Що він має на увазі, кажучи це? Він намагався сказати, що зробив помилку?
Я не думаю, що він це має на увазі. Сподіваюся, що ні. Чи не було б жорстоко, якби він мало не зруйнував моє життя помилково?
- Моя помилка була зарозумілістю планувати все самостійно. Я повинен був сказати тобі. Мені шкода, що я цього не зробив."
- ...!»,- Навіе мовчала.
Присутня трохи ближче до мене, Совешу запитав:
- Що я можу зробити, щоб повернути тебе? "
Його очі, які були суходолом, ніж зазвичай, виглядали як грубі дорогоцінні камені.
Але що я повинна йому сказати?
Хоча наші стосунки як пари повністю розорені, Ви все ще Імператор моєї рідної країни. Тож подбайте про Східну Імперію, як ви завжди це робили.
Я говорила, як можна більш спокійним голосом.
Навіть якщо б він розлучився зі мною помилково або, що ще гірше, навіть якби він розлучилися зі мене через дії люб'язного зілля Великого Герцога Капмана, тепер шляху назад не було.
Совішу безпорадно посміхнувся, ніби очікував такої відповіді.
У мене не було порад, які я могла б дати Совешу. На відміну від Рашти, ми всього навчилися разом. Звичайно, він знав стільки ж, скільки і я. Він просто мусив чітко мислити.
Але, за його словами, він був не в собі.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr