Глава 174 - Ми вітаємо королеву
- О, так, Королева. Ти згадала, що любиш золото?
- Хм? А, письмо. Ти вже його читав?
- Да. Але до того часу, як я поїхав, кімнату ще не закінчили ... - Хейнлі злегка посміхнувся: - Можливо, її вже украдуть золотом, коли ти приїдеш. З нетерпінням чекаю цього.
- Я люблю золото, але кімната не обов'язково повинна бути золотий.
- Проте моя дружина схожа на золото.
-!
- Якщо я ляжу поряд з тобою, вигляд буде таким же приємним, як золото.
- Тоді я просто повернуся до тебе спиною і засну.
- Можливо, це схоже на наше теперішнє становище?
- !
Щоб не забути, що ми їдемо верхи, я стараюся тримати привід під контролем. Хейнлі був таким увесь час, поки ми їхали верхи. Ми легковажно базікали, але в якийсь момент говорили про те, що ми - пара.
Кожного разу мене це дивує. Він так часто згадує, що він чоловік, а я його дружина і партнер, і щоразу, коли він говорив про це, моє обличчя ставало гарячим. Але я не можу сказати йому - Не кажи цього, і не можу сказати нічого іншого ...
- До речі, Королева. А ти знаєш, що ... у Західному королівстві немає палацу королеви?
- Тоді де ж я буду спати?
- На одному поверсі знаходяться три кімнати, в центрі яких загальна спальня, а справа і зліва королеви та короля відповідно.
- ... Чому у вас така структура?
Хіба це не занадто незручно? Як би не були хороші стосунки пари, іноді хочеться побути по-справжньому на самоті, хіба ми не одружені тільки на словах?
Хейнлі знову тихо розсміявся:
- Король і королева завжди користуються однією спальнею.
Чи це означає, що він з нетерпінням чекає першої ночі? Я трохи здивована. Але голос Гейнлі на цей раз без гривності, а тон цілком серйозний. Сподіваюся, моє питання не показалося йому грубим. Так ми дійсно будемо спати в одному ліжку? У будь-якому випадку це правдоподібно ... ...
Я хочу сльозити з коня. Коли кордон нарешті з'явився, я зітхнув із полегшенням. Дуже добре, що скоро ми виберемося з цієї ганебної позиції. Але напруження повернулося, коли я побачила верницю екіпажів, охоронців і сера МакКенну, які чекають за кордоном.
Я поступово сповільнилась і перетнула кордон. Коли кінь повністю зупинився два сторожі з Західного королівства підійшли і взяли привід.
Тим часом Гайнлі першим зіскочив з коня і простягнув мені руку. Коли він допоміг мені спуститися вниз, МакКенна підійшов до мене, привітався зі мною першим і поставив Гайнлі запитання:
- Ваша Величність, я послав двох коней. Чому ви приїхали тільки на одній?
Дві коні? Коли я витріщилася на нього, Гайнлі без будь-яких слів похитав головою:
- Ти помиляєшся, МакКенна.
- Да? Невже я зробив помилку? Я впевнений, що послав двох коней.
- Була лише один кінь.
Змовник Гайнлі подивився на мене. Коли його очі зустрілися з моїми, він збентежено посміхнувся, натякаючи, що це МакКенна зробив помилку.
МакКенна зобразила кумедний вираз позаду Хейнлі, я розсміялася і похитала головою, а потім помітила вираз обличчя охоронців та розгубилася.
Охоронці, які прибули супроводжувати Гайнлі, здавалося, намагалися зберегти серйозний вираз обличчя, але їхні очі й губи говорили про зворотній бік. МакКенна помітив вираз мого обличчя впевнено посміхнувся:
- Вони дуже здивовані, побачивши королеву, про яку чули тільки з чуток.
... Я не думаю, що їх погляд можна розглядати в такому сенсі. Мені цікаво, чи не застали мене в черговий незручний момент. Але коли я побачу, що це засмутить мене і далі, мій настрій погіршиться.
Я посміхнулась, прикидаючись спокійною. Тим часом МакКен відкрив дверцеві карети:
- Будь ласка, Ваша Величносте.
... Я не знаю, добре це або погано. Коли мене назвали королевою і побачили, що я ніяк не реагую, то швидко сіло в карету. Але навіть коли я заховалася в екіпажі, зловлені погляди інших не стерлися зі своєї свідомості. Навіть вартові, які повинні зберігати бездушний вираз обличчя, виділяються.
Як люди Західного королівства, з якими я буду зустрічатись у світських колах? Як я зустрінуся з людьми зі Східної імперії, коли стану королевою?
Пейзаж за вікном, трохи відрізнявся від Східної імперії, і з цього моменту у Совешу немає ніяких можливостей вистежити мене. Мої думки стали складнішими, ніж коли я їхала верхи.
Зі мною все буде гаразд. Я добре справлюсь. Я добре працюю.
Коли я роздумувала, Гайнлі покликав мене:
- Королева. - Він сидів навпроти і пильно дивився на мене. Коли ми дивимось одне одному в очі, він відчуває ніжність. Хейнлі злегка вклонився, і взяв мою руку у свою: - Все в порядке. Королева - буде королевою, яку всі будуть любити.
Якби це було правдою, то я б не розлучилася... Гейнлі схильний переоцінювати мене. Хіба він не захоплювався міфічною картинкою, коли я була замкнена в коробці? Утіха Гайнлі не дуже допомогла мені. Це заспокоює, але мені доведеться відповідати:
- Дякую. Я сильна.
Я розсміялася і кивнула йому, але не змогла заспокоїтися, поки карета зупинилась. На щастя, після того як Совешу привіз Рашту, я звикла звертати увагу інших. Притворатися, що мене не турбують погляди. Коли я прибула в палац і вийшла з карети, то могла спокійно усміхатися, побачивши велику кількість придворних чиновників.
Але моє серце тремтіло від непевності. Цікавість, занепокоєння, очікування, інтерес, незадоволення... Десятки людей з великою кількістю емоцій несли яскравий ефект оптичної ілюзії, як люстра. Я усміхнулася їм і подала руку Гайнлі.
Схоже, це спрацювало, вони мить помедили і швидко поклонилися.
- Ми вітаємо Його Величність і королеву.
***
https://literna.net/uk/books/334-imperatritsya-znovu-vikhodit-zamizh-kr